Дипломная (вкр): Лізингова діяльність підприємства в умовах ринку

Однак в лізингових операціях інвестиційну діяльність здійснює лише лізингодавець, який вкладає кошти і набуває предмет лізингу у власність для передачі його в користування лізингоодержувачу з метою отримання прибутку. Тому не слід пов’язувати лізинг лише з інвестиційною діяльністю. Лізинг як вид господарської діяльності ширший від інвестицій і не повинен зводитись до дій лише одного суб’єкта - лізингодавця та обмежуватись лише процедурою укладання договору. За допомогою лізингу продавець розширює збут власної продукції, а лізингоодержувач задовольняє свої потреби у володінні та користуванні предметом лізингу. Тому, незважаючи на наявність у лізингових відносинах інвестиційного елементу, лізинг не є інвестиційною діяльністю.

Щодо інноваційного аспекту лізингової діяльності, то відповідно до ст.325 ГК України інноваційною діяльністю у сфері господарювання визнається дiяльнiсть учасникiв господарських вiдносин, що здiйснюється на основi реалiзацiї iнвестицiй з метою виконання довгострокових науково-технiчних програм з тривалими строками окупностi витрат i впровадження нових науково-технiчних досягнень у виробництво та iншi сфери суспiльного життя.

Лізинг як вид господарської діяльності має ознаки інноваційної діяльності у випадку відповідності вищезазначеним критеріям, зокрема, у разі передачі предметів у лізинг з метою впровадження лізингоодержувачем нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, слід визнати лізинг інвестиційно-інноваційною господарською діяльністю, що здійснюється з метою одержання прибутку.

Лізинг як вид господарської діяльності має комплексний характер, оскільки, крім безпосередньої передачі майна в користування лізингоодержувача, часто-густо включає і безпосереднє виробництво предмета лізингу, його технічне обслуговування тощо.

Одним з елементів господарської діяльності є спеціальне коло суб'єктів[2].

Лізинг як господарська діяльність передбачає укладення та виконання договору лізингу та всіх супутніх йому договорів, визначених в Законі “Про фінансовий лізинг”, з підготовкою до укладення таких договорів, і включає публічно-правове регулювання, бухгалтерський облік та оподаткування відносин, що виникають між учасниками лізингових операцій.

Таким чином, для лізингу як господарської діяльності характерні наступні спеціальні ознаки:

‒ здійснюється особливим колом суб'єктів;

‒       має триваючий (постійний) характер та здійснюється на професійних засадах;

‒       має інвестиційний характер, який полягає в тому, що лізингодавець має право інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені кошти, та інноваційний характер, оскільки основним призначенням лізингу є оновлення основних виробничих фондів лізингоодержувача;

‒       здійснюється з метою одержання прибутку;

‒       має публічно-приватний характер, що характеризується участю в цій діяльності як приватних лізингових компаній, так і створених державою для задоволення суспільних потреб у певній сфері господарювання;

‒       характеризується публічно-правовим регулюванням порядку здійснення, бухгалтерського обліку, оподаткування та поєднанням приватних і публічних інтересів в процесі здійснення державного регулювання та підтримки лізингової діяльності у сфері реалізації пріоритетних інноваційних проектів.

Наведені ознаки лізингу як господарської діяльності дозволяють сформулювати наступне визначення поняття лізингової діяльності - це врегульована нормами права господарська діяльність, що має інвестиційно-інноваційний характер, характеризується публічно-правовим регулюванням і здійснюється на професійних засадах за плату, для досягнення економічного та соціального ефекту та з метою отримання прибутку. З метою вдосконалення правового регулювання лізингової діяльності вважаємо за необхідне закріпити це визначення лізингової діяльності в ГК України та у ст. 1 Закону ”Про фінансовий лізинг”.

За ЦК України лізинг є різновидом найму (оренди). Не даючи визначення поняття лізингу, ст. 806 ЦК України визначає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). ЦК України визначає договір лізингу одним з видів цивільно-правових зобов'язань, сторонами якого є лізингодавець та лізингоодержувач, об'єктом - майно, що належить лізингодавцю на праві власності і набуте без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або спеціально придбане з метою лізингу у продавця, відповідно до визначених лізингоодержувачем специфікацій (непрямий лізинг). Цей договір має двосторонній, строковий та оплатний характер.

Ст. 1 Закону “Про фінансовий лізинг” визначає фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). З визначення, яке наведене в цьому Законі, можна визначити наступні ознаки фінансового лізингу [8]:

‒ вид цивільно-правових відносин;

‒       учасниками є 3 суб'єкти - лізингодавець, лізингоодержувач та продавець;

‒       специфікація предмета лізингу визначається лізингоодержувачем;

‒       передбачає передачу речі у строкове (не менше одного року) та оплатне (лізингові платежі) користування.

Лізинг, як вид суспільних (господарських) відносин, характеризується наступними ознаками:

‒ передбачає передачу майна у строкове користування;

‒       предметом лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена, згідно з законодавством до основних фондів, щодо якої немає заборони або обмежень для передачі в лізинг;

‒       характеризується спеціальним суб’єктним складом, що представлений участю у цих відносинах лізингодавця, лізингоодержувача, продавця (постачальника) предмета лізингу;

‒       має оплатний характер користування предметом лізингу, що передбачає сплату лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів;

‒       передбачає передачу у користування як майна, набутого лізингодавцем з метою лізингу за визначеною лізингоодержувачем специфікацією у відповідного продавця, так і іншого власного майна лізингодавця, набутого без попередньої домовленості з лізингоодержувачем.

1.2 Лізингові операції банку та їх характеристика

Лізинг можна охарактеризувати як господарську операцію, за якою суб'єкт господарювання має право користуватися майном, що йому не належить на правах власності, а взяте ним в оренду на довгий термін за відповідну плату.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

‒ лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

‒       лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

‒       продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

‒       інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому законом.

Однак більшість банків віддають перевагу опосередкованим формам участі в лізингових угодах. Ці форми такі:

‒ створення власної дочірньої лізингової компанії;

‒       створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб'єктами господарювання спільних лізингових компаній;

‒       кредитне обслуговування лізингових компаній (включаючи факторингове).

Законодавство також визначає таку форму послуг як сублізинг. Сублізинг - це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. У разі передачі предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу. У разі передачі предмета лізингу в сублізинг обов'язковою умовою договору сублізингу є згода лізингодавця за договором лізингу, що надається в письмовій формі. До договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу.

Специфіку лізингових відносин показано на рис. 1.1. Лізингові операції поділяють на кілька груп, залежно від:

‒ характеру відносин власності;

‒       природи об'єкта лізингу;

‒       ринку, на якому здійснюються лізингові операції.

‒      

Рис. 1.1. Специфіка лізингових відносин

Залежно від характеру власності лізинг класифікують:

‒ на оперативний;

‒       фінансовий;

‒       зворотний;

‒       револьверний.

За природою орендованого об'єкта лізинг поділяють:

‒ на лізинг рухомого майна;

‒       лізинг нерухомого майна;

‒       лізинг споживчих товарів тривалого використання;

‒       лізинг "секонд-хенд" [15].

Залежно від лізингового ринку лізинг класифікують на внутрішній та міжнародний, який, у свою чергу, поділяють на експортний лізинг (лізингоодержувач перебуває в іншій країні відносно постачальника та лізингодавця), імпортний лізинг (постачальник об'єкта - в іншій країні), транзитний (усі суб'єкти лізингу - у різних країнах).

Процес підготовки і реалізації лізингових угод включає такі етапи:

‒ підготовка та обґрунтування лізингової угоди;

‒       юридичне оформлення лізингової угоди (якщо прийнято рішення про її підписання);

‒       моніторинг виконання лізингової угоди.

На першому етапі здійснюється необхідна підготовча робота для укладення юридичних договорів. Це дуже важливий етап, оскільки він обумовлений складним характером багатосторонніх відносин за лізингом, який вимагає детального вивчення всіх умов та особливостей кожної угоди.

Лізингові процедури, що здійснюються на цьому етапі, оформляють у таких документах:

‒ заява про надання лізингових послуг, яку отримує лізингодавець від майбутнього лізингоодержувача;

‒       висновки про платоспроможність лізингоодержувача та ефективність лізингової угоди;

‒       замовлення-наряд, що подає постачальникові лізингодавець;

‒       заява про надання кредиту для здійснення лізингової угоди, що подає лізингова компанія банкові.

Процес закріплення лізингової угоди у три- і двосторонніх договорах здійснюється на другому етапі. При цьому лізингові процедури оформляють у таких документах [73]:

‒ лізинговий договір;

‒       кредитна угода, що укладається лізинговою компанією з банком про надання кредиту для здійснення лізингових операцій;

‒       договір купівлі-продажу майна, що передається в лізинг;

‒       акт прийняття об'єкта лізингу в експлуатацію;

‒       договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна;

‒       договір про страхування об'єкта лізингу.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

‒ предмет лізингу;

‒       строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

‒       розмір лізингових платежів;

‒       інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог законодавства.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

На третьому етапі здійснюється експлуатація об'єкта лізингу. Лізингоодержувач забезпечує збереження лізингового майна, утримання його в робочому стані, здійснює лізингові платежі. У разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи відповідні права та обов'язки лізингодавця за договором лізингу переходять до нового власника предмета лізингу. Якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше. Предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

Слід зауважити, що суб’єкти відносин з приводу фінансового лізингу мають сукупність прав та обов’язків. Так, лізингодавець має право:

‒ інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

‒       здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

‒       відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

‒       вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

‒       стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

‒       вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;

‒       вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Лізингодавець зобов'язаний [27]: