Реферат: Міжнародний валютний фонд як світова наднаціональна управлінська структура

• Відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

• Дотримуватись такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.

Країна, яка вступає в МВФ, вносить певну суму грошей (внесок по передоплаті), котра називається квотою. Квоти мають такі функції:

Створюють об'єднаний грошовий запас, яким МВФ користується для надання позик своїм членам;

За їх допомогою визначається сума, яку країна, яка зробила квоту, може запозичувати або отримати в МВФ при періодичному розподіл спеціальних активів, відомих як СПЗ. Чим більше внесок, тим більший кредит при необхідності може отримати країна;

- Визначають «вагу» голосу кожного члена фонду.

Зараз, коли членами МВФ є більшість держав світу, розміри часток і кількості голосів кожної країни сильно різняться. Так, з урахуванням квоти в капіталі МВФ на частку країн «великої вісімки» припадає 45% голосів, у т. ч. на США - 18%.

Після затвердження Радою країна підписує статті угоди і стає членом МВФ. Однак жодна країна не має права використання механізмів Фонду до повної сплати свого внеску. Крім того, квота країни-члена не може бути збільшена, поки країна не домовиться на таке збільшення і не виплатить повної суми внеску.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ СПРАВ ЩОДО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМ ВАЛЮТНИМ ФОНДОМ

.1 Організаційно-правові основи співробітництва

Україна стала членом МВФ 3 червня 1992 року (відповідно до Закону України від 03.06.92 № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій").

Кредити МВФ спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу, згідно зі Статутом МВФ.

Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі й з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма системної трансформації економіки, реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву «стенд-бай». Це програма короткострокового фінансування, котра, як правило, вона триває від 12 до 18 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility -EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою «стенд-бай». Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

Україна, як повноправний член МВФ, здійснює щорічні консультації щодо стану валютного регулювання за статтею ІV Статуту МВФ, впровадження статистичних та фінансових стандартів та отримання технічної допомоги.

Отримувачами кредитів МВФ є центральний банк країни, який зараховує їх у свої міжнародні резерви і використовує для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.

Для кожної держави - члена МВФ встановлюється квота, в спеціальних правах запозичення. Розмір квоти країн-членів визначається Радою керуючих на основі ролі держави у світовій економіці. Внесок кожної держави-члена дорівнює її квоті та виплачується Фонду у повному розмірі через відповідну організацію - депозитарій. Від розміру квот залежить об’єм ресурсів Фонду.

Для порівняння пропоную розглянути квоти різних угрупувань країн-учасниць Міжнародного валютного фонду після останнього перегляду квот 3 березня 2011 року:

Рис. 2.1 - Квоти трьох світових угрупувань у відсотковому вираженні на 3.03.11

валютний фонд україна співробітництво

Як видно з діаграми, 63% квот МВФ, а саме 136 млрд. 937 млн. СПЗ припадає на розвинені країни, де тільки Сполучені Штати займають 18% (39 млрд. 125 млн. СПЗ). Квоти країн з перехідною економікою займають 13% від загального обсягу, де на Україну припадає 0,576% квот МВФ, що дорівнює 1 млрд. 252 млн. СПЗ.

2.2 Аналіз етапів співробітництва України та Фонду

Активна співпраця з Міжнародним валютним фондом розпочалася у жовтні 1994 року з розробки українським урядом, разом з експертами МВФ, програм макроекономічної стабілізації та реформування економіки. Загалом за роки співробітництва України з МВФ (1994 - 2011 рр.) отримано близько 12,259 млрд. СПЗ, що складає близько 18,28 млрд. дол. США кредитних ресурсів. Тому, на мою думку, доцільним буде прослідити етапи співробітництва України та Фонду, які супроводжувалися періодичними вкладаннями коштів в розвиток нашої держави.

Перший етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF) на суму 498,7 млн.СПЗ (763,1 млн.дол.США.) для підтримки платіжного балансу України. Через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно та з боку МВФ по цій програмі не надано залишків кредитування на суму 900 млн.дол.

Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн.дол.США.) за трьома річними програми „Стенд-бай”. Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998-2002 роки). Впровадження Програми розширеного фінансування, яка передбачає надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в результаті Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів, визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми. Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1.193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

Четвертий етап (2004 - 2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”.

Заходи програми спрямовані на подальше впровадження економічних реформ в Україні та фокусувалися на проведенні зваженої бюджетної політики, удосконаленні податкового законодавства, фінансовому оздоровленні ПЕК та системних перетворень в агропромисловому комплексі, реформуванні житлово-комунального господарства, покращенні інвестиційного клімату, завершення переговорів щодо вступу до СОТ.

березня 2004 року Рада директорів МВФ затвердила програму «попереджувальний стенд-бай» для України, за якою передбачалася можливість України отримати кредит на суму 411,6 млн. СПЗ, що є еквівалентом приблизно 600 млн. дол. США. Згідно із досягнутими домовленостями, Україна мала право на отримання кредиту у випадку, якщо в країні погіршиться платіжний баланс або стан валютних резервів. Програма «попереджувальний стенд-бай» також мала спрямовуватися на забезпечення поступової трансформації відносин між Україною та МВФ до безкредитних. Угода була підписана терміном на 12 місяців, строк дії цієї угоди закінчився відповідно до її умов.

Наступним етапом у відносинах з МВФ стали безкредитні стосунки між Україною та МВФ. Співробітництво України з МВФ було зосереджено на наданні технічної допомоги, спрямованої на усунення загроз стабільності та вирішення проблем, пов’язаних з макроекономічною, грошовою, валютною, податковою та бюджетною політикою. У середньостроковій перспективі таке співробітництво також може включати надання технічної допомоги з питань, пов’язаних з боргом, тіньовою економікою та прогнозуванням.

Протягом 2005-2006 років технічні місії МВФ кілька разів відвідували Україну з метою надання Урядові допомоги у різноманітних сферах, у тому числі щодо управління державним боргом, фінансово-бюджетної політики та управління митними справами. У 2006-2007 роках експерт МВФ на постійній основі був залучений до діяльності Міністерства фінансів України щодо фінансового аналізу й прогнозування, стратегії планування бюджету й контролю над фінансовою стабільністю.

У 2008 та 2009 роках Україною за результатами 2 переглядів програми було отримано коштів на загальну суму 7 млрд. СПЗ (10.6 млрд. дол. США), частину з яких було зараховано до золото-валютних резервів Національного банку України (3,875 млрд. СПЗ), а частину до Державного бюджету України (3,125 млрд. СПЗ), а саме:

кошти першого траншу (4,5 млрд. дол. США) були зараховані на рахунок Національного банку України та направлені для регулювання платіжного балансу України, підтримки обмінного курсу гривні та ліквідності банківського сектору;

кошти другого траншу (2,8 млрд. дол. США), які Україна отримала 12 травня направлені не лише на підтримку платіжного балансу, частина коштів у сумі 1,5 млрд. дол. США спрямована безпосередньо до Державного бюджету України для фінансування зовнішніх боргових зобов’язань;

кошти третього траншу (3,3 млрд. дол. США) в повному обсязі спрямовані на фінансування Державного бюджету 2009 року.

Залучення коштів Міністерством фінансів відбулося відповідно до законодавства України та згідно з внутрішніми процедурами МВФ (з оформленням відповідних боргових інструментів, упорядкуванням договірно-правових відносин з НБУ та включенням сум заборгованості до складу державного боргу України). Кошти, які зараховувалися до Державного бюджету України були включені в загальний обсяг фінансування, передбаченого для покриття бюджетного дефіциту у 2009 році, як це було встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».

Програма була спрямована, по-перше, на вирішення проблем у фінансовому секторі шляхом: 1) підтримки ліквідності та розширення гарантій по депозитах; 2) посилення спроможності банківської системи, включаючи державні фонди; 3) врегулювання питання боргів домогосподарств та підприємницького сектору. По-друге, на скороченню рівня інфляції шляхом проведення відповідної макроекономічної політики.

Впровадження Програми 2009 року сприяло макроекономічній стабілізації, зниженню рівня інфляції, стабілізації вітчизняної фінансової системи в умовах глобальної кризи на фінансових ринках та структурній перебудові в економіці в умовах погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури.

Щодо продовження співробітництва України з МВФ в рамках нової програми, слід відзначити що 16.07.2010 до Міжнародного валютного фонду було направлено Лист про наміри та Меморандум про економічну та фінансову політику. Результатом стало рішення від 28 липня 2010 року про схвалення нової Програми співробітництва для України. Дана Програма передбачала виділення Україні коштів у розмірі 10 млрд. СПЗ (15,15 млрд. доларів США), що еквівалентно 728,9 відсоткам української квоти у Фонді. Програма розрахована на 29 місяців, при цьому 29.07.10 відбулося надходження першого траншу у розмірі 1,25 млрд. СПЗ (1,89 млрд. доларів США), з яких 1 млрд. доларів США було направлено на покриття дефіциту державного бюджету, а 890 млн. доларів США - у валютні резерви Нацбанку.

грудня 2010 року за підсумками завершення першого перегляду програми співробітництва України з МВФ Виконавча Рада директорів фонду прийняла рішення про виділення Україні другого траншу кредиту Stand-by в розмірі 1 млрд. СПЗ (1,5 млрд. доларів).

Основною метою надання коштів Фонду є підтримка реалізації реформ, спрямованих на економічне відновлення.

З моєї точки зору, доцільно висвітлити ключові заходи, які були передбачені Програмою для досягнення її цілей:

Бюджетно-податкова політика мала на меті повернути державні фінанси до сталого рівня через розроблення плану консолідації податково-бюджетного сектору; реформувати пенсійну систему; обмежити швидке зростання фонду оплати праці у державному секторі.

Монетарна і валютно-курсова політика передбачала: утримання рівня базової інфляції в межах однозначних показників та подальше зниження загального ІСЦ до рівня не вище 5% у середньостроковій перспективі; посилення незалежності та підзвітності НБУ; покращення функціонування валютного ринку. Політика фінансового сектору мала зосередиться на вирішенні питань проблемних банків і рекапіталізації системних банків.

З 1 по 15 лютого 2011 року в Києві працювала місія фахівців Європейського департаменту МВФ під керівництвом Атанасіоса Арванітіса з метою здійснення другого перегляду Програми співробітництва Stand-by, а також для проведення щорічних консультацій за Статтею IV Угоди з МВФ.

Таким чином, загальний обсяг коштів, виділених Україні в рамках нової програми за 2010-2011 рр. на даний момент складає 2,25 млрд. СПЗ (3,4 млрд. дол. США). Щоб підсумувати розділ 2, пропоную розглянути графік, що відображає надходження грошових коштів в Україну від МВФ, починаючи від встановлення співробітництва між даними суб’єктами у 1994 році.

Рис. 2.2 - Транші МВФ в Україну за період 1994-2011рр.

Слід також зазначити, що отримання наступного третього траншу МВФ в рамках Програми (1 млрд. СПЗ) можливе після успішного завершення та затвердження Радою Директорів МВФ результатів другого перегляду.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОБОТИ МВФ НА СУЧАСНІЙ СВІТОВІЙ АРЕНІ

.1 Проблеми діяльності МВФ на сучасному етапі розвитку

Комплекс проблем, що існують у діяльності Фонду, пов'язаний з методами та інструментами реалізації цією міжнародною організацією своєї стратегії. Першою проблемою МВФ було питання про його подальше функціонування, що з'явилося ще на початку 90-х років і пов'язане з проектами реформування світової валютної системи в цілому. Слід зазначити, що дане питання є нагальним та потребує широкого розгляду і на сучасному етапі розвитку. Деякі проекти пропонували замінити МВФ більш демократичним і конструктивним міжнародним фінансовим інститутом. З часом актуальність таких питань зменшилася, але загроза досі залишається. Сучасні проблеми є наслідком реалізації стратегії МВФ в різних країнах. Останнім часом діяльність МВФ піддається критиці світовою громадськістю, особливо громадськістю країн, що розвиваються. Справа в тому, що надаючи позики на оздоровлення економіки, МВФ висуває, як правило, приблизно однаковий пакет вимог, який включає:

приватизацію великих підприємств;

лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі;

жорстку грошово-кредитну політику для стабілізації валюти;

припинення субсидування збиткових підприємств;

мінімізацію бюджетного дефіциту за рахунок скорочення соціальних програм і підвищення податків.

У більшості випадків виконання цих вимог не тільки не сприяє поліпшенню стану економіки, а, навпаки, веде до падіння виробництва, загострення соціальних конфліктів. Одним з найяскравіших прикладів такої ситуації може слугувати фінансова криза 1997 р. в Південно-Східній Азії, коли діяльність МВФ стала фактично дестабілізуючим чинником, котрий і призвів до неї [16, с 387].

Ще однією проблемою є те, що МВФ фінансує не завжди успішні програми економічного упорядкування в різних країнах. На початку ХХ ст. Фонд активно намагався впроваджувати на теренах СНД концепцію монетаризму, що підійшла для перетворень у Великобританії, США та інших країнах з усталеною ринковою економікою, і погано відобразився на економіках країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою.