Кафедра лінгвістики та права
РЕФЕРАТ
на тему:
«Шляхи вдосконалення механізмів забезпечення єдності судової практики в сучасних реаліях»
Виконав:
Фомічев Олег, студент IІ курсу, гр П-91. Спеціальність 081 «Право»
Перевірила:
доц. Лихолат І.П
КИЇВ – 2020
Вступ
Темою реферування стала стаття Рєзнікової В.В та Щербини В.С, докторів юридичних наук, професорів КНУ ім. Тараса Шевченка. В журналі Юридична Україна 2019 року, у 12 випуску.
У своїй статті автори діляться своєю думкою щодо «вдосконалення єдності механізмів судової практики» з наведенням певних форм, які б змогли покращити єдність механізмів судової практики.
Шляхи вдосконалення механізмів забезпечення єдності судової практики
Автори цієї статті запевняють, що «забезпечення єдності судової практики є вкрай важливим» та надалі аргументують свою думку:
«На сьогодні з усього арсеналу засобів та механізмів забезпечення єдності судової практики, передбачених ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд використовує лише один – формує єдину судову практику через висловлені ним у власних рішеннях правові позиції. Виключно у цих межах сформувались і нові підходи Великої Палати Верховного Суду до забезпечення єдності судової практики:
1) використання системи посилань на власні рішення;
2) виділення «пілотних» рішень, тобто рішень, у яких вперше було викладено нову правову позицію;
3) фіксація відступів від правових позицій;
4) написання суддями окремих думок для індикації справ, які не мають однозначного вирішення й рішення по яких ухвалюються з незначною перевагою голосів, отже – правова позиція є досить «хиткою»;
5) використання взаємних посилань, індикації пілотних рішень та відступів від існуючої правової позиції (рішень Верховного Суду, від яких відступили) в Єдиному державному реєстрі судових рішень;
6) написання рішень за новою структурою, в якій чітко виділяється правова позиція;
7) створення оперативної системи інформування про «пілотні» судові рішення та правові позиції (йдеться про випуск електронних піврічних бюлетенів та поточних дайджестів практики, які публікуються на ресурсах Верховного Суду (сайті, сторінці Верховного Суду у Facebook, відповідному Telegram-каналі, інших месенджерах)).
Це цілком так, Верховний Суд застосовує (особисто на мою думку) застарілі механізми судової практики, які потрібно покращувати, дивлячись в першу чергу на діяльність своїх європейських колег. Тому Верховному Суду краще було б удосконалювати свої механізми єдності судової практики, щоб вона дійсно колись була єдиною.
Продовжуючи, автори статті пропонують ознайомитися з власним баченням рішення цієї проблеми:
1) Надання Верховному Суду права законодавчої ініціативи.
Ненадання цього права Верховному Суду аргументувалося тим, що «судові органи недоцільно втягувати в політичні процеси, а право законодавчої ініціативи так чи інакше має зв’язок із політикою». На мою думку, отримання такого привілею Верховним Судом надало б Верховному Суду змогу обстоювати та, звичайно, пропонувати закріплення напрацьованої ним усталеної правової позиції на законодавчому рівні без перебирання на себе невластивих йому функцій правотворення.
2) Забезпечення Верховним Судом сталості та єдності судової практики не мономеханізмом, одним єдиним засобом якого є напрацювання та оприлюднення відповідних правових позицій, а комплексно (з використанням як процесуальних, так і позапроцесуальних механізмів), з використанням усього арсеналу засобів, передбачених статтями 36 і 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»
Ключову роль тут все ж таки грають статті, в котрих говориться про Верховний Суд, а саме що він:
- здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики;
- забезпечує апеляційні та місцеві суди методичною інформацією з питань правозастосування та інше
А Пленум Верховного Суду з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні окремих категорій справ: узагальнює практику застосування матеріального і процесуального законів, систематизує та забезпечує оприлюднення правових позицій Верховного Суду з посиланням на судові рішення, в яких вони були сформульовані; за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики надає роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства при вирішенні судових справ.
Автори статті кажуть, що Верховний Суд не робить усе зазначене, щоб забезпечити єдність судової практики. Цілком згоден, Верховний Суд дійсно не виконує більшість написаного, тому йому вкрай необхідне це удосконалення.
3) Розробка, впровадження, утримання та забезпечення функціонування на загальнодержавному рівні Верховним Судом електронної бази, яка включала б не лише судові рішення та сформульовані в них Верховним Судом правові позиції (з обов’язковим позначенням статусу кожного з рішень, відображенням маркеру його актуальності, наявності або відсутності відступів від правової позиції тощо), але й посилання на пов’язане законодавство, аналітику, узагальнення практики, наукові публікації, збірники судових рішень і була б загальнодоступною.
На мою думку, електронна база необхідна річ, тому що з подальшим розвиненням Інтернету, будь-яка людина може ознайомитися з певною інформацією сидячи вдома. Автори статті також запевняють, що на сьогодні електронні бази є приватними. Цілком згоден, більшість електронних баз дійсно приватні, але на мою думку, це зроблено, в першу чергу, для захисту конфідеційності як суду, так і громадян, котрі брали участь у певних судових справах. Електронна база для всіх верств населення потрібна, тому що це облегшує пошук якоїсь судової справи, наприклад, але з певними обмеженнями.
4) Впровадження у господарське судочинство інституту «зразкової справи»
Можливо, але автори статті не розповідають саме чому його потрібно впровадити, тому навіть не знаю, що коментувати.
Висновок
Таким чином, можна сказати, що автори цієї статті навели цілком непогані аргументи щодо вдосконалення єдності механізмів судової практики, і Я їх цілком підтримую, стаття справді була цікава. Але у нашій з Вами державі інша точка зору на ситуацію, як і мабуть бачення людей, які в цьому розбираються, будуть розглянуті десь приблизно через років 30, коли будуть вже зовсім інші шляхи вдосконалення єдності механізмів судової практики. Проблема в тому, що це нікого не стосується, працює і працює, ще десь років 50 пропрацює, як радянський жигулі, тоді все ж таки будемо щось робити.