Материал: Інвестування на фінансовому ринку

Портфельні інвестиції звичайно здійснює пасивний інвестор, отримуючи невелику частку (пай) компанії в надії на одержання хоч і невеликого, але стабільного прибутку. Такий інвестор звичайно не прагне до управління компанією, її фінансовий стан цікавить його тільки в строки виплати дивідендів.

1.3 Обґрунтування необхідності державного регулювання інвестиційних процесів на фінансовому ринку

Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика - це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів.

На активізацію інвестиційних процесів була спрямована "Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України, яка визначає основні напрямки державної інвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи:

·   послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

·   збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

·   виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

·   фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

·   надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

·   здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;

·   розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

·   удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

·   запровадження системи страхування інвестицій [3, с.54-57].

Отже, держава має у своєму розпорядженні три основні форми впливу на економічні процеси: правову, адміністративну та економічну. Кожній з них відповідає певний склад інструментів, за допомогою яких ці форми реалізуються. Основну роль відіграє правова (законодавча) форма, бо в ній здійснюються усі регулюючі дії уряду в межах адміністративної та економічної форм. Економічна форма включає монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну (податково-бюджетну) політику. Вони обидві найвагоміше впливають на ділову активність.

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОГО РИНКУ

2.1 Сутність фінансового ринку та його функції

Фінансовий ринок виступає сферою забезпечення нормально функціонувати фінансових відносин. Роль ринку у сучасній економіці полягає у акумулюванні заощаджень і тимчасово вільних фінансових ресурсів немає і використанні їхніх задля забезпечення потреби у грошовому капіталі, як фізичних осіб, і підприємницьких структур, організацій корисною і держави. Він посідає особливе місце у фінансовій системі держави як важлива сфера фінансових відносин, що сприяє ефективному функціонуванню сфер і ланок фінансової систем країни.

У літературі трапляються такі визначення ринку.

Фінансовий ринок, на думку О.Р. Романенка, це «сукупність економічних відносин, що з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних коштів та обігу цінних паперів» [18,с.264]

Якщо ж спиратися на В.М.Шелудько, то «фінансовий ринок - це система економічних пріоритетів і правових відносин, що з купівлею-продажем чи випуском та обігом фінансових активів» [15, з. 392]

Фінансовий ринок необхідно розглядати, як специфічну сферу грошових відносин, які творяться у процесі руху фінансових фондів держави, юридичними і фізичними особами з допомогою спеціалізованих фінансових установ. Оскільки характерною рисою ринку і те, що відносини реалізуються на етапах і розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів немає і коштів процесу розширеного відтворення.

Головна передумова існування ринку полягає у невідповідність потреб у фінансових ресурсів годі тієї чи іншої суб'єкта ринкових відносин із наявністю джерел задоволення такої потреби.

Основне завдання ринку є забезпечення переміщення фінансових ресурсів від, хто має їх надлишок, і тих, кому потрібні інвестиції. У цьому, зазвичай, вони спрямовані від, хто може змогли ефективно використати кошти, до тих, хто використовує їх продуктивно. Так, для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є центром господарського організму. За станом ринку можна будувати висновки про економіці, впливаючи на фінансовий ринок, можна управляти економічною активністю суспільств[11, с.77-83].

Оскільки передача у користування капіталом відбувається після продаж фінансових активів, які відбивають права отримання доходу на вкладений капітал, можна стверджувати, що такий фінансовий ринок - це система економіко-правових відносин. Обов'язковими атрибутами ринку є чіткі правила торгівлі, наявність професійних учасників та розвинена інфраструктура, що забезпечує мінімальні витрати і максимальну надійність.

Сутність ринку відображена у його функціях. За сучасних умов фінансовий ринок виконує таких функцій:

) Активна мобілізація тимчасово вільного капіталу приватних осіб, приватного бізнесу, державні органи, іноземних інвесторів. Цей вільний капітал, що у формі громадських заощаджень, тобто. грошових та інших фінансових ресурсів населення, підприємств, державні органи, не витрачених поточний споживання й реальне інвестування.

) Ефективне розподіл акумульованого вільного капіталу на взаємовигідних засадах з метою їхнього ефективне використання між кінцевими його споживачами. Механізм функціонування ринку забезпечує виявлення обсягу й структури попиту окремі фінансові активи і своєчасне задоволення у межах всіх категорій споживачів.

) Визначення ефективних напрямів розміщення капіталу з позицій забезпечення високого рівня дохідності. Задовольняючи значний об'єм і велике коло інвестиційних потреб суб'єктів господарювання, механізм ринку системою ціноутворення деякі інвестиційні інструменти виявляє найефективніші сфери, і напрями інвестиційних потоків.

) Формування ринкових ціни окремі фінансові інструменти, і послуги, які об'єктивно відбивають співвідношення між попитом й пропозицією. Ринковий механізм ціноутворення цілком протилежний державному, хоч і перебуває під певним впливом державного регулювання.

) Скоєння кваліфікованого посередництва між продавцями і покупцями фінансових інструментів. У системі ринку існують спеціальні фінансові інститути, здійснюють таке посередництво.

) Створення умов мінімізації фінансових ризиків. Фінансовий ринок виробив свій власний механізм страхування цінового ризику. Він дає змогу до мінімуму знизити фінансовий і комерційний ризик продавців і покупців фінансових активів і реального товару за умов нестабільності економічного розвитку і кон'юнктури фінансового і товарного ринків.

) Прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі. Забезпечуючи мобілізацію, розподіл ефективне використання вільного капіталу, задоволення в стислі терміни ним потреби окремих суб'єктів господарювання.

) Кредитування уряду, органів місцевого самоврядування шляхом розміщення урядових і муніципальних цінних паперів.

)Обслуговування населення кредитуванні споживчих витрат[19, с.115].

Фінансовий ринок сприяє розвитку економіки, здійсненню матеріально - фінансову збалансованість з загального обсягу і за структурою громадського виробництва. З його допомогою розвиваються підприємства міста і галузі, що забезпечують інвесторам максимальну прибуток на вкладений капітал.

Фінансові інструменти - це «різноманітні фінансові документи, активи, які звертаються до фінансового ринку, мають грошову вартість, є законними вимогами власників цих активів отримання певного доходу на майбутнє».

2.2 Особливості формування та розвитку фінансового ринку України

Розглядаючи фінансовий ринок України у історичному аспекті, слід зазначити, що він був біля нашої держави перед революцією 1917 року, потім у період Непа наприкінці 20-х, в тому числі надалі, але у урізаному і обмеженому вигляді. Нині вже немає можливості забезпечити спадковість прийнятих актів і законодавства, яке у складі імперії (зокрема й України) до 1917 року. Ця обставина неспроможна б викликати розчарування, оскільки перед революцією ми мали розвинену як у той час, правову базу регулювання ринку.

У структурі національного ринку найдинамічніше розвивався фондовий ринок. У це була пов'язана із приватизацією державних підприємств, активнішим проведенням корпоратизації із наступною емісією цінних паперів новоствореними товариствами.

Формування правової бази до створення і функціонування ринку цінних паперів України почалося з прийняття у 1991 року закону України "Про цінні папери та фондової біржі". З'явився першу офіційну законодавчий документ, регулюючий створення умов та діяльність фондових бірж України.

Україною було вжиті заходи в розвитку ринку. До найважливішим із них ставляться розробка «Концепції функціонування та розвитку ринку України» і закону України «Про регулювання ринку цінних паперів України», і навіть постанову по випуску державних цінних паперів, емісія яких мала стати однією з дієвих важелів фінансування дефіциту державного бюджету. Було закладено основи організаційної і законодавчу діяльність ринку України [23, с.128-130].

З'являються фондові біржі: Київська міжнародна фондової біржі, Донецька фондової біржі. Проте внаслідок організаційного становлення нових бірж операції проводилися практично лише з УФБ. Також з'являються асоціації, які об'єднують учасників ринку: Перша фондова торгова система (ПФТС), яка являла собою «електронну» біржу цінних паперів України та охоплювала все найбільші регіонах України і підтримувала роботу національної електронної системи торгівлі цінними паперами як «online», Українська асоціація інвестиційного бізнесу, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв.

Надходження іноземних інвестицій забезпечило розвиток вторинного ринку цінних паперів, що призвело до високих темпів зростання акцій українських емітентів та його ліквідності.

Загальний обсяг торгів на організаційно оформлених ринках становив 15,81%. Загальний обсяг емісії акцій, становив 9970 млн. грн., тобто близько 74% всіх випущених цінних паперів.

Практично новим явищем для ринку України є розширення емісій облігацій підприємств. Обсяг зареєстрованих емісій цих облігацій становить 116,4 млн. грн.. Але у настільки значне збільшення розмірів емісії облігацій їх у загальній масі цінних паперів над ринком надзвичайно мала [5, с.528].

Фондовий ринок України здійснює 129 інвестиційних фондів; 100 інвестиційних компаній із 182 взаємними фондами; 827 торговців цінними паперами (зокрема комерційних банків); 352 реєстратора; 82 хранителя; один депозитарій; 6 бірж; 2 торгово-інформаційні системи; 10 саморегулюючих організацій. Україна не мала зареєстровано понад 35800 емітентів цінних паперів у тому, числі 11840 відкриті акціонерні товариств. Переважна частка акцій випущена приватизованими підприємствами (близько 80% від суми емітованих цінних паперів). Усього професійних учасників ринку цінних паперів більш 1500.

Обсяг ринку України зростає з однієї з найменших в Центрально-Европейському регіоні (10% ВВП) до близько 35% ВВП, що є розмірним з ринками акцій Чехії, Польщі, Румунії. Тим більше що стрімке зростання капіталізації не відтворює реального зростання ринку, оскільки лише близько 20 % акцій підприємств у вільному зверненні. Капіталізація ринку становила 199 млрд. грн., а загальний обсяг торгів акціями становив 6,1 млрд. грн.. Кінець 2012 року ознаменувався обвалом ринку України як індикатора фінансової кризи, який триває до сьогодні. Однак у останнім часом спостерігається незначне зростання.

Зараз інституціональну основу інфраструктури ринку цінних паперів крім банків Україні складають Українська фондової біржі, має філії у кожному обласний центр; перша фондова торгова система; Східноукраїнський фондовий центр, що у Харкові; Київська міжнародна фондової біржі; фондова секція Української міжбанківської валютної біржі; Київська універсальна біржа, проводить торги по певним видам цінних паперів; позабіржові торгово-інформаційні системи; реєстратори і хранителі цінних паперів; депозитарії; депозитарно-клиринговие компанії; Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв; Асоціація торговців цінними паперами і Українська асоціація інвестиційного бізнесу[14, с.648].