Архетип України в дискурсі П. Порошенка взаємодіє з іншими, не менш важливими архетипами ворог, герой, глава держави тощо, які конкретизують, легітимізують та підсилюють його. У Еко наголошує: «Мати ворога важливо не тільки для визначення власної ідентичності, але ще й для того, щоб був привід випробувати нашу систему цінностей і продемонструвати їх оточенню. Так що, коли ворога немає, його слід створити» [9]. Характеристика ворога визначає те, як його сприйматимуть, а сила ворога підсилює героя та консолідує націю, об'єднує навколо одного лідера. Тому відповідно до об'єктивних умов життя та згідно із законами міфотворення ворог у дискурсі Президента «сильний, жорстокий, підступний - загартував і зцементував нас як ніхто» (Виступ на церемонії урочистого підняття Державного Прапора України); «ворог грубо прорахувався. Він зробив нас ще сильнішими. Українська політична нація остаточно ствердилася на всіх теренах. Західних і східних, північних та південних. І надійно цементує їх Центр України» (Виступ на прес-конференції «Стратегія-2020»).
Актуалізація опозиційної пари ворог - герой спричинена реальними суспільно-політичними подіями та війною, які визначили динаміку цих архетипів у напрямку опозицій імперія і народ та Росія і Україна: «Скидаємо один за одним ланцюги, якими імперія приковувала до себе, створюючи з України колонію. Що відбувається зараз? Дуже просто - деколонізація. Імперія зацікавлена тримати колонію бідною, нерозвинутою і залежною в економічному, торгівельному, гуманітарному і політичному сенсі. До речі, і в духовному також» (Виступ на 15-й щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES); «Ми можемо дуже швидко просунутися до вільної Європі, але ще швидше - відкотитися під імперську Росію» (Виступ перед учасниками акції «Захисти Україну!», 19.04.2019 р.).
Суспільно-політична ситуація та війна зумовлюють потребу в лідері, який вивів би країну з кризового стану та війни. Це дає підстави Президенту України заявити: «Україні потрібен лідер, який здатен протистояти Путі- ну і зривати його хижі плани щодо нашої країни. Україні потрібен Верховний Головнокомандувач, спроможний організувати сильну армію, міцну оборону - і на цій основі досягти миру. Україні потрібен керівник зовнішньополітичної сфери, зрозумілий світовим лідерам. Який говорить з ними однією мовою. І який розбирається в хитросплетіннях світової дипломатії. Україні потрібен Президент, який забезпечить незворотність європейського і євроатлантичного курсу» (На сайті офіційного інтернет-представництва Президента України, 18.04.2019 р.). Водночас у тексті фіксуємо ознаки міфу, пов'язаного з вірою у те, що конкретна людина, політичний діяч може розв'язати складні проблеми, врятувати народ. Тобто в тексті актуалізовано архетип «збавителя», який існує тільки у зв'язку з архетипним мучителем, з яким у реальних історичних умовах асоціюється президент Російської Федерації В. Путін.
Згадані архетипи в сукупності утворюють систему, яку можна кваліфікувати як міф, аксіологія якого, символіка та відображений соціальний досвід засвідчують закоріненість в українській історії й культурі та корелюють із поетичним міфом Т. Шевченка.
Г. Грабович, спираючись на концепції К. Леві-Строса та В. Тернера, запропонував для вивчення поетичної творчості Т. Шевченка модель, яка визначає п'ять ознак міфу: 1) надмірність і багатолінійність - «безперервне вироблення структури (або «думки», «ідеї») шляхом гетерогенного, але закінченого ряду «подій» чи структурних одиниць («тем» або «мотивів», які його складають»; 2) розвиток через бінарні опозиції та примирення між ними: «опозиція на нижчому рівні структури знімається примиренням сторін на вищому рівні»; 3) вираження «універсальних істин»: «його зміст майже завжди має велике значення і стає святинею для певної групи людей»; 4) позачасовість; 5) вихід за межі конкретного простору [10, с. 64-65]. Усі названі ознаки дослідник виявляє в поезії Т. Шевченка, що дає йому підстави стверджувати: «Шевченкові поетичні тексти - це міф «у фрагментах» [10, с. 64]. Ці ознаки фіксуємо також у політичному дискурсі екс-президента України П. Порошенка, де їх вияв специфічний і дещо спрощений порівняно з поетичною творчістю Кобзаря. Проте вони також дають підстави констатувати наявність політичного міфу «у фрагментах».
Висновки
політичний міф промова порошенко
Змодельований політичний міф - це лише одна зі спроб вивчення сучасного українського політичного дискурсу. Цей міф не тотожний міфу Т. Шевченка, який аналізує Г Грабович, ні за структурою, ні за глибиною змісту, але тісно пов'язаний із ним. Основне, що, на наш погляд, відрізняє міф політика від міфу поета - це архетип громади (народу). Бінарний за своєю природою, він виявляє у творчості митця і свій темний бік (зло, насильство, кара, розправа тощо), і світлий (добросердність, щирість, працьовитість та ін.). У політичному міфі екс-президента цей архетип не має масштабного вияву, як і архетип влади. Ця проблема потребує детальнішого вивчення в наступних дослідженнях.
Література
політичний міф промова порошенко
1. Барт Р Миф сегодня. иИЬ: http://www.lib.ru/CULTURE/BART/ barthes.txt_with-big-pictures.html
2. Міф історичний. Енциклопедія історії України. URL: http://resource.history. org.ua/cgibin/eiu/history. ехе?С21СОМ= F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU
3. Фрейденберг О.М. Поэтика сюжета и жанра. Москва : Лабиринт, 1997. 448 с.
4. Волков Ю.Г Поликарпов В.С. Человек : энцикл. словарь. Москва : Гардарики, 1999. 518 с.
5. Політичний міф. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/
6. Головатий М.Ф. Політична міфологія : навч. посібник. Київ : МАУП, 2006. 144 с.
7. Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія. Полтава : Довкілля-К, 2010. 844 с.
8. Грабович Г Шевченко, якого ми не знаємо. 2-ге вид. Київ : Критика, 2014. 414 с.
9. Эко У Сотвори себе врага. И другие тексты по случаю (сборник). URL: http://www.pseudology.org/Eco_Umberto/Sotvori_sebe_vra- ga2.pdf
10. Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. Київ : Часопис «Критика», 1998. 207 с.