Форма обґрунтування в принципі не передбачає додержання якихось жорстких правил і визначається, насамперед, типом (різновидом ) задачі. Так, обґрунтування при розв’язанні задачі із Загальної частини кримінального права в межах окремого
130
інституту, що стосується злочину, передбачає спеціальне утворення відповідного «блоку» фактичних обставин, поглиблене дослідження змісту даного інституту, як правило, поетапне встановлення відповідності фактичних обставин конкретним його проявам і лише після цього формулювання проміжного, а потім і остаточного висновків. При розв’язанні задачі із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування його інститутів, які стосуються злочину, обґрунтування може бути здійснено у «знятому» вигляді й обмежуватися відтворенням лише проміжних висновків та визначенням впливу кожного інституту на кваліфікацію злочину (злочинів). Ще більш спрощена форма характерна для обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки при розв’язанні задач з Особливої частини кримінального права (див. окремі зразки розв’язання задач).
Що стосується «ієрархії» аргументів (доводів), які використовуються при обґрунтуванні власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин, то тут необхідно мати на увазі таке:
1) Всі аргументи (доводи) за характером свого впливу на зміст кримінально-правової оцінки можна поділити на обов’язкові й необов’язкові. До обов’язкових належать аргументи, які безпосередньо випливають зі змісту відповідних нормативних приписів кримінально-правового характеру (обов’язкові нормативні аргументи). Необов’язковими аргументами є ті, які використовують роз’яснення Пленуму Верховного Суду України (основні правозастосовні аргументи ), а також ті, що ґрунтуються на інших джерелах правозастосовної практики та на положеннях теорії кримінального права.
2) Ієрархія обов’язкових нормативних аргументів визначається юридичною силою тих джерел кримінального права, з нормативних приписів яких вони (аргументи) безпосередньо випливають. Відповідно до ст. 8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Тому, наприклад, у випадку виникнення колізій між положеннями Конституції України та КК України положення Конституції України мають пріоритет перед останніми.
3) Основні правозастосовні аргументи в принципі не повинні суперечити обов’язковим нормативним аргументам, тому, за загальним правилом, у разі виникнення колізій пріоритет мають останні. І лише у виняткових випадках, коли такі колізії
131
спричинені внутрішніми суперечностями відповідних обов’язкових нормативних аргументів між собою, основний правозасто-совний аргумент, що ґрунтується на одному з них, може розглядатись як пріоритетний перед іншим.
Прикладом такого основного правозастосовного аргументу є абзац 1 п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7. У ньому правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК 2001 р.) поширюються, зокрема, і на випадки кваліфікації злочинів за однією статтею чи однією частиною статті Особливої частини КК, якщо один із злочинів був закінченим, а інший становив готування до злочину або замах на злочин. У цьому випадку роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, яке за своїм змістом ґрунтується на ст. 16 КК 2001 р., але формально суперечить ст. 33 КК 2001 р., має пріоритет перед останньою статтею.
Основні правозастосовні аргументи з певною часткою умовності можна поділити на два різновиди: аргументи «прямої дії» та аргументи, що використовуються «за аналогією».
Прикладом основного правозастосовного аргументу «прямої дії» є посилання у розв’язанні задачі на абзац 3 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12 у випадку, коли в умовах задачі вказано на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, у процесі розбою.
Посилання ж у рішенні на цей же абзац 3 п. 12 згаданої постанови, коли в умовах задачі вказано на заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, у процесі розбою з метою викрадення наркотичних засобів, є прикладом основного правозастосовного аргументу, що використовується «за аналогією». Таким чином, у розв’язанні різних задач використання одних і тих самих положень роз’яснень Пленуму Верховного Суду України може в одному випадку розглядатися як основний правозастосовний аргумент «прямої дії», а в іншому — як основний правозастосовний аргумент, що використовується «за аналогією».
4) Інші необов’язкові аргументи — навіть якщо вони за змістом видаються більш переконливими, ніж обов’язкові нормативні чи основні правозастосовчі аргументи, — не можуть мати
132
пріоритету перед останніми. При цьому, як уже зазначалося, суперечність між основним правозастосовним аргументом (відповідним роз’ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України) та іншим необов’язковим аргументом (наприклад, теоретичним правилом кваліфікації злочинів) в основному варіанті розв’язання задачі має вирішуватися на користь першого. І лише в альтернативному варіанті рішення може бути наведене розгорнуте обґрунтування висновку про те, що інший необов’язковий аргумент, на думку «автора», є більш переконливим, ніж основний правозастосовний аргумент.
5) Серед необов’язкових аргументів, що їх використовують при розв’язанні задач (крім основних правозастосовних аргументів), якась ієрархія у принципі неможлива. Однак якщо між деякими з них існують суперечності (колізії), такі аргументи мають бути наведені, а потім зроблений вибір на користь одного з них. При цьому бажано сам вибір також обґрунтувати. Подібне обґрунтування, як уже зазначалося, стає обов’язковим у разі, коли точка зору «автора» розв’язання суперечить позиції, сформульованій у науково-практичному коментарі Кримінального кодексу України.
У деяких випадках викладач, задаючи студентам дві-три задачі на наступне практичне заняття, може дозволити їм не писати розгорнуте обґрунтування при розв’язанні однієї з них. Однак і в цих випадках таке обґрунтування має бути здійснене в повному обсязі, його ключові моменти зафіксовані в письмовому розв’язанні, щоб у разі необхідності відтворити відповідні аргументи в усній формі.
4. Сформулювавши власну кримінально-правову оцінку фактичних обставин у відповідній формі і належним чином обґрунтувавши її, «автор» розв’язання задачі тим самим, як правило, дає відповідь на всі запитання та завдання, які в ній поставлено. І лише тоді, коли окремі запитання за своїм змістом мають не лише кримінально-правовий, а й процесуальний характер, на них треба відповідати окремо. Наприклад, у задачах із Загальної частини кримінального права можуть бути сформульовані запитання типу: «Чи підлягає апеляція задоволенню?» або «Яке рішення має прийняти апеляційний суд?». Відповідь на такі запитання має даватись у розв’язанні після написання основної — «кримінально-правової» його частини і зводитися до відповідної констатації типу: «На підставі викладеного апе-133
ляція адвоката задоволенню не підлягає» або «Таким чином, апеляційний суд має змінити вирок місцевого суду і перекваліфікувати дії суб’єкта з ч. 2 ст. 121 на ст. 122 і ч. 1 ст. 119 КК».
Методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загальної частини кримінального права в межах окремого інституту, який стосується злочину. Особливості даного типу задач передбачають поглиблене дослідження змісту якогось конкретного інституту кримінального права, що стосується злочину. Тому розв’язання таких задач як окремі елементи включає:
— уточнення та попередню оцінку фактичних обставин (факультативний елемент);
— систематизацію тих фактичних обставин, які охоплюються змістом відповідного інституту (обов’язковий елемент);
— визначення конкретних правових, правозастосовних та теоретичних орієнтирів, які впливають на зміст інституту, що розглядається (обов’язковий елемент).
— зіставлення систематизованих фактичних обставин з правовими, правозастосовними та теоретичними орієнтирами відповідного інституту (обов’язковий елемент, який у письмовому вигляді в рішенні може не наводитись);
— формулювання проміжних і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту відповідних фактичних обставин у межах інституту, що розглядається (обов’язковий елемент);
— написання формули кримінально-правової кваліфікації та юридичного формулювання обвинувачення (обов’язковий елемент, якщо таке написання можливе);
— відповідь на конкретні запитання задачі, якщо така відповідь не сформульована у попередніх елементах рішення (факультативний елемент).
При цьому у функціональному плані перший з виділених вище елементів розв’язання задачі (якщо він потрібний) виступає загальною передумовою правильності такого розв’язання; другий-п’ятий елементи відображають процес формулювання власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин і тим самим її обґрунтування; п’ятий (у частині остаточних висновків) або шостий (якщо він можливий) елементи фіксують відповідну форму власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин; сьомий елемент (якщо він є у розв’язанні) дає відповідь на запитання задачі, що мають переважно процесуальний характер.
134
Зразок розв’язання задачі із Загальної частини кримінального права України в межах окремого інституту, що стосується злочину.
Задача
Щоб заволодіти грошима Плахової, які зберігалися у квартирі, Качаліна вирішила її отруїти. Для цього вона придбала отруту, призначену для труїння гризунів, прийшла «в гості» і дала цю отруту Плаховій під виглядом ліків від шлункових захворювань. Прийнявши «ліки», Плахова відчула себе погано, викликала швидку медичну допомогу і до її приїзду почала блювати, що, за висновком судово-медичної експертизи, в кінцевому підсумку і врятувало їй життя. Качаліна, побачивши такий розвиток подій, з квартири Плахової втекла, однак через два дні була затримана.
Внаслідок отруєння Плахова два тижні перебувала на стаціонарному лікуванні, що, за висновком судово-медичної експертизи, свідчить про заподіяння їй легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.
Ознайомтесь із статтями 115 і 187, приміткою до ст. 185 КК України, а також із пунктами 10, 11, абзацом 3 п. 12 та абзацом 5 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12.
Яку кримінально-правову оцінку мають дістати дії Качаліної?
Розв’язання
1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.
1.1. Формулювання в умовах задачі «вирішила її отруїти» будемо розглядати як підтвердження прямого умислу на вбивство Плахової з боку Качаліної.
1.2. В умовах задачі немає даних щодо сильних фізичних страждань Плахової після вживання отрути, тому немає підстав вбачати в діях Качаліної таку обтяжуючу обставину умисного вбивства, як його «особлива жорстокість».
1.3. Втеча з квартири Качаліної після виклику Плаховою швидкої допомоги свідчить не про добровільну відмову Плахо-вої від доведення злочину до кінця, а про намагання уникнути відповідальності за вже вчинені нею дії.
1.4. В умовах задачі не названа сума грошей, якими збиралась заволодіти Качаліна. Будемо вважати, що ця сума не дося-135гає показників «великих розмірів» або «особливо великих розмірів», про які йдеться в ч. 4 ст. 187 КК.
2. Систематизація фактичних обставин, які охоплюються інститутом «Стадії вчинення злочину».
2.1. За наявності мети заволодіння грошима Плахової та виникнення наміру (прямого умислу) щодо її вбивства наступні дії Качаліної — придбання отрути, давання цієї отрути під виглядом ліків — є окремими етапами досягнення мети та реалізації умислу.
2.2. Заволодіння грошима не відбулося, а Плахова залишалася живою; це свідчить, що мети не досягнуто, а прямий умисел на вбивство повністю не реалізовано.
2.3. Внаслідок отруєння Плаховій заподіяно легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров’я; в правозасто-совній практиці таке тілесне ушкодження є показником насильства, небезпечного для здоров’я потерпілого (див. п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12).
3. Визначення конкретних правових, правозастосовних та теоретичних орієнтирів у межах змісту інституту «Стадії вчинення злочину».
3.1. Правовими орієнтирами є: а) статті 13—17 КК, що передбачають особливості відповідальності за закінчений та незакін-чений злочин; б) статті 115 і 187 КК, які передбачають види закінчених злочинів, що вчинила (мала намір вчинити) Качаліна, а також визначають особливості специфічної конструкції та конкретного змісту їх юридичних складів.
3.2. Правозастосовними орієнтирами — в даному випадку основними — є пункти 10, 11, абзац 3 п. 12 та абзац 5 п. 30 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12.
3.3. Теоретичними орієнтирами є вироблені наукою кримінального права загальні правила кваліфікації незакінченого злочину, а також правила кваліфікації злочину, який має кілька стадій вчинення.
4. Зіставлення систематизованих фактичних обставин з правовими, правозастосовними та теоретичними орієнтирами інституту «Стадії вчинення злочину» (у письмовому вигляді не наводиться).
5. Формулювання проміжних і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту фактичних обставин у межах інституту «Стадії вчинення злочину».
136
5.1. Проміжні висновки:
а) дії Качаліної були спрямовані на вчинення двох злочинів — розбою та умисного вбивства з корисливих мотивів; основними правозастосовними аргументами для такого висновку є пункти 10, 11, абзац 3 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 12;
б) дії, спрямовані на умисне вбивство з корисливих мотивів, у будь-якому випадку є незакінченим злочином, оскільки Пла-хова залишилася живою; спочатку має місце готування до цього злочину (придбання отрути як різновид підшукування знаряддя умисного вбивства), а потім закінчений замах на умисне вбивство з корисливих мотивів (Качаліна безпосередньо спрямувала свої дії на позбавлення Плахової життя — виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але умисне вбивство не було закінчене (смерть не настала) з причин, що не залежали від її волі);
в) розбій є закінченим злочином з моменту застосування небезпечного для життя чи здоров’я насильства до потерпілого або здійснення погрози застосування такого насильства; таке насильство з боку Качаліної мало місце; отже, той факт, що заво-лодіння грошима Плахової не відбулося, на визнання вчиненого Качаліною розбою закінченим злочином не впливає; таким чином, вчинення розбою пройшло дві стадії: готування до злочину (придбання отрути) і закінчений злочин;
г) попередня стадія умисного вбивства з корисливих мотивів — готування до злочину і попередня стадія розбою — готування до злочину, які мали місце в діях Качаліної, при остаточній кваліфікації її дій не дістають самостійної кримінально-правової оцінки; у цьому разі діє загальне правило: якщо вчинення злочину проходить через кілька стадій, кожна наступна стадія «поглинає» попередню і попередня стадія самостійній кваліфікації не підлягає;
ґ) остаточна кваліфікація закінченого замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів передбачає обов’язкове посилання у формулі кваліфікації на ч. 2 ст. 15 КК; остаточна кваліфікація розбою як закінченого злочину посилання у формулі кваліфікації на ст. 15 КК не потребує;
д) оскільки при вчиненні розбою з боку Качаліної мало місце проникнення в житло (абзац 5 п. 30 постанови від 25 грудня 1992 р. № 12), її дії кваліфікуються за ч. 3 ст. 142 КК з інкримінуванням зазначеної кваліфікуючої ознаки.
137
5.2. Остаточні висновки збігаються з формулою кримінально-правової кваліфікації та юридичним формулюванням обвинувачення (див. п. 6 даного розв’язання).
6. Формула кримінально-правової кваліфікації та юридичне формулювання обвинувачення.
Дії Качаліної необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187; ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.
Качаліна вчинила: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для здоров’я особи, яка зазнала нападу, — розбій, вчинений з проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК); закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині – умисне вбивство, вчинене з корисливих мотивів (ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 93 КК).
7. Оскільки запитання задачі мало кримінально-правовий характер, відповідь на нього дано в пунктах 3, 5, 6 розв’язання.
Методичні рекомендації щодо розв’язання задач із Загальної частини кримінального права в межах комплексного застосування інститутів, що стосуються злочину. Особливості даного типу задач передбачають послідовне та системне використання змісту кількох інститутів Загальної частини кримінального права, що стосуються злочину. При цьому кримінально-правова оцінка в межах окремого інституту, як правило, відбувається в «знятій» формі — вона зводиться лише до основних проміжних та остаточних висновків; обов’язковим компонентом таких висновків має бути визначення впливу відповідного інституту на остаточну кримінально-правову кваліфікацію дій суб’єкта (суб’єктів) та на юридичне формулювання обвинувачення. Останні два елементи практично завжди є обов’язковими для розв’язання задач цього типу.
Таким чином, розв’язання задач із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування інститутів, що стосуються злочину, включає наступні елементи:
— уточнення та попередня оцінка фактичних обставин;
— попередні висновки щодо видів злочинів, ознаки яких вбачаються в діях суб’єктів;
— вплив окремих інститутів Загальної частини кримінального права, що стосуються злочину, на кримінально-правову кваліфікацію діянь суб’єктів:
а) стадії вчинення злочину;
138
б) співучасть у злочині;
в) посереднє вчинення злочину;
г) причетність до злочину;
ґ) групове вчинення злочину за відсутності ознак співучасті;
д) конкуренція кримінально-правових норм;
е) множинність злочинів;
— формула кримінально-правової кваліфікації;
— юридичне формулювання обвинувачення.
Така ускладнена форма розв’язання задач даного типу в функціональному плані передбачає тісний зв’язок встановлення кримінально-правового змісту фактичних обставин у межах кожного інституту з відповідними формами кримінально-правової оцінки. Цей зв’язок, зокрема, виявляється у тому, що кожний фрагмент формули кримінально-правової кваліфікації та юридичного формулювання обвинувачення має бути обґрунтований на рівні проміжних і остаточних висновків у межах окремого інституту, який вбачається у поведінці суб’єкта (суб’єктів) та інших фактичних обставинах. Якщо ж окремий з виділених інститутів у відповідних кримінально-правових ситуаціях відсутній, про це коротко зазначається у відповідному пункті (підпункті) розв’язання. При цьому уточнення і попередня оцінка фактичних обставин, якщо вони потрібні, традиційно виконують роль загальної передумови правильного розв’язання всіх наступних питань.
Зразок розв’язання задачі із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування інститутів, які стосуються злочину.
Задача
Буцан, раніше судимий за розбій, після відбуття покарання організував стійку групу для вчинення квартирних крадіжок. До неї увійшли раніше несудимі Панько та Скорик. У межах підготовки до вчинення крадіжок учасники групи розробили єдиний план скоєння злочинів та розподілили між собою функції.
Спочатку група здійснила крадіжку з квартири Марковсь-кого, заподіявши йому майнову шкоду на суму 42 тис. 850 грн.
Потім усі троє проникли в квартиру Голубовича, склали у дві великі валізи його майно вартістю 57 тис. 200 грн., але при
139
винесенні валіз з квартири були помічені сусідкою Колядою, яка зчинила галас. Незважаючи на це, Буцан, Панько та Скорик збігли з валізами вниз, сіли в автомобіль, що належав Паньку, і втекли, але невдовзі були затримані.
Більшу частину майна, викраденого з квартири Марковсько-го, вартістю 28 тис. 600 грн. Буцан продав Шумському, якого попередив, що це майно здобуте внаслідок квартирної крадіжки.
Ознайомтесь із статтями 185 і 186 КК України, а також з абзацом 2 п. 6 та абзацом 6 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р. № 12.
Яка має бути кримінально-правова оцінка дій Буцана, Пань-ка, Скорика та Шумського?
Розв’язання
1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.
1.1. Оскільки в умовах задачі не зазначено інше, будемо вважати, що єдиним планом злочинної діяльності групи не передбачалась ситуація, яка мала місце в другому епізоді, а вчинені суб’єктами дії після зчинення галасу сусідкою не охоплювались їх умислом на початковому етапі вчинення злочину.
1.2. Вартість викраденого майна з квартир Марковського та Голубовича дозволяє визнати обидва злочини вчиненими в особливо великих розмірах (в обох випадках ця вартість більше ніж у шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).
1.3. Відсутність в умовах задачі даних про мету придбання Шумським викраденого майна зумовлює висновок про відсутність у його діях мети приховати відповідний злочин.
2. Попередні висновки щодо видів злочинів, які вчинили суб’єкти. Вчинений Буцаном, Паньком та Скориком перший злочин
містить ознаки крадіжки (ст. 185 КК); вчинене ними у другому епізоді містить ознаки крадіжки та грабежу (ст. 185, ст. 186 КК; докладніше див. підпункти 2, 5 п. 3 даного розав’язання).
Дії Шумського містять ознаки злочину, передбаченого ст. 198 КК.
3. Вплив окремих інститутів, що стосуються злочину, на кримінально-правову оцінку діянь суб’єктів.
3.1. Стадії вчинення злочинів. Вчинені суб’єктами злочини є закінченими. У перших двох епізодах суб’єкти перемістили вилучене ними з квартир майно не лише за межі цих квартир, а й
140
за межі будинків і тим самим дістали реальну можливість початкового розпорядження цим майном. І хоч у другому епізоді дії суб’єктів розпочалися як крадіжка, а закінчилися як грабіж, вчинене в правозастосовній практиці розглядається як єдиний (одиничний) злочин (докладніше див. підпункт 5 даного пункту). Закінченим є і злочин, який вчинив Шумський.