При кваліфікації зґвалтування — відповідно до умов задачі – суб’єктам інкримінується кваліфікуюча ознака «групою осіб».
4.6. Два вчинені суб’єктами умисні вбивства за обтяжуючих обставин, хоч «набір» цих обтяжуючих обставин у кожного з них різний, утворюють не сукупність, а повторність злочинів. Тому в остаточній кваліфікації умисні вбивства відображені одним юридичним складом злочину, який включає ті пункти ч. 2 ст. 115 КК, які передбачають усі обтяжуючі обставини обох
151
умисних убивств, у тому числі п. 13, який вказує на їх повторність.
5. Формула кримінально-правової кваліфікації (кваліфікації злочинів). Дії Петруні, Чекаліна та Щекальова необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257; ч. 3 ст. 262; ч. 4 ст. 187; ч. 4 ст. 152; пп. 2, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
6. Юридичне формулювання обвинувачення.
Петруня, Чекалін та Щекальов вчинили: організацію озброєної банди з метою нападу на окремих осіб, участь у такій банді та участь у вчинюваному нею нападі (ст. 257 КК); розбій з метою викрадення вогнепальної зброї, бойових припасів до неї, вчинений організованою групою (ч. 3 ст. 262 КК); напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, – розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій, вчинений організованою групою (ч. 4 ст. 187 КК); статеві зносини з погрозою застосування фізичного насильства – зґвалтування, вчинене групою осіб щодо малолітньої (ч. 4 ст. 152 КК); умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині – умисне вбивство малолітньої дитини, з корисливих мотивів, вчинене з метою приховати інший злочин, за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (пп. 2, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК).
ДОДАТОК 1
Зміст і форма формули кваліфікації злочинів: спеціально-юридичні аспекти
1. Назва цієї форми кримінально-правової кваліфікації – формула кваліфікації злочинів (у подальшому — ФК) – зумовлена тим, що вона передбачає використання окремих символів (знаків), в яких «зашифрована» певна інформація кримінально-правового характеру; такою інформацією є висновок суб’єкта кваліфікації про те, що поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами відповідає одному чи кільком різним юридичним складам злочинів (злочину) (в подальшому — ЮСЗ).
2. Символами (знаками) у ФК виступають певні засоби тех-ніко-юридичного характеру, що використовуються для відображення в ній відповідних джерел кримінального права та їх ок-152
ремих компонентів, які «представляють» відповідний ЮСЗ (кілька ЮСЗ).
3. Основними символами (знаками), обов’язковими для будь-якої ФК, завжди виступають: а) скорочена назва відповідного джерела кримінального права України; з урахуванням системи сучасного кримінального права України таким джерелом може бути Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. (у подальшому – КК 2001 р.) або Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (у подальшому — КК 1960 р.); б) порядковий номер та скорочене (без назви) написання статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка передбачає так звану «специфічну частину» ЮСЗ, інкримінованого особі.
4. Додатковими символами (знаками) (вони є обов’язковими лише для окремих різновидів ФК) можуть виступати: а) порядковий номер та скорочене (без назви) написання окремої статті (кількох статей) Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. — якщо одна або кілька таких статей, на думку суб’єкта кваліфікації, відображають у ФК специфіку відповідного ЮСЗ; б) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідної частини вказаної у ФК статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. – якщо така стаття має кілька частин; в) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідної частини статті Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. – якщо така стаття включена до ФК; г) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідного пункту (кількох пунктів) ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи відповідного пункту (кількох пунктів) ст. 93 КК 1960 р. – якщо у ФК міститься посилання на таку статтю (частину статті).
5. Включення до ФК статей Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. є відображенням у ній висновку суб’єкта кваліфікації про те, що поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами відповідає так званому особливому ЮСЗ. Традиційно до особливих належать юридичні склади незакінченого злочину та окремих різновидів співучасті у злочині (організації злочину, підбурювання до злочину, пособництва у злочині). Очевидно, до особливих можуть бути віднесені також юридичні склади, які передбачають заподіяння певної шкоди в стані так званої уявної оборони – у випадках, коли вона прирівнюється до перевищення меж необхідної оборони.
153
Таким чином, у ФК може мати місце посилання лише на статті 14, 15, 27, 37 Загальної частини КК 2001 р. або (та) на статті 17, 19 Загальної частини КК 1960 р. При цьому в межах відображення у ФК одного (окремого) ЮСЗ відповідна стаття Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. обов’язково має «прив’язуватись» до «своєї» статті (частини статті) Особливої частини зазначених кодексів.
6. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, може вбачатися кілька кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин), передбачених різними частинами відповідної статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. У цих випадках відповідно до традицій, що склалися в правозастосовній практиці України, на рівні ФК має вказуватись та частина статті, яка передбачає «найбільш обтяжуючу» з наявних обставин (санкція якої передбачає найбільш суворе покарання).
Таким чином, при відображенні у ФК одного (окремого) ЮСЗ повинно мати місце посилання лише на одну частину статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. (ФК типу — частини 2, 3, 4 ст. 185 КК розглядається як некоректна).
7. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, що вчинений у співучасті з розподілом ролей, може поєднуватись виконання кількох таких ролей, зокрема підбурювача і організатора, підбурювача і пособника. У цих випадках відповідно до традицій, що склалися в правозастосовній практиці України, на рівні ФК має вказуватися та частина статті Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка передбачає «найбільш небезпечну» роль. Орієнтиром у цьому разі повинен бути законодавчий підхід: відносна небезпечність «ролей» (видів співучасників) визначається послідовністю їх відображення в ст. 27 КК 2001 р. чи в ст. 19 КК 1960 р., тобто за схемою «виконавець (співвиконавець) — організатор — підбурювач (підмовник) – пособник».
Таким чином, при посиланні у ФК на ст. 27 КК 2001 р. чи ст. 19 КК 1960 р. — у межах відображення в ній одного (окремого) ЮСЗ — має вказуватися лише одна частина зазначених статей.
8. В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, кожний з яких відповідає «своєму»,
154
відмінному від інших ЮСЗ (сукупність злочинів). За змістом ч. 2 ст. 33 КК кожний злочин в такому випадку підлягає окремій кваліфікації. Відповідно в ФК (на етапі остаточної кваліфікації) кожний ЮСЗ має бути відображений окремо — з додержанням положень, зазначених у пунктах 1—7. Цей підхід повинен застосовуватись і тоді, коли окремі злочини, що утворюють сукупність, кваліфікуються за однією і тією ж статтею або за однією і тією ж частиною статті Особливої частини КК (див. приклади написання ФК у п. 11 додатку 2).
9. В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, які відповідають одному і тому ж ЮСЗ (повторність злочинів, що мають тотожні ЮСЗ). Відображення такої кримінально-правової ситуації у ФК здійснюється за такими правилами: а) на етапі так званої «проміжної» кваліфікації кожний злочин одержує окреме відображення у «своїй» ФК; б) на етапі остаточної кваліфікації окремі злочини, оскільки вони відповідають одному і тому ж ЮСЗ, мають бути «представлені» ФК, яка відображає цей один (єдиний) ЮСЗ. У переважній більшості випадків ФК кожного з таких злочинів на етапі «проміжної» кваліфікації і ФК всіх цих злочинів на етапі остаточної кваліфікації не відрізняються одна від одної. Виняток становлять ФК кількох умисних вбивств з різним «набором» обтяжуючих обставин: оскільки такі обтяжуючі обставини передбачені різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи ст. 93 КК 1960 р., ФК кожного з умисних вбивств на етапі «проміжної» кваліфікації відрізняються як одна від одної, так і від ФК на етапі остаточної кваліфікації (остання має містити посилання на ті пункти ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи ст. 93 КК 1960 р., що передбачають всі обтяжуючі обставини всіх вчинених особою умисних убивств — див. приклад а) п. 9 додатку 2).
Таким чином, можлива ситуація, коли при остаточній кваліфікації кількох злочинів їх кількість є більшою порівняно з кількістю відображених у ФК ЮСЗ. Особливим проявом такої ситуації є випадок, коли вчинені особою кілька злочинів на етапі остаточної кваліфікації «представлені» у ФК лише одним ЮСЗ; у цьому випадку на рівні ФК множинність (повторність) злочинів узагалі не одержує відображення.
155
ДОДАТОК 2
Зміст і форма формули кваліфікації злочинів: техніко-юридичні аспекти
1. Якщо у формулі кваліфікації злочинів (у подальшому — ФК) міститься посилання лише на одне джерело кримінального права України – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р., — допускається використання скорочень «КК», «КК України»; вказувати рік прийняття цього Кодексу в такому випадку необов’язково.
2. Якщо у ФК міститься посилання лише на одне джерело кримінального права України – Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року – допускається використання скорочень «КК 1960 р.», «КК України 1960 р.»; вказувати рік прийняття цього Кодексу в такому випадку слід обов’язково.
3. Якщо у ФК міститься посилання на два джерела кримінального права України — на Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. та на Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р., — кожне джерело має вказуватись у вигляді відповідного скорочення з обов’язковим зазначенням року його прийняття; наприклад: пп. «а», «и» ст. 93 КК 1960 р.; пп. 6, 11, 13 ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.
4. Якщо у ФК вказано кілька статей одного джерела кримінального права України, допускається використання відповідного його скорочення лише один раз — у кінці такої ФК.
Наприклад: а) п. «а» ст. 93; ч. 3 ст. 142 КК 1960 р.; б) ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК.
5. Для посилання у ФК на статтю КК 2001 р. чи КК 1960 р. завжди використовується скорочення «ст.»; після цього цифрами зазначається порядковий номер відповідної статті.
6. Якщо порядковий номер статті КК 1960 р. чи КК 2001 р. включає спеціальну позначку, найбільш коректним є той варіант його написання у ФК, який передбачений в офіційному тексті КК 2001 р. чи КК 1960 р.
Наприклад: ч. 2 ст. 1982 КК 1960 р.; ст. 2031 КК 2001 р.
7. Якщо стаття КК 1960 р. чи КК 2001 р. містить кілька частин, для посилання у ФК на відповідну частину використовується скорочення «ч.»; при цьому порядковий номер частини вказується після такого скорочення, а посилання на частину – перед посиланням на відповідну статтю КК.
156
Наприклад, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК.
8. Якщо відповідна стаття (частина статті) Особливої частини КК 1960 р. чи КК 2001 р. мала кілька редакцій, посилання у ФК на таку статтю (частину статті) здійснюється таким чином: а) у випадку використання у ФК тільки останньої редакції (чинної на момент написання ФК) вона спеціально не зазначається; б) у випадку використання у ФК тільки попередньої (однієї з попередніх) редакції вона спеціально зазначається після скороченого написання відповідного джерела кримінального права України; в) у випадку використання у ФК кількох різних редакцій кожна з них спеціально зазначається після скороченого написання відповідного джерела кримінального права України.
Наприклад: а) ч. 1 ст. 296 КК; б) ч. 2 ст. 2153 КК 1960 р. у редакції Закону від 26 січня 1993 р.; в) ч. 2 ст. 2153 КК 1960 р. у редакції Закону від 26 січня 1993 р.; ч. 3 ст. 2153 КК 1960 р. у редакції Закону від 21 вересня 2000 р.
9. Якщо стаття Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. передбачає пункти (ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.; ст. 93 КК 1960 р.), при посиланні на них у ФК використовується скорочення «п.». Після цього вказується: а) порядковий номер пункту – у випадку посилання у ФК на ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.; б) літера, що позначає відповідний пункт, — у випадку посилання у ФК на ст. 93 КК 1960 р.
Наприклад: а) п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК; п.п. 1, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК; б) п.п. «а», «г», «і» ст. 93 КК 1960 р.
10. Якщо у ФК міститься посилання на кілька статей КК 2001 р. чи КК 1960 р. — у межах відображеного таким чином одного ЮСЗ, — першими мають вказуватись відповідні статті (частини статей) Загальної частини КК, а потім — стаття (пункт, частина статті) Особливої частини КК; при цьому між окремими статтями потрібно ставити кому; використовувати в таких випадках сполучники «і», «та» небажано, оскільки таке використання не відповідає традиційним підходам до відображення певних висновків саме у вигляді формули (в даному випадку — ФК). Некоректним є також використання у ФК розділового знака — тире, оскільки в цьому випадку створюється враження, що застосовуються всі статті, починаючи з відповідної статті Загальної частини і закінчуючи відповідною статтею Особливої частини КК.
157
Наприклад: а) ч. 1 ст. 17, ст. 94 КК 1960 р.; б) ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 121 КК.
11. Якщо у ФК відображено кілька різних ЮСЗ — відповідно до правил кваліфікації сукупності злочинів, — кожний ЮСЗ потрібно виокремлювати розділовим знаком крапкою з комою; такий розділовий знак ставиться після написання відповідної статті Особливої частини КК, а в окремих випадках — після скороченого написання відповідного джерела кримінального права України, в якому ця стаття знаходиться.
Наприклад: а) ч. 1 ст.152; ч.3 ст. 152 КК; б) ст. 94 КК 1960 р.; п. 13 ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.; в) ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 27, п.п. 7, 13 ч. 2 ст. 115 КК.
ДОДАТОК 3
Зміст і форма юридичного формулювання обвинувачення: спеціально-юридичні аспекти
1. Назва цієї форми кримінально-правової кваліфікації — юридичне формулювання обвинувачення (в подальшому — ЮФО ) — зумовлена тим, що вона являє собою словесне відтворення необхідного мінімуму окремих характеристик (ознак) одного чи кількох ЮСЗ, якому (яким) , на думку суб’єкта кваліфікації, відповідає поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами. Таким чином, та інформація кримінально-правового характеру, яка «зашифрована» у ФК, в ЮФО одержує своєрідну «розшифровку», а в багатьох випадках — і певну конкретизацію.
2. Окремі характеристики (ознаки) відповідного (відповідних) ЮСЗ, що певним чином відтворюються в ЮФО, є частиною так званого загального нормативного змісту ЮСЗ — вони мають бути прямо передбачені у тій статті (тих статтях ) КК 2001 р. чи КК 1960 р., які вказані у ФК. При відтворенні таких характеристик (ознак) у ЮФО суб’єкт кваліфікації повинен керуватися певними правилами техніко-юридичного характеру (див. додаток 4).
3. У загальний нормативний зміст багатьох ЮСЗ входять так звані альтернативні характеристики (ознаки), а окремі ЮСЗ передбачають альтернативні форми («комплекси» ознак) відповідного злочину. В цьому випадку в ЮФО мають вказуватися
158
лише ті характеристики (ознаки) чи форми ЮСЗ, яким відповідають фактичні обставини, визнані суб’єктом кваліфікації наявними.
4. Необхідний мінімум характеристик (ознак) ЮСЗ, що має бути відтворений у ЮФО, становлять ті з них, які у відповідному їх поєднанні відображають його (ЮСЗ) специфіку. З урахуванням основних (найтиповіших) різновидів ЮСЗ такий необхідний мінімум «представляє»:
а) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені в одній статті (частині статті) Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли: 1) у ФК міститься посилання лише на відповідну статтю Особливої частини зазначених кодексів, яка не має поділу на частини (наприклад, ст. 94 КК 1960 р. чи ст. 193 КК 2001 р.; 2) у ФК міститься посилання лише на відповідну частину статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка «представляє» так званий основний юридичний склад злочину певного виду (наприклад, ч. 1 ст. 2153 КК 1960 р. у редакції Закону від 26 січня 1993 р. чи ч. 1 ст. 289 КК 2001 р.) або юридичний склад окремого виду злочину (наприклад, ч. 4 ст. 143 КК 2001 р.);
б) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені у кількох частинах однієї статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли у ФК міститься посилання на ту частину статті Особливої частини зазначених кодексів, яка «представляє» так званий кваліфікований чи особливо кваліфікований ЮСЗ (наприклад, ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. чи ч. 3 ст. 152 КК 2001 р.);
в) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені у відповідній частині однієї статті Загальної частини та відповідній статті (частині, кількох частинах статті ) Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли у ФК крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини міститься посилання і на відповідну частину однієї із статей Загальної частини зазначених кодексів; остання в цьому разі «представляє» так званий «особливий» ЮСЗ (наприклад юридичний склад неза-кінченого злочину чи юридичний склад злочину, що вчинений організатором, підбурювачем або пособником);
159
г) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені у відповідних частинах кількох статей Загальної частини та відповідній статті (частині, кількох частинах) Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли у ФК крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини міститься посилання і на відповідні частини кількох (двох) статей Загальної частини зазначених кодексів; такі статті в цьому разі «представляють» найскладніший різновид так званого «особливого» ЮСЗ — юридичний склад незакінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником.
5. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, може вбачатися кілька кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин), передбачених різними частинами відповідної статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. У цих випадках на рівні ЮФО мають обов’язково зазначатися всі ці кваліфікуючі ознаки, причому ту з них, яка є визначальною для ФК, бажано зазначати в ЮФО останньою.
6. В окремих випадках у поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, вчинений у співучасті з розподілом ролей, може поєднуватись виконання кількох таких ролей (наприклад, підбурювача і організатора, підбурювача і пособника). В цих випадках на рівні ЮФО має обов’язково відображатися найнебезпечніша «роль», яка є визначальною для ФК (див. п. 7 додатку 1).
7. В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, що відповідають одному ЮСЗ. Відображення цієї кримінально-правової ситуації в ЮФО має здійснюватися за такими правилами:
а) на етапі так званої «проміжної» кваліфікації кожний злочин – з урахуванням специфіки його ЮСЗ — одержує окреме відображення в ЮФО;
б) на етапі остаточної кваліфікації окремі злочини, що відповідають одному ЮСЗ, одержують єдине — спільне для таких злочинів — відображення в ЮФО.
Таким чином, не виключається ситуація, коли при остаточній кваліфікації вчинений особою злочин не дістає окремого відображення в ЮФО – його специфічні характеристики (ознаки)
160
поєднуються зі специфічними характеристиками (ознаками) іншого окремого злочину (кількох злочинів) у межах єдиного ЮФО. Утворений таким чином «конгломерат» специфічних характеристик (ознак) кількох окремих злочинів є в межах ЮФО своєрідною «правозастосовною фікцією». Така «право-застосовна фікція» неспроможна повною мірою виконати основну функцію ЮФО — розшифрувати і конкретизувати ФК, однак інші варіанти написання ЮФО з урахуванням законодавчої техніки КК 2001 р. та КК 1960 р. поки що в правозастосовній практиці України не використовуються.
ДОДАТОК 4
Зміст і форма юридичного формулювання обвинувачення: техніко-юридичні аспекти
1. Словесне відтворення в юридичному формулюванні обвинувачення (в подальшому — ЮФО) ознак (характеристик), які відображають специфіку інкримінованого особі ЮСЗ (кількох ЮСЗ), здійснюється з урахуванням: а) особливостей законодавчого формулювання загального нормативного змісту таких ознак; б) необхідності відтворення в ЮФО альтернативних ознак ЮСЗ; в) необхідності відтворення в ЮФО ознак так званих особливих ЮСЗ (юридичних складів незакінченого злочину або (та) злочину, що вчиняється організатором, підбурювачем чи пособником); г) наявності в поведінці особи окремих форм множинності злочинів.
2. Залежно від ступеня наближеності тексту ЮФО до відповідних законодавчих формулювань можна виділити такі основні варіанти ЮФО:
а) ЮФО, в якому має місце текстуальне відтворення відповідних законодавчих формулювань, що відображають загальний зміст всіх необхідних для даного ЮФО ознак; при цьому залишається незмінною і законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.
Приклади: 1) умисне легке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК 2001 р.); 2) таємне викрадення чужого майна — крадіжка (ч. 1 ст. 185 КК 2001 р.).
б) ЮФО, в якому має місце текстуальне відтворення відповідних законодавчих формулювань, що відображають загальний нормативний зміст всіх необхідних для даного ЮФО ознак;
161
при цьому зазнає змін законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.
Приклади: 1) заволодіння чужим майном шляхом обману — шахрайство (диспозиція ч. 1 ст. 190 КК 2001 р. — «Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)»; 2) умисне знищення і пошкодження чужого майна, що завдало шкоду у великих розмірах (диспозиція ч. 1 ст. 194 КК 2001 р. — «Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що завдало шкоду у великих розмірах»).
в) ЮФО, в якому відповідні законодавчі формулювання, що відображають загальний нормативний зміст окремих необхідних для даного ЮФО ознак, зазнають текстуальних змін; у даному випадку такі зміни зумовлені суто філологічними особливостями законодавчого викладу загального нормативного змісту відповідних ознак ЮСЗ; при цьому законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ може залишатися незмінною або зазнавати змін, що зумовлені, як правило, альтернативним характером зазначених вище ознак.