У цілому держава дбає про розвиток і захист державної мови та мов національних меншин, забезпечує збереження фондів і пам’яток писемності, уживає заходів щодо їх повернення в Україну. Вона гарантує право кожному будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої мовні права й свободи від порушень і протиправних посягань. Забороняється публічне приниження чи зневажання, умисне спотворення держаної мови, мов національних меншин в офіційних документах, текстах та засобах масової інформації.
Визначення духовного й політичного аспектів функціонування мов дозволяє по-іншому подивитися на сьогоденну національно-мовну політику в Україні і сформулювати принципи, на які треба спиратися при її проведенні, щоб вони не заважали соціальній стабільності, подальшій структуризації суспільства й гармонізації міжрегіональних та міжнаціональних відносин.
Лекція 2. Основи культури української мови
План
Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови
Комунікативна професіограма фахівця
Словник у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури
Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул
Література
Основна
Гриценко Т. Б. Українська мова та культура мовлення [Текст] : навч. посіб. для студ. аграр. вищ. навч. закладів та коледжів / Т. Б. Гриценко. – К. : Центр навч. літ., 2003. – 536 с.
Кацавець Г. М.,
Паламар Л. М. Мова ділових паперів
[Текст] : підручник /
Г. М. Кацавець,
Л. М. Паламар. – 2-е вид., К. : Алерта, 2005.
– 328 с.
Мозговий В. І. Українська мова у професійному спілкуванні : модульний курс [Текст] : навч. посіб. / В. І. Мозговий. – К. : Центр навч. літ., 2006. – 592 с.
Додаткова
Барановська Л. В. Навчання студентів професійного спілкування [Текст] : [монографія] / Л. В. Барановська. – Біла Церква : Білоцерківський держ. аграр. ун-т, 2002. – 256 с.
Бацевич Ф. С. Основи
комунікативної лінгвістики [Текст] :
підручник /
Ф. С. Бацевич. – К. :
Академія, 2004. – 344 с. – (Альма-матер).
Климова К. Я. Основи
культури і техніки мовлення [Текст] :
навч. посіб. /
К. Я. Климова. – 2-е вид.,
випр. і допов. – К. : Ліра, 2007. – 240 с.
Радевич-Винницький Я. К. Етикет і культура спілкування [Текст] : навч. посіб. /Я. К. Радевич-Винницький. – 2-е вид., переоб. і доп. – К. : Знання, 2006. – 291 с. – (Серія «вища освіта XXI століття»).
Українська мова. Енциклопедія [Текст] / ред. В. М. Русанівський [та ін.] ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. – 752 с.
Словники
Великий тлумачний словник української мови [Текст] : близько 40000 слів / упоряд. Т. В. Ковальова. – Х. : Фоліо, 2005. – 768 c.
Головащук
С. І.
Правописний словник [Текст]
: понад 4000 слів
/
С. І. Головащук. – К. : А. С. К., 1999. –
607 с.
Демська О. М. Словник омонімів української мови [Текст] / О. М. Демська, І. М. Кульчицький ; Міжнародний фонд «Відродження». – Львів : Фенікс, 1996. – 224 с. – (Програма «Трансформація гуманітарної освіти в Україні»).
Дзюбишина-Мельник
Н.Я., Дужик Н.С., Єрмоленко С.Я. та ін.
Культура мови на щодень [Текст]
/ Н. Я. Дзюбишина-Мельник,
Н. С. Дужик,
С. Я. Єрмоленко та ін. –
К.
: Довіра, 2000. – 169 с.
Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? [Текст] : словник-довідник : близько 10000 номінацій / В. В. Жайворонок ; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – 2-е вид., стер. – К. : Наук. думка, 2005. – 204 с.
Коломієць
М. П. Словник іншомовних слів [Текст]
:
близько 3000 слів /
М. П. Коломієць, Л.
В. Молодова. – К. : Освіта, 1998. – 190 с.
Мацько Л. И.
Русско-украинский и украинско-русский
словарь : отличающаяся лексика [Текст]
/ Л. И. Мацько, О. М. Сидоренко,
С. В.
Шевчук. – 2-е изд., доп. – К. : Вища шк.,
1996. – 283 с.
Новий російсько-український словник-довідник [Текст] : близько 65 тис. слів / С. Л. Єрмоленко, К. В. Ленець, Л. О. Пустовіт. – К. : Довіра, 1996. – 798 с.
Полюга
Л. М. Словник антонімів української
мови [Текст]
/
за ред. Л. С. Паламарчука. – 2-е вид.,
доп. і випр. – К. : Довіра, 2001. –
275 с.
– (Словники України).
Словник
скорочень в українській мові [Текст]
/ за ред. Л. С. Паламарчука ;
[уклад.
Н. Д. Гула та ін. ; ред.-упоряд. В. В.
Жайворонок, М. М. Фащенко]. – К. : Вища
шк., 1988. – 512 с.
Ужченко В. Д. Фразеологічний словник української мови [Текст] : близько 2500 виразів / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Освіта, 1998. – 224 с.
Український орфографічний словник / уклад. М. М. Пещак та ін. – 3-є вид., перероб. та доп. – К. : Довіра, 2002. – 1006 с.
Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови
Усебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови – дотримання мовних норм усної і писемної літературної мови (акцентуаційних, графічних, орфографічних, стилістичних тощо), а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули привітання, прощання, побажання, запрошення та ін. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального статусу, освітнього, вікового рівнів, від статі тих, хто спілкується. Відтак поняття «культура мови» включає в себе два ступені опанування літературної мови: правильність мови, тобто дотримування норм літературної мови, і мовна майстерність, тобто не тільки дотримування літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично й ситуативно доречний, виразний.
Культура мови починається із самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається реалізація мови в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови пов’язана з соціологією та психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості.
Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного й емоційного заряду.
Головним завданням культури мови є:
виховання навичок літературного спілкування;
пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови, вимові та наголошенні;
несприйняття спотвореної мови, або суржику.
Коротко схарактеризуємо основні комунікативні ознаки культури мови:
змістовність – потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає;
логічність і послідовність (говорити й писати логічно, зв’язно, за написаним або продуманим планом (тезами); дбати про переходи («місточки»), висновки, узагальнення; уникати логічних помилок);
точність – добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання; при потребі користуватися тлумачним словником;
багатство – використання різноманітних мовних засобів, уникання невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій;
правильність – дотримання мовних норм;
виразність і образність – добирати слова й будувати речення так, щоб якнайкраще передати думку, бути оригінальним у висловлюванні;
доречність – ураховувати, кому адресовано висловлювання, прогнозувати, як воно буде сприйняте співрозмовником за певних обставин спілкування.
Мова усного професійного спілкування, окрім названих ознак, включає й такі:
відповідність між змістом і мовними засобами;
відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;
відповідність між мовними засобами та стилем викладу;
уживання сталих словосполучень; нешаблонність у побудові висловлювання;
виразність дикції;
відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.
Відтак культура мови в житті професійного комунікатора відіграє провідну роль. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає в необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови в кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ф. Ларошфуко, «істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше». Отже, багато говорити й багато сказати – поняття нетотожні.
Культура мови людини безпосередньо залежить від багатства її індивідуального лексикону (словникового запасу). До того ж багатство мови визначається й смисловим насиченням слова, що створюється правильним і доречним застосуванням в усному мовленні синонімів, омонімів, паронімів, багатозначних слів. Емоційне забарвлення текст отримує завдяки використанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів’їв та приказок. А значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми (напр.: спрямувати увагу на виконання завдань замість старанно виконувати завдання). Подібні вислови доречні в офіційно-діловому спілкуванні, де в певних ситуаціях виникає необхідність їх уживання.
Оскільки поняття мова й мовлення взаємозалежні, варто поряд з поняттям культура мови вирізняти й культура мовлення.
Культура мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній).
Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, естетичність, поліфункціональність мовлення.
Нормативність – це дотримання правил усного й писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність – це «технічна» сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному й граматичному рівнях. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, мовленнєвої ситуації.
Естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів’я чи приказки, тропів чи фігур, узагалі нестандартність мовлення – усі ці та інші резерви мови.
Поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування.
Культура мовлення несумісна з багатослів’ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів’ям.
Очевидним є те, що культура мови й мовлення відіграють важливу роль у житті професійних комунікаторів, під якими розуміють мовців, які доречно використовують різні засоби мовного вираження у професійній сфері діяльності.
Культура усного ділового мовлення передбачає багато чинників, що визначають рівень мовлення комунікатора:
знання норм літературної мови;
ерудиція і світогляд людини;
культура мислення;
ступінь володіння технікою мислення;
психологічна та комунікативна культура мовця;
уміння працювати в колективі;
уміння коректно викладати свої думки;
мовне чуття;
професійна підготовка тощо.
Таким чином, традиційно усталена регламентованість ділового й професійного спілкування вимагає уважного ставлення мовця до використання мовних засобів, дотримання норм літературної мови, урахування ситуації й обставин спілкування. Професіонал передусім реалізується в мовній діяльності, а тому важливо не тільки те, що він говорить, але й як.
Комунікативна професіограма фахівця
Основою професійного самовизначення майбутнього фахівця є набуття ним знань про професію, самопізнання та самооцінка індивідуальних особливостей, зіставлення знань про себе та про професійну діяльність.
Одним з дійових засобів отримання інформації про сучасні професії є професіографія – технологія вивчення вимог, які ставить професія до особистісних якостей, психологічних здібностей, психолого-фізичних можливостей людини. Найважливішим джерелом інформації про професії є професіограма – опис переліку особливостей професії або спеціальності.
Навчальний процес у вищих закладах освіти передбачає оволодіння студентами вміннями здійснювати професійно-трудову, навчально-творчу діяльності, організовувати такий процес; враховувати сукупність даних про зміст професіограми майбутнього спеціаліста, особливості організації його спілкування та діяльності, максимального наближення процесу підготовки до сучасних вимог виробництва.
Складовими професіограми молодого фахівця є такі групи якостей:
підготовленість у морально-етичному плані;
широкий загальнонауковий кругозір та володіння основами філософії, що безпосередньо стосуються певної спеціальності;
розвинене теоретичне мислення;
уміння, навички самоосвіти та систематичного підвищення кваліфікації;
стійкі та динамічні якості, пов’язані зі специфікою професії (культура спілкування, контактність, комунікативні здібності, психологічна сумісність, якості характеру, емоцій та волі);
розвинені вміння самовиховання та підготовленість до керівництва іншими людьми, виховання їх у колективі та через колектив;
розвинені вміння та потреба вести дослідну роботу, особливо в колективі, в якості учасника комплексної роботи.