Вступ
Актуальність дослідження. Із розвитком міжнародних процесів глобалізації, зростання ролі транснаціональних корпорацій, розширенням міжнародної інвестиційної діяльності істотно активізувалися процеси трудової міграції. Майже у кожній країні тією чи іншою мірою відбуваються міграційні процеси, що включають міграцію висококваліфікованої робочої сили. Це є досить велика проблема, що може перерости для ряду країн у національну катастрофу.
Саме для нашої країни ця проблема становить особливий інтерес. З проголошенням незалежності України процеси трудової міграції українців істотно активізувались. Особливої актуальності набуває відсутність достатньої та однозначної інформації щодо масштабів і регіональних особливостей міграції українців за кордон та кількісних потоків міграційного капіталу, розміри яких становлять вагому частку соціального та інвестиційного фінансового ресурсу країни.
В першу чергу стрімкі міграційні потоки в Україні пояснюються складним соціально-економічним становищем, бідністю, неможливістю реалізувати себе на Батьківщині. Звідси випливає, що велика кількість чоловіків, а в більшості жінок неспроможні прогодувати та утримати сім’ю, надати дітям належну освіту, яка в нас теж потребує великих коштів, допомогти літнім батькам. Саме такі обставини змушують наших співвітчизників залишати свою країну, свою рідну домівку щоб заробити певні кошти, але не кожен замислюється, які труднощі очікують на чужині.
На сьогодні, за різними оцінками, понад 30% етнічних українців (понад 20 млн.) живуть за межами України, є громадянами інших держав[4;63].
За останні 20 років, за даними різних джерел, за кордоном перебувало понад 7 млн. наших громадян. Основна їх кількість працює у країнах Європи та Америки: в Аргентині - 100 тис., Бразилії - 150, Великій Британії - 70. Греції 200, Ізраїлі - 150, Іспанії - 400, Італії - понад 500, Канаді - 150, Росії - 3 млн., Туреччині - 30, Чехії - 400 тис. чол. З усіх громадян України, які мешкають за кордоном, владою країн перебування легалізовано близько 500 тис. Решта перебувають там нелегально, що зменшує можливість їх підрахування.
Щодо нелегальної трудової міграції, то вона здійснюється під виглядом туристичних поїздок. До 85% всіх трудових мігрантів виїжджають за кордон саме туристичними візами (переважно короткостроковими). При цьому, як правило, необхідні для цього документи не оформляються, а гарантії працевлаштування є вельми сумнівними. Але навіть така перспектива не лякає наших громадян, заради заробітку.
Проблему міграції в Україні досліджували: Єчина Л.В., Звірід Н.В., Халак С.Г., Чайка Г.В., Жибак М.М. та ін. Статистичні дані Державного комітету статистики України.
Український дослідник С.Б. Чехович визначає міграційні процеси в Україні, як один з видів міграції, що здійснює фізична особа з метою пошуку роботи (позитивна міграційна установка на працю), тобто переміщення працездатного населення для працевлаштування, що може мати постійний чи тимчасовий характер.
Є.П. Плєтнєв, досліджуючи міграцію населення в Україні, виділяє економічні та матеріально-технічні передумови формування міжнародного ринку праці: до перших відносить включення все більшої кількості країн у світовий господарський обіг, а до останніх - зростання транспортної мережі та поліпшення зв’язку.
Це все вище сказане визначає актуальність даної теми.
Об’єктом дослідження є міграційні процеси України.
Предметом дослідження є просторово-часові особливості міграційних потоків України.
Метою роботи є вивчення, дослідження й обґрунтування особливостей міграційних потоків України у світу.
Виходячи з поставленої мети, в даній роботі поставлені наступні завдання:
Проаналізувати теоретико-методологічні особливості поняття «Міграції».
З’ясувати загальну суть міграційних процесів України.
Провести аналіз міграції населення України.
Дослідити розподіл Української діаспори по світу.
При написанні даної роботи було використано такі методи дослідження: теоретичні дослідження базуються на системному підході до розглянутої проблеми з використанням методів аналізу й синтезу.
Курсова робота має дану структуру:
вступ, 2 розділи, що містять підрозділи, висновки, список використаних джерел
та додатків.
Розділ 1. Суть, види та чинники міграційних процесів
.1 Поняття «міграція населення» та
її види
Поняття «міграція населення», етимологічно означає переселення, переміщення. Проте сучасне значення цього терміну значно ширше. Він використовується для позначення різних соціальних явищ, неоднозначних за своїм характером, обумовлює чинниками і наслідками. У найбільш широкому трактуванні до міграції відносять всі види руху населення, що мають суспільну значимість, тобто не тільки просторові переміщення населення, але і плинність кадрів, професійний рух, різні соціальні переміщення. Згідно з іншим підходом, міграція населення - це «такий процес просторового руху населення, який, в кінцевому рахунку, веде до його територіального перерозподілу». Існуючі в наукових публікаціях розбіжності з цього приводу вказують на необхідність уточнити, які процеси та явища ховаються за терміном «міграція населення». [6, ст. 46]
У першу чергу, необхідно позначити, що міграція населення - це рух населення, яке володіє певними ознаками. Визначимо найбільш суттєві з них, виявивши відміну міграційного процесу від інших видів руху населення.
У вузькому сенсі міграція являє собою закінчений вигляд територіального переміщення, що завершується зміною постійного місця проживання, тобто в буквальному значенні слова означає переселення
Міграція в широкому значенні цього слова являє собою територіальне переміщення, що відбувається між різними населеними пунктами однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць, незалежно від тривалості, регулярності та цільової спрямованості. [14, ст. 5]
Найбільш прийнятним є виділення трьох видів руху населення: природне, міграційне та соціальне. Слід зазначити, що природне, міграційне та соціальне рух населення тісно взаємопов'язані. Рух населення призводить до його якісним і кількісним змінам. Причому, якщо природне і міграційний рух тягне за собою як кількісні, так і якісні зміни, то соціальне змінює лише якісні характеристики. Міграційний рух займає в цій схемі центральне місце, оскільки воно впливає і на природне і на соціальний рух. Цей вплив докладніше буде розглянуто нижче.
Використовуючи різні ознаки, виділяють кілька видів міграції населення. За цілями, які переслідує населення при переміщенні з одного населеного пункту в інший, виділяють епізодичну, маятникову, сезонну і безповоротну міграції.
Епізодичні міграції представляють собою ділові, рекреаційні та інші поїздки, що відбуваються не тільки не регулярно за часом, але і необов'язково з одним і тим же напрямках. У ділових поїздках бере участь працездатне населення. Даний вид міграції відрізняється різноманітністю складу учасників. За своїми масштабами він, мабуть, перевершує всі інші. Якщо не брати до уваги туристичні поїздки, то вивчення епізодичних міграцій ведеться дуже слабко.
Маятникові (човникові) міграції є щоденні або щотижневі поїздки населення від місць проживання до місць роботи (навчання) і назад, розташованих у різних населених пунктах. Учасниками маятникових міграцій у багатьох країнах є значна частина міського і сільського населення. В основному, переміщення відбуваються між передмістями і містами. Істотними є її масштаби в тих агломераціях, центрами яких є великі та найбільші міста. Значення маятникових міграцій в територіальних переміщеннях населення останнім часом зросла. У ряді країн масштаби щоденних маятникових міграцій близькі до обсягів щорічних безповоротних переселень і навіть перевищують їх. Цей вид міграції впливає кількісно та якісно на трудові ресурси поселень - центрів тяжіння, де число робочих місць перевищує власні ресурси праці або не відповідає професійно-кваліфікаційній структурі населення. У той же час маятникова міграція створює умови для задоволення різноманітних потреб у праці жителів, як правило, невеликих поселень, в яких обмежений вибір робочих місць.
Сезонні міграції - це переміщення, головним чином, економічно активного населення до місць тимчасової роботи і проживання на строк у кілька місяців, зі збереженням можливості повернення в місця постійного проживання. Сезонні міграції підвищують реальний життєвий стандарт і задовольняють потреби виробництва, що зазнає дефіцит робочої сили. Виникнення подібних міграцій пов'язане з тим, що в економіці ряду районів домінують галузі, в яких потреба в робочій силі нерівномірна в часі. У результаті в сезони найбільшого обсягу робіт ці галузі відчувають перевищує звичайні розміри потреба в робочій силі, яка не завжди може бути задоволена за рахунок місцевих трудових ресурсів. У цьому випадку додаткова робоча сила залучається з інших районів.
Безповоротний вид (або переселення) може бути названий міграцією у вузькому сенсі цього слова. Ряд дослідників безповоротну міграцію називають повною, повноцінною. Виділяють дві умови, яким відповідає безповоротна міграція:
) населення переміщується з одних населених пунктів в інші (з міграції виключаються переміщення населення всередині населених пунктів);
) переміщення супроводжуються зміною постійного місця проживання (виключає поворотні або короткострокові поїздки в інші населені пункти). [24, ст. 37]
Види міграції розрізняються не тільки за формальними ознаками, але й по суті. Так, безповоротна міграція на відміну від інших є найважливішим джерелом формування постійного складу населення в заселених місцевостях. Не завжди можна розмежувати різні види міграції, оскільки один з них може перетворюватися на другий чи виступати його вихідним пунктом. Так епізодична, маятникова і сезонна міграції можуть бути попередниками безповоротної міграції, так як вони створюють умови (в першу чергу інформаційні) для вибору можливого постійного місця проживання.
Відповідно до того, чи відбувається переміщення населення всередині країни або між країнами, виділяють два види міграції: внутрішню і зовнішню. Внутрішні міграції не впливають на загальну чисельність населення країни, тому що в них беруть участь громадяни цієї держави, не змінюючи свого підданства, при цьому, проте змінюється територіальний розподіл населення. Під впливом внутрішніх міграцій змінюється так само демографічна структура. Вони впливають на етнічні процеси, відтворення населення, соціальний рух і інші сторони життєдіяльності населення різних територій. Зовнішні міграції впливають і на чисельність і на територіальне розміщення населення, тобто на демографічну ситуацію, соціальну обстановку, на ринок праці та інше. Цей вплив є більш сильним, ніж від внутрішніх міграцій, так як іноземні громадяни є носіями іншої культури, орієнтовані на інші, ніж у жителів даної країни, цінності. Слід зазначити, що епізодична, маятникова, сезонна і безповоротна міграція може бути як внутрішній, так і зовнішньої.
Зовнішня міграція може відбуватися як з дотриманням норм закону (легальна міграція), так і з їх порушенням (нелегальна міграція). Нелегальна міграція визначається численними факторами, серед яких чільне місце займають економічні.
Відповідно до того, якими причинами викликане переміщення населення, виділяють економічну і політичну міграцію. Економічна міграція, як правило, викликана прагненням людей, поліпшити умови свого життя, придбати доступ до певних благ, отримати нові можливості для кар'єрного зростання та ін. Мігранти, чиє переміщення викликане економічними причинами, приймають це рішення добровільно. Зазвичай така міграція є поворотною, однак, вона може бути і безповоротній.
Політичні мігранти, навпаки, змушені
залишити місце свого проживання через невідповідність їхніх політичних поглядів
ідеології влади. Така міграція має примусовий характер. Вона є безповоротною,
по крайній мірі, до тих пір, поки в країні - виходу не відбудеться зміна
існуючого ладу. [21, ст. 73]
1.2 Характеристика факторів які
впливають на міграційні процеси
На процес міграції впливають різноманітні чинники: психологічні, моральні, соціальні тощо. Спочатку відбувається загострення причин, що спонукають людину до міграції, під дією зовнішніх або внутрішніх чинників. Далі послідовно розгортаються етапи міграції: формування мотиву, пошук оптимального рішення, дії, зміни, реакція і вплив мешканців нового місця переселення на дії мігранта.
Загострення причин, що спонукають людину до міграції:
Формування мотиву:
незадоволеність умовами свого життя;
виникнення ідеї змін;
уявлення абстрактного образу нового місця проживання і кращої долі;
виникнення ідеї переміщення.
Пошук оптимального рішення:
формування наміру мігрувати;
визначення напрямку міграції.
Дії:
підготовка до міграції;
здійснення міграції;
адаптація до нового місця переселення.
Зміни:
зміна умов життя індивіда;
зміна стану індивіда;
виникнення нових чинників впливу [13, ст. 82]
Реакція і вплив мешканців нового місця переселення на дії мігранта: питома вага осіб, які хоча б раз у житті змінювали місце проживання в чисельності сільського населення цих областей більша або майже дорівнює відповідним показникам міського населення, а інтенсивність міграційного обороту в після переписному періоді у селах значно вища, ніж у містах.
Постійні внутрішні міграції в Україні переважно відбуваються між населеними пунктами. Так, згідно соціальним опитуванням 2010 року, близько 40 % припадає на переселення з малих міст у великі, 30 % - на переїзд із села в місто, 15 % - з міста в сільську місцевість і тільки 10 % - між селами. Близько 70 % усіх внутрішніх мігрантів переселяються в межах своїх областей.
Україна є однією з найбільших країн-донорів робочої сили в Європі. Зовнішня трудова міграція стала об’єктивною реальністю сьогодення. Про це свідчить великий потік робочої сили закордон. За даними проекту Держкомстату України «Обстеження трудової міграції в Україні», з початку 2005 р. до 1 червня 2008 р. за кордоном працювали 1,5 млн. мешканців України, з яких майже 1,3 млн. перебували за межами України з метою трудової діяльності з початку 2007 р. до 1 червня 2008 р. Загалом трудові мігранти становлять 5,1% населення України працездатного віку, у т.ч. мігруючі за останні 1,5 року - 4,4%. Відповідно до докладу Світового банку «Міграція і грошові перекази» в 2011 році, основні країни в які еммігрували громадяни України, це - Росія, Польща, США, Казахстан, Ізраїль, Німеччина, Молдова, Італія, Білорусія, Іспанія. Так за 2014 рік українці стали виїжджати за кордон не тільки в пошуках високооплачуваної, нехай і не дуже престижної, роботи, але й мирного неба над головою. Так, крім 7,5-8 мільйонів українців, які працюють за кордоном (дані Міжнародної організації з міграції), в сусідні країни в поточному році виїхали близько 540 тисяч переселенців з Донбасу (дані ООН).
Скорочення попиту на робочу силу в Україні (що є одним із наслідків глобальної фінансово-економічної кризи) штовхає наших громадян на пошуки роботи за її межами. Також серед чинників масової еміграції українського населення можна виділити наступні:
велика різниця умов життя і рівня заробітної плати в Україні та країнах Заходу;
відсутність перспектив професійного зростання для багатьох талановитих українців;
економічна нестабільність у країні;
відсутність безпеки громадян, невпевненість у майбутньому, погіршення показників рівня та якості життя.