Питання імміграції в Україні регулюються Конституцією і Законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, що у сукупності становлять Імміграційне законодавство України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначається спеціальним Законом України «Про імміграцію».
За цим Законом імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання, а іммігрант - особа без громадянства чи іноземець, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Квота імміграції в Україну - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку. Квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади, поданих до Державної міграційної служби України.
Квота імміграції формується по таких категоріях іммігрантів:
) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
) особи, які раніше перебували в громадянстві України;
) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;
) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.
Пропозиції стосовно формування квоти імміграції повинні ґрунтуватися на результатах аналізу імміграційного процесу у попередньому календарному році та враховувати необхідність максимального обмеження квоти імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства з країн походження значної кількості нелегальних мігрантів, за переліком встановленому МЗС України.
Квота імміграції встановлюється рішенням Кабінету Міністрів України за категоріями іммігрантів не пізніше ніж 1 березня поточного року. Проект рішення Кабінету Міністрів України про встановлення квоти імміграції на відповідний календарний рік розробляється і подається МВС до 31 січня поточного року.[19, ст. 86]
У 2001 році на території України проживало 101,7 тис. іммігрантів, у 2002 - 106,4 тис., у 2003 - 108,5 тис., у 2004 - 119,2 тис., у 2005 - 128,1 тис., у 2006 - 149,4 тис., у 2007 - 165 тис., у 2008 - 178 тис., у 2009 - 186 тис., у 2010 - 198 тис., у 2011 - 210 тис., у 2012 - 233 тис., у 2013 - 250 тис, станом на кінець 2014 року в державі постійно проживає близько 253 тис. осіб з більше ніж зі 150 країн світу, що становить 0,54 % від всього населення України - 45,4 млн.[10, ст. 40]
На думку дослідника О. Брайчевська у іммігрантській групі в Україні переважали чоловіки- 60%, жінки становили - 40%. Найбільша питома вага жінок серед вихідців із Афганістану (49%) та В’єтнаму (40%). Приблизно однакова кількість чоловіків і жінок серед мігрантів з Китаю, Ірану. Водночас, повністю чоловічим виявився склад тих, які прибули з Пакистану, Бангладеш, Туреччини. Такий статевий склад іммігрантів відображає як національно-культурні традиції, за якими утримання сім’ї та пошук заробітку (в тому числі й за кордоном) належать до обов’язків чоловіків, так і характер міграції з певних країн: вимушений, коли рятуються цілими сім’ями, та економічний, коли на заробітки їде передовсім молодий чоловік. [17, ст. 48]
Значна частина іммігрантів прибуває в Україну з метою працевлаштування. Обсяги трудової імміграції незначні, проте рік від року зростають. За даними Державного центру зайнятості, у 2000 р. в Україні офіційно, тобто із дозволами на працевлаштування, працювали 3,1 тис. іноземців, а на кінець 2007 р. - 12 тис.
Протягом 2014 року відбулось
зростання загального тиску нелегальної міграції. Кількість нелегальних
мігрантів, яким відмовлено у в’їзді в Україну зросла на 33% (не пропущено 9
тис. 125 осіб). Кількість затриманих за незаконне перетинання державного кордону
збільшилася на 13% (затримано 953 особи). Процеси нелегальної міграції у 2014
році характеризувались активізацією каналів переправлення громадян Афганістану
(за незаконне перетинання кордону затримано у 2013 р. - 160 осіб, 2014 р. - 227
осіб), Сирії (затримано у 2013 р. - 40 осіб, 2014 р. - 140 осіб), В’єтнаму
(затримано у 2013 р. - 18 осіб, 2014 р. - 42 особи) та Молдови (затримано у
2013 р. - 137 осіб, 2014 р. - 179 осіб). У той же час у зв'язку з кризою багато
громадян України, особливо західної її частини, залишають межі країни в пошуках
роботи за кордоном, вирушаючи іноді й нелегально до Польщі, Італії, Греції,
Туреччини та інші держави.[24, ст. 208]
2.3 Оцінка міграційних рухів
населення України
За даними аналізу міграційних подій, що його щорічно здійснює Державний комітет статистики України, загальний обсяг зареєстрованих переміщень в країні, які охоплюють усіх мігрантів незалежно від напрямків їх пересування, країн, регіонів та типів поселення, складав в 2007-2009 рр. відповідно 1499,7, 1406,6 та 1272,2 тис. осіб. Розподіл мігрантів за потоками свідчить про те, що в Україні домінують внутрішньорегіональні переміщення людей, сягаючи відповідно 58,1%, 57,9% та 57,7% їхнього загального обсягу.[16, ст.100]
Упродовж 2000-х років в Україні відбувалась диверсифікація потоків міждержавної міграції. Якщо загальний обсяг зареєстрованих переміщень населення між Україною та іншими державами, що включають усіх мігрантів незалежно від напрямків їх пересування і країн, зменшився в цілому в два рази, то в міграційному обміні з країнами далекого зарубіжжя за цей самий період часу він скоротився в 2,2 рази, а з країнами СНД - в 1,9 рази. Внесок країн СНД у валову міграцію збільшився в 2002-2008 рр. з 71,9% до 74,3%, а країн далекого зарубіжжя зменшився з 28,1% до 25,7%. Таким чином, географія міждержавних потоків в Україні поступово набуває рис просторової структури міграційних пересувань в країні, яка існувала ще на початку 1990-х років.
Зміна розмірів і структури міграційних потоків супроводжується поліпшенням міграційної ситуації в Україні. Вже 2005 року вона стає країною, що приймає іммігрантів, а її 2 міграційні втрати в 2004-2005 рр. компенсують колишні співвітчизники з країн СНД. Проте в 2006 р., вперше з початку 1990-х років, в Україні реєструється приріст населення за рахунок міграційного обміну з далеким зарубіжжям. В наступні роки ця тенденція закріплюється. І хоч розміри міграційного припливу населення з-за кордону невеликі, проте сам цей факт знаменує злам у розвитку міграційної ситуації в Україні та її трансформацію з країни походження емігрантів у країну призначення для іммігрантів як з країн СНД, так й далекого зарубіжжя. Міграційна ситуація в Україні є сьогодні стабільною. Країна перебуває у стані нової міграційної рівноваги, до якої вона йшла упродовж 18 років. Завершений певний етап трансформаційних перетворень в цій сфері.[5, ст. 74]
За даними Моніторингу соціальних змін українського суспільства, що його щорічно проводить Інститут соціології НАН України з 1992 р., у 2000-х роках майже щоп’ятий українець є потенційним мігрантом й хотів би виїхати з населеного пункту, де він мешкає (19,3% у 2000 р., 21,1% у 2004 р., 20,1% у 2006 р. та 19,6% у 2010 р.). При цьому з тих, хто надумав поїхати, 11,2% співвітчизників зробили у 2010 р. вибір на користь іншої місцевості в Україні і лише 7,9% українців мали намір вирушити за межі колишнього СРСР. У 2000 р. таких, хто надумав виїхати з населеного пункту, де мешкає, було більше: в межах України мали бажання переселитися 14,4%, за межі колишнього СРСР - 9,6%. Найбільшим був контингент потенційних мігрантів, які не вирішили, де поїдуть: 2000 року таких необізнаних було 17,0%, а 2010 року - 18,3%. Основними причинами, які могли б спонукати українців виїхати з населеного пункту, де вони проживають, були шкідливі для здоров’я екологічні умови й бажання знайти нове місце роботи (у 2000 р. відповідно 15,4% та 18,0%, а у 2010 р. відповідно 16,7% та 19,9%). Решта причин згадується набагато рідше. З початку 2000-х років українці, як правило, віддавали перевагу пошукам нового місця роботи. Екологічну ситуацію поселення, де вони живуть, майже половина мешканців оцінює як неблагополучну або вкрай неблагополучний (59,2% в 2002 р., 46,4% у 2006 р., 41,1% у 2010 р.). [20, ст. 48]
На особливу вагу заслуговує міграційний потенціал молоді України. За даними опитування молоді України, що було проведено Фондом “Демократичні ініціативи” та фірмою “UkranianSociologyService” у грудні 2009 р. та січні 2010 р. лише 13,8% молоді віком 18-34 роки мали намір назавжди поїхати з власної країни. Набагато частіше українська молодь мала настанову на тимчасове перебування за кордоном: 29,9% молодих українців мали намір поїхати в інші країни на деякий час. Проте більше половини української молоді не виявили схильності до еміграції (51,5%). Зауважимо, що аналогічне опитування міграційних намірів молоді 2003 року показало, що контингент тих, хто віддав перевагу батьківській землі, на той момент був практично таким самим - 50,9%.[1, ст. 9]
Згідно з песимістичним прогнозом за умови збереження наявних тенденцій соціально-економічного розвитку України кількість іммігрантів з пострадянських країн залишатиметься сталою, як і масштаби виїзду до цих держав. Виїзд до Росії та Білорусі дещо зростатиме. Загальне сальдо міграцій населення стабілізується на рівні, близькому до сучасного.
За оптимістичним варіантом прогнозу, протягом 2005-2015 рр. можлива інтенсифікація повернення етнічних українців та раніше депортованих за національною ознакою з країн колишнього СРСР. Щорічна кількість вибулих до економічно розвинених країн поступово зменшуватиметься:
по-перше, через вичерпання етнічної складової цього потоку;
по-третє, завдяки розширенню можливостей здійснення зворотної трудової міграції до цих країн без зміни місця проживання.
Підвищення рівня життя населення зробить Україну привабливою для мігрантів з різних регіонів світу, у першу чергу, з афроазійських держав.[8, ст. 161]
Сумарна кількість прибулих до України перевищить чисельність вибулих уже всередині цього десятиліття. Сальдо міграцій населення може стати додатним вже через кілька років, далі воно постійно зростатиме і досягне до 2015 року 50 тис. осіб на рік та 55-60 тис. осіб у 2026 р., а коефіцієнт інтенсивності міграцій зросте з теперішніх 2,8% до 3,0-3,8%. [12, ст. 196]
Висновки до розділу 2
Українська еміграція - термін для визначення українського населення, яке вимушено чи добровільно з економічних, політичних або релігійних причин переселилося за межі етнічної території в іншу країну на постійне чи тривале проживання.
Перша і головна причина, по якій українці виїжджають на чужину - це пошук роботи. Нестабільна економічна ситуація не дає їм можливості реалізуватися на батьківщині, мати постійну роботу і дохід, що забезпечує гідний рівень існування.
За кордон виїжджають не лише представники робочих спеціальностей. Чотири відсотки від усіх жителів України, які емігрували з країни, мають вищу освіту. Люди творчих професій часто не мають роботу, гідну їх таланту, не можуть реалізуватися в творчому плані. Професійний потенціал вчених, програмістів, лікарів, на жаль, не затребуваний на батьківщині в повній мірі, ось і їде творча та інтелектуальна еліта туди, де її талант буде оцінений по заслугам.
Імміграція в Україну - прибуття в Україну чи залишення в Україні іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. На території України станом на кінець 2014 року в державі постійно проживає близько 253 тис. осіб іммігрантів. Таким чином Україна є четвертою країною світу за кількістю мігрантів після США, Німеччини та Росії. Як правило, імміграція зумовлена економічними або політичними причинами, рідше релігійними чи родинними міркуваннями.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначається спеціальним Законом України «Про імміграцію».
Квота імміграції в Україну - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року.
Значна частина іммігрантів прибуває
в Україну з метою працевлаштування. Основним типом міграційного руху в країні
залишається перерозподіл населення між сільською місцевістю та міськими
поселеннями в межах свого регіону (області, територіальної автономії). Досить
вагомою складовою міграційного руху в Україні є міжрегіональна міграція: обсяг
територіальних пересувань населення з одного регіону до іншого в межах країни
становив упродовж 2007-2009 рр. понад третину усієї валової міграції (36,8%,
37,4% та 38,2% відповідно. Найменша частка міграційних потоків поєднує Україну
з країнами СНД, Балтії та далекого зарубіжжя: міждержавний обмін мігрантами між
ними забезпечив лише 5,1%, 4,3% та 4,1% усієї валової міграції в країні в
2007-2009 рр. Для порівняння помітимо, що частка зовнішньої міграції становила
в 1999-2000 рр. відповідно 11,2% та 9,4%. Підвищення рівня життя населення
зробить Україну привабливою для мігрантів з різних регіонів світу, у першу
чергу, з афроазійських держав. Сумарна кількість прибулих до України перевищить
чисельність вибулих уже всередині цього десятиліття.
Висновок
Інтеграція України до світової спільноти та зростання відкритості українського суспільства дедалі більшому втягненню України в міжнародний обмін робочою силою.
За межами України станом на 2010-2012рр. працюють близько 4,5 млн громадян: 70% у країнах СНД і 30% - в інших країнах. Найбільшими центрами офіційного працевлаштування українців в Західній Європі є Німеччина, Франція, Велика Британія та Греція, які приймають до 30% всіх легальних емігрантів. Крім того, багато українців працюють у Польщі, Чехії, Італії, Португалії, Угорщині, Словаччині, Білорусі. За останні роки збільшився потік емігрантів до Росії, де працює близько 8,7 млн. чол. (Додаток Г)
Основними чинниками, що спонукають до трудової міграції, є несприятлива економічна ситуація в Україні, політична нестабільність нестача робочих місць на ринку праці, низька мотивація легальної зайнятості і, як результат, проблема з адекватно оплачуваною роботою, низький рівень охорони здоров’я, географічні особливості прикордонних територій, реформування освіти, культури, спорту. Наслідком цього є високий рівень безробіття в окремих регіонах держави, незбалансована структура спеціальностей на вітчизняному ринку праці та зростання маятникової міграції.
Що стосується імміграції в Україну, За різними оцінками в Україні проживає близько 4 млн іноземців. В Україну приїздить дедалі більше мігрантів з країн СНД (77,5%) Близького Сходу та інших частин світу (22,5%).
Еміграція з України забезпечує певні економічні вигоди:
. Знижується рівень безробіття та пом’якшується соціальна напруженість в суспільстві.
. Працюючи за кордоном, українці підвищують свій життєвий рівень за рахунок ресурсів країни перебування.
. Зовнішня трудова міграція є джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.
. Зростають валютні надходження в Україну. За даними Міжнародної організації міграції українські трудові мігранти відправляють щорічно додому грошових переказів на суму від 5 до 7 млрд доларів.
Разом з тим, наслідки трудової міграції досить не однозначні. Поряд із позитивними результатами трудової міграції українського населення, можна виокремити і такі негативні тенденції:
збільшення грошової маси призводить до зростання цін;
орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредитне використання. Вплив заробітків за кордоном на розвиток дрібного бізнесу є вкрай скромним унаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу;
зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили в певних галузях та регіонах;
призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу;
Міграційна політика України має
забезпечити безпеку держави потоків нелегальної міграції з третіх країн,
забезпечити захист прав українських громадян за кордоном. Для України як
транзитної держави і разом з тим постачальника власних нелегальних мігрантів,
важливим є питання про підписання з країнами перебування українських громадян
двосторонніх угод про їх тимчасове працевлаштування.