Міністерство
освіти України ПВНЗ "Міжнародний науково-технічний університет
імені академіка Юрія Бугая"
"Право"
Реферат
на тему:“Проблема великої майнової диференціації населення і її зв’язок зі злочинністю”.
Виконав:
студент 2 курсу
П-81
Приходько І. О.
Перевірила:
доц. Карпова Н. Ю.
Зміст
Вступ…………………………………………………………………..3
Чинники злочинів…………………………………………………….4
Бідність та сімейні обставини……………………………………...6
Варіанти вирішення………………………………………………….7
Список використаної літератури…………………………………..10
Вступ
Протягом історії дослідники намагалися пояснити, що спричиняє незвичну соціальну поведінку, яка сприяє злочинності. Намагання контролювати “погану” поведінку сягають першого в історії людства кодексу закону, відомого як „Вавилонський кодекс Хаммурапі” (The Editors of Encyclopedia Britannica, 2016). Кодекс передбачав закони та покарання для громадян на основі їх соціального статусу та статтю (Jarus, 2013). Століттями пізніше кримінальний закон давніх общин стосувався не злочинів, а кривд (Котран і Рубін, 1970, с. 1-64), тоді як у 17 столітті європейці сприймали злочин і гріх подібним чином і відповідно карали за це (Джонс та Джонстон, 2015). Бельгійський статистик Адольф Квететеле вивчив взаємозв'язок між демографічними показниками та рівнем злочинності та визначив такі змінні, як вік, стать, освіта та соціально-економічний статус. Кветеле виявив, що «більшість злочинів скоїли люди без освіти, бідні та молоді чоловіки. Він продемонстрував, що найвищий рівень злочинності мав місце в багатих районах, які були фізично ближче до бідніших регіонів, і це передбачало, що бідніші люди їздитимуть у заможніші райони для вчинення злочинів. Було проведено багато досліджень щодо біологічних та психологічних причин злочинної поведінки. Італійський психіатр Чезаре Ломброзо підкреслив це наприкінці 1800-х років у теорії, відомій як "народжений злочинець", де він припустив, що злочинців відрізняють від законослухняних багаточисельні фізичні аномалії, такі як похилий лоб, вуха незвичного розміру, асиметрія обличчя, прогнатизм, надмірна довжина рук, асиметрія черепної коробки. Ломброзо виявив, що певні фізичні властивості були поширені серед злочинців, що змусило його думати, що існує біологічний та спадковий елемент, який сприяє потенційному можливостям людини вчинити злочин . Інші, такі як американський криміналіст Едвін Сазерленд, стверджували, що злочинна поведінка засвоюється не успадковується і зумовлена факторами, що виникають внаслідок соціалізації та / або процесу навчання (Крон, 2012). У 30-40-х роках минулого століття дослідники, що належали до “чиказької школи”, впливали на дослідження в країні та за кордоном. Ці дослідники припускали, що злочинцями були звичайні люди різного походження, на яких негативно впливали бідність та соціальна незахищеність у їхніх околицях (Енциклопедія, 1955). Зовсім недавно багато шкіл мислення розглядали фактори, що впливають на девіантну поведінку, приходячи до різних висновків про те, як найкраще підходити до таких питань. Теорії щодо біологічних та екологічних причин злочинності еволюціонували, доповнюючи одна одну, і сформували те, що сьогодні вважається дисципліною сучасної кримінології, яка визнає як внутрішні, так і зовнішні фактори, що сприяють причинам злочинності. Далі стверджується, що багато факторів сприяють злочину, включаючи просте бажання грошей, почуття обурення, ревнощі або помсти, сімейні обставини та бажання контролю. Це широка, але також складна тема, і взаємозв’язок між дискримінацією, нерівністю та бідністю очевидний як у розвинутих, так і в країнах, що розвиваються. Комітет ООН з питань расової дискримінації визнав, що в США «расові, етнічні та національні меншини, особливо латиноамериканці та афроамериканці, непропорційно зосереджені в бідних житлових районах, що характеризуються нестандартними житловими умовами, обмеженими можливостями працевлаштування, неадекватними доступ до закладів охорони здоров’я, шкіл з недостатнім ресурсом та високий рівень злочинності та насильства ”(Дотримання Прав Людини, 2013).
Загальні чинники злочинності в Україні обумовлені сукупністю ідеологічних, економічних, політичних, соціальних, психологічних, правових, організаційно- управлінських та інших причин та умов. Вони покликані дати відповідь на питання про те, що породжує, обумовлює злочинність взагалі та її конкретні прояви, тобто злочини.
До ідеологічних факторів відносяться:
– відсутність єдиної світоглядної платформи (системи цінностей) розвитку суспільства, національної ідеї;
– широкомасштабний інформаційний вплив з пропагандою ідеології споживання (з метою заміни духовних цінностей матеріальними), що є необхідною умовою існування ринкової економіки (як наслідок – популяризація фонових для злочинності явищ);
– визнання аморальних уявлень, звичок та інтересів нормальними явищами.
До економічних чинників злочинності в Україні належать:
– протиріччя між економічними інтересами і потребами кожної особи (групи осіб);
– нерівність у правовій регламентації діяльності окремих суб'єктів господарювання, високі ставки оподаткування;
– зростання розриву у рівні доходів населення, збільшення соціальної нерівності;
– економічна нестабільність сімей з низькими прибутками;
– нехтування економічними інтересами окремих громадян, порушення їх трудових прав;
– занепад виробничої сфери, нестача стабільних економічних зв'язків;
– технічна відсталість основних фондів більшості підприємств країни, недостатній рівень їх оновлення;
– наявність значного за обсягом неконтрольованого грошового обігу, існування тіньового сектору економіки;
– низький рівень прямих іноземних інвестицій в економіку країни.
До політичних чинників сучасної злочинності в Україні відносять:
– одновекторність політики, що проявляється в неврахуванні різниці світоглядів населення регіонів України (з однієї сторони – бажанням євроінтеграції, а з іншої – зближення відносин з Російською Федерацією);
– недоліки у реалізації державної кримінальної, кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної політики;
– відсутність зваженої державної політики у сфері приватизації державного майна і перерозподілу власності, низька ефективність управління приватним сектором економіки;
– нестабільність фінансової, валютної, податкової, митної, промислової, сільськогосподарської політики держави, що знижує рівень довіри населення до держави в цілому;
– відсутність інтегрованої стратегії розвитку пріоритетних галузей;
– високий рівень корумпованої системи державного регулювання, лобіювання протиправних інтересів окремих політичних груп.
До соціально-психологічних чинників сучасної злочинності в Україні належать:
– урбанізація та міграційні процеси, поширення нелегальної міграції (спостерігається значний відтік молоді із сільської місцевості до великих міст, внаслідок чого відбуваються процеси їх перенаселення, зростання безробіття тощо);
– зменшення кількості офіційно-зареєстрованих шлюбів і збільшення кількості розлучень, зростання кількості неповних сімей;
– нерівність соціального захисту окремих верств суспільства;
– превалювання приросту населення пенсійного віку над працездатним;
– низький рівень виховної роботи серед населення (криза кадрів тих хто виховує і, відповідно, кого виховують);
– запущеність сімейно-побутової сфери та дозвілля тощо.
До організаційно-управлінських чинників злочинності в Україні можливо віднести наступне:
– недоліки функціонування механізму державного управління та формування його апарату;
– бюрократизм, безвідповідальність, нехтування заходами безпеки;
– необгрунтоване намагання широко використовувати і впроваджувати зарубіжний досвід державного управління, який не завжди відповідає українським реаліям;
– відсутність належного механізму залучення громадян до здійснення соціального контролю за діяльністю органів влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
– здійснення контрольно-розпорядчих функцій без урахування їх доцільності для суспільства і завдань попередження злочинності.
Окремим пунктом можна вказати фактори, пов'язані з недоліками правоохоронної діяльності:
– нестача досвіду, професіоналізму, невисокі моральні якості частини працівників правоохоронних органів;
– відсутність у роботі системності, тісної взаємодії, відставання реагування на динаміку злочинної діяльності та її трансформування у нові форми, зниження престижу професії правоохоронця, низький рівень матеріального забезпечення персоналу;
– перебільшення можливостей правоохоронної системи як соціального регулятора рівня злочинності;
– усунення судів від проблеми забезпечення безпеки громадян.
Правові чинники злочинності в Україні:
– наукова необґрунтованість багатьох нормативно- правових актів, що проявляється у недосконалості, конфліктності їх приписів, відсутності чіткого механізму реалізації норм права, відставанні або випереджені від реальних суспільних потреб;
– постійні зміни нормативної бази, загальна дезорганізація нормативної системи;
– недосконалість правового регулювання відповідальності правоохоронних органів;
– дефекти правосвідомості громадян (правовий нігілізм) та професійної правосвідомості у сфері протидії злочинності;
– недосконалість правового регулювання діяльності учасників суспільних відносин, що проявляється в дублюванні функцій і повноважень державних органів і посадових осіб, невизначеності підстав та умов прийняття рішень або вчинення дій тощо.(Кримінологія: питання та відповіді.)
Організація Об'єднаних Націй класифікує злочинність як одну з переліків труднощів, що перешкоджають розвитку країни. Це означає, що «уряди, які намагаються боротися з бідністю, часто також стикаються з проблемами злочинності, намагаючись розвивати економіку та суспільство своєї країни» (Бітсе, 2014). Таким чином, «бідність сприяє пограбуванню, оскільки людям може бути простіше або швидше вкрасти, ніж пройти процес пошуку роботи та збереження роботи» (Тейлор, 2000). Стверджується, що деякі злочини продовжуються поколіннями в сім'ях, тоді як інші планують дотримуватись моралі(Лондон, 2014, с. 1-74). Коли люди безробітні та бездомні, соціальні заворушення можуть вбрати верх і призвести до збільшення злочинності. Коли у людей немає грошей, щоб купити речі першої необхідності, вони можуть бути змушені перейти до крадіжки, щоб вижити. Безпритульність та високий рівень злочинності впливають на людей у країні та можуть створити багато проблем у суспільстві . В Європі рівень безробіття в цілому зростає з 2008 року через економічну кризу, яка спричинила банкрутство та фінансові труднощі для багатьох роботодавців, а отже і зростання рівня безробіття (Eurostat, 2016). У Європі у вересні 2016 року в ЄС-28 було безробітно 4,125 млн. Молодих людей (до 25 років), що становило 18,2% цієї вікової групи проти 10,8% у США, де найвищі показники були зафіксовані в Іспанії - 42,6% (Eurostat, 2016). Зрозуміло, що бідність має далекосяжні наслідки для людей з чітким зв’язком між бідністю та злочинністю. З 1975 по 1995 рік в Європі вчені зауважили, що безробіття серед неосвіченої молоді спричинило масове збільшення крадіжок та насильства. Зокрема у Франції, "рівень злочинності злетів як ніколи раніше" (Terms, 2016). Після зниження рівня безробіття рівень злочинів неминуче зменшується. Однак слід визнати, що багато заможних країн також страждають від високого рівня злочинності. Наприклад, Катар вважався найбагатшою країною в 2016 році, де найвищий рівень злочинності в Катарі - крадіжок із взломом житла - 47,54%. Рівень злочинності в Катарі становить 20,41%, а в світі - 112, тоді як Лівану та США було відповідно 45 і 46. Дивно, що Ліван, будучи невеликою країною, має 49,18% злочинності, що значно вище порівняно з США Держави, що мають 48,68% (Numbeo, 2016). Слід також зазначити, що злочини здійснюють не лише ті, хто живе в злиднях, а й багаті (Matthews, 2014). Подальшу причину можна знайти в неблагополучному сімейному житті та дитинстві, що може призвести до злочинного життя. Сімейне насильство та інші проблеми також багато в чому пов'язані зі злочинністю (Inferisx, 2012). Людей, якими нехтують або знущаються сім'ї, можна легко залучити до злочинної діяльності. За даними Wright and Wright (1994), дитина з батьками-злочинцями має більшу ймовірність стати злочинцем, ніж діти з батьками, які дотримуються закону. Однак, схоже, це пов'язано з поганим наглядом, а не зі злочинністю (Wright and Wright, 1994). Це означає, що негативні характеристики сім'ї, такі як поганий нагляд батьків за дітьми, часто вивчаються як фактори ризику майбутніх правопорушень чи злочинів. Отже, вважається, що діти, які приїжджають з таких будинків, піддаються більшому ризику або частіше скоюють правопорушення, ніж діти, які цього не роблять (Petrosino, Derzon, and Lavenberg, 2009, p. 108–132). Результати досліджень вказують на те, що рівень правопорушень і злочинності вищий у сім'ях, що мають лише матерів з дітьми на утриманні, ніж у сім'ях з двома батьками (Wright and Wright, 1994), що, як правило, призводить до 17% збільшення злочинності серед неповнолітніх (Fagan, 1995). Хоча «зображена сегрегація проти іммігрантів у Франції, яка сягає кількох десятиліть до 1990-х років,„ перша хвиля “[іммігрантів] рідко демонструвала такий спалах насильства“ (Бідність та злочинність, 2015). Теоретично, головна відмінність між іммігрантами першого покоління та їх дітьми полягає в тому, що діти проводили набагато більше часу в школі. Дослідження часто дійшли висновку, що має тенденцію до зменшення насильницьких злочинів (Ward, 2015).
Високий рівень збройного насильства та незахищеності, спричинені злочином, руйнівно впливають на розвиток країни, впливаючи на економічне зростання і часто приводячи до тривалих скарг, які можуть тривати поколіннями (Програма розвитку ООН, 2016). і найбільш очевидним рішенням проти збільшення злочинності було б викорінення бідності в усіх її формах. Однак це залишається однією з проблем, з якою стикається людство, оскільки певні країни страждають від крайньої бідності та стають все більш жорстокими. Тому надзвичайно важливо, щоб ми діяли зараз, щоб знайти рішення та визначити всі фактори, що відповідають за злочинність (Larsson, 2015). За даними Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй, кількість людей, які живуть в умовах крайньої бідності (де люди живуть менше ніж на 1,25 доларів США на день), зменшилась більш ніж наполовину між 1990 і 2015 роками - з 1,9 млрд до 836 млн (Програма розвитку ООН, 2016). Зменшуючи глобальну бідність, країни отримають вигоду і можуть перерости у сильну глобальну присутність із здоровою економікою (Roufa, 2016). Організація Об'єднаних Націй працює успішно, але уряди також повинні брати на себе провідні ролі, створюючи умови для створення продуктивних можливостей для працевлаштування бідних. Уряди можуть формувати стратегії, орієнтовані на попередження злочинності та економічний розвиток, уникаючи при цьому репресивної політики. Якщо злочинність вважається раціональною реакцією на нерівність доходів, уряди можуть найкраще боротися з нею за допомогою соціальних служб та перерозподілу багатства, а не шляхом арештів та ув'язнення. Крім того, державна політика, спрямована на реструктуризацію ринку праці з метою подолання базового безробіття, має «чіткий (позитивний)» вплив на рівень доходів та економічне зростання (Esmer та Laughlin, 2016). Зниження рівня безробіття залишається фундаментальним для розриву циклу бідності та злочинності та відновлення певної соціальної відповідності (Larsson, 2015). Крім того, уряди можуть вирішити питання економічної нерівності, коли нерівність доходів створює вогнища бідності та злочинності, сильно сконцентровані в одних і тих же "гетто", не тільки між етнічними групами, але й усередині них . Вони також можуть надати глобальний план високоякісного догляду за дітьми, який є доступним для всіх на основі ефективної системи соціального забезпечення (Perry, 2016). Звичайно, ефективне стримування злочинів покаранням повинно зробити злочинну поведінку менш привабливою та більш ризикованою. Нижче наведено стратегії, що стосуються питань, розглянутих у цій роботі: - Впровадити більш локалізовані програми - Європейський Союз розпочав роботу з молодіжними програмами наприкінці 80-х, які зосереджувались на добробуті. Вони повинні продовжуватися до 2018 року, щоб забезпечити більше рівних можливостей для молоді в освіті та на ринку праці та заохотити участь громадян у суспільстві (Dunne et al 2014). Наприклад, молодіжна тюремна система штату Огайо була моделлю для перенаправлення неповнолітніх на дешеві громадські програми замість тюрми: „„ З 1997 по 2013 рік система ювенальної юстиції в Огайо зазнала важливих реформ, що призвели до значного зниження на 80% менше неповнолітніх відправлено до в'язниці ‟‟ (The Associate Press, 2015). Так як суддя суду у справах неповнолітніх округу Франклін Елізабет Гілл заявила, що "статистика показує, що проведення навіть однієї ночі в ізоляторі для неповнолітніх знижує шанс молоді на закінчення середньої школи на 50%" (The Associate Press, 2015). Забезпечити освіту у в’язницях, щоб уникнути повторних правопорушень. Наприклад, у Нью-Йорку 40% усіх ув'язнених, які виходять, опиняються у в'язниці протягом трьох років. Надання злочинцям справжніх дипломів надзвичайно ефективно допомагає інтегрувати ув'язнених назад у суспільство та зменшує рецидив злочинів. Дослідження в'язнів Міссурі показало, що рівень повторного ув'язнення "був майже знижений наполовину для колишніх ув'язнених, які працюють на повну ставку, порівняно з аналогічними ув'язненими, які не працюють", де можна було заощадити 2,7 млрд. Дол. США на рік (Skorton and Altschuler, 2013 ). Створити сучасну поліцію. Одного разу, коли його розглядали як обов’язок та відповідальність кожного громадянина, важливість збереження безпеки громад стала функцією уряду. Концепція поліцейської діяльності в суспільстві істотно змінювалась протягом століть (Roufa, 2015). Допомога колишнім правопорушникам знайти безпечне працевлаштування на прожитковий мінімум. Забезпечення добре оплачуваної роботи може допомогти звільненим в’язням залишатися без злочинів, коли вони повернуться до суспільства. Дослідження показали, що чим більше колишніх ув'язнених заробили протягом перших двох місяців після звільнення, тим менші шанси повернутися до в'язниці. Наприклад, ті, хто заробляв більше 10 доларів на годину, мали вдвічі менше шансів повернутися до в’язниці, ніж ті, у кого погодинна заробітна плата становила менше 7 доларів (La Vigne and Rao 2013). Розглядайте насильство як проблему охорони здоров’я, запроваджуючи кампанії та технології для охоплення кожної дитини та сім'ї. Подальший розвиток таких інструментів, щоб переконатися, що всі почуваються важливими та про них піклуються за допомогою втручань батьків, сімейних втручань, благодійних кампаній та дошкільної освіти (Ларссон, 2015). Фактори ризику причетності до злочинності також повинні бути чітко визначені та розглянуті за допомогою плану лікування, який стосується сім'ї та громади (Larsson, 2015).