Нормативно-правове забезпечення прав корінних народів: міжнародний досвід та українські перспективи
Леся Корнат
Національний університет «Львівська політехніка», кафедра політології та міжнародних відносин, м. Львів, Україна
Олег Корнат
АО «Лавринович і Партнери», м. Київ, Україна
Євроінтеграційні процеси в Україні, демократичний шлях розвитку та побудова правової держави, реформи державного управління та децентралізація вимагають гарантування дотримання прав людини. Одне з питань, що потребує уваги держави, особливо в час окупації Криму - питання про статус, права та забезпечення розвитку корінних народів України. Метою дослідження є комплексний аналіз міжнародного досвіду правого регулювання статусу корінних народів, механізмів гарантування прав та свобод корінних народів, аналіз шляхів забезпечення прав корінних народів в Україні. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення прав та свобод осіб, що належать до корінних народів України, та виконання міжнародних зобов'язань держави щодо корінних народів. У статті висвітлено поняття корінні народи, розглянуто основні етапи формування міжнародної нормативно-правової бази забезпечення прав корінних народів. Досліджено досвід ООН, міжнародних організацій у сфері врегулювання правового статусу корінних народів, захисту їх прав та свобод. Зокрема, проаналізовано механізм ООН щодо захисту прав та свобод корінних народів. Досліджено формування нормативно-правової бази з цього питання в Україні. Здійснено аналіз Закону «Про корінні народи України» від 01.07.2021№ 1616-ІХ. Одним з перших документів, що стосувалися прав корінних народів, є Конвенція Міжнародної організації праці «Про захист і інтеграцію корінного й іншого населення, що веде племінний і напівплемінний спосіб життя в незалежних країнах» та «Про корінні народи, які ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах». Найбільш ширшим документом стала Декларація ООН Про права корінних народів, прийнята у 2007 році. У декларації викладено стандарти, необхідні для визначення прав корінних народів. Провідна роль у захисті прав корінних народів на міжнародному рівні належить спеціальним механізмам ООН. Основні з них: Спеціальний Форум ООН з питань корінних народів, Експертний механізм з прав корінних народів, Спеціальний доповідач ООН з питань корінних народів. Основи українського законодавства з даного питання були закладені в перші роки Незалежності. 1.07.2021 прийнято Закон «Про корінні народи України», яким встановлюються правові гарантії прав і свобод осіб, що належать до корінних народів України, відповідно до норм міжнародного права.
Ключові слова: корінні народи, захист прав корінних народів, механізми ООН з прав корінних народів, закон «Про корінні народи України». корінний народ право
REGULATORY AND LEGAL ENFORCEMENT OF INDIGENOUS PEOPLES RIGHTS: INTERNATIONAL EXPERIENCE AND UKRAINIAN PROSPECTS
Lesia Kornat
Lviv Polytechnic National University,
Department of Political Science and International Relations, Lviv, Ukraine
Oleh Kornat
"Lavrynovych and Partners" Law Firm, Kyiv, Ukraine
The democratic way of development and building the rule of law, public administration reforms, decentralization require guaranteeing respect for human rights in accordance with changes in political and social relations. One such issue that needs state attention, especially during the occupation of Crimea, is the status, rights and development of the indigenous peoples of Ukraine. The purpose of the study is a comprehensive analysis of the international experience of legal regulation of the status of indigenous
peoples, mechanisms for guaranteeing the rights and freedoms of indigenous peoples, analysis of ways to ensure the rights of indigenous peoples in Ukraine. The relevance of research is due to the need to ensure the rights and freedoms of persons belonging to the indigenous peoples of Ukraine, and the implementation of international obligations of the state to indigenous peoples. The article highlights the concept of indigenous peoples, considers the main stages of formation of the international legal framework for ensuring the rights of indigenous peoples. The experience of the UN and international organizations in the field of regulating the legal status of indigenous peoples, protection of their rights and freedoms has been studied. In particular, the UN mechanism for the protection of the rights and freedoms of indigenous peoples has been analyzed. The formation of the regulatory framework on this issue in Ukraine has been studied. The analysis of the Law “On Indigenous Peoples of Ukraine” № 1616-IX of 01.07.2021 has been carried out. One of the first instruments concerning the rights of indigenous peoples is the International Labor Organization Convention on the Protection and Integration of Indigenous and Tribal People Leading Tribal and Semi-Tribal Life in Independent Countries and on Indigenous Peoples Leading Tribal Life in Independent Countries". The broadest document was the UN Declaration on the Rights of Indigenous Peoples, adopted in 2007. The declaration sets out the standards needed to define the rights of indigenous peoples. The leading role in protecting the rights of indigenous peoples at the international level belongs to special UN mechanisms. The main ones are: the UN Special Forum on Indigenous Issues, the Expert Mechanism on the Rights of Indigenous Peoples, the UN Special Rapporteur on Indigenous Issues. The foundations of Ukrainian legislation on this issue were laid in the first years of Independence. Six bills concerning the indigenous peoples of Ukraine have been submitted to Verkhovna Rada for consideration. On July 1,2021, the Law “On Indigenous Peoples of Ukraine” was adopted, which establishes legal guarantees for the rights and freedoms of persons belonging to the indigenous peoples of Ukraine, in accordance with the norms of international law.
Key words: indigenous peoples, protection of indigenous peoples' rights, UN mechanisms on indigenous peoples' rights, Law “On Indigenous Peoples of Ukraine”.
В історії України є свідчення того, що ігнорування проблем етнонаціонального розвитку може привести не лише до загострення етнічних протиріч та територіальних втрат, але небезпечне для самої незалежності країни. Щоб уникнути таких загроз, необхідно проводити послідовну етнонаціональну політику, спрямовану на розвиток української державотворчої нації, корінних народів та національних меншин. Ця сфера потребує більш збалансованого і деталізованого законодавчого забезпечення, ніж те, яке ми зараз маємо
в Україні. На жаль, питання етнонаціонального розвитку часто стають об'єктами політичної боротьби та політичних спекуляцій, зокрема під час виборів.
Одне з питань, що потребує уваги держави, особливо в час окупації Криму, - питання про статус, гарантування прав та забезпечення розвитку корінних народів України. Хоча саме поняття «корінні народи» згадується в перших державних актах України та Конституції України, проте Закон України Про корінні народи України був прийнятий лише 1 липня 2021 року. Становище корінних народів України ускладнюється ще й тим, що значна їх частина сьогодні проживає на тимчасово окупованій території, а частина стали вимушеними переселенцями - покинули свої історичні землі.
До корінних народів належить етноси (етнічні групи), чий етногенез відбувся на певній території. Правовий статус корінних народів відрізняється від статусу меншин, хоча вони зазвичай належать до меншості населення в державах, у яких живуть. Меншини і корінні народи відповідно до міжнародного права мають деякі схожі права. Основна ж відмінність - відсутність у корінних народів власного державного утворення за межами країни проживання. Національні меншини ж мають етнічно споріднені держави - «історичну батьківщину».
Попри відсутність загальноприйнятого визначення корінних народів, є критерії, що допомагають визначити приналежність етнічної групи до корінного народу. Головним критерієм є критерій самоідентифікації, а також критерії, запропоновані Хосе Мартінесом Кобо в його доповіді «Дослідження проблеми дискримінації щодо корінного населення», які включають: історичний зв'язок з тими громадами, які розвивалися на їх територіях в період до завоювання та/або колонізації; самобутність; недомінуюче становище; намір зберігати, розвивати і передавати майбутнім поколінням свої споконвічні території і свою самобутність як народів відповідно до своїх власних культурних особливостей, соціальних інститутів і правових систем [1]. Постійний форум Організації Об'єднаних Націй з питань корінних народів додає до вищеперерахованих ознак: тісний зв'язок з територіями і природними ресурсами; відособленість соціальних, економічних і політичних систем; відособленість мови, культури і переконань. [2, с. 8]
Міжнародне правове регулювання статусу корінних народів протягом XX століття змінилося від перших згадок у міжнародних актах до визнання корінних народів повноправними суб'єктами міжнародного права. Зокрема, в Статуті Ліги Націй корінне населення розглядалося виключно в контексті колоній та територій, контрольованих колоніальними державами, і було визначено як «народи, що не здатні самостійно витримати складні умови сучасного світу» [3].
У другій половині ХХ століття міжнародні організації, а саме Міжнародна організація праці та Світовий банк, розробили документи, в яких йшлося про особливості статусу та права корінних народів. Одним з перших документів, присвячених виключно питанням корінних народів, стала Конвенція № 107 Міжнародної організації праці «Про захист і інтеграцію корінного й іншого населення, що веде племінний і напівплемінний спосіб життя в незалежних країнах» 1957 року.
У 1982 році Економічна та Соціальна Рада ООН створює в рамках Підкомісії з попередження дискримінації та захисту меншин Комісію ООН з прав людини та Робочу групу щодо корінних народів. Генеральна Асамблея ООН у 1985 році заснувала Добровільний фонд для корінних народів. У 1989 р. прийнято нову Конвенцію Міжнародної організації праці № 169 «Про корінні народи, які ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах» (далі - Конвенція 169), котра не надає універсального визначення поняття «корінні народи», а лише окреслює сферу застосування цього міжнародного договору.
Відповідно до Конвенції 169 уряди, що ратифікували цей міжнародний договір, несуть відповідальність за дії щодо корінних народів; у разі необхідності можуть застосовувати спеціальні заходи з охорони осіб, що належать до корінних народів, без застосування сили та дискримінації прав; проводять консультації з інститутами корінних народів [4]. Цей міжнародний договір є одним із зобов'язуючих міжнародних інструментів, безпосередньо спрямованих на захист прав усіх етнічних груп з особливим статусом «корінних» або «племінних» народів, попри розбіжність їхніх назв.
Важливим досягненням у питанні визначення статусу та захисту прав корінних народів стало прийняття Генеральною Асамблеєю ООН у 2007 році Декларації ООН «Про права корінних народів», яка до 2010 року отримала підтримку більшості держав - членів ООН. Декларація застосовує права людини до корінних народів і їх конкретних ситуацій, тим самим сприяючи вирішенню проблеми їх історичного виключення з міжнародно-правової системи. 22 травня 2014 року на засіданні 13-ї сесії Постійного Форуму корінних народів українська делегація зробила офіційну заяву від імені уряду України і просила вважати її державою, що офіційно підтримала Декларацію про права корінних народів.
У міжнародній політиці та праві досі не існує єдиного загальноприйнятого визначення поняття корінних народів. Декларація являє собою найбільш повний договір, у якому докладно представлені права корінних народів у міжнародному праві й містяться мінімальні стандарти, необхідні для визнання та захисту цих прав. Декларація служить орієнтиром для держав і корінних народів під час розробки політики та законів, які впливають на корінні народи, у тому числі в процесі створення механізмів для оптимального врахування потреб та претензій корінних народів.
Серед найбільш важливих прав, що містяться в Декларації, необхідно відмітити такі: право на самовизначення; право на землі, території і ресурси; економічні, соціальні та культурні права; колективні права; рівність і недискримінація [5]. Декларація ООН про права корінних народів формально не є обов'язковим договором, вона визначає норми, відповідно до яких держави можуть будувати свої відносини з корінними народами.
Основними механізмами ООН, які займаються проблемами корінних народів, є Постійний форум ООН з питань корінних народів, що діє під егідою економічної і соціальної ради ООН, та підзвітні Раді з прав людини, Експертний механізм з прав корінних народів ООН та Спеціальний доповідач ООН з питань корінних народів. Усі ці органи мають як контролюючі, так і експертні функції; вони позбавлені нормотворчих повноважень, тому вплив на схвалення відповідних резолюцій ООН здійснюється насамперед шляхом подання відповідних доповідей. Експертний механізм з прав корінних народів є основним органом у правозахисній системі ООН, на якому корінні народи можуть щорічно порушувати тематичні правозахисні питання, пов'язані з конкретним дослідженням. Спеціальний доповідач з питання про права корінних народів є так званою спеціальною процедурою Ради з прав людини. У межах свого мандата Спеціальний доповідач оцінює становище корінних народів у конкретних країнах; проводить тематичні дослідження; взаємодіє з урядами, корінними народами та іншими стосовно тверджень про порушення прав корінних народів та сприяє поширенню передового досвіду в галузі захисту цих прав. Крім того, Спеціальний доповідач щорічно представляє доповідь Раді з прав людини з конкретних питань прав людини, пов'язаних з корінними народами, і здійснює координацію роботи з Постійним форумом з питань корінних народів та Експертним механізмом з прав корінних народів. Постійний форум з питань корінних народів і Спеціальний доповідач з питання про права корінних народів проводять щорічні зустрічі з метою координації своєї діяльності та обміну інформацією. Представники Постійного форуму зазвичай беруть участь у щорічній сесії Експертного механізму і навпаки. Рада з прав людини, Постійний форум, Експертний механізм і Спеціальний доповідач координують та узгоджують свої функції [2, с. 14].
Основи нормативно-правового забезпечення прав корінних народів України були закладені відразу після проголошення незалежності. Першим юридичним документом, де зафіксовано рівні права всіх етнічних груп, що населяють Україну, стала Декларація про державний суверенітет [6]. У Декларації прав національностей сформульовано принципи національної політики Української держави, зроблено акцент на тому, що Українська держава гарантує усім народам, національним групам, громадянам, які проживають на її території, рівні політичні, соціальні, економічні й культурні права [7].