Складна техніка “низі” з її різновидами (“занизування”) дійшли до нас з глибин віків. Ймовірно, що колись вона була панівною, а може, й єдиною технікою. Вишивальні шви, виконані в цій техніці, в наш час широко відомі по всій Україні, але найчастіше використовуються у вишивках Поділля. Вишивці в цій техніці притаманні специфічні форми та колір.
Для Чернігівщини та Київщини найхарактернішими старовинними швами є “набирування” - це шви, що шиються зліва направо дуже дрібними стібками і нагадують бісерні вишивки. Орнамент чіткий, простий, завжди геометричний.
Майже по всій Україні відома техніка “вирізування”, що комбінується із “лиштвою”. Вирізування виложується білими та сірими нитками, на Поділлі - кольоровими. Ця техніка поєднувалася з іншими способами вишивання.
Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхопацт, кучері, вирізування, мережка тощо, які раніше часто поєднувалися в одному узорі. Так лиштва із мережками або вирізуванням дає один з художньо найдосконаліших типів вишивки, що він особливо поширений по Полтавщині, Київщині, Поділлі.
На початку ХХ ст. вищеназвані техніки дещо витісняють швом “хрестик”. Ще, безумовно, неми складна техніка, узори хрестиком звичайно вишиваються дещо грубіше, ніж заволіканням або низзю. Проте окремі майстри досягають в техніці “хрестик” значних мистецьких ефектів.
Вишивкою хрестиком прикрашають блузи, плаття, серветки, рушники, фартушки та багато інших необхідних у побуті речей.
Чи не найяскравішим втіленням
багатого і розмаїтого мистецтва народної вишивки є біла вишивана сорочка -
невід’ємна складова частина українського народного вбрання як жіночого, так і
чоловічого, вишивана сорочка була характерною ознакою кожної місцевості і
порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від поліської
тощо. Вони різняться орнаментом, технікою виконання та гамою барв.
.4
Основні мотиви українського народного орнаменту
Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію.
У давнину основні орнаментальні типи відображали елементи символіки різних стародавніх культів.
Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання прями, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак хоча орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, можливо більш абстрактними, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.
За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).
Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії ,хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше.
Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як “баранячі роги”, “кучері”, “кудрявці”, “гребінчики” тощо. в орнаменті подільських вишивок трапляється мотив “кривульки” або “безконечника”, який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, раніше ніж славнозвісний грецький меандр.
Зигзагоподібний меандрів орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього мотиву орнаментальних мотивів належать “сосонки”, “хвощ” та “перерви”, що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий взір “рожі” являє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця та сонячних променів.
В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовують такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “дубове листя”, “барвінок” тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом немеркнучого життя, узор “яблучне коло”, поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ “дерево життя”, який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.
У вишивках зооморфних (тваринних)
орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова,
голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі мухи. В багатьох випадках
зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням,
в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах
виступають у різноманітних, часто химерних сплетеннях заячі та вовчі зуба,
волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.
ІІ РОЗДІЛ.
Регіональні особливості вишивки
.1 Кольори
в українській народній вишивці
Кожному народові, кожній місцевості властиві не тільки орнаментальні традиції, а й особливі кольорові поєднання. Колорит узору, тобто багатство та характер кольорових відтінків, об’єднаних в основний тон ,може бути візитною карткою всього регіону або окремого села.
Гармонійне поєднання кольорів та їх відтінків відіграє дуже важливу роль у всіх видах народної творчості. Не досить визначити необхідну форму і візерунок майбутнього виробу, важливо знайти таке поєднання кольорів, при якому кожен колір буде створювати враження основного. Щоб усі кольори були пов’язані між собою та із тлом виробу, необхідно засвоїти основні закони кольорознавства.
Існує дві групи кольорів:
а) хроматичні;
в) ахроматичні, або безбарвні.
До хроматичних належать усі барви сонячного спектра.
червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий.
Основними кольорами спектра є червоний, жовтий і синій.
До ахроматичних кольорів належить:
– білий (світло);
– чорний (темрява);
– сірий.
Хроматичні кольори поділяються на теплі та холодні.
До теплих відносяться яскраві кольори, які передають відчуття тепла і сонця - червоний, оранжевий, жовтий ,а також зелені, коричневі, бордові кольори з відтінками перших трьох (жовто-зелені, оранжево-коричневі, бордово-червоні);
До холодних: синій, зелений, фіолетовий та блакитний ... .
Існує поняття “контрастів барв”. Це сполучення двох кольорів, з яких один світлий, а другий темний. Завжди красиві контрастні сполучення білого з червоним, червоного із сірим, коричневого з рожевим тощо. гарно доповнюю ть один одного такі кольори:
· червоний - із чорним, жовтим, сірим, коричневим, бежевим, оранжевим, синім;
· синій - із сірим, блакитним, коричневим, жовтим, червоним;
· жовтий - із коричневим, чорним, бежевим, червоним, оранжевим, сірим, голубим, синім, фіолетовим;
· зелений - лимонним, сірим, жовтим, чорним, золотистим, салатним, коричневий;
· фіолетовий - з буковим, бежевим, сірим, жовтим, золотистим, чорним;
· коричневий - з бежевим, жовтим, чорним, голубим, синім, оранжевим, сірим тощо.
У народній творчості відомі монохромні та однобарвні оздоблення виробів, та поліхромні - багатобарвні.
Хроматичні кольори мають три якості: а) світлість; б) кольоровий тон; в) насиченість.
Світлість - це більша чи менша близькість до білого кольору, наприклад: блакитний, синій, салатовий і зелений, тощо.
Кольоровий тон - відношення кольору до відтінків (від темного до світлого). Наприклад, є два червоних кольори з однаковою світлістю тону, але один із них має жовтий відтінок, другий має фіолетовий - це два різні тони одного кольору.
Насиченість - це ступінь яскравості кольору, що може змінюватись залежно від вмісту у ньому ахроматичного кольору. Наприклад, червоний колір буде насичений, а червоний із добавкою білого - мало насиченим рожевим.
Гармонійне поєднання усіх кольорів вишивки є обов’язковим. Найпростішим є поєднання розбілених і затемнених тонів одного кольору (відтінків), наприклад фіолетовий, буковий, білий.
Яке поєднання зробити краще, вирішує сама вишивальниця, враховуючи призначення вишитого виробу. Тут слід брати до уваги колір фону та окремих частин рисунка. Не варто вишивати дрібні деталі нитками допоміжних тонів, оскільки така вишивка на віддалі буде здаватися сірою.
Щоб вишивка була привабливою
,потрібно брати тканину і нитки для вишивки середньої яскравості, деталі та
частини рисунка не повинні бути дрібними. Вишиваючи одяг, потрібно враховувати
його призначення, сезон і вік. Для таких виробів колір потрібно добирати
спокійніший, ніж для декоративних.
2.2
Особливості кольорової гами вишивок та їх технік за регіонами
Розглянемо характерні особливості технік вишивання в різних регіонах України.
Техніка вишивання Полтавської, Харківської, Ворошиловградської областей має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей республіки, ій властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.
Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, виколювання та ін. узори виконуються окремими швамиі поєданням кількох швів. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими, зрідка червоними та сірими.
Вишивка Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.
У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе - хрестик, гадь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.
Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, у вишивці здебільшого використовують шви двох чи більше типів. Наприклад, в одній композиції поєднують шви прозорі, із щільним настилом, або іншим видом гладді. Жіночі та чоловічі сорочки змережують прутиком так, як і на Поділлі, прозорою мережкою червоними та чорними нитками.
На Київщині сорочки оздоблюють гладдю, занизуванням, набуруванням та хрестиком. На них переважають рослинно-геометричні орнаменти зі стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними та чорними нитками.
Для подільських сорочок характерна різноманітність швів. В орнаментах переважає один колір - чорний із більшим чи меншим вкрапленням синього, червоного, жовтого, зеленого. Найбільш поширені є одноколірні вишивки на сорочках, значно рідше дво-та триколірні.
На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує широкий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава поздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.
Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настилювання, верхоплут, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовують й допоміжні - шпатівка, стебнівка, контурні шви якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції.
У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів, окремі з них поширені по всій області, інші - пов’язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам просторості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.
На Буковині (Чернівецька область) крім геометричних та рослинних мотивів використовуються зооморфними, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, шпатівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.
Для Гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинник візерунків, розмаїття композицій, багатство кольорових поєднань, здебільшого червоно із жовтим та зеленим, при чому колір домінує.
ІII РОЗДІЛ.
Практичний аспект впровадження українського декоративного мистецтва, зокрема
української вишивки, у навчально-виховний процес учню початкових класів