Материал: Регіональна економіка_НМЕТАУ

-принцип відповідальності, сутність його — в посиленні відповідальності забруднювачів навколишнього середовища;

-принцип кооперації, його сутність полягає в тому, що у вирішенні екологічних питань узгоджено працюють держава, економіка і громадяни.

Саме держава створює умови для діяльності фірм та окремих осіб для збереження якості середовища проживання людей. В усіх економічно розвинених країнах було створено широкий комплекс правових інструментів

зохорони навколишнього середовища, що постійно вдосконалюються.

УСША існує (типове й для інших країн) Агентство з охорони навколишнього середовища. Воно координує діяльність усіх федеральних міністерств і відомств країни, має також 26 тис. штатних працівників, а його бюджет становить понад 1 млрд. дол. на рік. До його функцій входить регулювання якості навколишнього середовища стосовно всіх галузей промисловості через розробку стандартів, які регламентують рівень допустимих концентрацій забруднювальних речовин; види речовин, які заборонено викидати у води й повітря; максимальні строки досягнення конкретної якості чистоти об’єктів тощо.

Крім цього у виконавчому апараті президента США з 1970 р. функціонує Рада з якості довкілля, яка формально є консультативним органом при президентові. Одночасно вона відповідає за розроблення державної політики у сфері охорони довкілля. Національна програма природоохоронних заходів США (1989 р.) спрямована на зменшення масштабів забруднення атмосфери на період до 2010 року. Обов’язки Ради (річний бюджет 3,5 млн. дол.) визначається такими головними функціями:

оцінка ефективності різних заходів у сфері охорони довкілля; розроблення рекомендацій президенту та адміністрації США з метою

формування національної політики щодо довкілля; визначення нових критичних параметрів екологічної ситуації для

своєчасного вжиття відповідних заходів; загальний контроль за виконанням державної політики в царині охорони

довкілля, періодична перевірка відповідності широкої системи контролю та змін якості довкілля встановленим вимогам;

загальна координація федеральної та регіональної природоохоронної діяльності.

358

У Японії функціонують шість основних видів державних органів, які пов’язані з охороною навколишнього середовища. Головним органом є Управління з питань довкілля, засноване 1971 р., що має статус міністерства. Воно планує основні напрями державної політики у сфері охорони середовища, розробляє екологічні закони, стандарти, нормативи, координує всі природоохоронні заходи. При Управлінні з охорони навколишнього середовища функціонують Національний інститут екологічних досліджень, Інститут підготовки фахівців для контролю за забрудненням довкілля. Укрупнена структура управління охороною навколишнього середовища в Японії наведена на рис. 11.1.

Крім того, функціональні підрозділи державних міністерств і відомств переймаються проблемами довкілля в межах свого міністерства. Так, у Міністерстві транспорту існує Бюро з розміщення екологічного планування

— Департамент комплексного планування розвитку території. Організаційно-управлінські та контрольні функції з охорони

навколишнього середовища в країнах Європи здійснюють, як правило, спільними діями відомства загальної компетенції та спеціальні відомства.

За порушення норм і правил природокористування накладаються штрафи в адміністративному порядку або притягується до кримінальної відповідальності — аж до позбавлення волі.

Вважається, що найдосконалішою є швейцарська система управління охороною природи і навколишнім середовищем. По-перше, це чітка система взаємопов’язаних політичних, юридичних, соціальних, наукових та організаційних положень і законів, інтегрована у всесвітню природоохоронну систему та природно вписана у соціально-економічні умови держави. Подруге, вона має механізми функціонування різного характеру і різних рівнів, з прямим і зворотним зв’язками; тут населення не тільки виконує закони, але й має можливість змінювати їх та впливати на дії уряду.

359

Генеральний директор (статус міністра)

Рис. 11.1 - Структура управління з питань довкілля в Японії

У Швейцарії вироблена національна політика охорони довкілля, яка реалізується через закони, договори, ринкові механізми, природоохоронні інвестиції, кооперацію державних та приватних структур, освіту та пропаганду. Національна природоохоронна політика є невід’ємною складовою державних та приватних планів розвитку та її виконання забезпечується як державними структурами (депутатами, міністерством, поліцією), так і приватними — Лігою охорони природи, Об’єднанням з охорони природи, а також численними екологічними бюро, постійними змішаними комісіями з представників державних урядовців та членів приватних організацій.

360

11.4 ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Базовою з точки зору закладення основ розробки конкретних механізмів скорочення викидів парникових газів можна вважати конференцію в Кіото, що проходила у грудні 1997 р. На ній державами світу було сформульовано такі три головні завдання: встановлення реальних строків і показників викидів парникових газів для країн-учасниць, використання гнучких ринкових механізмів і досягнення серйозної участі країн, що розвиваються, у конкретних діях. Тобто мова йде, з одного боку, про діяльність у напряму встановлення граничних цілей − квот − на викиди в атмосферу газів та їх поступове зниження до нульового рівня, а з іншого − до створення економічних та фінансових механізмів і стимулів включення цих квот у ринкові відносини.

Одним із завдань даного механізму є скорочення викидів парникових газів до нульового рівня, тобто кількісні обмеження, які мають призвести до скорочення відповідних виробництв в усіх державах. У результаті досить складних переговорів в Кіото було досягнуто домовленість про так званий „кошик скорочення”, до якого ввійшло 6 газів, у тому числі: двоокис вуглецю, метан і окис азоту (табл. 11.1)

Щодо кількісних показників, то за кіотськими домовленостями на 20082012 pp. держави повинні скоротити викиди в атмосферу парникових газів у середньому на 5,2 %. Індивідуальні цілі для держав було встановлено таким чином: країни ЄС − 8 %, СПІА − 7 %, Канада, Японія, країни Східної Європи, Угорщина та Польща − 6 %, Хорватія − 5 %. Для таких країн, як Нова Зеландія, Росія та Україна, було поставлено питання про стабілізацію викидів на існуючому рівні. Для багатьох розвинутих країн ці завдання є досить складними, тому що вимагають перебудови національних виробництв.

361

Таблиця 11.1 – Кількісні обмеження викидів парникових газів, визначені Кіотським протоколом для індустріально розвинених країн та країн, що розвиваються

Основні механізми реалізації Кіотських домовленостей є наступними. По-преше, це - Joint Implementation (JI) − спільне здійснення. В основі

цього механізму лежить положення протоколу про те, що будь-яка розвинута країна може передавати будь-якій іншій стороні або купувати в неї одиниці скорочення викидів. Ці скорочення викидів мають бути отримані в результаті конкретних проектів, спрямованих на скорочення антропогенних викидів або

362