Материал: сам.робота.гроші і кредит

Слід звернути увагу на номінальну ставку процента, яка не враховує інфляційного впливу, і реальну ставку процента, що ви­значається шляхом порівняння товарних еквівалентів у різних ін­фляційних періодах. Ставка процента реальна (Я) розраховується за формулою:

де N- номінальна річна процентна ставка, %; Р - річне зростання цін, %.

Якщо проценти нараховуються частіше, ніж раз на рік, то ставка процента реальна (/?,„) обчислюється за формулою:

де m - кількість разів нарахування процентів протягом року.

Термінологічний словник

Базова процентна ставка («прайм-рейт») — як правило, найниж­ча офіційна процентна ставка, яка встановлюється центральним банком за кредити, які він надає іншим банкам у порядку рефінансування, чи ставка за короткостроковими державними зобов'язаннями. У банківсь­кій практиці у ролі базової ставки часто використовуються ставки міжбанківської пропозиції.

Безризикова процентна ставка — ставка доходу за активами, віль­ними від ризику. Зазвичай безризиковою є ставка за короткострокови­ми державними зобов'язаннями.

Дохід на момент погашення (внутрішня ставка доходу) — про­центна ставка, що дорівнює відношенню поточної вартості майбутніх виплат за борговим зобов'язанням до його нинішньої вартості. Він є найточнішим вимірником процентних ставок.

Ефект Фішера — визнана в монетарній теорії взаємозалежність ринкового рівня процента та інфляції, згідно з якою процентні ставки зростуть, коли є сподівання на зростання темпів інфляції.

Номінальна процентна ставка — ставка, нескоригована на рівень інфляції.

Позичка з незмінним платежем — позичка, яка передбачає одна­ковий розмір платежу протягом усього строку її погашення.

Поточний дохід — щорічний дохід на цінний папір, поділений на його ціну.

Процентні доходи і витрати — доходи і витрати, які обчислю­ються пропорційно до часу і суми активу або зобов'язання.

Реальна процентна ставка— ставка, скоригована на очікуваний рівень інфляції. Вона точніше, ніж номінальна процентна ставка, відоб­ражає справжню вартість отримання позички.

Таблиця заставних платежів— спеціально розроблена таблиця, яка використовується на практиці для визначення місячних платежів за позичками, виданими під заставу, з фіксованим платежем, установле­ною процентною ставкою і тривалістю терміну погашення позички.

Таблиця облігацій— спеціально розроблена таблиця, яка викори­стовується на практиці для визначення ціни облігації певної номіналь­ної вартості, випущеної на певний строк зі встановленим рівнем доходу у процентах.

Фактична реальна процентна ставка — ставка, скоригована на фактичний рівень інфляції.

Запитання для самоконтролю

1. За якими позичками найпростіше розраховуються проценти?

2. Чи є базова ставка обов'язковою для дотримання комерцій­ними банками?

З.Які шість функцій виконує складний процент?

4. Чи відрізняються між собою поняття «дохід на момент по­гашення» і «внутрішня ставка доходу»?

5.3а якими позичками зазвичай проценти сплачуються рів­номірними внесками, позичальника протягом усього терміну дії кредитного договору?

6. Якщо за рахунок довгострокового кредиту будується нове підприємство, то з якого часу сплачуватимуться проценти за ко­ристування ним?

7. Що означає пільговий період користування довгостроковим кредитом і чим він викликаний?

8. Чи можуть банки виплачувати відсотки на депозит у момент його внесення і чи можуть банки стягувати проценти з позичаль­ника в момент надання йому кредиту? Прокоментуйте це.

9. Як впливає зростання доходу на момент погашення облігації на її ціну (курс)?

10. Як сподівані процентні ставки у майбутньому вплинуть на попит на довгострокові облігації?

Теми рефератів

1 .Сутність та функції позичкового процента.

2.Роль позичкового процента у підвищенні ефективності ви­робництва.

З.Роль позичкового процента у формуванні ресурсної бази ко­мерційних банків.

4. Процентна політика комерційних банків.

5.Види процентних ставок.

6.Процент і фінансова математика.

7.Ринкова процентна ставка та методи її визначення.

8.Ризикова структура процентних ставок,

9.Вплив процентних ставок на організовані заощадження на­селення.

10. Роль базових процентних ставок.

11. Способи нарахування процентів.

Тести для перевірки знань з теми

1. Базова (облікова) ставка процента в Україні визначається:

а) грошовим ринком;

б) комерційними банками;

в) валютними біржами;

г) центральним банком;

д) Міністерством фінансів.

2. Які економічні наслідки має тривале і швидке зростання норми
позичкового процента:

а) зниження ефективності виробництва;

б) зростання рентабельності підприємств — клієнтів банків;

в) зростання прибутковості банків;

г) погіршення ліквідності банків;

д) ніяких наслідків не матиме.

3. Які з наведених чинників впливають на рівень процента за бан­ківськими позичками:

а) термін співробітництва підприємства-позичальника з даним банком;

б) рівень рентабельності позичальника;

в) рівень рентабельності банку;

г) строк кредиту;

д) рівень кредитного ризику;

є) фаза економічного циклу;

є) рівень попиту на позички на ринку.

4. Хто встановлює розмір процентної ставки за кредитами комер­ційних банків:

а) центральний банк;

б) комерційні банки;

в) клієнти банку, які отримують позички;

г) Міністерство економіки;

д) Кабінет Міністрів України.

5. Маржа — це:

а) одна із банківських операцій при міжнародних розрахунках:

б) перевищення процентної ставки, яку стягує банк за кредит, над
ставкою, яку він сплачує за залучені кошти;

в) вид кредиту, пов'язаний з операціями банку з цінними паперами.

6. Якщо сподівані процентні ставки в майбутньому зростатимуть, то попит на довгострокові облігації:

а) зростатиме;

б) падатиме;

в) залишиться без змін.

7. У якій залежності від процентної ставки перебуває відношення «готівка— вклади до запитання (чекові депозити)»:

а) у прямій;

б) оберненій;

в) не залежать.

8. Найпростіший розрахунковий характер має формула визначення суми процентів за позичками:

а) короткостроковими позичками, процент за якими виплачується у момент їх одномоментного погашення;

б) довгостроковими позичками з незмінним платежем;

в) дисконтними.

9. Назвіть основні (не менше трьох) чинники, які впливають на ди­наміку ставки позичкового процента.

ТЕМА 13. Фінансові посередники грошового ринку

Плани семінарських занять

Заняття 13 (2 год.)

1. Сутність та призначення фінансового посередництва як ви­ду діяльності.

2. Послуги фінансових посередників на ринку: зменшення ри­зиків, підвищення ліквідності та забезпечення інформацією.

3. Види фінансових посередників: депозитні, контрактні, інве­стиційні, державні фінансові установи.

4. Економічні вигоди фінансового посередництва. Мінові та інформаційні витрати заощадників та позичальників на фінансо­вому ринку. Асиметрична інформація, несприятливий вибір і мо­ральний ризик. Шляхи зменшення мінових витрат і роль фінан­сових посередників. Шляхи зменшення інформаційних витрат і роль фінансових посередників.

5. Банки як провідні фінансові посередники, Сутність і функ­ції банків, переваги банків перед іншими фінансовими посеред­никами. Дискусії щодо сутності банків.

6.Загальна характеристика небанківських фінансових посеред­ників: контрактних (страхових і пенсійних), інвестиційних, дер­жавних.

7.Інститути ринку цінних паперів.

8.Фінансове регулювання: необхідність, цілі та організаційна структура.

9.Банківська система в механізмі фінансового регулювання. Принципи побудови банківської системи.

10.Інновації у фінансовому посередництві та їх вплив на сти­рання відмінностей між фінансовими інституціями.

Методичні вказівки

У темі 3 було розглянуто сутність фінансового посередництва і його інституційну модель. Тому в цій темі студент має поглиби­ти свої знання про фінансове посередництво, зокрема про його учасників. Передусім слід усвідомити те значення, яке мають фі­нансові посередники для суспільства, надаючи учасникам грошо­вого ринку послуги щодо зменшення їх ризиків, підвищення лік­відності та забезпечення інформацією.

Далі потрібно розібратись з класифікацією фінансових посе­редників та характерними ознаками кожної з їх груп. Бажано ознайомитись з чинним законодавством про окремих фінансових посередників, насамперед з Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», нові положення якого поки що не відобра­жені у підручниках та навчальних посібниках. А потім необхідно з'ясувати, які конкретні вигоди має суспільство від діяльності фінансових посередників.

У фінансовому посередництві провідну роль відіграють банки завдяки їх здатності емітувати гроші (цього не може робити жо­ден інший фінансовий посередник) і вести рахунки фізичних і юридичних осіб та здійснювати безготівкові розрахунки між ни­ми. Банки були першими фінансовими посередниками, інші по­середники, які стали виникати пізніше, почали виконувати деякі функції банків (залучення коштів, надання кредитів). Щоправда, і банки деякі новації запозичили в інших фінансових посередників.

Слід взяти до уваги, що в багатьох зарубіжних країнах банки сьогодні в основному спеціалізуються на короткостроковому кредитуванні, а інші фінансові посередники (пенсійні фонди, страхові компанії тощо) здійснюють середньо- і довгострокове кредитування суб'єктів підприємницької діяльності й населення. Це пояснюється тим складом ресурсів, які є у розпорядженні кож­ного з них. Водночас банки в багатьох країнах часто мають біль­ше доходів від надання послуг, які надаються й іншими фінан­совими посередниками, ніж від надання позичок. Інколи банки та інші фінансові посередники співробітничають у сфері кредиту­вання, надаючи так звані спільні кредити. Щоправда, в Україні в 1993 р. фінансовим посередникам, окрім банків, було заборонено займатись

Ознайомившись зі складом інститутів ринку цінних паперів на основі конспекту лекцій та базового підручника, більш детально з цим питанням можна ознайомитись з допомогою вказаної ниж­че рекомендованої до вивчення теми додаткової чи аналогічної їй літератури, а також скористатись знаннями, отриманими з інших навчальних дисциплін.

Діяльність фінансових посередників відіграє дуже важливу роль у суспільстві. Оскільки ця діяльність пов'язана з грошима, то вона є досить ризиковою, а тому потребує регулювання з боку держави. Зокрема, таке регулювання здійснюється: щодо випуску цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фон­дового ринку, щодо діяльності банків — Національним банком України, щодо діяльності фінансових установ, які не є банка­ми, — Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, При вивченні цього питання окрім підручника бажано ознайомитись з чинним законодавством, яке передбачає регулювання діяльності фінансових посередників.

Далі слід засвоїти поняття банківської системи, звернувши увагу на те, що вона не є тільки сукупністю банків. Особливу ува­гу потрібно звернути на те, чим функції банківської системи від­різняються від функцій банків.

Найвищою ланкою банківської системи, її першим рівнем є центральний банк. В Україні ним є Національ­ний банк України, Другий рівень банківської системи — комер­ційні, кооперативні та спеціальні банки. Діяльність перших двох видів регламентована Законом України «Про банки і банківську діяльність». Так, у ст. 8 цього закону передбачені основні засади створення і діяльності кооперативних банків, що підрозділяються на центральний і місцеві. Центральний кооперативний банк кон­тролює місцеві банки, а його контролює Національний банк України. Місцеві кооперативні банки діють у межах однієї обла­сті. У цьому самому законі перелічені ознаки універсальних і спе­ціалізованих банків. Зокрема, спеціалізованими називаються бан­ки, у яких більше 50 % активів є активами одного виду, а якщо понад 50 % пасивів становлять вклади населення, то такий банк вважається спеціалізованим ощадним банком.

У деяких виданнях, переважно зарубіжних, в окрему групу виділяють спеціальні банки, на які зазвичай покладається надан­ня за рахунок державних коштів дотацій, субсидій та іншого ці­льового фінансування окремих видів діяльності, галузей економі­ки чи навіть певних підприємств, які фінансово підтримуються державою.

Щоб отримати максимальний дохід на заощадження і капітал, ринкова ситуація вимагає від учасників грошового ринку постій­но перебувати у творчому пошуку. Унаслідок цього на ньому з'являються нові інноваційні продукти. Ними у свій час були уже звичні сьогодні факторинг, форфейтинг, лізинг, деривативи, нау-рахунки та ін. Фахівців, які проектують, розробляють і реалізу­ють фінансові інновації, здійснюють пошук нових підходів до вирішення проблем у сфері фінансового посередництва, назива­ють фінансовими інженерами. Зазвичай вони виконують три ро­лі: посередників, генераторів ідей (інноваторів) і фахівців з ви­шукування законодавчих лазівок (наприклад, уникнення сплати податків без порушення законодавства).