Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми психологічних чинників формування лідерських якостей майбутніх фахівців
.1 Природа та визначення поняття лідерства
.2 Основні наукові підходи до вивчення лідерства
.3 Психологічні чинники формування лідерських якостей майбутніх фахівців
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Емпіричне вивчення психологічних чинників формування лідерських якостей майбутніх фахівців
.1 Опис методик дослідження
.2 Аналіз результатів проведеного дослідження
Розділ 3. Шляхи і засоби розвитку формування лідерських якостей майбутніх фахівців
.1 Принципи та цілі тренінгу
.2 Тренінгова програма для підвищення лідерських якостей майбутніх фахівців
Висновки до розділу 3
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність теми роботи. Проблемі лідерства присвячено багато праць. Нею займались такі вчені, як Дуглас Мак Грегор, Курт Левін, Ренсис Лайкерт. В умовах сучасного світу здатність впливати на людей, вправно організовувати працю є надзвичайно важливою. Якості лідера закладаються і розвиваються ще під час навчання в школі. Завдання кожного вчителя, педагога-організатора всіляко сприяти становленню лідерів з метою підготовки конкурентноздатних працівників, що є дуже важливим для розвитку нашої країни.
Лідерство - це здатність впливати на індивідуумів та групи людей, щоб спонукати їх діяти і працювати задля досягнення мети.
Згідно особистісній теорії лідерства, кращі з керівників володіють певним набором спільних для всіх особистісних якостей. Можна стверджувати, що якщо б ці якості могли б бути виявлені, люди могли б навчитися виховувати їх у собі і тим самим ставати ефективними керівниками. Деякі з цих вивчених якостей - це рівень інтелекту і знань, вражаюча зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, високий ступінь впевненості у собі.
Однак, вивчення особистісних якостей продовжує давати суперечливі результати. Лідери, як правило, відрізняються інтелектом, потягом до знань, надійністю, відповідальністю, активністю, соціально-економічним статусом. Але в різних ситуаціях лідери виявляли різні особистісні якості. Вченими був зроблений висновок, що людина не стає лідером лише завдяки тому, що володіє певним набором особистісних якостей.
Поведінковий підхід створив основу для класифікації стилів керівництва і стилів поведінки. Це стало серйозним внеском і важливим інструментом розуміння складностей лідерства. Згідно поведінкового підходу, ефективність визначається не особистісними якостями керівника, а скоріше манерою його поведінки відносно підлеглих.
Однак, більш пізні досліди показали, що до двох факторів - особистісних якостей людини і стилю керівництва - додаються ще і ситуативні фактори, як то якості підлеглих, вплив середовища, інформованість лідера, що впливають на ефективність керівництва.
Проблема лідерства привертала до себе інтерес як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Вивченням різних аспектів лідерства займались такі вчені, як: Р. Стогділл, Р. Хоуманс, І.С. Кон, Р.Л. Кричевський, Б.Д. Паригін, Л.І. Уманський, Г.М. Андрєєва, А.В. Петровський та ін.
В сучасній психологічній науці існує багато теорій лідерства, робляться спроби виокремити типи лідерів, описати ефективного лідера тощо. Аналіз досліджень свідчить про те, що лідерство вивчається здебільшого соціальними психологами в контексті групових процесів - становлення та управління малою групою, динамічних процесів у ній тощо.
У сфері вікової і педагогічної психології актуальним є питання дослідження й розвитку лідерських якостей особистості (О.С. Чернишов, В.В. Ягоднікова, Н.О. Семченко та ін.).
Теоретичну і методологічну основу роботи становлять становища теорії соціальної перцепції, розроблені в працях вітчизняних учених (К.А. Абульханова-Славская, Б.Г. Ананьєв. Г.М. Андрєєва, А.А. Бодалев, І.П. Волков, Р.Б. Гительмахер, А.І. Донцов, О.Л. Журавльов, А.І. Китов, І.С. Кон, Е.С. Кузьмін, В.М. Куликов, Б.Ф. Ломов, В.В. Новиков, М.М. Обозов, A.JL Свєнціцький та інших.), і досягнення зарубіжних психологів з розробки теорії пізнання людьми одне одного (З. Аш, Д. Брунер, До. Девіс, Д. Дженнингс, Р. Келли, Р. Линдсей, Р. Оллпорт, Л. Хайдер та інших.).
Менш інтенсивно проводяться дослідження лідерства майбутнїх фахівців. У разі найчастіше носять прикладної характер, у яких вивчаються окремі аспекти цієї проблеми (Н.В. Бахарєва, Р.Б. Гительмахер, Н.В. Гришина, Д.В. Дьоміна, Ю.Н. Ємельянов, О.Л. Журавльов, Ю.Д. Красовський, С.М. Михєєва, А.А. Русалинова, Ю.Н. Степкин, В.А. Чикер та інших.).
Ефективність діяльності, що свідчить визначає успіх організації, динаміку його розвитку. Від цього залежать мотивація, ставлення до праці, взаємини багато іншого.
Актуальність визначеної проблеми, її недостатня розробленість у педагогічній та віковій психології, об’єктивні суспільні потреби у формуванні молодої особистості, що прагне успіху, й зумовили вибір теми дипломної роботи «Формування лідерських якостей майбутніх фахівців ».
Об’єкт дослідження: процес формування лідерських якостей.
Предмет дослідження: психологічні чинники формування лідерських якостей майбутніх фахівців.
Мета: теоретично вивчити та експериментально дослідити психологічні чинники формування лідерських якостей у майбутніх фахівців.
Гіпотеза: рівень розвитку лідерських якостей у майбутніх фахівців є обумовленим такими психологічними чинниками як: рівень розвитку комунікативних та організаторських здібностей, потреби в досягненнях.
Завдання дослідження:
. Провести теоретичний аналіз проблеми формування лідерських якостей майбутніх фахівців, визначити психологічні чинники цього процесу;
. Підібрати діагностичний інструментарій та здійснити експериментальне дослідження психологічних чинників формування лідерських якостей майбутніх фахівців;
. Розробити тренінгову програму формування лідерських якостей майбутніх фахівців.
Методи і методики дослідження: у процесі дослідження для розв’язання поставлених завдань і перевірки висунутої гіпотези були застосовані теоретичні методи: теоретико-методологічний аналіз проблеми, систематизація наукових літературних джерел, порівняння та узагальнення даних, емпіричні методи: тестування, в тому числі опитування.
Для дослідження проблеми формування лідерських якостей були використані такі методики:
. Методика виявлення «Комунікативних та організаторських схильностей»(КОС-2).
. Тест-опитувальник «Діагностика лідерських здібностей» (Є.Жариков, Є. Крушельницький).
. Тест « Оцінка потреб досягнення успіхів ».
. Методика вивчення самооцінки особистості .
. Методика « Виявлення рівня лідерського потенціалу ».
Теоретичне значення дослідження полягає у поглибленні поглядів на проблему формування лідерських якостей у молодих фахівців.
Практична значимість дослідження залежить від узагальненні матеріалу на тему роботи, розробці рекомендацій для вдосконалення лідерських якостей майбутніх фахівців.
Експериментальна база дослідження Дослідження проводилося впродовж квітня 2014 року на базі Радомишльського професійного ліцею Вибірка складала 16 осіб.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалося використанням комплексу взаємодоповнюючих методів та методик дослідження, адекватних меті, об’єкту, предмету та завданню гіпотези, поєднанням якісного і кількісного аналізів отриманого експериментального матеріалу.
Структура і обсяг дипломної роботи. Дипломна робота
складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної
літератури, додатків. Загальний обсяг роботи складає …..сторінок друкованого
тексту.
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми психологічних чинників
формування лідерських якостей майбутніх фахівців
.1 Природа та визначення поняття лідерства
Організації, які достигають успіху, відрізняються від протилежних їм головним чином тим, що мають більш динамічне та ефективне керівництво. Під керівництвом, з точки зору власника, розуміється чи то індивід (керівник), чи то група (керівний склад), або процес, який володіє індивідуальними особливостями способу управління організацією. До слів керівник, керівництво часто відносять такі поняття і явища як лідер та лідерство. В деяких випадках ці слова є синонімами, але це не зовсім так. Спробуємо розібратися в природі виникнення лідерства та дати більш чітке визначення цього поняття.
Природа лідерства може бути краще зрозуміла, якщо порівняти її власно з управлінням. Бути менеджером і бути лідером в організації - це не одне й те ж. Менеджер в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові стосунків з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади. Лідерство ж, як специфічний тип стосунків управління, базується більш на процесі соціального діяння, а точніше взаємодії в організації. Цей процес є набагато складним, який потребує високого рівня взаємозалежності її учасників. На відміну від власно управління лідерство передбачає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відповідно відносини «начальник - підлеглий» притаманні традиційному погляду на управління, заміняються відносинами «лідер - послідовник».
Не зважаючи на те, що керівництво - суттєвий компонент ефективного управління, ефективні лідери не завжди є одночасно і ефективними управлінцями. Про ефективність лідера можливо судити по тому, в якій мірі він чи вона впливають на інших. Іноді ефективне лідерство може і заважати формальній організації.
Наприклад, впливовий неформальний лідер може зробити так, що трудовий колектив почне обмежувати випуск продукції чи виробляти товари та послуги низької якості. Якщо взяти за інший приклад директора заводу, то за посадою він є менеджером. Посада відкриває йому дорогу до лідерства. Процес впливу на людей з позиції посади, яку він займає, називається формальним лідерством. Однак, в своєму впливі на людей директор не може покладатися тільки на посаду, яку він займає. Наглядно це становиться очевидним, коли виясняється, що один із заступників, який має менш формальної влади, користується більшим успіхом в управлінні стресовими й конфліктними ситуаціями, а також при вирішенні життєво важливих для підприємства проблем. Бути менеджером ще не означає автоматично вважатися лідером в організації, тому що лідерству в значній мірі притаманна неформальна основа. Можна займати першу посаду, але не бути в ній лідером. Тому можна сказати, що нове управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.
З вище зазначеного можна сказати, що феномен лідерства грунтується на авторитеті керівника. Розрізняють формальний, особистий і повний авторитет керівника.
Формальний авторитет керівника випливає з його прав як посадової особи розпоряджатися підлеглими, давати їм завдання, вимагати виконання їх, контролювати і стимулювати їхню працю.
Особистий авторитет керівника визначається комплексом його особистих якостей як людини, таких як людяність, толерантність, етичність та ін.
Повний авторитет керівника, або авторитет лідера, виявляється при поєднанні формального і особистого авторитету особи, яка обіймає керівну посаду.
Вивчення природи лідерства в соціальних спільностях показує, що лідери, як правило, мають ряд чітко виявлених якостей. По-перше, спосіб життя лідера передбачає тісне поєднання кар’єри і особистого життя.
По-друге, лідер ніколи не зупиняється у своєму розвитку. Здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до подальшого розвитку і удосконалення їх.
По-третє, лідер знаходить своє справжнє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих навичок, розуму, знань, таланту як способу самореалізації саме у керівництві іншими людьми.
В ході вивчення проблеми лідерства вченими було запропоновано багато різних визначень даного поняття. В своїх визначеннях лідерства багато авторів намагались чітко сформулювати той особливий компонент, який вносить сам лідер. Наприклад, Катц і Кан розглядають лідерство як «елемент, який справляє вплив і проявляється незалежно від механічного виконання повсякденних доручень організації».Автор далі розвиває думку: «Лідерство - це здатність підняти людське бачення на рівень більш широкого кругозору, вивести діяльність людини на рівень більш високих стандартів, а також здатність сформувати людський індивід» Згідно з Дж. Террі, лідерство - це вплив на групи людей, який спонукає їх до досягнення спільної мети. Р. Танненбаум, І. Вешлер і Ф. Массарик визначали лідерство, як міжособова взаємодія, яке проявляється в конкретній ситуації за допомогою комунікаційного процесу і направлене на досягнення цілей [20].
Узагальнюючи різні визначення можна вивести єдине, яке на мою думку буде відповідати самої суті цього поняття. Лідерство - це тип управлінської взаємодії (в даному випадку між лідером і послідовниками), заснований на поєднанні різних джерел влади в залежності від конкретної ситуації та спрямований на спонукання людей для досягнення спільних цілей. Іншими словами лідерство - стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків в групі, які ведуть до наміченої мети. Звідси Лідер (від англ. Leader - провідник, керівник) - це:
член групи, за яким вона визнає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях ;
індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємостосунків у групі [49].
Люди - найбільша цінність у будь-якій організації, але в той же час вони є найменш передбачуваними для управління. Це справедливо по відношенню не тільки до промислових та торговельних компаній, а до будь-якої оперативної діяльності, незалежно від того, пов'язана вона з отриманням прибутку чи ні, належить і до виробництва чи до роботи в уряді. Саме люди є фактором, що визначає цілісний або непослідовний характер будь-якої діяльності.
Компанії приводяться до руху не логікою, а переконаними людьми, що діють у відповідному культурному та історичному контексті. Вони управляються не системами та технологіями, а людиною, що прямує своїм шляхом, використовуючи свої розумові здібності, ділові якості, інстинкти та емоції.
У світі неодноразово одержувалися неймовірні воєнні перемоги, створювалися могутні корпорації, і все це завдяки далекоглядності та керівництву небагатьох осіб-лідерів. Хоча й справедлива думка про те, що не всі лідери стають менеджерами, все ж важко уявити успішного менеджера, який не був би лідером. Таке складне та різноманітне поле діяльності, як лідерство, являє собою особливий виклик для людини, що прагне знайти його витоки та стимули. Лідерство - це сенс керівництва.
Слово «лідерство»походить від слова «стежина» ,що означає дорогу, шлях, напрям судна в морі. Лідерство, як і влада, - це потенціал, що має людина. Сила та примушення при лідерстві заміняються на спонукання та натхнення.
Питання щодо лідерства викликали цікавість людей з давніх часів. Однак систематичне, цілеспрямоване та широке вивчення лідерства почалося тільки з Ф. Тейлора. Було проведено багато досліджень. Проте ще немає повної згоди з приводу того, що таке лідерство та як його слід вивчати.
Лідерство стало об'єктом дослідження, коли на початку двадцятого століття почали вперше вивчати управління. Однак лише в період між 1930 та 1950 роками вперше було здійснено вивчення лідерства у великих масштабах та на системній основі. Ці ранні дослідження ставили за мету виявити якості та особисті характеристики ефективних керівників.
У 40-х роках вчені почали вивчати зібрані факти про співвідношення особистих якостей та лідерства. На жаль, незважаючи на сотні проведених досліджень, вони не дійшли єдиного висновку про якості, які вирізняють великого лідера. У 1948 році Стогділл зробив комплексний огляд досліджень у галузі лідерства, де відмітив, що лідери, як правило, вирізнялись інтелектом, прагненнями до знань, надійністю, відповідальністю, активністю, соціальною участю та соціально-економічним статусом.