Материал: t1

1.2. Методологія мікроекономіки: теорії і моделі

В мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові методи, так і спеціальні. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються з збору та вивчення фактів економічного життя. Їх узагальнення, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв”язків дозволяє встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів та побудувати модель. Економічна модель – це система взаємозв”язків між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні – це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати ряд можливих значень.

Висновки з економічних моделей виражаються в формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилково вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель повинна бути максимально спрощена, що дозволить розширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо зарево при заході сонця дозволяє з значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду на наступний день, то така проста модель набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників тощо.

Побудова моделі пов’язана з втратою частини інформації про об’єкт, який досліджується. Це дозволяє абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їх взаємозв’язках. Відомі величини, що вводяться в модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують в рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання в двомірному просторі – за допомогою графіків. Якраз цей метод найчастіше використовується в мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є посилання на те, що економічні суб’єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому мова йде про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем та витратами, які були понесені на його досягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати – це не просто суми грошей чи години роботи, а ті не отримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

В побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, отримавший назву “граничний аналіз”. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, яка здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, що необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб’єкт повинен продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Якраз в цьому випадку він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. В ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після того, як такі фактори встановлені, визначаються спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція. Варто підкреслити, що з’ясування функціонального взаємозв’язку важливо навіть в тих випадках, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв”язків між досліджуваними явищами ускладнено.

Ще одна важлива риса мікроаналізу – рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ та процесів. Розглядаючи постійну динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їх стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що відсутні внутрішні тенденції до зміну існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, така рівновага називається нестійкою. Якщо ж при виникненні таких зовнішніх змін, в самій системі заявляються сили, що відроджують рівновагу, вона називається стійкою. Звичайно, зміни зовнішніх умов можуть виявитися значними. Тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії безпосередньо контактуючих в цій взаємодії сил, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових – один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

Особливо широкого використання в мікроекономічних дослідженнях набули метод статики та метод динаміки. Метод статики передбачає співставлення різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки , навпаки, вимагає аналізу власне процесу переходу від одного стану рівноваги до іншого.

2. Мікросистема та її основні характеристики

Об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема виступає яв система економічних відносин між господарюючими суб’єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з’ясування того, які суб’єкти вступають в ці відносити, з приводу чого ці відносини складаються та який основний зміст цих відносин.

До основних суб’єктів мікросистеми належать:

а) домогосподарства. Це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім’я. Однак роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати і окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в які-небудь об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств в мікроекономічній системі двояка. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на стороні попиту як покупці. З іншого ж боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які постачають їх для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються у продавців, формують пропозицію;

б) підприємства (фірми). До них відносять будь-які господарюючі суб’єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” у мікроекономіці значно ширше, ніж, скажімо, це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавця важливо, щоб підприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію, тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем все це не має суттєвого значення. Головним для нього є те, що підприємство самостійно приймає рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і керується при виборі альтернативних варіантів метою максимізації прибутку;

в) держава. Вона у мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що здійснює роль координатора та регулятора економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава є власником значної кількості підприємств, організує виробництво товарів громадського користування, тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об’єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Як і в інших розділах економічної теорії, у мікроекономіці аналізуються як ресурси праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину для надання їй необхідної для споживання форми. Під капіталом у мікроекономіці розуміють всі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів відносяться ті групи предметів праці, що раніше не піддавалися обробці або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючим словом “земля”. Підприємницькі здібності – це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб’єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

- обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це не означає, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те що відсутня можливість його отримання на попередній умовах. Збільшення ж залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають у результаті абсолютної обмеженості ресурсів;

- взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути замішені іншими. Скажімо, канаву можна вирити за допомогою екскаватора при незначній кількості праці чи лопатами вручну, але в останньому випадку потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;

- взаємодоповнюваність (компліментарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні замінити один одного, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається річ (матеріальний продукт) або ж послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або ж співставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то виявляється, що мікросистема – ринкова система. Ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який грунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв’язок, що встановлюється між продавцем та покупцем, має деякі відмінні риси:

- рівноправне положення учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного положення когось з учасників ринкового зв’язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер;

- використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв’язок. Можна виділити три основні правила, якими керуються учасники обміну: 1) обмін повинен приносити зиск; 2) кожний намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;

- повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода – це одна сторона ринкового положення суб’єкта, то повна самовідповідальність – зворотна. Коли економічний суб’єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам повинен нести відповідальність за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити собі як рух двох зустрічних потоків: товарів та грошей. Наглядна схема кругообігу товарів та грошей (рис.1.1) допоможе краще уявити в узагальненому вигляді ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

Ринок ресурсів

ресурси витрати доходи ресурси

кінцеві товари виручка споживацькі кінцеві товари

Ринок кінцевих товарів та послуг

Рис.1.1. Кругообіг товарів і грошей

Поведінка економічних суб’єктів на ринку багато у чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому у мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб’єктів, перш за все споживача та виробника, так і системи в цілому. З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми і є головним завданням розділу економічної теорії, що називається “мікроекономіка”.

Вправи

Вправа 1. Для кожного положення, що наводиться далі, знайдіть відповідний йому термін або поняття серед запропонованих.

1. Частина теоретичної науки, яка визначає економіку як цілісну систему, формує цілі економічної політики, визначає інструменти, необхідні для її реалізації.

2. Розділ теоретичної науки, який визначає взаємодію відокремлених економічних одиниць на рівні окремих локальних ринків.

3. Окремі суб’єкти або групи, що поєднують свої доходи і спільно приймають рішення про витрати.

4. Наука, що вивчає економічні відносини, які складаються між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг.

5. Економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення про виробництво та реалізацію продукції.

6. Пізнання, пояснення і прогнозування об’єктивно існуючих економічних явищ і процесів.

7. Виявлення умов досягнення економічно максимального результату при існуючих затратах, оцінка правильності рішень, що приймаються.

8. Система взаємозв’язку між економічними змінними, яка дозволяє прогнозувати той чи інший результат.

9. Наукове припущення, яке використовується для пояснення якого-небудь явища, що потребує перевірки на практиці і теоретичного обгрунтовування для того, щоб стати достовірною теорією.

10. Суперечність між проміжними і кінцевими результатами.