Курсовая работа (т): Валютний ринок

Якщо юридичні особи-резиденти працюють у вихідні та святкові дні, вони можуть перевищувати встановлені ліміти залишку іноземної валюти в касі з обов'язковою інкасацією понадлімітних залишків до установи уповноваженого банку не пізніше наступного робочого дня банку.

Порядок переміщення валюти через митний кордон України.

Одним із об'єктів валютного регулювання та контролю є переміщення іноземної валюти через митний кордон України, яке здійснюється відповідно до Порядку переміщення іноземної валюти через митний кордон України, затвердженого спільним листом Національного банку України від 14 березня

p. №19029/381 та Державного митного комітету України від 17 березня 1993 p. №11/1-530 в редакції від 21 липня 1994 p. №169 зі змінами і доповненнями від 15 серпня 1995 p. №19029/1350; 2 жовтня 1995 p, №296; 23 вересня 1996 p. №245; 16 квітня 1998 p. №151.

Відповідно до Порядку громадянам-резидентам дозволяється вивозити з правом використання за кордоном національну валюту готівкою, зареєстровану в митній декларації, в сумі 10 мінімумів, що не оподатковуються, на одну особу незалежно від віку, а громадянам-нерезидентам, які тимчасово проживають в Україні, - в сумі 5 неоподатковуваних мінімумів.

Крім того, громадяни-резиденти, які виїжджають за кордон, можуть вивозити облігації (окрім облігацій державних позик), вкладні книжки банків, чеки, акції банків, підприємств і організацій, деноміновані в українській валюті і виписані на ім'я особи, яка виїжджає за кордон, а також білетів українських лотерей, деномінованих в українській валюті.

Вивезення з України ювілейних і пам'ятних монет України, що є валютними цінностями, фізичними особами-нерезидентами та фізичними особами-резидентами, які прямують через державний кордон України, дозволяється із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в гривнях і українських карбованцях, - без обмежень; із золота та срібла у кількості не більше ніж 50 монет кожного найменування (незалежно від проби та ваги) на одну особу - без подання зобов'язання про зворотне ввезення та індивідуальної ліцензії Національного банку України, а у більшій кількості - лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Раніше вивезена за межі України українська валюта може бути знову ввезена в таких самих обсягах за наявності митної декларації. Національна валюта, сума якої перевищує зазначена норми, може бути ввезена тільки в касах транспортних засобів (пароплавів, поїздів, літаків), які належать резидентам України і здійснюють торгівлю в кафе, ресторанах, барах, буфетах за межами України за гривні за спеціальним дозволом Національного банку України.

Вивезення за кордон іноземної валюти готівкою, чеками, платіжними документами та іншими цінними паперами може бути здійснено у випадку, якщо така валюта була ввезена із-за кордону і зареєстрована в митній декларації (за винятком витраченої суми).

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій Національного банку України.

Валютні операції поділяють на поточні та термінові. Основними видами поточних операцій є поточні (касові) операції в готівковій та безготівковій формах. Готівкові операції здійснюються обмінними пунктами банків, а безготівкові - банками, валютними біржами та іншими учасниками валютного ринку. До поточних операцій відносять операції з короткими термінами валютування - в межах трьох робочих днів.

.2 Ринкове та державне регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин

В умовах ринкової економіки здійснюється ринкове і державне регулювання міжнародних валютних відносин. На валютному ринку формуються попит та пропозиція валют та їх курсове співвідношення. Ринкове регулювання здійснюється на основі закону вартості, закону попиту та пропозиції, дія яких в умовах конкуренції на валютних ринках забезпечує відносну еквівалентність обміну валют, відповідність міжнародних фінансових потоків потребам світового господарства.

Історія розвитку міжнародних економічних відносин свідчить про те, що в усі часи держава втручалась у валютні відносини, характер і ступінь цього втручання були різними - прямим або ж непрямим (опосередкованим), всеохоплюючим чи частковим. Але безперечним є той факт, що в кризових умовах переважає державне валютне регулювання. По мірі виходу економіки з кризи змінюється і характер та сила державного валютного регулювання - відбувається поступова лібералізація валютних операцій. Але держава завжди зберігає валютний контроль з метою регламентації і нагляду за валютними відносинами.

Ринкове та державне валютне регулювання доповнюють одне одного. Ринкове валютне регулювання сприяє виникненню стимулів розвитку, а державне валютне регулювання спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин. Межа між цими регуляторами визначається вигодами та втратами в кожній конкретній ситуації.

У системі регулювання ринкової економіки важливе місце займає валютна політика - сукупність заходів, розроблених урядом і здійснюваних у сфері міжнародних валютних і інших економічних відносин відповідно з поточними і стратегічними цілями країни.

Напрямок і форми валютної політики кожної країни визначаються її валютно-економічним положенням, еволюцією міжнародної фінансової системи, рівнем конкуренції на міжнародних фінансових ринках. Юридично валютна політика оформлюється валютним законодавством - сукупністю правових норм та, регулюючих порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні та за її межами, а також валютними угодами - двохсторонніми та багатосторонніми - між державами в валютній сфері.

Одним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання - регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій на національному, міждержавному і регіональному рівнях. Пряме валютне регулювання реалізується шляхом законодавчих актів і дій виконавчої влади, непряме - з використанням економічних, зокрема валютно-кредитних методів впливу на поведінку економічних агентів ринку.

Валютна політика визначає підготовку, прийняття і реалізацію рішень по валютних проблемах. Регулювання валютних відносин відбувається на декількох рівнях: приватні підприємства, національна держава, на міждержавному рівні.

Міждержавне регулювання у формі координації валютної, кредитної і фінансової політики обумовлено наступними причинами:

посиленням взаємозалежності національних економік;

зміною співвідношення між ринковим і державним регулюванням на користь ринку в умовах лібералізації економічних відносин;

зміною пріоритетів на світовій економічні арені, виникненням трьох центрів лідерства: США, Західна Європа, Японія;

величезними масштабами світових валютних, кредитних, фінансових ринків, що відрізняються нестабільністю у зв’язку з коливаннями валютних курсів, процентних ставок, біржовими, валютними, банківськими кризами.

Абсолютно автономна національна економічна політика, у тому числі валютна, несумісна з інтернаціоналізацією економік різних країн і їхньою інтеграцією їхніх фінансів.

Органами міждержавного валютного регулювання є: МВФ і щорічні наради «сімки» (США, Японії, ФРН, Франції, Великобританії, Італії, Канади).

.3 Валютні обмеження

З метою тиску на інші країни провідні держави іноді застосовують валютну блокаду. Це економічна санкція у формі однобічних валютних обмежень однієї країни або групи країн стосовно іншої держави, з метою примусити її до виконання певних вимог. Сутність валютної блокади полягає в заморожуванні валютних цінностей цієї держави, що зберігаються в іноземних банках, і застосування дискримінаційних валютних обмежень.

Валютні обмеження передбачають:

регулювання міжнародних платежів і переказів капіталів, репатріації експортного виторгу, прибутків, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;

заборону вільної купівлі-продажу іноземної валюти;

концентрацію в руках держави іноземної валюти і інших валютних цінностей. До них відносять і платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви і ін.), цінні папери, деноміновані в іноземній валюті, дорогоцінні метали.

Основними принципами валютних обмежень є:

централізація валютних операцій у центральному і уповноважених (девізних) банках;

ліцензування валютних операцій;

повне або часткове блокування валютних рахунків;

обмеження оборотності валют.

Відповідно можуть вводитись різні категорії валютних рахунків: вільно конвертовані, внутрішні, по двосторонніх урядових угодах, клірингові, блоковані і ін.

Розрізняються дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгівельні і «невидимі» операції) і фінансові (рух капіталів і кредитів, переклад прибутків, податкових і інших платежів).

Форми валютних обмежень розрізняються за сферами їх застосування. За поточними операціями платіжного балансу практикуються наступні їх форми:

блокування виторгу іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їхніх можливостей розпоряджатися цими коштами;

обов'язковий продаж валютного виторгу експортерів повністю або частково центральному і уповноваженим (девізним) банкам;

обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише при наявності дозволу органу валютного контролю);

обмеження на форвардні покупки імпортерами іноземної валюти;

заборона продажу товарів за кордон за національну валюту;

заборона сплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

регулювання строків платежів за експортом і імпортом у зв'язку з розвитком операцій «leads and lags» в умовах нестабільності валютних курсів;

множинність валютних курсів - диференційовані курсові співвідношення валют по різних видах операцій, товарним групам і регіонам.

При пасивному платіжному балансі використовуються наступні заходи щодо припинення або обмеження експорту капіталу з метою підтримання курсу національної валюти:

контроль за діяльністю кредитного та фінансового ринку;

обмеження участі національних банків у наданні міжнародних позик в іноземній валюті;

примусове вилучення іноземних цінних паперів, які є власністю резидентів, та їх продаж за валюту (практикувалась у Німеччині);

повне або часткове припинення виплати зовнішнього боргу (практикувалась у Німеччині).

При активному платіжному балансі з метою стримування потоку капіталів в країну та підвищення курсу національної валюти використовують наступні заходи:

депонування на безпроцентному рахунку в центральному банку нових закордонних зобов’язань іноземних банків (практикувалась у Японії, Німеччині, США);

заборона на інвестиції нерезидентів та продаж національних цінних паперів іноземцям (практикувалась у Швейцарії, Японії, Німеччині);

обов’язкова конверсія позик у іноземній валюті у центральному банку (практикувалась у Швейцарії);

заборона виплату процентів по строковим вкладам іноземців в національній валюті (практикувалась у Швейцарії);

введення від’ємної процентної ставки по вкладам нерезидентів у національній валюті - від 12 до 40% річних (практикувалась у Швейцарії, Бельгії, Нідерландах, Німеччині);

обмеження на імпорт валюти в країну (практикувалась у Швейцарії);

обмеження на форвардний продаж національної валюти іноземцям (практикувалась у Швейцарії);

примусові депозити (практикувалась у Німеччині).

Таким чином, валютні обмеження сприяють тимчасовому вирівнюванню платіжного балансу країн.

Розділ3: Сучасні міжбанківські валютні ринки

.1 Особливості сучасних міжбанківських валютних ринків

Сучасні міжбанківські валютні ринки характеризуються наступними основними особливостями.

. Інтернаціоналізація валютних ринків.

2. Операції <#"726563.files/image001.gif"> <#"726563.files/image002.gif"> <#"726563.files/image003.gif"> <http://minfin.com.ua/currency/>

Висновок

Валютний ринок - це одна з важливих частин складного фінансового процесу, і, як наслідок, ринок іноземної валюти відбиває порушення рівноваги частотою й інтенсивністю зміни курсів валют. Зміни обмінних курсів валют на ринку забезпечують центральні банки, уряди і МВФ механізмом, за допомогою якого проблеми з платежами можуть бути частково вирішені. Нарешті, валютний ринок є важливим компонентом приватних міжнародних фінансових ринків, що підсилюють тісні зв'язки між різними міжнародними секторами грошового ринку.

Першим таким ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Офіційна ціна золота за одну тройську унцію (31,1035г) становила в 1837-1934рр. - 20,67 дол. США. Остання офіційна ціна золота становила 42,22 дол. США. Валютні ринки у сучасному розумінні склались в XIX ст.

Глобалізація - складна й багатоперспективна проблема, за якою стоїть багато реальних явищ і процесів, а також проблем , які турбують усе людство.

У найбільш узагальненому вигляді валютний ринок - це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти.

Основними суб’єктами сучасних валютних ринків виступають держави, юридичні та фізичні особи, банки, валютні біржі та брокерські фірми.

Основними видами операцій, які виконують суб’єкти цього ринку є традиційні операції до яких відносять операції спот, форвард та ф’ючерсні операції та нетрадиційні валютні операції - своп, опціони, а також процентні інструменти.

Ключовими вимогами, які необхідні для успішного функціонування валютного ринку є:

.забезпечення відповідної ліквідності. Ця умова припускає існування офіційних резервів в урядів країн, які приймають участь у міжнародній торгівлі. Також потребує стимулів для того, щоб комерційні банки, які діють в якості дилерів, що торгують іноземною валютою, мали достатні її резерви для забезпечення потреб приватного сектору;

.дія механізму вирівнювання (регулювання). Ця мета потребує, щоб: окремі країни проводили економічну та фінансову політику, яка б сприяла підтриманню збалансованої міжнародної системи платежів; фінансові механізми забезпечували регулювання платіжного балансу; уряди сприяли збереженню рівноваги на ринках іноземної валюти.

впевненість у міжнародній грошовій системі. Якщо фірми та інвестори приватного сектору будуть впевнені у тому, що уряди проводять політику, яка веде до збалансованої міжнародної системи платежів, вони будуть мати довіру до системи.

Отже, з усього вище сказаного можна побачити, що організація валютних відносин здійснюється в межах валютного ринку, який можна розглядати в широкому та вузькому розумінні. Міжбанківський валютний ринок в широкому розумінні можна розуміти як сукупність економічних відносин, що виникають при здійсненні операцій з відчуження іноземної валюти, а також операцій, пов’язаних з переміщенням валютних капіталів. У вузькому розумінні валютні ринки можна розглядати як сукупність певних інститутів та механізмів, які у своїй взаємодії забезпечують можливість здійснювати валютні операції із врахуванням поточної ринкової ситуації. Основними суб’єктами міжбанківського валютного ринку виступають комерційні банки, які відіграють роль інститутів цього ринку.

Центральний банк є найдієвішим органом регулювання валютних відносин в країні, що лише підкреслює його значення у сучасній системі регулювання економіки відкритого типу. При цьому однією з головних переваг такої моделі регулювання є те, що центральний має найкращі можливості здійснювати його комплексно, системно, що обумовлено наявністю в його розпорядженні інструментів різного характеру та типу. В цілому ж можна стверджувати, що НБУ сформував досить жорстку й ефективну систему валютного регулювання, яка поєднує в собі як економічні, так і адміністративні важелі. До того ж, у моменти кризових явищ центральний банк використовує здебільшого адміністративні заходи. Це пов’язано з тим, що валюти перехідних економік значною мірою схильні до девальвації і короткострокових коливань курсу. Їх ринок не має належної глибини і суттєво залежить від пропозиції іноземної валюти, рівновага на ньому менш стійка і потребує великих зусиль з боку влади. Такі зусилля і проявляються в різного характеру обмеженнях.