Залізничний транспорт
Необхідно розробити:
нормативні вимоги до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів;
методики визначення шкоди, що її можуть завдати довкіллю підприємства залізничного транспорту;
технології утилізації та ліквідації залишків нафтопродуктів та інших відходів;
методи зменшення викидів у повітря сипких вантажів під час перевезення; технології очищення забруднених вод після миття вагонів, локомотивів.
Слід розробити:
принципи та методи захисту повітря від забруднення двигунами повітряних суден;
принципи та методи захисту від електромагнітних полів радіочастот аеропортів;
методи кількісної інтегральної оцінки екологічного стану підприємств авіаційного транспорту.
Водний транспорт
Розв'язання екологічних проблем водного транспорту передбачає розроблення:
нормативних вимог до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів;
програми розвитку матеріально-технічної бази водного транспорту з впровадженням комплексу прогресивних екологічно безпечних технологій та засобів у галузях водного транспорту(флот, перевантажувальні комплекси, водні шляхи, гідротехнічні споруди);
інформаційно-довідкової системи даних апаратно-програмного забезпечення автоматизованого управління охороною довкілля.
технології та технічних засобів для захисту від забруднення повітря в зоні морських портів і судноремонтних підприємств; технології та технічних засобів для захисту від забруднення акваторії портів та каналізаційних систем портів та заводів;
технології та технічних засобів для
регенерації, знешкодження та утилізації відходів основного виробництва на підприємствах
морського транспорту.
Висновки
На планеті нараховується близько одного мільярда авторототран-спортних одиниць і кількість їх зростає. На їх долю припадає до 50% загальної маси викидів, що складає 500 тис. тон чадного газу, близько 1 млн т вуглеводнів, сполук із канцерогенними властивостями - бензопирен, диоксини. До головних шкідливих забруднювачів відноситься монооксид вуглецю - чадний газ (отрута крові) -70%, незгоріле пальне (вуглеводні - загальна отрута) - 20%, оксиди азоту (отрута крові, руйнівники озоносфери) - близько 10%.
В сучасних, традиційних автомототранспортних засобах пересування використовують дизельні або карбюраторні двигуни, що викидають у повітря малонебезпечні речовини - азот, кисень, воду, вуглекислий газ, вуглець (кіптява) в майже однакових кількостях. Крім них утворюються дуже шкідливі речовини: чадний газ, оксиди, вуглеводні кіптява, бензопирен.
Кожна автомототранспортна одиниця за один км пробігу виділяє в середньому 30 г чадного газу, який утилізується дуже повільно (головним чином грибами), 4 г оксидів азоту і 2 г отруйних вуглеводнів. Інші транспортні засоби пересування дають менший внесок в забруднення природного середовища: літаки - 5%, залізничний транспорт - близько 2% від загальної маси шкідливих речовин, що викидаються автомототранспортними засобами. Високотоксичні сполуки свинцю, що потрапляють у повітря внаслідок діяльності автомототранспорту є надзвичайно шкідливими, як для людей, так і для рослин та тварин. Потрапляючи до людського організму - у легені, кров, можуть спричиняти захворювання(патологію вагітності, сприяє безпліддю), в тому числі і онкологічні. Також при потраплянні у повітря та на поверхню землі призводить до забруднення повеневих вод, рослин. Через це не можна влаштовувати городи, сади, пасовища уздовж автомобільних шляхів. Всі шкідливі речовини потрапляють в приземний шар повітря, яким дихають люди, все живе.
Менш шкідливими є засоби пересування на електричній тязі - трамваї, тролейбуси. Хоча слід підкреслити, що їх потужні електромагнітні поля екологічно небезпечні для людини, шкідливим є шум.
Таким чином, існує велика проблема -
заміна екологічно небезпечних засобів пересування екологічно безпечними,
наприклад на сонячній енергії, паливних елементах.
Список використаної літератури
1. Гутаревич Ю.Ф., Зеркалов Д.В., Говорун А. Г., Корпач А. О. Екологія автомобільного транспорту: Навч. посіб. / Національна транспортна академія. - К. : Основа, 2002. - 312с
2. Масленникова И.С. Экологический менеджмент на транспортных коммуникациях. - СПб: Недра, 1997. - 135 с.
. <http://buklib.net/books/23580/>