Інтелект пов´язаний з такою ознакою, як розум, розумові здатності. Проте ототожнювати інтелект з розумом, вважаємо, не слід, оскільки поняття “інтелект” ширше, ніж поняття “розум”. Крім розуму, інтелект охоплює мудрість особи, рівень її мислення, набуті знання, ерудицію, компетенцію, інтуїцію, глибину осмислення явищ, уміння аналізувати тощо. інтелект - це здатність людини керуватися розумом, почуттями, волею, пристосовувати внутрішнє ставлення до зовнішніх чинників, абстрактно мислити й розв´язувати проблеми, раціонально пізнавати та ін. Можна стверджувати, що інтелект має два аспекти: широкий і вузький. Під широким розуміється пізнавальна діяльність особи, здатність осмислювати дійсність, а під вузьким - мислення, розмірковування тощо. інтелектуальна культура юриста -це знання законів логіки, вміння її використовувати у пізнанні правової дійсності, здатність правника приймати логічно обґрунтовані рішення, забезпечувати їх неспростовну аргументацію. Для пізнання правового явища юрист повинен здійснювати аналіз і синтез, що виявить його інтелектуальні можливості, уміння, навики та методологічне орієнтування. У сукупності ці положення свідчать про рівень інтелектуальної культури правника, інтелектуально-правову ерудицію, підготовленість до розв´язання творчих та професійних завдань, а отже, до встановлення істини. Інтелектуальність юриста у пізнанні правової дійсності вимагає культурних контактів, які відбуваються через діалог, тобто шляхом порівняння аналогічних подій, в яких брав участь юрист особисто або його колеги. Порівняння, зіставлення юридичних фактів спричиняється до самостійного прийняття рішення. Принцип діалогу культур відображає взаємодію інтелектуальної культури з іншими субкультурами. Не менш важливим компонентом інтелектуальної культури юриста є його здатність до розсудливості у прийнятті законних й справедливих рішень. Це велика відповідальність, оскільки йдеться про кінцевий результат юридичної справи, використання певних знань, інтелектуального і соціального досвіду розсудливість у прийнятті рішень відображає інтелект у юридичній дії, у процесі руху думки. Важливо вміти правильно й гнучко використовувати свій інтелект, швидко реагувати у складній, зокрема криміногенній, ситуації на обставини, дії чи слова. юрист повинен уміти застосовувати як індуктивний, так і дедуктивний методи пізнання, володіти навичками доказів та заперечення. Але існує, власне, така закономірність: якщо думку не розвивати, вона сама собою повернеться у зворотний бік. Така ситуація призводить до потреби повторити доведення істин, але рішення може бути новим у кращому випадку, в гіршому - виявлятиметься низька інтелектуальна культура юриста. Все залежить від інтелектуальної саморегуляції - здатності юриста складати власну програму професійної діяльності для управління думками й діями. Розсудливість у юридичних питаннях вимагає, безумовно, високих інтелектуальних почуттів і відчуттів, незалежності у відстоюванні власного судження. Інтелектуальні почуття зумовлені специфікою юридичної діяльності, до якої можна віднести: культуру сумніву, культуру здивування, почуття власного задоволення від розумного, справедливо винесеного рішення тощо. Зауважимо, що інтелектуальні почуття юриста пов´язані з духовними, моральними, естетичними і, звичайно, з правовими почуттями.
Історична пам´ять — один із найважливіших компонентів інтелектуальної культури. Без переосмислення минулого неможливе ані свідоме розуміння сьогодення, ані реалістичне прогнозування дня прийдешнього. Використання юристом традицій світової й національної культури сприяє кращому осмисленню законів Всесвіту, висвітлює динаміку інтелектуального розвитку людства, вказує, що інтелект особи не тільки залежить від середовища, а й передається спадкове.
З правової точки зору, основними принципами інтелектуальної культури юриста є: продуктивне мислення, інтелектуально-правова допитливість, правова інформаційність, альтернативність версій, висунутих іншими особами, поміркованість і виваженість прийняття рішень. Продуктивне мислення у юридичній діяльності важливе, оскільки правник орієнтується передусім на логічне завершення справи. Тобто його інтелектуальні зусилля скеровані на отримання позитивного кінцевого результату. У цьому процесі поєднуються дієвість мислення і юридична цілеспрямованість. Це забезпечує стратегічне бачення юридичної перспективи, вдале застосування теоретичних правових знань на практиці. Крім цього, принцип продуктивності інтелектуальної культури юриста визначає мобільність, швидкість, самостійність й критичність його професійної діяльності.
Принцип інтелектуально-правової допитливості полягає в тому, що юрист повинен глибоко вникати в суть проблеми, що виникла у правовому явищі. Необхідним принципом інтелектуальної культури юриста є поміркованість і виваженість прийняття рішень. Загалом поміркованість - це інтелектуальна здатність визначати спільні та відмінні риси правових явищ. Характерною особливістю поміркованості юриста є його дипломатичні, зважені стосунки з колегами та громадянами, уміння говорити й вислуховувати співбесідника, уникати конфліктів, зберігати таємницю слідства тощо. Принцип поміркованості та зваженості інтелектуальної культури юриста спрямований на прийняття справедливого рішення. Це і розсудливість, і одна із гарантій дотримання правового почуття. Отже, інтелектуальна культура юриста відображає таку систему правових цінностей, яка відповідає рівневі досягнутого юристом, правового прогресу і відображає стан свободи правника, інші найважливіші соціальні цінності. Вона є захисним механізмом, дія якого виявляється в специфічному способі аналізу правових проблем (при цьому ігноруються емоційні та афектні почуття), а також виробляє здатність юриста справлятися зі складними правовими завданнями, успішно включатися у соціокультурне життя. Межі впливу інтелектуальної культури залежать від широти мислення юриста, володіння психічними категоріями, творчого використання знань. Предметом інтелектуальної культури юриста є система його розумових здібностей, стратегія і тактика розв´язання правових проблем, ефективний підхід до ситуації, що вимагає активної пізнавальної діяльності. Завданням інтелектуальної культури є розвиток інтелектуальних здібностей юриста, творчого професійного мислення й ерудиції, культури інтелектуальних почуттів, високих особистих моральних якостей, глибокої поваги до права, відповідальності за долю людей, здатності самокритично оцінювати результати власної діяльності. [4]
Вперше у науковий обіг термін “естетика” ввів (1750 р.) німецький філософ О. Г. Баумгартен. Нині існує багато визначень цього поняття, які так чи інакше пов´язані з поняттям почуттєвого сприймання людиною реального світу. Естетика - наука про природу й закономірності естетичного освоєння дійсності. Між поняттями естетичне пізнання, естетичне сприймання, естетичне почуття, естетичне відчуття існує різниця. Естетичне пізнання відбувається на основі естетичного сприймання через зір, слух, дотик, що є первинним у пізнанні. Під естетичною культурою юриста розуміється почуттєвий вплив “діалогу мистецтва” і законів краси у правовій естетиці на формування професійної правосвідомості фахівця-юриста та його поведінку з метою пізнання та кваліфікованого вирішення ним правових ситуацій. складові елементи естетичної культури юриста та механізм їхньої дії. По-перше, “діалог мистецтва” і закони краси певним чином впливають на формування правосвідомості юристів. Цей вплив відбувається лише у правовій естетиці, тобто в правовому колі, у полі професійної діяльності юриста, де власне потрібна його професійна правосвідомість. Крім цього, він здійснюється на почуттєвому (дуже витонченому) рівні, оскільки естетичне сприймання правових явищ відбувається через органи почуттів. що мистецтво є провідним компонентом естетичної культури юриста, адже воно виникло з потреб людини як засіб усвідомлення себе у світі, своїх зв´язків з навколишнім середовищем. Воно створює особливий духовний світ людини - світ краси та емоцій. Естетика є філософією мистецтва, морфологією мистецтва, його методологією. Естетика вказує шляхи формування досконалої людської чуттєвості. Мистецтво є своєрідним зором і слухом, а це не може не торкнутися душі юриста. Але найбільша роль мистецтва у формуванні правосвідомості полягає в тому, що воно активізує суспільну комунікацію, ніби примушує розмовляти з людиною. Таким діалогом, зокрема, є естетичне переживання. Мистецтво несумісне з шаблоном, копіюванням. Воно є самостійним витвором людського духу. Естетичне пізнання правового явища має незавершену форму: передчуття, інтуїція, здогадки, асоціації тощо. Їх вплив виявляється насамперед у сфері підсвідомості, яка активізує свідомість, у тому числі правосвідомість (наприклад, музика як вид мистецтва може давати імпульс до інтерпретаційної свободи вибору рішень). Естетична цінність правосвідомості юриста формує творчий дух, забезпечує варіантну (але правомірну) професійну поведінку, не допускає спрощених дій, схематичної чи поверхової “правосвідомості”. Під дією діалогу з мистецтвом у підсвідомості юриста “програмується” зворотний потік почуттів і думок, який позитивно впливає на його професійну діяльність. Юрист більш свідомо оцінює правову ситуацію, яку розглядає. Відбувається переосмислення набутих раніше правових знань, краще засвоюються нові відомості з юриспруденції. По-друге, складовим елементом естетичної культури юриста можна визнати почуттєвий вплив законів краси у правовій естетиці та формуванні професійної правосвідомості. Насамперед підкреслимо буття краси, адже юристові (як і кожній людині) для духовно-естетичного розвитку потрібно здійснювати професійну діяльність за цими законами, творити за законами краси, яка, як відомо, врятує світ. Варто зіставити також поняття краси та істини у юридичній практиці. Дослідники доводять, що спорідненість краси та істини в цілісному перетворенні людини і світу спричинюється до просвітлення душі, а значить, до профілактики правопорушень, налагодження цивілізованого правопорядку у суспільстві. Почуттєвий вплив законів краси на правосвідомість юриста формується також під дією законів, нормативно-правових актів тощо. Але якість правового почуття залежить від джерела краси, яка закладена у правові норми. Так, можна стверджувати, що вагомим джерелом краси професійної правосвідомості юриста є римське приватне право, а також історико-правові пам´ятки, які мають духовну цінність та світове значення. Своєю логічністю, універсальністю, максимальною наближеністю до досконалості ці документи можуть розглядатися як приклад правової естетики, слугувати орієнтиром у формуванні правового почуття. Однак найдосконалішим джерелом краси є природні закони (закони Всесвіту). Саме вони повинні міцно увійти в норми професійної діяльності юриста, у його службовий етикет. Естетична культура (краса) закладається у зміст службового етикету юриста лише тоді, коли цей етикет відображає природний стиль поведінки, у якій нема нічого зайвого, штучного, несумісного. Саме за зовнішніми діями юриста можна судити про красу його внутрішньої культури (як спеціаліста). Професійна правосвідомість як елемент естетичної культури юриста випливає з естетичної свідомості. Остання, як правило, стає джерелом правосвідомості. Під естетичною свідомістю особи розуміють особливий духовний стан, який характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності. Естетична свідомість становить певний комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей і має такі складові елементи: естетичне почуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетичну теорію. у правовій естетиці чільне місце посідає діалог різних видів культур і мистецтва. Щоб ефективно реалізувати І правові норми на практиці, всебічно пізнати правове явище, треба цілеспрямовано естетично (почуттєво) впливати на юридичну діяльність, на формування високого рівня професійної правосвідомості фахівця права. Принципи естетичної культури юриста відображають ті естетичні позиції, без яких немислима юридична діяльність, яких треба дотримуватися на практиці. До основних принципів естетичної культури юриста належать: юридична гармонія, естетична домінанта, феномен творчої волі, юридична алегоричність, професійна мажорність, службовий дизайн. Принцип юридичної гармонії випливає із загальної гармонії як філософсько-естетичної категорії. Він означає високий рівень відповідності юридичної діяльності природній досконалості, що породжує професійну красу. Адже юрист, який діє в гармонії з навколишнім середовищем, сягає вічних нетлінних духовних цінностей і краще пізнає правове явище, яке йому доводиться досліджувати. За допомогою цього принципу він завжди може виявити штучну руйнацію, порушений природний баланс, асиметрію у правовому явищі. Таємничість вічного прагнення існувала постійно, що стимулювало споглядання
Важливою є внутрішня, вроджена, безмежно сильна творча воля. Творча воля може розглядатися і як мотивація професійної діяльності юриста. Адже шлях до пізнання правової істини через емоційно-правове почуття, через сильну дію естетичної культури неминуче веде до власної творчості. Особиста гідність, відчуття соціальної значимості власної юридичної діяльності стимулюють правника до пошуків естетичних засобів самореалізації. Власне феномен творчої волі юриста спрямований на досягнення гармонії у правових відносинах, а не на власну вигоду.
Проаналізуємо такий принцип естетичної культури правника, як юридична алегоричність. Відомо, що Феміду - богиню правосуддя, зображають жінкою із зав´язаними очима й шальками терезів як символ безсторонності. Лише ізолювавшись від негативного впливу сторонніх осіб, юрист може встановити природну рівновагу, естетично-правову пропорцію. Алегоричність, мистецькі умови доволі часто трапляються в юридичній діяльності. Досить згадати систему дорожніх знаків, форму одягу юристів різних спеціальностей, номерні знаки автотранспорту, іншу правову символіку. Ця естетично зафіксована інформація загальнодоступна і більш зрозуміла, ніж словесна. Вона легше засвоюється юристом, активізує процес вироблення версій, створюючи тим самим сприятливі умови для пізнання правових явищ, встановлення логічних зв´язків між його мікрочастинами. З аналогічної причини важливий і принцип професійної мажорності, що забезпечує піднесений настрій юриста, приносить радість від естетичного впливу тощо. Такий психічний стан може виникнути під впливом музики, театрального спектаклю, кінофільму, жартів. І це зрозуміло, адже мистецтво має здатність викликати естетичні переживання, уявлення та спонукати до появи нових версій. Такі естетичні контрасти часто стають підґрунтям для перцю-відкриття частин незнайомого світу. Професійна мажорність як безкорислива допомога юристові є своєрідною естетичною терапією. Принцип службового дизайну — своєрідний естетичний феномен духовної культури юриста — нині особливо актуальний.
Естетична концепція юридичної діяльності сприяє виробленню у правника вміння описати правове явище, використовуючи почуттєвість, зокрема колір, запах, смак. Це має важливе значення для прийняття правильного судового рішення. Крім цього, у юриста формується певне естетичне сприйняття, що активізує аналіз скоєного правопорушення
естетична культура наповнює і систематизує юридичний досвід правника. Ця функція ніби доповнює естетичними почуттями професійні якості і у такий спосіб сприяє розвиткові аналітичного мислення, здатності використовувати набутий почуттєво-емоційний потенціал з метою оптимального врегулювання правових відносин у суспільстві. Сутність естетичної культури найповніше визначив Сократ: красивим є те, що найкраще відповідає своєму призначенню. Отже, естетична культура юриста повинна відповідати законам краси, гармонійності, згідно з якими відбуваються позитивні зміни у внутрішньому світі людини, в тому числі й правопорушника. Естетичне світосприймання, здатність засвоїти здобутки естетичної культури, взаємодія почуттєвого і раціонального у діяльності юриста є чинниками ефективного регулювання правовідносин в Україні. [4]