Курсовая работа (т): Значення та економічна ефективність штучного осіменіння сільськогосподарських птахів

Значення та економічна ефективність штучного осіменіння сільськогосподарських птахів

Міністерство освіти і науки в Україні

Сумський національний аграрний університет

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з технології виробництва продукції тваринництва

на тему: "Значення та економічна ефективність штучного осіменіння сільськогосподарських птахів"

Студентки 3 курсу 1302-1 групи

напряму підготовки 6.090102 - ТВППТ

Горбань Т.Д.

Керівник: професор Остапенко В.І.

м. Суми - 2015 рік

Зміст

Вступ

1. Біологічні особливості сільськогосподарських птахів

2. Анатомо-фізіологічні особливості будови статевих органів самців птахів

3. Отримання сперми у самців сільськогосподарських птахів

4. Отримання сперми від півнів

5. Отримання сперми від гусаків

6. Отримання сперми від індиків

7. Отримання сперми від качурів

8. Розбавлення та зберігання сперми плідників птахів

9. Анатомо-фізіологічні особливості будови статевих органів самок птахів

10. Штучне осіменіння самок птахів

11. Значення штучного осіменіння

12. Економічна ефективність штучного осіменіння

Висновок

Розрахункова частина

Використана література

Вступ

Птахівництво України є однією з найбільш інтенсивних і динамічних галузей сільськогосподарського виробництва, яка має всі можливості в короткі строки подолати економічну скруту. Штучне осіменіння сільськогосподарських птахів вважають економічно вигідним і прогресивним способом розмноження. Потреба в розвитку штучного осіменіння виникла у зв’язку з переходом галузі птахівництва на промислову основу, значною різницею в масі між самцями і самками, що значно знижує результати природного парування. У нашій країні і за кордоном в племінних господарствах птахи утримуються в клітках. Штучне осіменіння курей, індичок, качок і гусок входить в єдиний технологічний процес одержання, вирощування та використання птахів. Штучне осіменіння сільськогосподарської птахів широко застосовується на великих птахофабриках. У Німеччині та США при штучному осіменінні курей і клітковому їх утриманні домагаються до 92,8 - 96,2 % запліднення яєць. Метод штучного осіменіння птахів широко впроваджено в Голландії, Великобританії, США, Канаді та Німеччині. Штучне осіменіння стало головним методом відтворення птахів. Воно дає можливість у 8-10 разів скоротити потребу в самцях, використовувати тільки кращих, перевірених за якістю нащадків. Штучне осіменіння дало можливість створення високопродуктивних ліній м’ясного і яєчного напрямків. Штучне осіменіння індичок виключає їх травми, підвищує запліднення яєць на 7-15 %. Воно дає можливість скоротити гусаків у 3-4 рази, качурів - у 6-7 разів і одночасно попередити поширення інфекційних захворювань статевих органів. Штучне осіменіння дає можливість одержувати від одного племінного плідника самця у 5-10 разів більше нащадків, отримувати вищу заплідненість яєць, ніж за природного парування. При штучному осіменінні більш економно використовується площа приміщень, оскільки при клітковому утриманні птахів в однакових по площі приміщеннях можна розмістити в 2-3 рази більше голів, ніж при підлоговому утриманні. Великий вклад в розвиток штучного осіменіння птахів внесли Ілля Іванович Іванов, Серебровський, Нікітіна, Огородній, Соколовська, Кушнер та інші.

1. Біологічні особливості сільськогосподарських птахів

Здатність свійської птиці виробляти високо цінні продукти харчування є однією з основних біологічних особливостей. Відомо, що одне яйце задовольняє потребу людини у вітаміні А на 15 - 17%, В₂ - 10 - 13%, В_{12 -} 55 - 100%, D - 13 - 40%. Білок яйця засвоюється людиною майже повністю.

Основна біологічна особливість птиці - розмноження шляхом відкладання яєць. Ця особливість дає можливість штучно виводити молодняк у будь-яких кількостях і у будь-яку пору року, уникати сезонності, точно планувати технологічні групи за строками і кількістю, а племінний матеріал (яйця) зберігати і перевозити на значні відстані. Відтворення птиці та тварин відбувається шляхом розмноження. Особливістю процесів злиття чоловічих та жіночих клітин та наступного розвитку ембріонів у птиці є те, що сам процес запліднення (злиття чоловічого та жіночого пронуклеусів) проходить у статевій системі самиць (лійці яйцепроводу), а ембріональний розвиток - поза організмом матері. Унікальним є те, що природа створила середовище (яйце), у якому ембріон може розвиватися окремо від материнського організму, використовуючи його поживні речовини.

На процес запліднення природою відведено всього близько 20 хвилин. Перший етап дроблення зиготи протягом доби відбувається у яйцепроводі. Цьому сприяє температура тіла самиць птиці, яка становить в середньому 41 - 43⁰С^. Після відкладання яйця процес розвитку ембріона припиняється до моменту природної або штучної інкубації.

Скороспілість дає можливість вже через 2 - 5 місяців після виведення одержувати товарну продукцію - м’ясо і яйця. У 49-добовому віці курчата-бройлери мають живу масу 1,9-2 кг., а у 150-денному віці яєчні кури починають нестися. Це означає, що за один рік можна мати два покоління птиці і вести селекційну роботу значно швидшими темпами, ніж з іншими тваринами.

сільськогосподарський птах штучне осіменіння

У самиці птиці добре розвинений яєчник, при розвитку фолікула в якому нагромаджується значна кількість поживних речовин (жовток). На відміну від ссавців, яйцепровід у птиці не просто виконує функцію "труби”, а продукує поживні речовини (білок яйця) і утворює оболонку яйця (м’яку - підшкаралупну і тверду - шкаралупну). Крім цього, він виконує функцію довготермінового зберігання сперміїв і є місцем злиття чоловічих і жіночих статевих клітин.

Від однієї курки яєчного типу за рік можна отримати 180-200 потомків, м’ясного типу - 100-200 потомків. Якщо ці цифри перевести на показники виробництва продукції, то, наприклад, вирощені 100 бройлерів - це 200 кг курячого м’яса. Зробимо невеличке порівняння: за рік свиноматка масою 150 кг здатна народити 16 здорових поросят; відгодувавши їх до 100 кг маси, можна одержати 1600 кг свинини, тоді як 50 м’ясних курей з такою загальною масою, як свиноматка, здатні дати 10 000 кг дуже цінного дієтичного м’яса.

Порівняно із ссавцями, птиця відрізняється будовою тіла, внутрішніх органів, поведінкою, має генетичні та фізіологічні особливості. Кістки у птиці тонші, твердіші та міцніші. Трубчасті кістки тонкостінні, без кісткового мозку, вони містять повітря (у них знаходяться розгалужені повітряні мішки). Скелет птиці має особливу будову, яка пов’язана з пристосуванням організму до літання. Тонкість і легкість кісток черепа полегшує політ за рахунок перенесення центру тяжіння вперед. Цьому сприяють витягнуті щелепи, у яких відсутні зуби.

Шкіра птиці, на відміну від ссавців, більш тонка, з добре розвинутим підшкірним шаром, який утворює складки. Це надає птахам більшої рухомості. У шкірі немає потових і сальних залоз, лише у ділянці хвостових хребців є невелике скупчення видозмінених сальних залоз, що носить назву куприкової залози. Секрет, що виділяється цією залозою (під тиском кільцевої мускулатури або в результаті захоплення сосочка дзьобом) у вивідну протоку, використовується для змащування тіла і охороняє шкіру і пір’я птиці від вологості, полегшує плавання її по воді.

Особливості дихання у птиці обумовлені наявністю, крім легень, повітряних мішків, які пронизують майже все тіло, з’єднуючись одним кінцем з легенями, а іншим - з трубчастими кістками. Можна сказати, що птиці має так зване подвійне дихання (газообмін відбувається в легенях, але повітрям заповнюються також і повітряні мішки; під час видихання воно витискується із легень, а повітря із повітряних мішків надходить у легені і відбувається газообмін). Наявність повітряних мішків дає можливість птахам довго літати, а водоплавним - перебувати під водою до 15 хвилин. В середньому свійська птиця за 1 год. вдихає близько 1000 см³ кисню з розрахунку на 1 кг живої маси (для порівняння - людина вдихає близько 300 см³ кисню). Нормальна життєдіяльність можлива при наявності у повітрі 21% кисню, а підвищення концентрації вуглекислоти в повітрі переносить важко. Якщо в повітрі концентрація вуглекислого газу сягне 20%, птиця може загинути. У стані спокою кури роблять 22-25 дихальних рухів за хвилину.

За конверсією корму в продукцію сільськогосподарська птиця поступається лише рибі. Так, на 1 кг приросту живої маси бройлери витрачають 2-2,5 кг концентратів, тоді як свині - 4-5 кг. Виробництво харчового білка за рахунок яєць і м’яса птиці є значно економічнішим, ніж за рахунок інших м’ясовиробляючих галузей тваринництва.

Птахи мають особливу будову та функціонування травної системи. Органи травлення розпочинаються дзьобом, основною функцією якого є захоплення корму. У ротовій порожнині зуби відсутні. Тут корм змочується багатою на муцин слиною і потрапляє у воло, яке складається із правого і лівого мішечків (у водоплавної птиці замість вола є розширення у верхній частині стравоходу). У волі корм частково піддається дії ферментів слини, секрету стінки вола і ферментів, які виділяє мікрофлора. Як правило, у волі кисле середовище (рН 4,5-5,8). Якщо згодовуються подрібнені корми, то у волі вони знаходяться до 2 год., а не подрібнене зерно може затримуватись до 8-12 (іноді 18) год. По стравоходу корм із вола потрапляє до залозистого шлунка, де змочується травними соками. Слідом за залозистим шлунком розміщений мускульний шлунок. Його внутрішня поверхня вкрита кутикулою. Там кормові маси інтенсивно перетираються (подрібнюються) при допомозі м’язових скорочень мускульної стінки шлунка та невеличких камінців, які птиця заздалегідь ковтає. В 1 г хімусу міститься 1-100 млн. лактобактерій і аеробів. Якщо у шлунку не буде камінців (гравію), то це призведе до значного зниження перетравності та використання поживних речовин корму. Таким чином, птиця має отримувати камінці, які не піддаються дії соляної кислоти (кварцові, гранітні) діаметром 1,5-3,0 мм - для молодняку і 3,0-5,0 мм - для дорослої птиці.

У птиці із товстого відділу кишечнику розвинуті лише дві сліпі кишки, призначення яких - перетравлювати важко перетравні білкові корми (зернобобові) та клітковину. Випорожнення мускульного шлунку відбувається рефлекторним відкриттям пілоруса. Вміст шлунку переходить у дванадцятипалу кишку, а потім - у голодну. Просуваючись по тонкому відділу кишечнику, хімус змішується із кишковим соком та соком підшлункової залози, а також із жовчю. Це сприяє подальшому розщепленню основних поживних речовин корму. Травні ферменти постачає сік підшлункової залози, який утворюється безперервно. В середньому у курей після прийому корму виділяється за годину 1,7-2,9 мл соку підшлункової залози (у стані спокою - 0,4-0,8 мл). Такий високий рівень секреції зберігається протягом 2,5-3 год. після годівлі. Корм, багатий на білок, викликає підвищення протеолітичної активності, а багатий на жир - ліполітичну активність соку.

У птиці безперервно виділяється жовч (у стані спокою - 0,3-0,32 мл, у перші 4-5 годин після годівлі - 1,41-1,42 мл за годину). У мускульному шлунку реакція середовища кисла (рН - 2,2), а у голодній кишці - слабо лужна (рН - 7,0). Під дією протеаз, що виробляються бактеріями, та залишкових ензимів у сліпих кишках іде розщеплення важко перетравних білків.

Оскільки корм травним шляхом просувається швидко, у тонкому відділі кишечнику травлення проходить інтенсивно, а мікрофлора сліпих кишок у перетравленні клітковини бере незначну участь, то сира клітковина розщеплюється лише на 7-9%. Спосіб годівлі птиці, склад раціону і величина часток його компонентів впливають на швидкість просування хімусу травним шляхом. При сухому способі годівлі повнораціонними розсипними кормами кормові маси через травний шлях курчат і курей-несучок проходять за 3-4 години. Продукти розщеплення білків (амінокислоти), жирів (гліцерину і жирних кислот) і вуглеводів (моно - і дисахаридів), вода, мінеральні речовини і вітаміни головним чином всмоктуються у тонкому відділі кишечнику. У сліпих кишках всмоктується вода і продукти розщеплення поживних речовин.

В організмі птиці проходять більш інтенсивні процеси обміну речовин. Так, на 1 кг живої маси курки необхідно 33 г кормових одиниць підтримуючого корму, тоді як для ВРХ його потрібно у 3,3 рази менше. У птиці постійна температура тіла (у більшості видів знаходиться в межах 41-42⁰С). Маса крові птиці - 8-12% від маси тіла, групи крові відсутні. Кров’яний тиск знаходиться в межах 140-170 мм рт. ст.

Всеїдність птиці - важлива біологічна ознака, яка дає можливість використовувати в годівлі різні кормові інгредієнти (концентровані корми, біологічно активні речовини, що забезпечують інтенсивний ріст і розвиток, підтримання нормального імунологічного статусу, резистентність організму та високу продуктивність).

Сечовий міхур відсутній, нирки виділяють продукт обміну азоту - сечову кислоту - густу білу, малорозчинну у воді речовину в клоаку. Органи слуху у птиці не мають вушних раковин, але розвинені добре. Птахи чують незначний звук на відстані до 50 м. Птиця може розрізняти солодке, гірке, солоне, кисле завдяки органам смаку, які локалізовані в основі язика. Органи нюху розвинені слабо.

Таким чином, враховуючи біологічні особливості птиці можна досягти бажаних результатів при її вирощуванні.

2. Анатомо-фізіологічні особливості будови статевих органів самців птахів

Статеві органи самців птахів складаються із парних сім’яників, придатків сім’яників, сім’яних міхурців та | статевих сосочків. Сім’яники у самців птахів овальної форми, розміщені біля передніх часток нирок (правої та лівої) і тісно прилягають до черевного повітропровідного мішка. Величина обох сім’яників у самців неоднакова. Лівий сім’яник, як правило, більш розвинений, ніж правий. Величина та маса сім’яників змінюються залежно від віку, тривалості світлового дня та статевої активності самців. Сім’яники самців зовні вкриті сполучною оболонкою і складаються з великої кількості тонких покручених сім’яних канальців. Стінки сім’яних канальців укриті тонкою волокнистою оболонкою, яка містить деяку кількість сполучних клітин Сертолі та 5-6 шарів клітин сперматогенного епітелію на різних стадіях розвитку. Ближче до базальної (внутрішньої) мембрани канальця розміщені первинні статеві клітини-сперматогонії, над ними сперматоцити першого і другого порядку, потім сперматиди та спермії. Спермії, що сформувалися, надходять у просвіт покручених канальців, а звідти - у сім’явивідні шляхи придатка сім’яника і в сім’япровід.

Придаток сім’яника у самців розвинений слабо. Він оточений спільною капсулою сім’яника і складається із численної кількості канальців, по яким із сітки сім’яника просуваються спермії, тут спермії дозрівають. Враховуючи слабкий розвиток придатка сім’яника самців птахів навіть у період їхньої найвищої статевої активності, придаток сім’яника самців не може повністю виконувати функцію органа, де відбувається біологічне дозрівання сперміїв. Тому у самців птахів, на відміну від ссавців, місцем біологічного дозрівання сперміїв є сім’япроводи (їх каудальні ділянки). Потрапляючи на зберігання в яйцепровід самок, такі спермії не можуть пройти повного циклу підготовки до процесу злиття з яйцеклітиною і тому погіршують інкубаційні якості яєць.

Статеві органи півня: 1 - правий сім’яник; 2 - придаток сім’яника; 3 - сім’япровід; 4 - права нирка; 5 - сечовід; б - м’язовий відділ сім’япроводу; 7 - білкове тіло; 8 - кругла складка; 9 - лімфатична складка; 10 - правий викидаючий канал; 11 - судинне тіло; 12 - отвір прямої кишки; 13 - стінка клоаки.

Сім’япровід має вигляд звивистого канатика, стінки якого складаються із слизової, м’язової та серозної оболонок. Сім’япроводи індиків розміщені паралельного до хребта і проходять поряд із сечоводом. Вони починаються від проток придатка сім’яника і закінчуються на початку еякуляторного жолоба пеніса. Каудальна, кінцева частина сім’япроводу закінчується пухироподібним розширенням - сім’яними пухирцями, які заповнюються сперміями. Сім’яні пухирці на кінці мають так звані статеві сосочки, які закінчуються отворами, що виходять в еякуляторний жолоб. Придаткові статеві залози, аналогічні статевим залозам ссавців, у самців сільськогосподарських птахів відсутні. Органи парування самців птахів представлені двома печеристими (судинними) тілами, що утворюють пеніс (пігостиль) та жолоб, між якими відкриваються статеві сосочки. При ерекції або статевому збудженні вказані судинні тіла набрякають. У проміжку між двома судинними тілами знаходиться складчаста слизова оболонка, яка і утворює поздовжній еякуляторним жолоб. По еякуляторному жолобу відбувається просування та еякуляція (виділення) сперми. При паруванні самець придавлює свою клоаку до клоаки самиці. Піхва самиці вип’ячується і сперма поступає в піхву, не попадаючи в клоаку. У качурів і гусаків для парування є статевий орган, який спірально скручений і має червоподібну форму, довжина його 5-7 см.