Курсова робота
Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об’єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз.
На сьогодні тема інтеграції до ЄС є досить актуальною для України. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини.
Об’єктом дослідження даної роботи виступає сам Євросоюз, як найвпливовіша інтеграційна структура сучасності.
Предметом дослідження є перспективи розвитку відносин України з ЄС.
Метою даної роботи є вивчення, аналіз відносин та можливості інтеграції України до ЄС.
Проблему євроінтеграційних процесів досліджували
безліч як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Серед них варто виділити таких,
як: Ю. Борко та О. Буторіна із їх спільною статтею «Історія розвитку
Європейського Союзу»; Ю. Коломієць та його аналітична записка «Аналіз
інтеграції України в Європейський Союз на сучасному етапі»; В. Шемятінков в
«Велика Європа та західноєвропейська інтеграція»; В.Н. Пархаєв в посібнику
«Європейська інтеграція»; О. Пошедін у статті «План Маршалла як передумова
євроатлантичної інтеграції» та інші.
Вперше ідея створення єдиної Європи була висловлена ще на Паризькій Валютній конференції 1867 р. Як відомо результатом цієї конференції стало визнання золота як єдиної форми міжнародних грошей та прийняття золотомонетного стандарту.
Головним натхненником конференції був Фелікс Ескюро де Пар’є - знаменитий французький економіст та політичний діяч. Саме йому і належить ідея єдиної Європи. В 1867 р. Пар’є запропонував вести спільну валюту, засновану на 10 франках і назвати її «Європа». Він закликав створити федеральну структуру «Європейський Союз», якою буде керувати «Європейська комісія», члени якої будуть визначатись національними урядами, а пізніше - обраним «Європейським парламентом». Згідно його думки, федерація повинна мати єдину валюту, спільний ринок, спільну транспортну систему, пошту та дипломатичних представників. Ці фактори мали б запобігати розв’язання європейських війн. На жаль, тоді ця ідея не набула достатнього розголосу, не стала головним питанням. Європа змогла реалізувати цю ідею лише через сто років, переживши дві криваві, наймасштабніші в історії війни, які забрали життя мільйонів людей [1].
Наступним кроком в просуванні ідеї об’єднаної Європи стала знаменита промова видатного британського державного діяча Уінстона Черчілля в Цюрихському університеті, 1946 р. Своєю промовою Черчілль закликав народи Європи об’єднуватись, створювати, так звані, Сполучені Штати Європи. Він наголосив на тому, що на момент 1946 р., Європа, скалічена і розбита, повинна знайти в собі сили для відновлення.
Уінстон Черчілль яскраво наголошував на тому, що винуватиця двох світових війн, Німеччина, повинна і буде покарана. Але в своїй же промові він висунув парадоксальну ідею - заради відновлення розбитої європейської культури та економіка, Франція повинна об’єднати всі свої зусилля для того, щоб стати партнером Німеччини. Як наголошував Черчілль, відродження Європи неможливе без сильної духом Франції та сильної духом Німеччини. Крім того, він підкреслив, що часу зовсім мало, тому ідею об’єднання необхідно почати реалізовувати вже зараз, поки гармати стихли і зупинились постріли, для того, щоб запобігти майбутнім можливим конфліктам і не допустити повторення найжахливіших в історії війн, рівним по своїй жорстокі хіба що Монголо-татарським навалам [2].
червня 1947 р., виступаючи в Гарвардському університеті, державний секретар США Джордж Кетлетт Маршал представив публіці план відновлення економіки європейських країн, постраждалих в результаті Другої світової війни, а також в результаті надзвичайно холодної зими, що мала місце на європейському континенті в 1946-1947 рр. Згідно цього плану, уряд США брав на себе зобов’язання виділити до 20 мільярдів доларів економічної допомоги збіднілим країнам Європи, які в свою чергу мали скоординувати свої зусилля та розробити план розумного використання наданих коштів. Цей план також передбачав і надання допомоги Західній Німеччині.
Згідно з планом Маршала, Європа повинна була об’єднати свої зусилля у відновленню економіки, що безпосередньо можна вважати наступним кроком в історії європейської інтеграції [3,4].
В зв’язку із цим планом у 1948 р. за ініціативою Вашингтона була створена Організація Європейського Економічного Співробітництва (ОЄЕС), яка пізніше була переформована в Організацію Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР). Офіційно ОЄЕС була створена у відповідності із спеціальним статутом, прийнятим в Парижі 16 квітня 1948 р.; її структура включала:
) Раду, яка складалась з усіх членів (а це 18 європейських держав, включно із Західною Німеччиною) і яку очолював голова із двома віце-головами;
) Виконавчого комітету, який складається із 7 членів, які щорічно обирались радою;
) Генерального секретаря, його першого та другого замісників. Їх усіх також обирала рада.
Вважається, що ОЄЕС опинилась в центрі європейського руху економічного співробітництва та зіграла життєво важливу роль у відновленні західноєвропейської економіки [5].
У 1950 р., як додаток до ОЄЕС, був створений Європейський Платіжний Союз (ЄПС), який проіснував до 1958 р. Його членами були 17 країн Західної Європи. ЄПС мав свою валюту, якою виступала міжнародна розрахункова валютна одиниця - єпуніт (європейська платіжна одиниця), яка дорівнювала золотому вмісту долара США на той період - 0,888671 г. чистого золота.
Основними функціями ЄПС були кредитування боржників з активним сальдо платіжного балансу та щомісячний багатосторонній залік платежів країн-учасниць (багатосторонній кліринг) [6].
Міждержавні суперечності і вичерпання джерел кредитування призвели до реорганізації ЄПС у Європейську валютну угоду, яку було підписано у серпні 1955 р. В її рамках зберігався механізм взаємних розрахунків країн-учасниць ЄПС, але на змінних умовах. Угода втратила свою чинність в 1972 р. із запровадженням конвертованості валют.
Варто зазначити ще одну віху в розвитку інтеграційних процесів у Європі - створення Бенілюксу. У 1948 р. уряди Бельгії, Нідерландів та Люксембургу прийняли рішення створити митний союз і вже в межах 1949-1950 рр. ввели обмеження на імпорт промислової продукції, а до середини 50-х рр. у межах Бенілюксу створили умови для вільного руху капіталів і міграції робочої сили [7].
Їхньому прикладу також послідували Франція та Італія, як і в 1948 р. об’єднались в митний союз Франсітал. Великобританія та США, в свою чергу, задля контролю над німецькою важкою промисловістю, створюють міжнародну адміністрацію, членами якої окрім цих двох країн стали ще й Франція, Німеччина та Бенілюкс [8].
Хвиля інтеграційних процесів охопила весь світ. Так, у 1945 р. виникла Ліга Арабських Держав, до складу якої ввійшло 20 країн, а в 1948 - Організація Американських Держав із 31 країною в складі.
Проте початком першого важливого етапу в розвитку євроінтеграції прийнято вважати 1950 р., коли 9 травня міністр закордонних справ Франції, Роберт Шуман, виступив з пропозицією часткового злиття економік Німеччини ти Франції. Певний вищий, «наднаціональний», орган повинен був відтепер контролювати розвиток вугільної та сталеварної промисловостей обох країн. Проте основною ціллю даної пропозиції було не укладеня угоди в сталеварній та вугільній промисловостях, а закінчення багаторічної війни між Францією та Німеччиною і запобігання розгортанню нового конфлікту в майбутньому [9].
Шуман наголошував, що неможливо забезпечити мир у всьому світі, не застосувавши до того ніяких зусиль. Вклад, який може дати жива і організована Європа для цивілізації є необхідним для підтримки мирних відносин. Він стверджував, що головною метою Франції завжди було служіння миру, якого можна було досягти шляхом об’єднання Європи. Це не було досягнуто, що призвело до двох страшних війн.
План, розроблений Жаном Монне і представлений Робертом Шуманом, передбачав участь і інших держав в союзі не лише Франції та Німеччини. Об’єднання виробництва вугілля і сталі повинно було негайно забезпечити створення спільної основи для економічного розвитку та мало стати (і стало) першим офіційним, масштабним кроком в еволюції європейського інтеграційного процесу [10].
Запропонована концепція будівництва європейської спільноти лягла в основу європейської інтеграції. Її, діючі і сьогодні принципи, наступні:
· Замість Європи, яку роздирають на шматки національні протиріччя, необхідно створити єдину, миролюбну Європу на принципах демократії, економічного достатку та соціального консенсусу, миру та рівноправного співробітництва;
· Єдина Європа повинна будуватись поступово, ставлячи наголос на пріорітетні області, де співробітництво є найбільш актуальним та можливим.
· Об’єднання повинно початись в сфері економіки, що максимально відповідає наявним потребам країн-членів і не зачіпає надто чутливих сфер державного суверенітету (наприклад, національна безпека, оборона, зовнішня політика тощо).
· Найважливішою умовою на шляху до єдиної Європи повинно стати формування єдиної правової бази і системи спільних інститутів, яким делегується частина суверенних держав-членів [11].
квітня 1951 р. було підписано Договір, згідно якого в світі офіційно з’являлось Європейське Об’єднання Вугілля та Сталі (ЄОВУ). На той момент її підписало всього 6 держав: Франція, Італія, ФРН, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Договір набув чинності в 1952 р. Його ціллю було створення вузькоспеціалізованого співтовариства, що забезпечує створення спільного ринку вугілля і сталі для шістьох держав.
Особливістю договору був контраст між технічним характером предмету та сумісним регулюванням і політичним інструментарієм, вибраним для цієї цілі. Сам договір присвячений виключно практичним питанням - фінансам, інвестиціям, виробництву, цінам, заробітній платі та мобільності робочої сили, транспорту, торговій політиці.
Організація була також відповідальна за регулювання процесу злиття компаній і обмежувальної практики; для розробки та прийняття відповідних правил був створений Європейський парламент, а контроль за слідуванням цих правил став здійснювати Європейський суд. Створення спільного європейського органу управління незалежно від урядів країн стало новизною цього об’єднання. Створилась складна політична система, яка складалась із кількох інтеграційних інститутів - Вищого керівного органу, Загальної Асамблеї, Спеціальної ради міністрів (або просто Ради) та Суду.
травня 1952 р. ті ж самі шість країн, що утворили ЄОВУ, підписали договір, який затверджував існування Європейської оборонної спільноти (ЄОС). Одночасно була розпочата підготовка договору про створення Європейської політичної спільноти. У відповідності із ними також малось на меті створити нову федеральну структуру органів сфері зовнішньої політики, оборони, захисту прав людини.
Основними принципами ЄОС були: інтеграція оборонних сил усіх держав-членів Договору; Спільнота буде працювати в гармонії з усіма вільними націями і з будь-якими організаціями, які мають схожі цілі; в ЄОС не повинно були бути ніякої дискримінації.
Керівними органами ЄОС мали бути: Вищий керівний орган, Асамблея, Рада міністрів, Суд [12].
Проте, в серпні 1954 р. Національне зібрання Франції відхилило Договір про ЄОС, після чого підготовка й іншої угоди теж припинилась. Спроба форсувати військово-політичну інтеграцію не була успішною, після чого європейська інтеграція досить довгий час розвивалась в основному лише в сфері економіки [11].
Після провалу ЄОС, економіка стала основним предметом обговорення в області наднаціонального співробітництва. Тому наступним визначальним кроком на шляху до всеєвропейської інтеграції стало створення у 1957 р. Європейського Економічного Співтовариства («Спільний Ринок») та Європейського співробітництва по атомній енергетиці (ЄСАЕ), або «Євратом».
В 1956 р. у Венеції відбулася зустріч керівників шести вищезгаданих держав, на якій почалися переговори про створення Європейського економічного союзу. Уже в 1957 р. 2 акти, покликані зіграти найважливішу роль у розвитку процесів інтеграції, були готові до підписання. 25 березня 1957 р. в Римі відбулася врочиста процедура підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС, або договору про спільний ринок) та Договору про створення Європейського співтовариства по атомній енергетиці (Євратом). Обидва цих договори набули чинності 1 січня 1958 р [13].
Основною метою створення ЄЕС було встановлення спільного ринку, митного союзу та спільної політики між європейськими державами.
Стаття 2 Договору про ЄЕС зазначала, що Союз, шляхом створення спільного ринку і поступового зближення економічних політик держав-членів, повинен сприяти гармонічному, безперервному і збалансованому розвитку економіки в Співтоваристві та покращенню стосунків між державами-членами Союзу.
Цей спільний ринок заснований на знаменитій теорії «чотирьох свобод», а саме вільного пересування людей, послуг, товарів і капіталу. Це створювало єдину економічну арену, тим самим встановлюючи вільну конкуренцію між країнами.
Стаття 8 Договору про ЄЕС свідчить, що спільний ринок, який мав поступово створюватись протягом перехідного періоду в 12 років, ділився на три етапи по чотири роки. Для кожного етапу призначався конкретний список дій та завдань, які мали бути виконані суто за період етапу.
Крім того, Договір про ЄЕС скасовував квоти і мита між державами-членами. Він встановлював спільні зовнішні тарифи. Цей митний союз супроводжується загальною торгівельною політикою, якою керували вже вищі, наднаціональні органи об’єднаних держав, а не окремі уряди. Наслідки таких дій були досить позитивними, тому розвиток торгівлі як і в самому Союзі, так і між ЄЕС та третіми державами, розвивався дуже швидко.
ЄЕС також передбачав узгодження політик між країнами-членами Співтовариства. Деякі напрямки політичної діяльності були офіційно закріплені в Договорі, наприклад, сільськогосподарська політика (статті 38 та 47), загальна торгівельна політика (від статті 110 до 116) та транспортна політика (статті 74 та 84). Щодо інших сфер, то, згідно статті 235, Рада, шляхом одностайного голосування, після консультацій із Асамблеєю, могла прийняти необхідні рішення і вжити відповідні заходи [14].
Щодо ЄСАЕ, то це об’єднання мало деякі спільні риси із ЄОВС: співробітництво теж було націлене на вузьку спеціалізацію, а в даному випадку - на атомну енергетику.
Початково створений для координації науково-дослідних програм членів Спільноти в галузі мирного використання атомної енергії, Євратом і сьогодні допомагає об’єднувати знання, інфраструктуру та фінансування ядерної енергії. ЄСАЕ надає безпеку атомному енергопостачанню в рамках централізованої системи моніторингу.
Метою ЄСАЕ було об'єднання атомної промисловості держав-членів. У цьому контексті він застосовувався тільки до певних юридичних осіб (членів, фізичних осіб, а також державних чи приватних підприємств або установ), які здійснюють деякі або всі їх функції в галузях, які передбачав договір.