Згідно із цією угодою, головними завданнями Євратому були: сприяння проведенню наукових досліджень і забезпечити розповсюдження технічної інформації; встановлення єдиних стандартів безпеки для захисту здоров'я працівників та населення в цілому і переконання, що вони застосовуються; сприяння інвестиціям та забезпечення створення основних установок, необхідних для розвитку атомної енергетики в ЄС; переконання, що всі користувачі в країнах ЄС отримують регулярні і справедливі поставки руди і ядерного палива; застосування права власності, покладених на Євратом у відношенні спеціальних матеріалів, що розщеплюються; сприяння прогресу в мирному використанні ядерної енергії шляхом співробітництва з іншими країнами та міжнародними організаціями; створення спільних підприємств [15].
Багато інших країн були незадоволені темпом та характером розвитку економічної інтеграції, яка була передбачена спільнотами. Тому сім європейських держав - Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція та Швейцарія - створили власну інтеграційну структуру в економічній сфері - Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ).
Конвенція щодо встановлення ЄАВТ була підписана 4 січня 1960 р. в Стокгольмі, її першопочатковими учасниками були сім вищезгаданих держав. Розробка конвенції, її підписання і набуття чинності зайняло дуже мало часу. Рішення про створення Асоціації вільної торгівлі було прийнято керівництвами сімох урядів на зустрічах в Осло в лютому 1959 р. та в Сальтсйобаден в червні 1959 р. 4 січня конвенція була підписана, а вже 3 травня 1960 року набула чинності.
Стокгольмська конвенція була згодом замінена Вадуцьку конвенцією. Ця Конвенція передбачала лібералізацію торгівлі серед держав-членів асоціації до 1970 року шляхом зниження митних зборів і згортання кількісних обмежень.
ЄАВТ обмежувалася більш скромними завданнями, ніж ЄЕС. За Стокгольмської конвенції, митна політика ЄАВТ поширювалася тільки на промислові товари. Країни ЄАВТ не вводили єдиного тарифу на продукти, що імпортуються з третіх країн, і зберігали національні митні збори, здійснюючи таким чином самостійну торгову політику.
Дане об’єднання створило в Західній Європі конкурентну атмосферу - ЄЕС, Євратом та ЄОВС тепер повинні були постійно доводити перевагу своєї моделі економічної інтеграції в порівнянні з ЄАВТ [16].
В кінці 50-х рр. у Франції до влади прийшов генерал де Голль, який породив всередині Європейської спільноти ряд протиріч, більшість яких була пов’язана із його неохотою приєднання Великобританії до ЄС. Ця ситуація була парадоксальною, адже ідеї Єдиної Європи де Голля майже ідентично співпадали із британською концепцією ЄС як зони вільної торгівлі. Його позицію можна було пояснити лише побоюваннями генерала, що «особливі відносини» Великобританії та США зроблять її «троянським конем» в інтегрованій Європі.
Економічний підйом в країнах Західної Європи, досягнення «повної зайнятості», зростання конкурентоспроможності ЄЕС в світовій економіці не змогли запобігти виникненню гострих політичних криз всередині спільнот. Погляд де Голля на подальший розвиток інтеграції різко розійшовся з позицією Європейської комісії та більшості інших членів «шістки». У результаті влітку 1965 р. виникла так звана «криза порожнього крісла»: категорично заперечуючи проти введення голосування кваліфікованою більшістю та надання співтовариствам власних фінансових коштів, французький уряд відкликав своїх представників з Ради.
Першим кроком до розв'язання кризи був так званий Люксембурзький компроміс (січень 1966 р.), який, підтверджуючи процедуру голосування кваліфікованою більшістю в принципі, разом з тим давав кожній державі-члену ЄС право заблокувати голосування і зажадати одноголосного рішення, якщо при цьому виявлялися порушеними його життєво важливі інтереси [17,18].
Наступним важливим і значимим кроком в історії європейської інтеграції став, так названий, «Договір про злиття» (Договір про встановлення єдиної Ради і єдиної Комісії Європейських спільнот).
Вперше питання координації діяльності трьох Спільнот почало обговорюватись ще 1958 р Парламентською Асамблеєю. 7 листопада 1960 р. була опублікована Доповідь Моріса Фора, яка пропонувала злиття і представляла його як інституційне спрощення. В документі стверджувалось, що це буде проста операція, яка не повинна стати проблемою і принесе лише позитивні результати [19].
Він був підписаний 8 квітня 1965 р. і набув чинності 1 липня 1967 р. 1967 р. відбулось злиття виконавчих органів трьох Спільнот, в результаті чого була створена базова структура з такими базовими інститутами, як Європейська Комісія, Рада, Парламент та Суд. Замість існуючих до цього трьох окремих Рад (по одній на кожну Спільноту) і трьох комісій були засновані Єдина Рада та Єдина Комісія ЄС. Договір про злиття передбачав заміну фінансових внесків держав-членів на потреби інтеграції системою власних засобів Європейських спільнот [20].
липня 1968 р. завершилась підготовка створення митного союзу європейських країн і він почав своє функціонування. У відповідності із статтею 9 Римського договору про створення Європейської економічної спільноти, її основою вважається митний союз, який охоплює всю торгівлю товарами і передбачає заборону імпортних та експортних мит та будь-яких, рівнозначних по наслідкам зборів в торгових відносинах держав-членів, а також встановлення єдиного митного тарифу по відношенню до третіх країн. Таким чином, створення митного союзу було обумовлено двома аспектами - внутрішнім та зовнішнім.
Внутрішній аспект - формування зони вільної торгівлі всередині Спільноти при збереженні свободи економічних дій по відношенню до третіх країн. З 195 по 1968 р. йде процес поступового зниження й відміни мит і кількісних лімітів між країнами Європейського економічного союзу, формується єдине торгівельне середовище.
Зовнішній аспект - здійснення єдиної зовнішньоторгівельної політики на базі заміни національних тарифів єдиним митним тарифом (ЄМТ), що відділяв територію Спільноти в торгівлі з третіми країнами. Митний тариф вираховується, як правило, на рівні середньоарифметичного мита, що застосовувались від 1 січня 1957 р. Введення єдиного тарифу проводилось поступово шляхом зближення національних імпортних мит з митами ЄМТ. Це означало зниження мит для Франції та Італії - країн із високими митними оподаткуваннями - та їх підвищення для ФРН та країн Бенілюксу, які застосовували більш низькі тарифи.
В повному об’ємі єдиний тариф застосовується з 1 липня 1968 р., з моменту скасування мит всередині Спільноти, та має яскраво виражену тенденцію зниження. За 20 років середній рівень митних тарифів знизився з 40 до 4,5% [21].
квітня 1972 р. Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург та Нідерланди погодились обмежити рівень коливання граничної межі між їхніми валютами до 2,25%. Дана домовленість стала відома історії як встановлення режиму «Валютної змії».
р. став знаменитий першим поповненням членів Європейської Спільноти. 1 січня 1973 р. Великобританія, Данія та Ірландія ввійшли коло членів Європейської спільноти, і знаменита «шістка» нарешті змогла змінити своє прізвисько на «дев’ятку».
У 1974 р. вже дев’ять лідерів Європейського Союзу з метою виявлення своєї взаємної солідарності, створили Фонд Європейського регіонального розвитку. Його метою було надання багатими регіонами грошової допомоги бідним регіонам для того, щоб покращити зв’язки та комунікацію між ними, залучити іноземні інвестиції та створити нові робочі місця. Статтею 162 Договору про функціонування Європейського Союзу як основна ціль та напрямок роботи Фонду визначалось покращення можливостей працевлаштування, сприяння внутрішньому ринку і підвищення рівня життя як у країнах-членах, так і в третіх країнах [22,23].
лютого 1975 р. ЄЕС та 46 країн Африки, Карибського Басейну і азійсько-тихоокеанського регіону підписали Ломійську конвенцію, яка фактично вступила в дію 1 квітня 1976 р. Конвенцією передбачалась співпраця між країнами Європейської Економічної спільноти та країнами Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону. Основними характеристиками відносин між договірними сторонами є: принцип партнерства, договірний характер відносин, взаємодопомога та сприяння в питаннях торгівлі та політики із довгостроковою перспективою [24].
· перевірка звітів про доходи та витрати Європейського союзу й усіх його інститутів та органів, що мають доступ до фондів Європейського союзу;
· контроль якості управління фінансами;
· складання доповіді про свою роботу після завершення кожного фінансового року, а також представлення Європарламенту і Раді укладення або зауваження з окремих питань;
· допомога Європарламенту в контролі виконання бюджету Європейського союзу [25].
-13 березня 1979 р. Європейська Рада провела в Парижі зустріч, під час якої було обговорено економічну та соціальну ситуації в регіоні, спільну сільськогосподарську та енергетичну політику та, що більш важливо, вступила в дію Європейська валютна система.
Основними цілями ЄВС:
) створення зони стабільних валютних курсів у Європі, відсутність якої раніше ускладнювала співпрацю країн-членів Європейського співтовариства в області виконання спільних програм у взаємних торговельних відносинах;
) зближення економічних і фінансових політик країн-учасниць. Виконання цих завдань сприяло б побудові європейської валютної організації, здатної відбивати спекулятивні атаки ринку, а також стримувати коливання міжнародної валютної системи (особливо зміни долара) [26].
В червні 1979 р. вперше відбулись вибори в Європарламент, шляхом голосування населення усіх країн-членів.
січня 1981 р. ряд членів ЄЕС поповнився ще однією країною - Грецією.
січня 1986 р. нове поповнення - Іспанія та Португалія, після чого число членів зросло до 12 країн.
січня 1985 р. голова Європейської комісії Жак Делор проголосив свій проект «Білу книгу» - план прискорення європейської інтеграції. Цей план окреслював можливості подальшого коопераційного єднання європейських народів. Також, за ініціативою Делора на міланському самміті 1985 р. було прийнято рішення відзначати офіційне свято - День Європи, призначеного на 9 травня, тобто на день проголошення Декларації Роберта Шумана 1950 р [27].
р. дав початок другому етапу європейської інтеграції - на основі плану Делора було підписано Єдиний Європейський акт (ЄЄА, Люксембург 17 лютого - Гаага 28 лютого 1986 р.), який націлював Європейську спільноту на створення спільного ринку та формулює принципи Європейського політичного співробітництва. ЄЄА вступив в силу 1 липня 1987 р [28].
Статтею 1 ЄЄА визначалась основна ціль Європейських спільнот та Європейського політичного співробітництва - сприяння взаємному реальному просуванню до європейської єдності та створення спільного ринку. Проте, оскільки цю мету важко було реалізувати на основі вже існуючих угод, Акт вносив в зміни в попередні угоди [29].
Єдиний Європейський Акт став важливою віхою в процесі інтеграції. Жак Делор, який приклав немало зусиль до створення Акту та й всього, що він передбачав, так виразився стосовну цього закону: «Декількома словами, Єдиний Акт означає одночасно створення єдиного великого європейського ринку без кордонів, більшу економічну та соціальну згуртованість, зміцнення європейської науково-технічної політики, валютної системи, соціальної політики та координацію дій в галузі навколишнього середовища.
Після підписання цього Акту було запущено безліч соціальних, науково-технічних, культурних та освітніх програм. Наприклад, 15 червня 1987 р. ЄС запустив програму «Ерасмус», яка надавала кошти тим студентам, які бажали навчатись в іншій європейській країні строком до одного року. Таким чином, більше 2 млн. молодих людей змогли отримати безліч переваг від цієї та інших програм ЄС.
європейський економічний інтеграційний союз
Третій етап євроінтеграції розпочинається із значимої події, яка мала місце 7 лютого 1992 р. - в місті Маастрихт було підписано документ, що поклав початок Європейському союзу. Договір про Європейський Союз офіційно вступив в силу 1 листопада 1993 р. Необхідно усвідомити те, що Договір про Європейський Союз не був доповненням чи продовженням Римських договорів 1957 р., а був окремим самодостатнім документом.
Маастрихтським договором передбачалась заміна назви Європейської економічної спільноти на Європейський Союз (ЄС). Стаття 2 Договору про ЄС виділяє такі основні завдання ЄС, як: встановлення спільного ринку, економічний та валютний союз, сприяння гармонічному і збалансованому, стійкому розвитку економічної діяльності на всій території Союзу, контроль над охороною навколишнього середовища, високий ступінь конвергенції економічних показників, підвищення рівня і якості життя, сприяння економічній та соціальній згуртованості та солідарності між державами-членами.
Стаття 3 містить повний перелік цілей Європейського Союзу, головними з яких є:
ліквідація митних зборів та кількісних обмежень на імпорт та експорт товарів та всіх інших заходів, що мають еквівалентний ефект;
спільна торгівельна політика;
внутрішній ринок, що характеризується скасуванням перешкод при вільному русі товарів, послуг та осіб в рамках території Європейського Союзу;
загальні політики в сферах сільського господарства, рибальства, транспорту тощо;
спільна політика в соціальній сфері;
зміцнення економічної та соціальної згуртованості;
спільна політика в галузі охорони навколишнього середовища;
сприяння науковим дослідженням та технологічному розвитку,
внесок в розвиток освітньої системи та підготовка висококваліфікованих фахівців;
розвиток політики співробітництва;
внесок у зміцнення захисту прав споживачів [30].
Маастрихтський договір створив систему трьох «опор». В першу опору входили три Спільноти (ЄОВУ, ЄЕС та Євратом), в другу - Спільна зовнішня політика та політика безпеки, в третю - внутрішні справи та юстиції. Перша опора включала в себе всі традиційні області інтеграції, в основному економічної, де Союз добре розвинувся, та де значна частина компетенції вже була передана на наднаціональний рівень. Тому в першій опорі рішення приймаються інститутами Союзів та знаходяться під контролем Європейського Суду. В другій та третій опорах рішення приймаються країнами ЄС на основі міжурядового співробітництва, а відповідальність за прийняття цих рішень несуть самі держави.
Велика увага Договору приділена питанням регулювання імміграції та надання притулку. Для боротьби з організованою злочинністю та наркоторгівлею створювалось європейське поліцейське відомство - Європол. Також вперше вводилось громадянство ЄС, яке давало змогу кожному громадянину Союзу проживати в будь-якій його країні. Громадянам держав-членів незалежно від того, де на території ЄС вони знаходились, було надана право вибирати та бути обраним в місцеві органи влади та в Європарламент.
Маастрихтський договір зіграв величезну роль в сучасній історії ЄС та усієї Європи. Проте і в ньому був присутній важливий недолік. В текст повинно було бути включено розділ про глибоку реформу усієї системи органів ЄС - з врахуванням нових задач інтеграції та збільшеної кількості учасників. Проте домовитись про цю реформу так і не вдалось. Ряд держав сильно заперечували проти подальшого розширення повноважень органів ЄС та коли питань, які вирішуються більшістю голосів [11].
січня 1993 р. був встановлений єдиний ринок з його «чотирма свободами»: вільний рух товарів, послуг, осіб та грошей. З 1986 р. було узгоджено більше 200 регулюючих законів, що охоплювали податкову політику, регулювання підприємницької діяльності, професійної кваліфікації та інших перешкод на шляху до відкритих кордонів. Вільний рух деякий послуг був відхилений.