Спеціальні рахунки казначейства відкриваються державним організаціям, які не мають права юридичної особи і фінансової автономії. Ці рахунки затверджуються парламентом. Ресурси спеціальних рахунків відображені яку дохідній, так і видатковій частинах бюджету. Найбільшим є Фонд економічного і соціального розвитку країни, який надає кредити строком від трьох до п'яти років державним та приватним підприємствам, які здійснюють інвестиції відповідно до загальнодержавної програми розвитку. Окремі рахунки відкриваються на військові цілі.
Приєднані бюджети складають організації, які не є юридичними особами, але користуються певною фінансовою автономією. Всього налічується сім приєднаних бюджетів - один військовий (виробництво пального) і шість цивільних: бюджети пошти, телеграфу, телефону; соціальної сільськогосподарської допомоги; національної друкарні; монетного двору; ордену Почесного легіону; ордену Визволення. Витрати кожного приєднаного бюджету покриваються власними доходами організації.
Франція займає одне з перших місць серед розвинених країн за величиною державного сектору, що отримав розвиток у післявоєнні роки у результаті буржуазної націоналізації. На нього припадає близько 10% ВВП, більше чверті всіх інвестицій, тут працюють близько 15% зайнятого населення. Державні підприємства зосереджені в енергетиці (вугільній, нафтовій, газовій промисловості), майже у всіх видах транспорту, а також у найбільш динамічних і нових галузях (аеронавтика, електроніка, хімія).
Процеси націоналізації і приватизації послідовно змінювали один одного залежно від того, хто перебував при владі. Ідея передачі державі основних засобів виробництва існувала у Франції з давніх часів. У 1936 р. були націоналізовані п'ять найбільших авіакомпаній. Відразу після війни націоналізували чотири великих банки, аеропорт Парижа і компанію «Рено», а також 35 страхових компаній і шість вугільних басейнів. Остання великомасштабна націоналізація відбулася на початку 80-х років. Були націоналізовані великі комерційні банки і багато промислових підприємств.
Проте в роки правління президента Ф. Міттерана французька економіка уже зазнавала труднощів через високу частку державних підприємств, які були малоефективними. За президентства Ж. Ширака в кінці 1990-х років почалися процеси приватизації державних підприємств. Одним із найпоширеніших у країні варіантів приватизації став викуп компаній її керівництвом і співробітниками. Лише за перші чотири роки здійснення програми приватизації 1989-1992 рр. у такий спосіб були передані до приватних рук близько 25% всіх компаній. Персоналу підприємств у період приватизації надавалися значні пільги. Так, 5% акцій компанії продавалися співробітникам компанії за пільговою ціною, при цьому оплату свого пакета можна було розтягнути строком на два роки, тобто фактично купити частку підприємства «в кредит».
Специфічними рисами французької приватизації стало поєднання централізованого регулювання з ринковими важелями, а також використання принципу сегментації пропозиції акцій між різними групами акціонерів. Це було викликане намаганням забезпечити стабільність контролю над управлінням приватизованим підприємством і зберегти середньострокову стратегію його розвитку, а також захистити від безконтрольного скуповування акцій зовнішніми інвесторами. Решта активів реалізовувалася на французькому фінансовому ринку.
Хвиля приватизації у Франції в середині 1990-х років не
досить успішно виконала одне з поставлених перед нею завдань - наповнення
бюджету. Так, у результаті приватизації десяти великих державних компаній уряд
отримав лише 1,7 млрд дол. Проте згодом приватизаційні процеси проходили все з
більшим успіхом. У цілому поточний етап приватизації у Франції, що почався у
2005 р. і включає продаж пакетів акцій трьох енергетичних компаній, а також в
одному з найбільших операторів платних автодоріг, має вирішити такі завдання,
як наповнення державних фінансів, скорочення державного боргу й оптимізація
бюджету, щоб привести їх у відповідність з вимогами ЄС. [1]
2. Загальний аналіз економіки України
2.1 Загальні відомості про Україну та її
економіку
Україна - держава і країна у Східній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі, друга на європейському континенті, якщо враховувати Росію. Межує з Білоруссю на півночі, Польщею, Словаччиною та Угорщиною - на заході, Румунією та Молдовою - на південному заході, Росією на сході і північному сході. На півдні і південному сході омивається Чорним і Азовським морями.
Україна - унітарна держава. Вона складається з 24 областей,: Київ - столиця та найбільше місто. Найвищим органом державної влади є Верховна рада України, а главою держави - Президент України.
За чисельністю населення Україна посідає восьме місце у Європі. За даними останнього перепису населення, що відбувся у 2001 році, в Україні проживає понад 48,4 млн осіб. З них 77,8% становилять українці, 17,3% - росіяни і 4,9% - представники інших національностей. Частка міського населення становить 32,5 млн осіб (67,2%). Кількість жінок (53,7%) переважає над кількістю чоловіків (46,3%). Офіційною мовою в Україні є українська. В результаті кількасотлітнього зросійщення[10] у східних і південних областях поширена російська мова. Більшість населення належить до християн східного обряду - православних і греко-католиків. Серед інших конфесій представлені: римо-католицизм, протестантизм, іслам.
Україна - промислово-аграрна країна з переважанням продукування сировини. Вона є одним з провідних експортерів деяких видів сільськогосподарської продукції й продовольства. Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості: важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, автомобілебудування, авіабудування, виробництво техніки, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості. Україна є потужним виробником та експортером електроенергії. Налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником зброї - танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання. [3]
Станом на 2014 рік Україна посіла 96 місце в світовому рейтингу легкості ведення бізнесу. Україна посідає 164 місце в рейтингу податкових систем світу. За даними світового банку в Україні 28 податків, з яких один - податок на прибуток, 24 - на трудових податки. Сумарна ставка податків складає 54,9%.
За радянських часів економіка Україна була другою за величиною в Радянському Союзі і важливим промисловим та сільськогосподарським компонентом планової економіки країни. З розпадом радянської системи країна перейшла від планової економіки до ринкової. Перехідний процес був важким для більшості населення, а м'яка грошово-кредитна політика початку 1990-х спровокувала зростання інфляції до гіперінфляційного рівня. У 1993 році Україна досягла світового рекорду з інфляції протягом одного календарного року. Ціни стабілізувалися після введення нової валюти, гривні, в 1996 році.
У структурі ВВП України 32,3% займає промисловість, 9,8% сільське господарство та 57,9% послуги. Зведений бюджет України у 2010 році склав 49,79 млрд долл. США. У 2009 році вироблено 172,9 млрд. кВт/год електроенергії (21 місце у світі). Українська економіка характеризується високою енергозатратністю, й навіть попри зменшення витрат умовного палива на одиницю ВВП за останні 20 років у понад 3 рази, за цим показником Україна значно поступається розвинутим країнам.
Рівень життя населення: на кінець 2011 року 1,3 млн українців
отримували зарплату, яка нижче мінімальної, заробітна плата ще 700 тис.
працюючих коливалася в межах мінімальної - про це заявив директор Департаменту
надходжень доходів Пенсійного фонду України. Загалом, українці витрачають на їжу та
одяг майже 80% своїх зарплат, і лише десяту частину доходів можуть заощадити на майбутнє - Державний комітет
статистики України. Прожитковий мінімум для працездатних осіб (що дорівнює мінімальній зарплаті)
становив 1173
з 1 січня 2014 року, 1094 - з 1 квітня і 1234 - з 1 грудня. Експерти зазначають, що
фактичний прожитковий мінімум на 2015рік є значно меншим за прожитковий мінімум 2014 року.
2.2 Фінансова система України та її складові
У структури фінансів як цілісної категорії входить декілька взаємопов'язаних ланок, у кожній з яких здійснюється утворення і використання відповідних грошових фондів. Фінансова ланка - це група однорідних економічних відносин, що регулюються правом і взаємопов'язані за формами і методами залучення, розподілу і використання грошових коштів.
Фінансову систему держави можна розглядати у кількох аспектах. У широкому розумінні фінансова система - це сукупність фінансових інститутів, кожний з яких сприяє утворенню та використанню фондів грошових коштів для здійснення фінансової діяльності держави.
В організаційному аспекті фінансову систему можна розглядати як сукупність органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють у межах своєї компетенції керівництво фінансовою діяльністю держави та підприємств, установ, організацій, що беруть у ній участь. Це дещо звужене поняття, яке стосується лише сфери дослідження фінансового права. З позицій економіки до фінансової системи включають також фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси та фінансовий ринок.
У матеріальному вираженні фінансова система являє собою сукупність грошових фондів. Під грошовим фондом розуміють відносно відособлену частину грошових коштів, призначену для особливих цілей.
Сукупність фінансових ланок, що входять до складу фінансів України, в їх взаємозв'язку та взаємозалежності складає фінансову систему України.
Фінансова система України (як предмет дослідження фінансового права) включає такі фонди грошових коштів і відповідні їм правові інститути:
бюджетна система;
позабюджетні цільові фонди;
фінанси страхування;
кредит.
Центральне місце в фінансовій системі належить бюджетній системі, з допомогою якої утворюються фонди грошових коштів відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Державний бюджет - це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває у розпорядженні уряду, який виконує державну політику. За його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину національного доходу, що перерозподіляється фінансовими методами. Саме в цій ланці фінансової системи зосереджуються найбільші доходи та найважливіші у політичному та економічному відношенні загальнодержавні видатки.
Державний бюджет, посідаючи провідне становище, тісно пов'язаний з іншими ланками фінансової системи. Він виступає координуючим центром, що надає необхідну допомогу іншим ланкам.
Наступною за своїм значенням фінансовою ланкою є місцеві фінанси, які поступово розвиваються. Місцеві фінанси визначають як сукупність грошових коштів, що формуються і використовуються для розв'язання завдань місцевого рівня. Структуру місцевих фінансів визначають державний устрій та відповідний адміністративно-територіальний поділ держави. В Україні це бюджети областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл.
Самостійну фінансову ланку утворюють фінанси державних підприємств, функціонування яких пов'язано з розвитком державного сектора в національній економіці. Одним із завдань цієї ланки є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку ряду важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низький рівень рентабельності і є невигідними для підприємництва, а також галузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є державними монополіями.
Державні позабюджетні фонди мають чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед державою. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні соціального захисту громадян. Спеціальні фонди мають цільове призначення та визначену законодавством самостійність. Переважно кошти, що надходять до таких фондів, спрямовані на підтримання соціальної політики держави - забезпечення зайнятості населення, державного страхування у разі безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, тощо.
Ще однією ланкою фінансової системи є кредит - державний та банківський. Залучені через державний кредит кошти спрямовуються на покриття дефіциту державного бюджету, на фінансування поточних видатків держави.
Банківський кредит перебуває на межі регулювання фінансового й цивільного права, однак істотно впливає на формування ринку позичкових капіталів і, відповідно, на функціонування державних фінансів.
Фінансову систему України не можна обмежувати переліченими
вище ланками, однак саме ці ланки є предметом дослідження науки фінансового
права. Окреме місце посідають органи, що здійснюють управління фінансовою
діяльністю держави. [6]
2.3 Аналіз статистичних показників економіки
України
Дослідження динаміки економічних процесів в Україні дозволяють зробити висновок, що економіка перебуває в стадії глибокої кризи. Суттєве погіршення економічної ситуації у 2014 році було обумовлене веденням військових дій на сході України, що викликалоланцюжкову реакцію дисбалансу усіх макроекономічних показників. Під впливом подій 2014 року, поточна економічна ситуація характеризується подальшим занепадом. Серед основних факторів, що обумовлюють економічні тенденції у 2015 році є: низький зовнішній та внутрішній попит унаслідок гальмування економічного зростання; зниження купівельної спроможності населення внаслідок зменшення реальних доходів; ускладнення відносин з основними торгівельними партнерами та відтік інвестицій. Комплексна взаємодія показників за відсутності належних заходів стабілізації ситуації призводить до підсилення процесів занепаду економіки.
Детальний розгляд основних факторів впливу демонструє, що 2014 рік увійшов в історію незалежної України як рік найскладніших випробувань. Україна зазнала територіальних втрат, постала перед загрозою економічного колапсу і втрати державності внаслідок агресії з боку ядерної держави - Росії.
Упродовж 2014 р. економіка України функціонувала в украй несприятливих умовах. Російська агресія завдала Україні безпрецедентних гуманітарних і соціальних втрат і спричинила серйозні деструктивні процеси, в т.ч. руйнацію інфраструктури на території бойових дій, дезорганізацію усталених виробничих зв’язків і критично важливих постачань ресурсів, часткову втрату зовнішніх ринків та експортного потенціалу. Водночас, абсолютно необхідне для країни кардинальне реформування внутрішніх економічних механізмів залишилося невиразним, а окремі зміни запроваджувалися дуже повільно.
Саме на реальному секторі економіки відобразився нищівний удар від збройного протистояння - розташовані у східних регіонах виробництва вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, що забезпечували значну частину внутрішнього промислового виробництва та експорту, зазнали величезних втрат, знищено низку транспортно-логістичних об’єктів. У 2014 р. відбулося значне прискорення темпів падіння промислового виробництва, яке за підсумками року становило 10,2%. Негативну динаміку продемонстрували всі основні агреговані види промислової діяльності: скорочення обсягів виробництва у добувній промисловості і розробленні кар’єрів становило 13,7%, переробній промисловості - 9,3%, постачанні електроенергії, газу, пари і кондиційованого повітря - 6,6%. Такий тренд багато в чому був зумовлений падінням виробництва у Донецькій та Луганській областях (на 31,5% і 42% відповідно у 2014 р.)