Курсовая работа (т): Аналіз фінансової системи Франції та розвиток фінансової системи в Україні

Відтак, ВВП у 2014 році скоротився на 6.8%. На думку голови нацбанку В. Гонтаревої: «2014 рік став для України та його народу переломним». І справді, деструктивні наслідки від гібридної війни та відчуження промислової артерії України виявилися вкрай критичними.

Динаміка макропоказників стала неконтрольованою: падіння позицій гривні спровокувало інфляцію, яка допомогла замаскувати втрату Криму і Донбасу. Умовно, фактичне зниження виробництва було перекрито зростанням внутрішніх цін, що не могло не позначитись на добробуті населення. Просте порівняння показує, що в 2014 році ціни росли в 50 разів інтенсивніше, ніж в 2013-му. Чудове уявлення про масштаб інфляції можна отримати на підставі індикатора, який називається дефлятор ВВП. Він відображає, наскільки виросли ціни в цілому в масштабах економіки. На сайті Міжнародного валютного фонду дефлятор ВВП України за підсумками 2014 позначений на рівні 47,4%. Такі оцінки відображають реальність, з якою зіткнулися жителі країни. Ціни на багато груп товарів, особливо на імпортовані, виросли в два і більше рази. [7]

Є ще кілька показників, які дозволяють оцінити справжній рівень добробуту населення України. Перший - це валовий дохід на одного жителя країни. У 2014 році він не виріс в порівнянні з 2013 роком, і склав близько 7500 грн. Але якщо в 2013 році це була майже 1000 доларів США, то за курсом на кінець 2014 року склала трохи менше 500 доларів. Падіння - рівно в два рази. Другий - номінальна заробітна плата, яка за даними Держстату в 2014 году зросла с 3619 до 4012 грн. В доларовому еквіваленті вона впала з 453 до 254 доларів.

Варто також оцінити і демографічні зрушення, які відбулися всередині України. За повідомлення Державної служби з надзвичайних ситуацій, із зони АТО переселилися 879 тис осіб, майже всі з Донецької та Луганської областей. Державному бюджету, який і без того перевантажений, об’єктивно складно фінансувати таку величезну кількість людей. Це створює проблему з житлом та соціальним забезпеченням переселенців. Транспорт, школи та лікарні в окремих регіонах перевантажені. Головна проблема на сьогодні полягає в тому, що переселенцям в умовах кризи і втрати промислових регіонів ніде працевлаштувати. За останні півтора року уряд і президент не реалізували жодної держпрограми, яка могла б створити робочі місця для населення.

Внаслідок стрімкого падіння обсягів виробництва і втрати основних промислових регіонів, 2015 рік видається для України ще важчим. Головний економіст Dragon Capital О. Бєлан зазначає: «За нашою оцінкою, падіння реального ВВП у першому півріччі 2015 склало 16,7% після зниження на 17,2% у першому кварталі 2015 року. Однак, різке скорочення виробництва в Донецькій і Луганській областях в результаті військових дій і часткової окупації пояснює лише половину цього зниження, у той час як ВВП на решті території України впав, за нашими оцінками, на 10,2%». Падіння обсягів виробництва у поточному році також пояснюється зменшенням попиту, що викликане зниженням рівня купівельної спроможності населення. Стрімка інфляція на тлі глибокої девальвації гривні сильно підірвала доходи населення, відповідно, вдарила по роздрібній торгівлі, по інвестиціям домогосподарств, що не могло не відбитися на макроекономічних показниках, зокрема на триваючому зменшенні обсягів виробництва.

Випробовуванням 2015-й рік став і для самих українців. Навіть дані Держстату [Таблиця 2.3.] демонструють прискорення темпів зубожіння населення. За даними служби статистики, у І кварталі 2015 року у порівнянні з аналогічним періодом 2014-го реальні доходи населення зменшилися на 23,5%.

Те, що темпи падіння добробуту населення продовжують наростати, добре видно по динаміці зниження реальної заробітної плати в країні.

Як бачимо, якщо в січні цього року середня реальна зарплата становила 82,7% від показника січня 2014-го, то з кожним місяцем її рівень знижується - до 76,5% у травні. При цьому необхідно враховувати, що офіційне зниження доходів і зарплат українців розраховується на підставі показників Держстату щодо зростання цін, а вони помітно нижче реальних. В таких умовах найбільш знедоленими є бюджетники - працівники бібліотек, музеїв, сфери освіти та охорони здоров’я. Відак, середньомісячна зарплата за січень-травень 2015 року становила у бібліотекарів, працівників архівів і музеїв - 2654 грн; у працівників охорони здоров’я - 2493 грн; у працівників сфери освіти - 2726 грн; у працівників поштової і кур’єрської служби - 2041 грн.

Структура сукупних ресурсів (без урахування тимчасово окупованої території Автономоної Республіки Крим та м. Севастополя)

Позицію уряду щодо цього питання неодноразово озвучували чиновники, які стверджують, що «грошей на підвищення зарплат і пенсій немає і навіть обіцяне з грудня цього року підвищення - під великим питанням». Скорочуються не тільки внутрішні джерела доходів населення, а й зовнішні джерела фінансування домогосподарств. Як повідомляє НБУ, в І кварталі 2015-го приватні грошові перекази в Україну скоротилися на 513 млн. дол. і становили 1053 млн. дол., що на 33% менше надходжень за аналогічний період минулого року.

Уряд не лише не робить якихось кроків, щоб полегшити і без того важке становище населення, але, навпаки, обіцяє подальше зростання тарифів ЖКГ і навіть лякає населення дефолтом. [4]

В результаті ми маємо динаміку падіння ВВП навіть більшу, ніж у минулому році. Беручи до уваги глибину економічного спаду з початку року, аналітики прогнозують гірші від очікувань показники. Відтак, МВФ очікує падіння економіки України в 2015 році на 9%. Раніше у Всесвітньому економічному прогнозі, який готують за участі МВФ та інших міжнародних фінансових донорів, зниження ВВП України у 2015 році оцінювали у 5,5%, а зростання у наступному - на 2%. Також МВФ прогнозує річну інфляцію на рівні 46%.

Однак, це ще не всі причини такого розвитку подій, голова Комітету економістів України А. Новак вважає, що саме дії українського уряду та Нацбанку призвели до погіршення економіки, і це знайшло відображення у прогнозі МВФ. А. Новак зазначає: «Погіршення прогнозу МВФ щодо української економіки означає, що МВФ бачить падіння ВВП не лише через війну, а й через дії уряду. Кабмін оголосив політику затягування поясів, тобто замороження зарплат і пенсій, і цим самим він зменшив купівельну здатність українців, що призводить лише до подальшого падіння економіки. А треба діяти з точністю до навпаки: має бути контрольована емісія для підвищення виплат. Щось подібне українська влада робила у 2000 році, тоді це справді поліпшило економічну ситуацію. В нас емісія є і досить суттєва, але вона витрачається передовсім на рефінансування банків. Тобто маємо не просто погіршення економіки через війну, маємо рукотворну економічну кризу».

Подальше зменшення обсягів виробництва, внаслідок вищеназваних причин, передбачає скорочення експорту, а відповідно і приток іноземної валюти, що послаблює позиції гривні і призводить до підвищення цін, тут і підвищується інфляція. Додаткова емісія грошей прискорює темпи її зростання. Таким чином, ми спостерігаємо, що однією з найвагоміших макроекономічних проблем є утворення механізму поєднання і взаємного підсилення процесів інфляції і падіння виробництва. Тобто, падіння ВВП стимулює прискорення інфляції, а швидкі темпи зростання цін, в свою чергу, стимулюють ще більші обсяги падіння виробництва. Однак, ще однією з причин прискорення темпів зростання інфляції в Україні є також підвищення урядом цін на енергоносії.

За офіційною статистикою, від початку 2014 року до листопада інфляція в Україні склала 21%. У 2015 р. інфляційні процеси стрімко прискорились. За підсумками квітня, інфляція досягла рекордного рівня - 60,9%. В середньому, за сім місяців 2015 споживчі ціни в Україні зросли на 39,3%. Нерівномірні зміни цін викликані впливом окремих факторів адміністративного і сезонного характеру.

Інфляція в Україні знецінює результати праці, руйнує грошову систему, провокує втечу національного капіталу за кордон, послаблює національну валюту, перешкоджає розвитку зовнішньої торгівлі та довгостроковим інвестиціям і економічному зростанню. Висока інфляція підриває можливості фінансування державного бюджету.

Справа в тому, що зростання доходів бюджету відбувається переважно в результаті певної реструктуризації в рамках податкової системи. Водночас, уряд очікує отримання значних ресурсів від ПДВ, акцизів, рентних платежів. Основне зростання видатків бюджету відбувається за рахунок оборони та обслуговування боргу. І ці статті зменшити не вдасться, навпаки, вони лише зростатимуть. Крім оборони і боргу збільшилися також витрати на регіони - однак це не справжнє збільшення, а зміна алгоритму розрахунку - додалися кошти з інших бюджетних витрат, які були і так пов’язані з регіонами. Всі інші видатки залишилися практично незмінними, а вливання в економіку значно зменшилися, в порівнянні з минулорічним держбюджетом. Менше вливань в економіку, за збільшення видатків означає дефіцит держбюджету. Покриття дефіциту здійснюється за рахунок емісії, влада вмикає друкарський верстат, автоматично прискорюючи інфляцію та стимулює падіння курсу національної валюти. Саме інфляційне покриття дефіциту підриває можливості фінансування держбюджету.

Зважаючи на очікуване падіння ВВП, найвірогідніше, збалансування номінальних показників бюджету відбуватиметься передусім за рахунок інфляційної складової - зростання цін, що одночасно дозволить отримувати відносно більші податкові надходження і здійснювати відносно менші реальні виплати. Таким чином ми спостерігаємо замкнуте коло, коли низькі макроекономічні показники, внаслідок їх взаємодії, ще більше погіршуються, підживлюючи один одного.

Найгіршим є те, що показники закладені в держбюджет не співпадають з реальними. Очікуваний рівень інфляції складає 26%, а падіння ВВП на рівні 5,5%, така тенденція унеможливлює забезпечення ефективного механізму реалізації розподілу бюджетних ресурсів. [8]

Функціонування української економіки в умовах поглиблення дисбалансу основних макроекономічних показників, призводить до погіршення якісної структури експорту. Україна мігрує до примітивного експортного кошика. Експерт з питань фінансової політики ІСД - А. Дешко зазначає: «З одного боку, у структурі українського ВВП експорт становить близько 50%, тож зв’язка «експорт-промисловість» є ключовою. З іншого - різке падіння експорту та економіки просто змушує уряд проявити активність і вже сьогодні шукати ефективні рішення для розв’язання стратегічних проблем. А проблеми надзвичайно серйозні». За перше півріччя 2015 р. обсяг промислової продукції скоротився на 21,2% порівняно з відповідним періодом минулого року. А це - не лише втрачені податкові надходження до бюджету, а й робочі місця та добробут населення. Такі депресивні тенденції в економіці у 2014 році помітно позначилася на зовнішній торгівлі: експорт товарів за перший квартал 2015 року скоротився на 29,3%. Падіння триває ще з минулого року, у 2014-му експорт товарів і послуг зменшився на 10,7 млрд дол., з них лише товарів - на 8,4 млрд. Все це - втрачені валютні надходження і додатковий курсовий тиск на валютному ринку. Можна припустити, що побоювання безпідставні, оскільки у нас позитивне торгівельне сальдо, але завдяки чому воно сформоване? За рахунок торгівлі послугами та більш швидкого падіння імпорту порівняно з експортом.

Зараз у світі багато вільних грошей та інвесторів, які горять ідеями і готові вкладати величезні суми в роботу, [Таблиця 2.3.1] але для того, щоб ці гроші прийшли саме в Україні, потрібні рівноцінні зусилля з нашого боку. Якщо ми не будемо працювати над поліпшенням інвестиційного клімату та створенням умов для розвитку бізнесу в нашій країні, то навіть заяви таких відомих людей, як Д. Сорос, не зможуть змінити ситуацію. В ході бізнес-форуму Forum One Ukraine, один із найуспішніших лондонських бізнесменів, засновник корпорації Virgin Group сер Р. Бренсон заявив: «Україна залишається інвестиційно-привабливою країною, незважаючи на всі економічні та військові потрясіння. Бізнесмен зазначив, що він закликав би своїх друзів вкладати в Україну, але сам на разі не готовий інвестувати. Хоча сфер, потенційно цікавих для мільярдера, вистачає».

Структура іноземних інвестицій в Україну за 2015

Характеристика домогосподарств (без урахування тимчасово окупованої території Автономоної Республіки Крим та м. Севастополя)

Розподіл населення за рівнем середньодушових еквівалентних загальних доходів (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції)

3. Шляхи виходу економіки України з кризи та створення умов для забезпечення економічного зростання

Пошуком шляхів виведення економіки України з кризового стану зайняті Президент і Верховна Рад а України, Кабінет МіністрівУкраїні, вчені-економісти, спеціалісти-практики. В основі цих пошуків є прагнення покращити соціально - економічну ситуацію в Україні, відновити вітчиз-няне виробництво, щоб створити базу для підвищення життевого рівня населення України.

Різні автори по різному бачать шляхи виведення економіки Украіни з кризового стану, в основі їх пошуків лежать різні підходи. Тому їх пропозиції дещо розходяться між собою. Одні автори пропонують повернутись назад в режим жорсткої планової економіки. Інші навпаки пропонують дати повну свободу підприємствам, надіючись, що ринок сам відрегулює стан економіки. Але на мій погляд обидва такі підходи не мають підстав бути повністю прийнятими за базові.

Період господарського життя, коли платоспроможний попит населення постійно стимулював підприємства дефіцитної економіки до пошуку резервів для розширення виробництва товарів і послуг, забезпечення повної зайнятості працездатного населення, минув. Однактоталітарна держава, рахуючись тільки зі своїми інтересами, неправильно використала цей сприятливий шанс і спрямовувала величезні ресурси не в мирну економіку, а на мілітарізацію, деформючи всю структуру народного господарства. Безумовно, таку затратну економіку необхідно було кардинально реформувати, але на користь головного суб'єкта суспільства - людини. Але наші «реформаторы» не врахували, що криза в Україні і країнах СНД специфічна і вимагає скорішого зупинення спаду виробництва, що викликається державною політикою, більш швидких темпів росту цін у порівнянні з зростанням доходів, що посилює специфіку - дефіцит товару і послуг. Держава цілеспрямовано стримує платоспроможний попит населення засобом зростання цін. Починаючи з 1992 року, реалізується ця політика, наступний її етап розпочатий в жовтні-грудні 1994 року. Який сенс нарощувати виробництво товарів, коли попит настільки низький, що підприємства змушені зупинятися, заздалегідь ідучи на скорочення виробництва і втрату ринків збуту і прибутків?

Виникла ситуація замкнутого кола: щоб вийти з кризового невиробництва, державі і всім суб'єктам ринкових відносин належить цілеспрямовано забезпечити зростання виробництва товарів та послуг і обсягу їхньої реалізації. Для цього необхідно збільшити інвестиції в розвиток галузей обох підрозділів, впровадити нові технології, підвищити кваліфікацію робітників і їхні доходи. Без зростання доходів втрачається мотивація робітників до якісної праці і неможливо досягнути економічного зростання в умовах ринку. Але з іншого боку, інфляція, побивши всі світові рекорди, диктує політику зростання податків і цін, банківського відсотка за кредити і зниження державних затрат, що сприяють спаду виробництва, дефіциту державного бюджету. Як розірвати це коло протиріч, призупинити економічний хаос і забезпечити реформування економіки шляхом становлення економічного порядку, що забезпечується синтезом державного регулювання ринкової економіки? ХХ сторіччя знає ефективність і результативність двох альтернативних напрямків: кейнсіанського і монетарного. Кейнсианство і його прибічники розробили теорію державного регулювання макроекономіки з метою її оздоровлення і стабілізації. Особливе місце відводиться державній антикризовій політиці, регулюванню інвестицій, рівня зайнятості, нагромадженню капіталу, економічному зростанню і соціалізації економіки. Реалізація ідей кейнсианства в країнах ринкової економіки сприяла розвитку державного регулювання економіки, хворій на кризу надвиробництва і монополізмом, її видужанню і поступовому реформуванню в нову соціально-економічну систему - ринкову. Така політика послідовно реалізувала стратегічну задачу - економічний розвиток і зростання добробуту народу, а також забезпечувала досягнення тактичної мети - стабілізації економіки і суспільство. В наших умовах швидкого загострення кризи державі слід взяти на озброєння ідеї даного економічного направлення.

Але Україна слідом за Росією намагається проводити реформи, взявши на озброєння монетаристську концепцію М. Фридмана, що виступає проти активного державного регулювання. Згідно даної концепції в регулюванні економіки вирішальна роль відводиться грошовому обігу і взаємозв'язку кількості грошей з величиною валового національного продукту. Такий взаємозв'язок стає провідним тільки в умовах розвиненої ринкової економіки, здатної виробляти високими темпами товари і послуги і вимагати забезпечення рівного розвитку платоспроможного попиту. Ідеї монетаризму гарні і правильні, але тільки без порушення логіки їхнього історичного виникнення і реалізації. Наприклад, спочатку треба здійснити приватизацію і роздержавлення, оснастити нові господарські структури передовою технікою і технологією, забезпечити приплив інвестицій в сферу матеріального виробництва нових товарів і послуг, створити стабілізаційний фонд для конвертованості національної грошової одиниці - гривні, а після цього здійснювати лібералізацію цін. [6]

Характерною ознакою кризи є порушення рівноваги грошового обміну, тобто порушення основного закону макроекономіки - закону грошового обміну.

Під час проведення беззастережної лібералізації зовнішньо-економічної діяльності склалася така ситуация, за якої банківська система

України, що є відносно досконалою з позицції ринкової системи взагалі, в маштабах світової економіки стала головним гальмом побутови саме ринкової економічної системи в Україні. Цей висновок стає прозорим з урахуванням того, що фундаментом ринкової системи є власне виробництво.

Сьогодні основна мета товарів широкого вжитку - імпорт (близько 95%), тому це означає, що в межах України українські гроші ідуть не на виробництво, а на фінансування іноземного виробництва.

За умов стабільної економіки, тобто за умов стабільного рівня виробництва та стабільної швидкості обороту грошей, в монетаристській економічній політиці панує твердження про те, що інфляція визначається як добуток відносного дефіциту бюджету на швидкість обороту грошей. Звідси позиція монетарної єкономічної політики - якомога більше зменшення дефіциту бюджету.

А коли нестабільна економіка, зміна обсягу виробництва стає головним чинником інфляциї, чого не може врахувати монетарна економічна політика через обмеження її висхідних положень.

Враховуючи, що інфляція залежить не тільки від дефіциту бюджету, а й передовсім від спаду чи приросту виробництва, від бартеру, кредитування комерційних банків національним банком, неконтрольованого приросту швидкості обороту грошей, ступеня лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, пов'язана з затримкою зарплати, зберіганням коштів населенням та розрахунками в іноземній валюті, рівнем «втечі» капіталу за кордон, та ін., можна стверджувати, що для України емісія грошей була б другорядним чинником, якби банківська система була взаємопов`язаною з виробництвом України, а в межах держави не порушувала б закон макроекономіки - закону обміну грошей.

Усе це підкреслює обмеженість та неефективність концепції і рекомендацій прибічників монетарної теорії у питаннях виявлення і, отже, усунення причин інфляції в умовах перехідної економіки.

Зрештою. Потрібно врахувати, що подолати інфляцію без відродження власного виробництва неможливо.

Фінансова стабілізація тільки за рахунок кредитів, жорсткої монетарної політики, за умов спаду виробництва, незахищеності свого ринку та виробника, невтручання держави в економіку призводитиме тільки до зростання зовнішньоекономічного боргу, загострення проблеми неплатежів, напруження в суспільстві, сприяння економічним злочинам, зубожінню широких верств населення.

В умовах сучасної економічної кризи держава не має права відмовлятися від активної антикризової політики, що спирається на апробовані в розвинутих країнах засоби, вироблені кейнсистами і реалізовані в них в ході реформування ринкової економіки в змішану, а після цього і в соціально орієнтовану економічну систему. Тільки тоді держава зможе в своїй політиці поклатися на ідеї монетаристської концепції, коли будуть створені передова база для економічного зростання високоякісних, конкурентноспроможних товарів і послуг, розвинена ринкова економіка, в якій інтереси виробників і споживачів, продавців і покупців знаходитимуться в рівновазі. В відповідності з цим по-іншому треба вирішувати проблему курсу валюти. Зараз доцільно говорити тільки про дві системи: фіксований і вільний курси валют.Історія знає 100 років існування фіксованого курсу валют, за допомогою якого держави змогли подолати кризу, інфляції, створити розвинену ринкову економіку. І тільки потім ввести вільний курс валют.

Єкономіст Грищук В.В. пропонує механiзм законодавчого регулювання вiносин суб’ектiв господарювання i держави, впровадження яких дозволило б:

. Спонукати пiдприємства та господарськi органiзацiї, незалежно вiд форм власностi та господарювання, до збiльшення випуску та реалiзацiї продукцiї в натурi при одночасному зниженнi її собiвартостi та цiни, в першу чергу виключно за рахунок наведення елементарного порядку на пiдприємствах, пошуку та швидкому впровадженню у виробництво ресурсо - зберiгаючих, наукоємких та високоефективних технологiй тому, що це буде економічно вигідно.

. Економiко - податковим методом сприяти зниженню витрат виробництва (обiгу), i, як наслiдок, створення передумов для зниження цiн та зростання попиту, в тому числi виробничого.

. Створити бiльш просту систему державного регулювання фондами споживання господарюючих суб’ектiв, що дасть можливiсть Уряду вiдiйти вiд встановлення верхньої межi витрат пiдприємств на заробiтну плату, та прийти до встановлення мiнiмальної зарплати на рiвнi реального споживчого кошика, i тим самим перекласти вiдповiдальнiсть перед найманими працiвниками за виплату зарплати на рiвнi прожиткового мiнiмуму на роботодавцiв, а державним органам здійснювати дiєвий контроль за його дотриманням. При цьому зросте питома вага витрат на оплату працi, а, значить, зростуть i суми вiдрахувань в пенсiйний та iншi фонди, що базуються на фондi оплати працi, що дасть можливiсть зменшити навантаження на бюджет в частинi компенсацiйних виплат населенню у виглядi субсидiй та дотацiй. При збiльшеннi загального фонду оплати працi збiльшиться маса подоходного податку iз заробiтної плати. Інші можливостi та переваги, що дає такий пiдхiд, можна розглянути окремо.

. Повернути 50%, а, можливо, бiльше тiньового торговельного обороту до легального, а, значить, оподатковуваного та керованого, що значно зменшить вплив тiньових грошей на цiни, iнфляцiю, фiнанси i приведе до їх стабiлiзацiї.

. Пiдприємствам поповнити власнi оборотнi кошти, нестача яких пiд час бурхливих iнфляцiйних процесiв привела до кризи платежiв в державi, включаючи заборгованiсть по заробiтнiй платi, в тому числi бюджетну. Сьогоднішня ситуація з національними грошима посилить кризу платежів саме через нестачу власних оборотних коштів у господарюючих суб’єктів.

. Залучити до легального обороту значну частину готiвкової вiльноконвертованої валюти, що знаходиться на руках у населення, i обслуговує в тому числi тiньовий обiг.

. Дозволить стимулювати банки на участь в довгстроковому кредитуванні підприємств, що пожвавить інвестиційну діяльність, а в цілому покращить інвестиційний клімат і, зрештою, підштовхне до зростання виробництва.

Що пропонується, зробити?

Перше. Перейти вiд спроб регулювання (читай обмеження та стримування росту) верхньої межi фонду оплати працi (споживання) в товарнiй (реалiзованнiй) продукцiї чи iншому аналогiчному показниковi до встановлення (з поетапним збiльшенням), нижньої межi (рiвня) витрат підприємств на олату працi (споживання). Рівень таких меж для різних галузей встановлюється на підставі аналітичних та статистичних розрахунків.

Що це дасть? Це дасть змогу підняти платоспроможність працюючого населення за рахунок зростання їх доходів в результаті поступового збільшення рiвня витрат на оплату працi на господарюючих суб’ектах незалежно вiд форм власностi, а значить i вартiсть робочої сили. Якщо цi рiшення приймаються, тодi стає ймовірним створення умов для пiдвищення продуктивностi працi на пiдприємствах, збiльшення випуску продукцiї, товарообороту i таке iнше.

Друге. В складi витрат виробництва (обiгу) стає можливим встановлювати не верхню, а нижню межу витрат на охорону та безпеку працi, а також на охорону навколишнього середовища, що є також дуже важливим для суспiльства. При встановленні жорсткого контролю з боку держави за повним і правильним використання цих коштів на промислових підприємствах, можливо буде менше техногенних катастроф та виробничих аварій з важкими наслідками.З iнших витрат можна було б нормувати верхню межу хiба - що витрат на виплату добових при вiдрядженнях за кордон.

Решту витрат можна було б не регламентувати взагалі. В ситуаціі, коли створені умови, при яких пiдприємства «захотiли б» економити на витратах, держава одержала б значне збiльшення надходжень до бюджету за рахунок збiльшення легального обороту, пожвавлення економiки та зростання виробництва.

Але для того, щоб у всiх господарюючих суб’ектiв не було бажання покрити витрати (що дійсно можуть зрости внаслiдок запропонованих заходiв) за рахунок пiдвищення цiн i тарифiв на продукцiю та послуги, як це робилося в 1992-1996 роках і робиться зараз, (керiвники добре навчилися аргументувати необхiднiсть пiвищення цiн на продукцiю своїх пiдприємств за рахунок так званих об’єктивних факторiв, приховуючи при цьому неефективнiсть внутрiгосподарського управлiння пiдприємством, а також спекулятивну вигоду), пропонується такиймеханiзм оподаткування, що економiчно не дозволив би це зробити, тобто прагнення досягнути прибутку, або покрити безгосподарність, виключно за рахунок збiльшення цiн та зменшення обсягiв виробництва було б заблоковано взагалi, але не силовим методом, (як це практикується навіть тепер - наприклад рішення про обмеження цін на деякі товари та рівнів торговельних надбавок), а стало б економiчно невигiдним для буль-якого пiдприємства чи органiзацiї, і в першу чергу монополістів.

Навiть навпаки, такий механiзм стимулював би зниження цiн пiдприємствами-виробниками, рiвнiв торговельних надбавок торговельними органiзацiями, рiвнiв процентних ставок за банкiвськi кредити, спонукав би збiльшувати обсяги виробництва, обiгу, оборотiв з кредитування підприємств-виробників, в тому числі довгострокового i т.д., що в кінцевому рахунку приведе до зростання виробництва та підвищення його ефективності.якщо цi рiшення допоможуть зрушити з мiсця виробництво, то країна виживе i стане на шлях розвитку, поступового, але впевненого руху вперед. Потрiбно лише шукати цi новi рiшення та механiзми, а не повертатись до старих, що призвели до занепаду, такого ганебного стану народу та держави.

На мій погляд пропозиції цього економіста є найбішь сприйнятні в умовах нинішнього стану української економіки, так як вони поєднують в собі елементи державного регулювання відносин суб'єктів господарювання і бюджету з ринковими механізмами, що регулюють економіку в ринкових умовах вільної конкуренції. [8]

Висновок

Падіння української економіки спричиняє взаємодія зовнішніх та внутрішніх чинників. Основними зовнішніми чинниками негативного впливу є ведення війни на території держави, серед внутрішніх можна виділити: відсутність комплексного підходу уряду до покращення макроекономічних показників, поєднання і взаємне підсилення яких призводить до негативних ефектів розвитку економіки. В результаті відбувається стрімке падіння ВВП і прискорюються темпи інфляції. Зменшення обсягів виробництва на тлі інфляційних та девальваційних процесів негативно впливають на динаміку експорту. Внутрішні політичні проблеми та посилення напруги в регіоні погіршують також інвестиційний клімат. Тотальна корупція та невідповідні умови ведення бізнесу призводять до відтоку інвестицій. За відсутності заходів стабілізації ситуації, продовжиться подальше падіння промислового виробництва, а ВВП скоротиться сильніше від очікуваного сценарію. Враховуючи те, якою широкою є програма необхідних реформ, ключовим питанням залишається здатність уряду впровадити всі необхідні реформи швидко та правильно. Щоб економіка запрацювала, потрібно підвищувати купівельну спроможність українців і орієнтуватись на внутрішнє споживання, надаючи робочі місця і підвищуючи заробітні плати. На противагу, «імітаційні» економічні реформи зводяться лише до виконання умов МВФ і політичних вимог країн-донорів, а також до підвищення тарифів з метою отримання чергового кредитного траншу.

Тож, перед Україною стоїть ще багато перешкод і випробувань на шляху до покращення економічних показників. Державі доведеться вирішити широкий спектр невідкладних проблем, пов’язаних з розробкою ефективної моделі антикризового регулювання економічних відносин, щоб максимальною мірою пом’якшити наслідки негативних впливів та розбалансованості механізмів регулювання економічної політики.

Список використаннх джерел

1 Фінанси - Юрій С.І., Федосов В.М. -18.5. Фінансова система Франції

1. Електронний ресурс: www //readbookz.com

2. Електронний ресупс: www //icps.com.ua/

3. Данні державної статистичної служби України

4.      Квасюк Б. «Сущність та особливовті кризи в Україні» // Економіка України - 2010 р.

5.      Клименко Г.Н., Нестеренко В.П. «Основи економічноі теорії: політичний аспект» Київ. «Вища Школа» 2014 р.

6.      Грищук В.В. «Про деякі шляхи виведення економіки України з Кризового стану». Записка до комісії Верховної Ради України з соціальних питань., 05.11.2015 р.