Курсовая работа (т): Автоматизована система земельного кадастру України

Четвертий реєстр це реєстр прав на земельну ділянку. Всі правові документи пов'язані як із земельними ділянками, так і з власниками чи користувачами. На одну земельну ділянку може бути десять і більше правових документів, і коли людину цікавить інформація про земельну ділянку, то вона повинна мати повний набір відомостей щодо правового режиму цієї ділянки.

Автоматизована кадастрова система повинна слугувати базою для Системи реєстрації прав. Це вимога Світового банку і просто сучасності. В Україні обов'язково повинна функціонувати Система реєстрації прав власності. Тільки маючи таку систему держава може гарантувати права власності та інші права на земельну ділянку, тільки тоді може бути більш привабливий інвестиційний клімат і тільки в такому випадку будуть працювати інститути іпотеки, з'являться на ринку землі, а в економіці України інвестори.

Кадастрова система в державі необхідна і Держкомзему для управління земельними ресурсами, тобто для реформування земельних відносин, для управління землеустроєм, використанням земель, їх охорони, моніторингу за цими процесами, для оцінки земель. Кадастрова система повинна слугувати інформаційною інфраструктурою ринку землі. Ця інформація повинна бути доступною, актуальною та прозорою.

Щодо картографічного забезпечення, то закликає вас до консолідації та співпраці. За даними ГУГККа в Україні є до 5% електронних карт (індексних карт, кадастрових карт), які використовуються для ведення кадастру. Хоча електронна карта є важливим атрибутом для ведення кадастру, сьогодні головне завдання - забезпечення фіскальної функції занесення інформації про земельні ділянки, щоб на базовому рівні не було білих плям. На першому етапі необхідно запровадити первинний облік земельних ділянок на основі кадастрових номерів, з даними про адресу, площу, кому належить земельна ділянка і її грошова оцінка, щоб забезпечити функції оподаткування земель.

Система Держкомзему, організаційна вертикальна. Згідно з цим створюється система державного земельного кадастру. Організаційна структура Держкомзему має трирівневу ієрархічну структуру. Це національний державний рівень, рівень Держкомзему, потім рівень регіонів - це 25 областей і міста Київ та Севастополь, тобто маємо 27 підрозділів. Далі базовий рівень це райони і міста обласного та районного підпорядкування (496 районів і близько 165 міст обласного та районного підпорядкування). Ми вважаємо за необхідне створення таких регіональних базових центрів земельні кадастрові бюро, вони в нас вже створені, тобто буде 660 таких центрів, бюро по всій Україні, де буде формуватись земельна кадастрова база даних, первинна база автоматизованого земельного кадастру. Є декілька поглядів щодо кількості земельних ділянок: від 30 до 100 млн. земельних ділянок, тобто вся територія України розбита на мозаїку земельних ділянок, які не мають перекриттів, а також "білих плям". Звідси виходить, що в одному районі база даних повинна містити близько 100 тисяч об'єктів обліку земельних ділянок. З погляду на інформатику це керування невеликими базами даних, але, враховуючи недостатню кількість кваліфікованих фахівців в регіонах, які ще й не забезпечені належними технічними засобами, програмними та ліцензійними продуктами, то щоб розвивати ці роботи на певному рівні, потрібен час і потрібні кошти.

Щоб користуватися цією системою, необхідні потужні комп'ютерні мережі, бо це розподілена база даних. При розробці концепції цієї системи є багато варіантів щодо реалізації даної системи трирівневої структури. Є пропозиції вести ці бази на регіональному рівні, створити централізовану базу даних, як, наприклад, це робиться в країнах з федеральним устроєм (Німеччина). Тут мова йшла тільки про кадастрову систему.

Завдання підрозділів Держкомзему в регіонах полягає не тільки в тому, щоб накопичувати і вести бази даних. Як показує аналіз роботи цих систем, то насправді там створюється не кадастрова система, а земельна інформаційна система, свого роду АСУ, тобто управління ресурсами, інформацією і документообігом. Тому в цій системі можна виділити декілька підсистем, в першу систему, що займається кадастровими справами, яка накопичує первинну інформацію, чітко вести її в цих стандартах, в форматах, делегувати цю інформацію наверх. Крім цього, є багато інших підсистем, які повязані з оцінкою земель, з підготовкою різних документів на забудову, на відведення земель і просто системи документообігу.

3. КОНЦЕПЦІЯ КАДАСТРУ - 2014

.1  «КАДАСТР - 2014» концепція кадастру майбутнього

Сучасна кадастрова система визнається більшістю фахівців як багатоцільова, яка за допомогою найсучасніших інформаційних технологій поєднує в собі всі функції раніше окремих систем реєстрації прав на нерухомість та кадастру. Саме функціям багатоцільової системи відповідає концепція “Кадастр 2014”, розробку якої було розпочато в 1994 році спеціальною робочою групою при Міжнародній федерації геодезистів. Головною метою концепції було передбачення кадастрової системи через 20 років. До головних принципів “Кадастру 2014” відносяться:

. “Кадастр 2014” є інституцією, яка фіксує та реєструє всі види прав та обмежень, що впливають на визначений контур земної поверхні відповідно до чотирьох принципів традиційної кадастрової системи, а саме: реєстрації, дозволу, відкритості та спеціалізації.

2. “Кадастр 2014” максимально використовує інформаційну технологію.

. “Кадастр 2014” повинен мати таку економічну структуру, яка б дозволила йому бути самоокупним.

Кадастр 2014 встановив базові визначення землі, кадастру, земельної реєстрації та земельних записів.

Земля - ділянка земної поверхні разом з водою, ґрунтами, скелями та мінералами під чи на них та повітряний простір над нею. Це охоплює всі речі, що відносяться до певної ділянки чи точки поверхні землі, включаючи усі водні поверхні[10].

Кадастр - методично сформований публічний (державний) реєстр даних про нерухомі власності (майна) в окремо взятій країні чи районі, який базується на зйомці їх меж (кадастровій зйомці). Ці власності систематично ідентифікуються за допомогою певних позначень. Контури власності та ідентифікатор ділянки, як правило, показано на картах великого масштабу, які, разом з реєстрами, показують для кожної окремої власності її суть, розмір, вартість та права, пов’язані з цією ділянкою.

Земельна реєстрація (реєстрація прав) - процес офіційного запису (обліку) прав на землю через документи чи титули на власність. Це значить, що існує офіційний реєстр (земельний реєстр) прав на землю чи документів стосовно змін в правовій ситуації щодо визначених одиниць земельної власності.

Земельна реєстрація та кадастр, як правило, доповнюють один одного, вони функціонують як узгоджені (інтерактивні) системи. Земельна реєстрація, в принципі, акцентує увагу на відношеннях суб'єкт-право, в той час як кадастр ставить в центр уваги відношення право-об'єкт.

З усіх цих базових понять випливає і саме визначення Кадастру 2014. Кадастр 2014 - це методично облаштований публічний реєстр даних стосовно всіх правових земельних об'єктів в певних країнах чи регіонах, який базується на топографічній зйомці їх меж. Такі правові земельні об'єкти систематично ідентифікуються за допомогою деяких окремих позначень. Вони визначаються цивільним чи публічним правом. Контури, ідентифікатор разом з описовою інформацією, виявляють для кожного земельного об'єкту його природу, розміри, вартість та юридичні права чи обмеження, пов'язані з земельним об'єктом. На доповнення до цієї описової інформації, яка визначає земельні об'єкти, Кадастр 2014 містить офіційні записи прав на земельні об'єкти.

Кадастр 2014 має охоплювати більш широкі сфери, ніж традиційний кадастр. Більшість країн мають систему земельних записів, складену з кадастру та земельно-реєстраційного компоненту. Кадастрова частина, як правило, виконується землемірами, а нотаріуси та юристи піклуються про частину земельної реєстрації. Результатом такого розподілу є дві різні організації, які займаються відповідними питаннями.

Незважаючи на розбіжності, усі існуючі на сьогодні кадастрові системи можна розглядати в ракурсі однієї з п’яти правових груп, що має місце у певній країні, а саме:

група загального права (більшість країн англомовного світу);

група цивільного права (Франція, Італія, Іспанія, Португалія та їхні колишні колонії);

група німецького права (Німеччина, Австрія, Швейцарія та інші німецькомовні країни);

група північно-європейського права (скандинавські країни);

група соціалістичного права (соціалістичні країни, колишні республіки СРСР)[9].

.2 Роль і місце земельного кадастру в національній інфраструктурі просторових даних

На сучасному етапі інформатизації суспільства однією з найважливіших проблем є створення єдиного національного інформаційного середовища, яке б акумулювало всі наявні види інформаційних ресурсів. До них, в першу чергу, відносяться просторові дані, інформація економічного та народногосподарського характеру, науково-технічні та інші дані, пов’язані з довкіллям та людською діяльністю. Інтеграція таких даних в єдину систему дає можливість створення та багатоцільового використання комплексного інформаційного середовища як в окремих регіонах, так і по країні в цілому. В першу чергу така інформація необхідна для оптимізації управлінських рішень на всіх рівнях. Вирішення цієї проблеми стало можливим завдяки інтенсивному розвитку та широкому запровадженню геоінформаційних технологій, які дають змогу накопичення даних та їх просторового аналізу. В міжнародній науково-технічній літературі такі просторові дані отримали назву геопросторових даних (geospatial data), а все, що пов’язано з їх формуванням, супроводом, підтримкою, технологічним забезпеченням та використанням - інфраструктурою геопросторових даних. На сьогодні проблема створення інфраструктури геопросторових даних сформувалась в самостійний науково-технічний напрям, який інтегрує в собі методологію ведення відомчих та галузевих кадастрів, геодезії та картографії, дистанційного зондування, ГІС- та Internet-технологій тощо. Найбільших успіхів у галузі створення національних інфраструктур геопросторових даних досягнуто в США, Австралії, Великобританії, Нідерландах, Новій Зеландії та Канаді. В цих країнах зазначена проблема вирішується на рівні національних програм на основі прийнятих планів заходів та створення відповідних інституцій зі збору, обробки та розповсюдження геопросторової інформації. В США національна інфраструктура геопросторових даних створюється відповідно до директиви Президента США від 3 квітня 1994 року, в якій наведено найбільш поширене на сьогодні визначення національної інфраструктури геопросторових даних - “національна інфраструктура геопросторових даних - це технологія, політика, стандарти та людські ресурси, які необхідні для отримання, обробки, зберігання, розповсюдження та поліпшення використання геопросторових даних”. Згідно з директивою “Геопросторові дані означають інформацію, яка визначає просторове місцезнаходження і характеристики природних та штучних об’єктів місцевості та меж на землі. Ця інформація може бути отримана, разом з іншими методами дистанційного зондування, картографування та геодезії”.

Головна мета створення інфраструктури геопросторових даних полягає в інтеграції просторових даних, підвищенні їх якості та забезпеченні оперативного доступу до даних та багатоцільового їх використання. Створення в Україні державної інфраструктури геопросторових даних дасть можливість проведення єдиної науково-технічної політики та системної координації робіт в галузі формування та використання інформаційних ресурсів, запровадження єдиних стандартів, уніфікованих технологій збору та обробки даних, уникнення дублювання робіт та інформації, забезпечення широкого доступу і ефективного використання даних місцевими органами самоврядування та державними органами, бізнесовими структурами і громадянами.

В Україні стан робіт зі створення національної інфраструктури геопросторових даних характеризується як початковий, але цій проблемі останнім часом приділяється значна увага. Актуальність цієї проблеми знайшла своє відображення в ряді законодавчих та нормативних актів з питань інформатики, ведення кадастрів, поліпшення картографічного забезпечення та інших. Питання створення національної інфраструктури геопросторових даних є постійною темою семінарів та конференцій, наукових публікацій. З цієї проблеми реалізується спільний українсько-шведський проект[12].

Першочерговою задачею створення в Україні національної інфраструктури геопросторових даних є розробка та прийняття Концепції її створення, в якій необхідно вирішити питання щодо інституційної основи, взаємодії постачальників та споживачів даних, складу та змісту просторових даних, стандартів представлення та обміну даними, організації баз метаданих та технологій ведення геопросторових даних.

Особлива роль у створенні інфраструктури геопросторових даних належить Державному земельному кадастру. Згідно з Земельним кодексом Державний земельний кадастр є інформаційною основою для ведення кадастру природних ресурсів та інших галузевих і відомчих кадастрів. На сьогодні в Україні або започатковані, або ведуться вже тривалий час роботи з ведення державного земельного кадастру, лісового та водного кадастрів, містобудівного кадастру населених пунктів, кадастрів родовищ і проявів корисних копалин, кадастру природних ресурсів, кадастру територій та об’єктів природно-заповідного фонду та інших. Слід зазначити, що всі перераховані кадастри зорієнтовано на застосування сучасних інформаційних та геоінформаційних технологій і повинні бути інтегрованими в єдиний інформаційний простір України.

Аналіз функціонального призначення кадастрів показує, що всі вони базуються на єдиній просторовій (геодезичній) основі і значною мірою на даних Державного земельного кадастру. Якщо з точки зору запобігання дублювання робіт та інформації, забезпечення економії коштів та скорочення часу на створення кадастрових систем кооперація та інтеграція розробок є просто доцільною, то з точки зору запровадження національної інфраструктури просторових даних така кооперація є вкрай необхідною. Інтеграція баз даних кадастрів, корпоративний підхід до формування та використання баз даних кадастрів можливий тільки за умови їх ведення на одному просторовому базисі, єдиній системі ідентифікації та класифікації об’єктів обліку кадастрів (в першу чергу земельних ділянок), основі застосування загальноприйнятих стандартів представлення та обміну даними за чітко регламентованими умовами і порядком надання та обміну інформацією.

Просторовою основою ведення зазначених кадастрів є так звані “базові геопросторові дані”, які являють собою стандартизований набір геопросторових даних, достатній для достовірної просторової прив’язки найбільшої кількості інших даних та їх оптимального застосування і обробки засобами ГІС.

Процес формування національної системи геопросторових даних повинен здійснюватись в два етапи.

На першому етапі формується регіональна система геопросторових даних, яка включає базові геопросторові дані та дані про локалізовані об’єкти, які мають просторову прив’язку (об’єкти обліку кадастрів). До складу базових геопросторових даних входять:

банк даних геодезичної мережі;

банк цифрових топографічних карт;

цифрові матеріали дистанційного зондування землі;

просторові дані Державного земельного кадастру;

просторові дані інших відомчих, галузевих та регіональних кадастрів.

В свою чергу просторові дані Державного земельного кадастру включають:

цифрові індексні кадастрові плани (з межами адміністративно-територіальних утворень та кадастрових зон);

цифрові чергові кадастрові плани (з межами кадастрових кварталів, земельних ділянок та об’єктів нерухомості);

цифрові тематичні карти земельного кадастру (з межами зон агровиробничих груп грунтів, екологічних, охоронних, економіко-планувальних та інших зон).

На другому етапі формується національна система геопросторових даних, яка, по суті, являє собою об’єднання регіональних систем геопросторових даних.

Структура національної системи геопросторових даних в складі базової системи геопросторових даних та семантичних даних про об’єкти обліку відомчих, галузевих та регіональних кадастрів наведена на рис.3.1.

Особливий статус баз даних Державного земельного кадастру в складі національної системи геопросторових даних визначається не тільки зазначеною геопросторовою інформацією про межі земельних ділянок та інших об’єктів обліку земельного кадастру, а також і інформацією про їх правовий стан[12].

Формування національної системи геопросторових даних повинно здійснюватись відповідно до прийнятих на державному рівні нормативних документів та стандартів.

Рис.3.1 Компоненти системи геопросторових даних

Висновок

На даний час в Україні завершився наступний етап земельних перетворень. Відбулися принципові, глибокі зміни в формі власності на землю, розв’язана проблема забезпечення громадян земельними ділянками, введена платність за землекористування, створенні передумови для розвитку ринку землі, був введений в дію з 1.01.2002 року Новий Земельний Кодекс України.

Необхідно зазначити, що даний період є не лише рубежем історичних віх в розвитку суспільства, а й відліку здійснення якісно нових завдань щодо формування земельних відносин. Земельні перетворення в Україні - це справа складна, багатогранна, яка потребує детально продуманих кроків, консолідації зусиль вчених, економістів, фахівців різного профілю.