- визначення основних типів поразок людини згідно специфіки можливої надзвичайної ситуації з метою забезпечення необхідного рівня кваліфікації медичного персоналу;
- створення необхідних запасів препаратів і відповідної медичної техніки, а в деяких випадках засобів індивідуального захисту;
- створення мобілізаційних шарів медичних бригад швидкого реагування і відробіток навиків роботи в екстремальних умовах;
- визначення основних і тимчасових місць подальшого лікування і відновлення потерпілих і евакуйованих з одночасним рішенням проблем матеріального забезпечення вказаних об'єктів.
4) Комплекс заходів інформаційного характеру розглядає питання максимально швидкого отримання і передачі об'єктивної інформації про розвиток надзвичайної ситуації і впливу її наслідків на навколишнє середовище. Передбачає:
- створення надійних систем екстреного сповіщення і постійного інформування населення про стан небезпечного об'єкту і розвиток можливих негативних подій на ньому;
- створення надійних дублюючих систем різних видів всередині і поза небезпечним об'єктом;
- забезпечення потреб населення в об'єктивній інформації про можливі надзвичайні ситуації і розповсюдження планів і сценаріїв поведінки під час реалізації потенційної загрози.
5) Комплекс заходів науково-практичного напряму передбачає дослідження проблем науковими методами і включає наступні напрями:
- визначення сукупності методів дослідження із забезпеченням відповідною матеріально-технічною і організаційною базою;
- вивчення перспектив розвитку, складання прогнозів і наукових рекомендацій до можливих напрямів подальшого розвитку небезпечного виробництва;
- створення науково обґрунтованих моделей і сценаріїв розвитку надзвичайних ситуацій і необхідних дій виробничого персоналу, ліквідаційних служб і населення в зоні можливого ураження;
- забезпечення відповідної теоретико-практичної підготовки фахівців з урахуванням міжнародного досвіду з даної проблеми;
- встановлення необхідних зв'язків із зарубіжними аналогічними інститутами з метою обміну інформацією і координації зусиль по дослідженню питань управління ризиком техногенних аварій.
6) Комплекс заходів фінансово-ресурсного напряму забезпечує формування необхідної матеріальної бази для попередження, зниження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. При цьому передбачається:
- створення специфічних фондів ризику, які формуються в результаті надходжень за рахунок особливої державної політики в галузі оподаткування, страхування, кредитування, штрафів і різних виплат;
- створення регіональних резервів матеріальних ресурсів для забезпечення ліквідації наслідків можливих надзвичайних ситуацій.
7) Заходи в галузі права передбачають організацію правової і законодавчої бази, яка гарантувала б право суб'єктів держави на безпечне існування. Сюди відноситься:
- контроль за дотриманням існуючих законодавчих актів в цій сфері (Закон про охорону навколишнього природного середовища, акти про охорону праці, медико-гігієнічні норми, порядок ліцензування діяльності небезпечних виробництв і т. д.) з можливим внесенням поправок і змін до них;
- розробка нових законодавчих і нормативних актів, регулюючих розвиток небезпечного виробництва і обмін інформацією навколо нього;
- проведення адаптації вітчизняних правових норм з даного питання в системі відповідного міжнародного права.
8) Комплекс заходів територіально-організаційного напряму передбачає забезпечення ефективного просторового розподілу системи управління ризиком. Включає наступні групи заходів:
- створення централізованого Координаційного Центру з боротьби з несприятливими подіями в межах держави;
- забезпечення розвитку підлеглих Центру регіональних систем безпеки, спосіб і форма функціонування яких залежать від соціально-економічних і природно-географічних особливостей регіонів;
- формування структур міжнародної співпраці в галузі безпеки на рівнях суміжних країн і міжнародної співпраці в цілому.
9) Комплекс заходів контролю передбачає проведення багаторівневого контролю за дотриманням і виконанням вимог і рекомендацій законодавства і відповідних інститутів з зниження рівня техногенної безпеки. Сюди відноситься:
- створення системи державної інспекції і контролю за розвитком і функціонуванням потенційно небезпечного виробництва;
- забезпечення можливостей для проведення експертизи положення небезпечних виробництв незалежними експертами і фахівцями міжнародних контрольних органів;
- забезпечення отримання об'єктивної інформації представниками громадськості і іншими зацікавленими сторонами.
10) Моніторинг екологічної безпеки потенційно небезпечного виробництва передбачає виконання таких завдань:
- створення необхідних матеріальних, адміністративних, фінансових, правових передумов для організації державної мережі моніторингу;
- наукове обґрунтування і законодавчо оформлене позначення об'єктів моніторингу і системи економічних і технологічних показників, стеження за якими є обов'язковим;
- матеріально-технічне і науково-організаційне забезпечення ефективної взаємодії відповідних державних управлінських структур і компонентів моніторингу;
- ефективне управління ризиком встановлює певні вимоги до заходів, направлених на зниження небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій як головної ланки механізму регулювання ризиком.
Дані заходи повинні об'єктивно відповідати вимогам комплексності, універсальності і специфічності. З погляду комплексності передбачається, що заходи проводяться необхідно цілим комплексом і на основі глибоких досліджень. Одиничність проведення заходів і їх «випадковість» повністю виключаються. Універсальність заходів розглядається як прийнятність їх проведення в надзвичайних ситуаціях природного і антропогенного характеру. Специфічність полягає в певних структурних особливостях комплексів заходів в процесі пониження вірогідності виникнення небезпечних ситуацій. Вона досягається тісною співпрацею зацікавлених державних структур з науковими організаціями, які ведуть дослідження в даній галузі. Крім того, результатом вказаної співпраці виступає науково обґрунтована концепція.
Розгляд, внесення поправок і змін і подальше впровадження в життя основних положень концепції управління ризиком дасть можливість найближчим часом забезпечити прийнятий рівень безпеки життєдіяльності економіки і суспільства.
ТЕМА 3. ФІЗІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ
ЗАНЯТТЯ 3.1. ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ ЛЮДИНИ В КОНТЕКСТІ ЙОГО ЗДОРОВ'Я І БЕЗПЕКИ
Учбове питання 1. Основи фізіології систем організму
Фізіологія системи кровообігу
Життєдіяльність організму можлива лише за умови доставки до кожної клітки живильних речовин, кисню, води і видалення продуктів обміну речовин, що виділяються кліткою. Це завдання виконує судинна система, що є системою трубок, що містять кров і лімфу, і серце центральний орган, що обумовлює рух цієї рідини.
Основні кровотворні органи: кістковий мозок, лімфатичні вузли, селезінка, вилочкова залоза.
Серце і кровоносні судини утворюють замкнуту систему, по якій кров рухається завдяки скороченням серцевого м'яза і гладких міоцитів стінок судин.
Кровоносні судини порожнисті трубчасті структурні елементи кровоносної системи, сприяючі циркуляції крові в організмі. Кровоносні судини представлені аортою, артеріями, що несуть кров від серця; венами, що несуть кров до серця; і мікроциркулярним руслом, що складаються з артерій, капілярів і вен.
Найбільш важливий відділ кровоносної системи капіляри, саме вони здійснюють обмін речовин і газообмін.
Об'єм крові (загальна кількість крові) в організмі дорослої людини складає в середньому 6 - 8% від маси тіла, що відповідає 5 - 6 л.
Полягає кров з рідкої частини плазми і зважених в ній формених елементів: еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів.
Лейкоцити безбарвні, функціонально різноманітні, рухомі клітки, здатні захоплювати і переварювати мікроорганізми і чужорідні частинки, а також виробляти антитіла. Еритроцити - без'ядерні клітки крові із замкнутою кровоносною системою, що містить гемоглобін. Вони переносять кисень від легенів до тканин тіла, а від них до легенів - вуглекислий газ. Еритроцити утворюються в кістковому мозку. Тромбоцити кров'яні пластинки, що є структурами неправильної форми, оточеними мембраною і позбавлені ядра; беруть участь в процесі згортання крові.
Кров, циркулююча в судинах, виконує наступні функції:
Транспортна – перенесення різних речовин: кисню, вуглекислого газу, живильних речовин, гормонів, медіаторів, електролітів, ферментів і ін.
Дихальна (різновид транспортної функції) – перенесення кисню від легенів до тканин організму, вуглекислого газу від кліток до легенів.
Трофічна (різновид транспортної функції) – перенесення основних живильних речовин від органів травлення до тканин організму.
Екскреторна (різновид транспортної функції) – транспорт кінцевих продуктів обміну речовин (сечовини, сечової кислоти і ін.), надлишку води, органічних і мінеральних речовин до органів їх виділення (нирки, потові залози, легені, кишечник).
Терморегуляторна – перенесення тепла від більш нагрітих органів до менш нагрітих.
Захисна – здійснення неспецифічного і специфічного імунітету, згортання крові оберігає від крововтрати при травмах.
Регуляторна (гуморальна) – доставка гормонів, пептидів, іонів і інших фізіологічно активних речовин від місць їх синтезу до кліток організму, що дозволяє здійснювати регуляцію багатьох фізіологічних функцій.
Гомеостатична – підтримка постійності внутрішнього середовища організму (кислотно-лужної рівноваги, водно-електролітного балансу і ін.).
Захворювання кровоносної системи
Лейкоз (лейкемія, білокрів'я) – пухлинні захворювання кровотворної тканини з ураженням кісткового мозку і витісненням нормальних паростків кровотворення, збільшенням лімфатичних вузлів і селезінки, змінами в картині крові і іншими проявами. Метод лікування – трансплантація кісткового мозку.
Тромбоз – утворення згустків крові в просвіті судин або в порожнинах серця. Розвитку тромбозу сприяють поразка судинної стінки (атеросклерозного, запального і іншого походження), уповільнення кровотоку, підвищення здатності згущуватися і в'язкості крові.
Фізіологія дихання
Людина і всі високоорганізовані живі істоти мають потребу для своєї нормальної життєдіяльності в постійному надходженні до тканин організму кисню, який використовується в складному біохімічному процесі окислення живильних речовин, внаслідок чого виділяється енергія і утворюється двоокис вуглецю і вода.
Дихання – синонім і невід'ємна ознака життя. «Поки дихаю – сподіваюся», затверджували стародавні римляни, а греки називали атмосферу «пасовищем життя». Людина в день з'їдає приблизно 1,24 кг їжі, випиває 2 л води, але вдихає понад 9 кг повітря (більше 10 000 л).
Дихання – це сукупність процесів, що забезпечують споживання організмом кисню і виділення двоокису вуглецю. В умовах спокою в організмі за 1 хвилину споживається в середньому 250 – 300 мл кисню і виділяється 200 – 250 мл вуглекислого газу. При фізичній роботі великої потужності потреба в кисні істотно зростає, і максимальне споживання кисню досягає у високо тренованих людей близько 6–7 л/хвилину. Дихання здійснює перенесення кисню з атмосферного повітря до тканин організму, а у зворотному напрямі проводить видалення вуглекислого газу з організму в атмосферу.
У людини розрізняють грудний, змішаний і черевний типи дихання. При цьому існує деяка відмінність в диханні у чоловіків і жінок. Чоловікам властиво «низьке» дихання, близьке до черевного. Жінки дихають більше «високо», і їх дихання ближче до грудного типа.
Розрізняють декілька етапів дихання:
Зовнішнє дихання – обмін газів між атмосферою і альвеолами.
Обмін газів між альвеолами і кров'ю легеневих капілярів.
Транспорт газів кров'ю – процес перенесення 02 від легенів до тканин і СО2 від тканин – до легенів.
Обмін 02 і СО2 між кров'ю капілярів і клітинами тканин організму.
Внутрішнє, або тканинне, дихання – біологічне окислення в мітохондріях клітки.
Захворювання органів дихання:
Гострий бронхіт – це запальний процес слизистої оболонки бронхів, що виникає унаслідок найрізноманітніших причин. До них відносяться інфекційні збудники, віруси, хімічні, фізичні або алергічні чинники. При бронхіті тканини уздовж стінок повітряпроводячих шляхів розпухають і виділяють велику кількість слизу.
Хронічний бронхіт – це прогресуюче запалення бронхів, що виявляється кашлем. Про хронічний характер процесу прийнято говорити, якщо кашель продовжується не менше 3 місяців в рік протягом 2 років підряд. Хронічний бронхіт – найпоширеніша форма хронічних неспецифічних захворювань легенів, що має тенденцію до почастішання.
Силікоз – захворювання людини, що викликається тривалим вдиханням пилу, що містить вільний двоокис кремнію, відноситься до професійних хвороб. Зустрічається у робочих гірничорудної, фарфоро-фаянсової, металургійної, машинобудівної промисловості. Силікоз – найбільш несприятливо протікаюче захворювання з групи пневмокониозів; частіше, ніж за інші, наголошуються приєднання туберкульозного процесу (т.з. силікотуберкульоз) і інші ускладнення.
Поняття "пневмонія" об'єднує цілу групу захворювань, які виявляються запальними процесом в легенях. Викликають цей процес, як відомо, мікроби (пневмококи, стафілококи, стрептококи, синегнійна паличка), віруси грипу А, В, С, парагрипу, аденовіруси і грибки. Чи має значення, хто з них спровокував гостру пневмонію? Так, має. Кожен мікроорганізм впливає на захворювання по-своєму і вимагає відповідного підбору антибіотиків (наприклад, пневмонія, викликана стафілококом, протікає особливо важко).
Емфізема – скупчення і розтягування повітрям або газом тканин або органу, що утворився.
Фізіологія травлення
Для нормальної життєдіяльності організму необхідний пластичний і енергетичний матеріал. Ці речовини поступають в організм з їжею. Але тільки мінеральні солі, вода і вітаміни засвоюються людиною в тому вигляді, в якому вони знаходяться в їжі. Білки, жири і вуглеводи потрапляють в організм у вигляді складних комплексів, і для того, щоб всмоктатися і піддатися засвоєнню, потрібна складна фізична і хімічна переробка їжі. При цьому компоненти їжі повинні втратити свою видову специфічність, інакше вони будуть прийняті системою імунітету як чужорідні речовини. Для цих цілей і служить система травлення.
Травлення сукупність фізичних, хімічних і фізіологічних процесів, що забезпечують обробку і перетворення харчових продуктів в прості хімічні сполуки, здатні засвоюватися клітками організму. Ці процеси йдуть в певній послідовності у всіх відділах травного тракту. Травний тракт представлений наступними органами: порожнина рота (язик бере участь в процесі жування, членороздільної мови, є органом смаку; основна функція зубів механічне подрібнення їжи); залози рота, основна функція яких слиновиникнення; глотка; стравохід; шлунок, форма якого постійно змінюється залежно від кількості з'їденої їжі і положення тіла, а об'єм його варіює від 1,5 до 4 літрів; тонкої і товстої кишки; печінка і жовчний міхур; підшлункова залоза.