Ефективність
державної інвестиційної та інноваційної політики на сучасному етапі розвитку
економіки
Вступ
інвестиційний інноваційний економіка
На сучасному етапі розвитку світового господарства однією з найважливіших та найактуальніших проблем для країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, є забезпечення економічного зростання та економічного розвитку. Забезпечення економічного зростання в Україні зумовлює високу актуальність проблеми досягнення його сталості та темпів. Досвід економічно розвинутих країн переконливо свідчить, що в сучасних умовах зазначені економічні параметри вирішальним чином залежать від масштабів та якісного рівня інвестиційної діяльності, структурно-технологічних змін на основі інновацій. Можна стверджувати, що саме рівень розвитку і динамізм інвестиційно-інноваційних процесів формують в сучасних умовах стратегічну основу сталого економічного зростання. Конкурентоспроможність національної економіки безпосередньо обумовлюється ефективністю державної політики у сфері управління інноваційними процесами. Лише ті держави, економічний розвиток яких здійснюється на засадах результативного використання інвестицій та інновацій, можуть зайняти гідне місце в глобальному конкурентному середовищі у довгостроковій перспективі. За оцінкою Світового економічного форуму (World Economic Forum) [8], Україна в 2013-2014 роках посідає 84 місце за індексом Глобальної конкурентоспроможності серед 148 країн, щодо яких проводилися відповідні розрахунки. В той час, як у 2013-2012 роках вона займала 73 місце. Таке стрімке зниження показників аж на 11 позицій вимагає пошуку нових шляхів забезпечення ефективності державної економічної політики. Активізація інноваційної діяльності на промислових підприємствах та інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим самим фундаментом, який визначає економічну міць країни, її конкурентоспроможність та перспективи на світовому ринку.
Темпи економічного зростання і добробут населення країни нерозривно пов’язані з ефективною державною інвестиційною політикою, забезпеченням оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням. Вирішальний вплив на формування цієї найважливішої макроекономічної пропорції справляють інвестиції.
Інвестиції відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капіталоутворення, на потенційний обсяг випуску та скупну пропозицію.
Таким чином, інвестиції по-різному можуть впливати на економіку:
● якщо суспільство обирає в поточному періоді таку структуру виробництва, яка сприяє технічному прогресу, воно забезпечує більші виробничі потужності в майбутньому, більше економічне зростання;
● якщо в суспільстві поточні пріоритети надаються споживчим товарам, то майбутнє економічне зростання, хоча і можливе, однак відбувається значно нижчими темпами, ніж за умов першої альтернативи.
Одні інвестиції приводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Їх називають працезаощадними інші інвестиції, навпаки, є фондозаощадними. Якщо перші приводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі - до збільшення зарплати стосовно прибутку. Насправді економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди. [5, c.7]
У визначенні поняття «інвестиції» проявляються різні тлумачення. Якщо звернутися до Закону України «Про інвестиційну діяльність», то у ньому інвестиціями визначено усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що складаються в підприємницьку та інші види діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [11, ст.1]. У українському тлумачному словнику «інвестиції» визначаються як грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що їх вкладають у різні види діяльності у виробничій та невиробничій сферах» [2].
В теперішній українській економіці, зустрічаються не поодинокі випадки підміни поняття сутності економічної теорії, коли звичайна купівля-продаж, навіть виробничої потужності, вважається інвестицією, чи інвестиційною діяльністю. Наприклад, продаж у 2006 році металургійного комбінату України «Криворіжсталь» німецькому підрозділу компанії Mittal Steel за майже 4,9 млрд. дол.США вважається інвестиційним процесом. Проте, це звичайна купівля-продаж. Подібне в Україні відбулося (і очевидно, буде відбуватися і у майбутньому) з продажем колишніх українських комерційних банків та інших активів. Сумарно цим теперішнім іноземним покупцям належить більше 3 млрд. дол. США банківських активів, які в Україні віднесено до інвестиційних.
Інвестиційна діяльність за ознакою впливу на
відтворювальні результати може мати одну з трьох форм: просте відтворення,
розширене відтворення та інноваційна діяльність. Форми інвестицій за ознакою
впливу на результати показано на мал.1.
Мал.1. Форми інвестицій за ознакою впливу на
відтворювальні результати [7, с. 62].
Найефективнішими є інвестиції, які здійснюються за рахунок науково-технічного прогресу, що дає змогу здешевити основний капітал і зменшити його витрати на одиницю продукції. Карл Маркс описав модель теорії інвестиційного процесу, що включає категорію інноваційної діяльності, яку він передбачив задовго до того, як вона стала актуальною. Він зробив висновок, що інновації є фактором, з одного боку, що протистоїть натиску ринку на виробника, а з іншого - засобом, що стимулює інвестування. [3]
Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» під інноваційною діяльністю розуміється - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацією результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [12, ст.1].
Інноваційна діяльність, як одна з форм інвестиційної діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. Видами інноваційної діяльності є:
● випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;
● прогресивні міжгалузеві структурні зміни;
● реалізація довгострокових науково-технічних програм із тривалими термінами окупності;
● фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил;
● розробка та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, які призначені для поліпшення економічного, соціального та екологічного стану суспільства. [1, с.97]
Інноваційна сфера, яка генерує важливу частину національного багатства - нематеріальні активи, створює фундамент конкурентоспроможності продукції на світовому ринку в довгостроковій перспективі.
Досвід економічно розвинутих країн переконливо
свідчить, що в сучасних умовах зазначені економічні параметри вирішальним чином
залежать від масштабів та якісного рівня інвестиційної діяльності,
структурно-технологічних змін на основі інновацій. Можна стверджувати, що саме
рівень розвитку і динамізм інвестиційно-інноваційних процесів формують в
сучасних умовах стратегічну основу сталого економічного зростання.
Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну та інноваційну діяльність. До основних актів законодавства, які формують правову основу інституційного забезпечення відносяться, зокрема:
● Конституція України,
● Закон України:
«Про місцеве самоврядування в Україні»,
«Про Кабінет Міністрів України»,
«Про місцеві державні адміністрації»,
«Про інвестиційну діяльність»,
«Про інноваційну діяльність»,
«Про режим іноземного інвестування»,
«Про концесію»,
«Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»,
«Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»,
«Про цінні папери та фондовий ринок»,
«Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»,
«Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу та технологій». [6]
Державне регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності в
Україні здійснюється представницькими та виконавчими органами влади, окремими
науковими, громадськими та професійними установами й організаціями,
господарюючими суб’єктами інвестиційної та інноваційної діяльності, які
передбачено спеціальним законодавством. Структура цих органів представлена на
мал. 2.
Мал. 2. Структура органів, що здійснюють державне регулювання
інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні
Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:
● прямого управління інвестиціями;
● регулювання умов інвестиційної діяльності;
● контролю за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками інвестиційного процесу та інвесторами.
Залежно від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності)
використовуються різні концепції державного регулювання.
Мал. 3. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності
Механізм державного регулювання інноваційної
діяльності утворює три блоки економічних відносин. Всі блоки взаємодіють між
собою, доповнюють один одного і нерозривно між собою пов’язані, а в сукупності
утворюють єдиний механізм державного регулювання інноваційної діяльності (див.
мал.4).
Мал. 4. Механізм державного регулювання
інвестиційної діяльності
Найефективнішим важелем державного регулювання інноваційної
діяльності є створення особливого податкового та митного режиму.
Характеризуючи сучасний стан інвестицій в Україні, можна зазначити, що на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості, незважаючи на щорічний приріст інвестицій в основний капітал. Так, загальний обсяг капітальних інвестицій у 2012 році склав 293691,9 млн.грн., що лише на 12,99% більше ніж у 2011 році.
Головним джерелом
фінансування капітальних інвестицій залишаються власні кошти підприємств і
організацій, за рахунок яких у 2012 році року освоєно 60% капіталовкладень.
Частка кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень
становила 17,0 %. За рахунок державного та місцевих бюджетів освоєно відповідно
9% відсотка та 2,0 відсотка капітальних інвестицій (див. мал. 5). Така
структура джерел фінансування капітальних інвестицій, зокрема домінування в ній
внесків за рахунок власних коштів підприємств, ставить в залежність розвиток
підприємств та їх інвестиційну активність від їх прибутковості.
Мал. 5. Структура
капітальних інвестицій у 2012 році за джерелами фінансування (складено за
матеріалами Державної служби статистики [4])
Значну питому вагу в
загальному обсязі інвестицій займають іноземні інвестиції. Аналіз показав, що
потоки прямих іноземних інвестицій значно зросли за останні роки. За даними
Державної служби статистики [4] станом на 1 жовтня 2012 року загальний обсяг
прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну (кумулятивно), склав 49362,3
млн. дол. США , що в розрахунку на одну особу становить понад 1 тис. дол. США
(див. мал.6).
Мал. 6. Динаміка обсягів
іноземних інвестицій в економіку України (складено за матеріалами Державної
служби статистики [4])
Як видно з малюнку, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну поступово збільшується (в середньому на 4700 млн. дол. США щороку). На сьогоднішній день на підприємствах промисловості зосереджено близько 31,4 % загального обсягу прямих інвестицій в Україну, а у фінансових установах - 32,5%.
До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Велика Британія, Франція, Швеція, Віргінські Острови, Британські та Сполучені Штати Америки. [4]
Згідно з розподілом прямих іноземних інвестицій по різним галузям на території України сформувалися певні пріоритетні зони інвестування. При цьому, слід зауважити, що існують певні критерії оцінки інвестиційної привабливості регіонів, до складу яких входить:
● рівень загального розвитку регіону;
● рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;
● демографічна характеристика;
● рівень розвитку ризикових відносин та комерційної інфраструктури;
● рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків [3].
За рівнем загального розвитку регіону лідируючі позиції займають такі області, як Київська, Донецька, Миколаївська, Одеська, Полтавська. За рівнем розвитку інвестиційної інфраструктури - Донецька, Львівська, Дніпропетровська, Харківська. З огляду на демографічну ситуацію найпривабливішими є Донецька, Дніпропетровська, Харківська області, АР Крим. За рівнем розвитку ризикових відносин та комерційної інфраструктури - Донецька, Львівська, Дніпропетровська області, АР Крим. За рівнем криміногенних, екологічних та інших ризиків - Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська, Рівненська області. [4]
В Україні створено умови для розвитку інноваційної
діяльності, сформовано основи нормативно-правової бази та механізми здійснення
інноваційної політики, а також створення умов для розвитку відповідної
інфраструктури. Проте, незважаючи на високий інноваційний потенціал,
інноваційна складова забезпечення економічного розвитку використовується слабо.
Стан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів науковців визначають
як кризовий. Так, останні статистичні дані свідчать про поступове зниження
інноваційної активності підприємств у галузі промисловості, яка займає одне з
головних місць у національній економіці. Хоча, спостерігається загальна тенденція
до зростання кількості промислових підприємств, що займаються інноваційною
діяльністю. (див. мал.7)
Мал. 7. Динаміка інноваційної
активності та впровадження інновацій на промислових підприємствах. (складено за матеріалами Державної служби статистики [4])