Необхідною умовою прибутковості діяльності будь - якого підприємства є правильна і раціональна організація його фінансів. Для того, щоб успішно функціонувати на ринку, кожне підприємство повинно формувати, розподіляти і використовувати фонди грошових коштів, обґрунтовано залучати зовнішні джерела фінансування. Фінанси підприємств за своєю сутністю - це складна економічна категорія.
Фінанси підприємств - це економічні відносини, що зв'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення (у вітчизняній економічній літературі). Проте останнім часом більшість економістів вважають, що фінанси підприємств - це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях, а також для фінансування інших видів діяльності підприємств [8, с. 13].
З допомогою державних
фінансів держава розподіляє і перерозподіляє значну частину валового
внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин. Суб'єктами
державних фінансів, з одного боку, є держава, з іншого - населення і суб'єкти
господарювання. В Україні державні фінанси як провідна сфера фінансової системи
держави опосередковують майже 80% усіх фінансових ресурсів і охоплюють
різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою
фінансову діяльність. До складу державних фінансів включають: сукупність усіх
бюджетів держави; централізовані та децентралізовані фонди цільового
призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм
власності; державний кредит; державне особисте і майнове страхування.
Рис. 1.1. Склад та
організація державних фінансів України
Господарським кодексом України передбачено дві групи суб’єктів господарювання державного сектора економіки:
) підприємства, що діють на основі лише державної власності;
) інші суб’єкти державного сектора економіки, що мають, крім акціонера - держави, також й інших акціонерів (учасників), однак держава забезпечує вирішальний вплив на господарську діяльність цих суб’єктів.
Стосовно правового статусу підприємств державної форми власності слід зазначити, що стаття 63 Господарського кодексу України визначає види та організаційні форми підприємств, що можуть діяти в Україні залежно від декількох критеріїв.
Так, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів [1]:
§ приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);
§ підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
§ комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
§ державне підприємство, що діє на основі державної власності;
§ підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).
Таким чином, державними підприємствами відповідно до Господарського кодексу України є підприємства, що діють на основі державної власності [1].
Відповідно до частини третьої статті 63 Господарського кодексу України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.
Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні або казенні підприємства.
Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб’єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.
Відповідно до статті 77 Господарського Кодексу казенні підприємства створюються в галузях народного господарства, в яких:
законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;
за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;
приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.
Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.
В Україні сьогодні також діють і державні підприємства корпоративного типу. На нашу думку, до цієї категорії державних підприємств відносяться державні акціонерні товариства, 100% акцій яких перебуває у державній власності. На сьогодні відсутні спеціальні правові норми, які б чітко відносили їх до такого виду, як «державні підприємства». На підставі аналізу положень Цивільного і Господарського кодексів України, Закону України «Про приватизацію державного майна» можна зробити висновок, що державні акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок державного майна і 100% акцій яких перебуває у державній власності, також є підприємствами державної форми власності [1].
У нинішніх умовах держава наділяє підприємства основними й оборотними коштами, і вони є повністю самостійними: мають баланс доходів і видатків, або фінансовий план. Вони вступають у господарські зв'язки і відносини з іншими підприємствами і збутовими організаціями, здійснюють з ними розрахунки, мають закінчений баланс прибутків і збитків. Реалізація підприємством продукції та послуг зумовлює необхідність грошових доходів і видатків, існування фінансових відносин і створення фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності. [9, с. 47]
Фінансові ресурси підприємства - це його грошові засоби, що перебувають у його постійному або частковому володінні для забезпечення умов безперебійної діяльності, а також достатніх доходів і накопичень [7, с. 9]. Джерелом фінансових ресурсів є створюваний підприємствами чистий продукт у грошовому вираженні.
Труднощі в розумінні суті фінансів полягають у тому, що економічне життя в державі постійно вимагає створення грошових фондів, тобто фондів фінансових ресурсів для задоволення різноманітних потреб. Ці фонди і є фінансами. Обсяг цих фондів характеризує кількісно і якісно масштаби діяльності та фінансові можливості підприємця, держави, громадянина, їхнє фінансове становище. Фінанси поділяють на державні і приватні.
Ознаки державних фінансів:
· це економічні відносини;
· це відносини з приводу мобілізації, розподілу та витрачання коштів;
· мета: виконання завдань та функцій держави.
Відмінності державних фінансів відповідно до приватних:
o держава застосовує примусовий порядок мобілізації фінансових ресурсів;
o державні фінанси дуже тісно пов'язані з грошовою системою держави;
o значний розмір державних фінансів;
o державні фінанси спрямовані на задоволення загальносуспільних потреб;
o пріоритет видатків над доходами [14, с. 174].
Джерелами формування майна суб'єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є:
§ грошові та матеріальні внески засновників;
§ доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
§ доходи від цінних паперів;
§ капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
§ надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;
§ кредити банків та інших кредиторів;
§ безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
§ інші джерела, не заборонені законом [2, с. 108].
Економічна система кожної держави включає низку підсистем: власності, управління, соціальних гарантій, цін, грошей, кредиту, фінансів та інших складових господарського механізму. Кожна із вказаних складових має свою сферу діяння і принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв’язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія. Вона визначає ефективність господарювання. Тому розмежування об’єктивних засад і суб’єктивних дій у їх використанні в процесі управління економікою є необхідною умовою ефективного розвитку.
Фінансам в економічній системі держави належить провідна роль. Це зумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні й якісні параметри будь - якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати дій. Обов’язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, здійснення державою своїх функцій, задоволення населенням своїх життєвих потреб немає фінансів. Фінанси мають забезпечити ефективне формування та використання фондів фінансових ресурсів як на макро -, так і на мікрорівнях для успішного здійснення господарської діяльності, виконання державою своїх функцій і задоволення громадянами власних потреб [20, с. 317].
Так, наприклад, держава створює централізовані фонди у формі бюджетів різних рівнів, інші цільові фонди - пенсійний, фонд зайнятості, інноваційний тощо для виконання функцій, покладених на неї конституцією. Підприємець створює фонд фінансових ресурсів у формі статутного фонду як для здійснення господарської діяльності, так і в процесі своєї роботи й використання її результатів, це фонди амортизації, оплати праці, відрахувань до централізованих фондів соціального характеру, фонд обігових коштів тощо. Після одержання виручки від реалізації продукції створюються фонди розвитку, задоволення соціальних потреб, виплати дивідендів за акціями та пайовими внесками, фонд розрахунків із бюджетом тощо. Громадянин, який одержує доходи в формі оплати праці чи з інших джерел, має в своєму розпорядженні певну суму грошей, але це ще не фінанси. Тут відбувся обмін праці на специфічний товар - гроші. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, тобто в акції та сертифікати або у певні внески до статутного фонду підприємства, чи в формі кредиту фізичній особі, завдяки чому одержуватиме певний дохід.
Призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для здійснення процесу створення, розподілу й використання валового внутрішнього продукту в державі. Це досягається шляхом створення й використання різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і кожного громадянина [6, с. 235]. Найважливіша роль належить фінансам на рівні господарських структур. Тут створення й використання фондів фінансових ресурсів спрямовані на підвищення ефективності господарської діяльності, тобто одержання високої норми прибутку на вкладений капітал. Досягнення визначеної мети імовірне при залученні фондів фінансових ресурсів на впровадження нових технологій, кращому використанні основних фондів через застосування методів прискореної амортизації, забезпечення великих резервів для підтримки зростання ефективності виробництва, підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності. Звісно, підвищення якості продукції потребує додаткових затрат фінансових ресурсів, але вони дають значний виробничий ефект і швидко окупаються.
Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращої організації виробництва. Вплив фінансів на ефективність виробництва на рівні господарської структури має свої обмеження, зумовлені обмеженістю ресурсів у кожній одиниці господарювання. Звісно, кожна певна виробнича структура повинна мати можливість створювати за результатами своєї діяльності фонди фінансових ресурсів, достатні за своїм обсягом для стимулювання соціального розвитку, високих результатів виробництва, його розширення та удосконалення. Проте тут фінанси виконують дещо локальну роль у господарських процесах.
Активне й дієве використання фінансів для підвищення ефективності економіки можливе лише тоді, коли фонди фінансових ресурсів на рівні підприємницьких структур доповнюються відповідними фондами на рівні держави. Йдеться про створення фондів фінансових ресурсів у складі державного бюджету або поза бюджетом. У складі державного чи місцевих бюджетів - це витрати на розвиток економіки в формі капітальних вкладень, дотацій, витрат на виконання окремих загальнодержавних комплексних програм [17, c. 340]. За умов перехідної економіки - це насамперед фонди, призначені для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково - дослідних робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій.
Треба зауважити, що на практиці задіяні різноманітні форми й методи використання фінансів для підвищення ефективності виробництва. Так, в Україні, поряд із асигнуваннями з бюджету на капітальні вкладення, виплату дотацій, субсидій, проведення деяких видів робіт у агрокомплексі, існують фонди конверсії та інноваційний фонд.
Пошук кращої можливості використання фондів фінансових ресурсів на всіх рівнях для підвищення ефективності виробництва шляхом фінансового забезпечення потреб розвитку економіки, стабілізації фінансового становища в державі - одне з основних завдань фінансової політики владних структур.
Роль фінансів найвідчутніше проявляється при розв’язанні соціальних проблем. Тут створюються фонди фінансових ресурсів для здійснення соціальних заходів як на рівні кожного громадянина для покриття витрат на соціальні цілі, так і на рівні господарських структур для задоволення соціальних, позабюджетних і благодійних фондів, а також фондів фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів [12, с. 89].
Проте вирішальна роль у задоволенні соціальних потреб належить фондам, які створюються державою. За нинішніх умов у більшості країн світу державою все більше виділяється коштів на вирішення соціальних питань, які одержали назву суспільних благ і послуг. Ці блага й послуги є не речовими, нетоварними, але вони істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.
Суспільні блага й послуги включають асигнування на національну безпеку й правопорядок, оборону, захист довкілля, освіту, охорону здоров’я, науку, спорт тощо. У західній фінансовій літературі детально опрацьована класифікація подібних благ. Ринок неспроможний забезпечити задоволення цих потреб. Крім цього, ринкові механізми виявилися нездатними своєчасно й ефективно реагувати на вказані потреби суспільства, що впливало на загальну ефективність економічної системи.