Отже, перед групою експертів необхідно поставити комплекс питань у такій послідовності:
а) виділити всі види діяльності підприємства, що приносять прибуток на даний момент;
б) на основі наявних даних про ринок збуту
оцінити, чи перевищує рівень прибутку для даного виду діяльності аналогічні
показники на інших підприємствах;
в) визначити ймовірну перспективу рентабельності цієї діяльності.
Якщо з економічної точки зору зазначений вид діяльності відповідає цілям підприємства і на даний момент, і в перспективі, а прибуток є вищим, аніж у конкуруючих фірм, то експерти повинні визначити, що саме в даному виді діяльності дозволяє отримувати прибуток. Відповідь на це питання і буде комерційною таємницею підприємства.
Так, для відомостей наукового характеру - це, як правило:
ідеї, винаходи, відкриття;
окремі формули;
нові технічні проекти;
нові методи організації праці та виробництва;
програмне забезпечення;
результати наукових досліджень.
Для відомостей технологічного характеру:
конструкторська документація, креслення, схеми, записи;
описи технологічних іспитів;
«ноу-хау»;
точні знання конструкційних характеристик виробів та оптимальних параметрів розроблювальних технологічних процесів (розміри, обсяги, конфігурація, процентний зміст компонентів, температура, тиск, час тощо);
відомості про матеріали, з яких виготовлені окремі деталі, умови експериментів, обладнання та устаткування, на якому вони проводилися і т. д.;
окремі нові або унікальні вимірювальні комплекси, прилади, верстати й устаткування, що використовуються на підприємстві.
Для відомостей ділового характеру:
відомості про укладені або заплановані контракти;
дані про постачальників та клієнтів;
огляди ринку, маркетингові дослідження;
інформація про конфіденційні переговори;
калькуляція витрат виробництва підприємства, структури цін, рівень прибутку;
плани розвитку підприємства та його інвестицій.
Якщо у виділенні вузлових відомостей виникають проблеми, то можна розглянути вид діяльності по окремих технологічних етапах, по логічному алгоритму дій, по тимчасових відрізках. У будь-якому випадку корисними будуть аналогічні приклади організації захисту секретів західними фірмами.
Варто врахувати й інші фактори. Наприклад,
підприємство може застосовувати загальновідомі методи організації виробництва,
технологічні прийоми, устаткування тощо і при цьому досягати високого прибутку.
Незважаючи на доступність таких даних, сам факт їх застосування може бути
комерційною таємницею.
.2 Теоретичні засади організаційно - правових
технологій захисту права на комерційну таємницю суб’єкта господарювання
Захист інформації, що становить комерційну таємницю, від несанкціонованого використання, зміни або знищення набуває сьогодні
першочергового значення. Забезпечення конфіденційності інформації - це спосіб запобігання несанкціонованого використання цінних відомостей та уникнення порушення прав і інтересів їхніх законних власників.
Вперше захист комерційної таємниці був передбачений у Законі СРСР «Про підприємства в СРСР» (№ 1529-I від 4 червня 1990 р.), де визначався термін «комерційна таємниця підприємства» та загальні риси її правового режиму. Під комерційною таємницею підприємства розумілись «пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства відомості, що не є державною таємницею».
Якщо вести мову про охорону інформації, яка використовується під час здійснення підприємницької діяльності, можна зазначити, що умовно виділяють два види охорони останньої, тобто два види так званої інформаційної безпеки: активну і пасивну. Пасивна охорона характеризується тим, що власник інформації надає їй режиму відкритості, доступності для всіх зацікавлених осіб, але для таких осіб встановлене обмеження щодо використання отриманої інформації у комерційних цілях. Саме власникові належить виключне право дозволяти використання такого роду інформації зацікавленим особам. Така охорона інформації передбачена патентним та авторським правом. Прикладом інформаційних об’єктів, на які поширюється пасивна охорона, є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки тощо. Що ж стосується охорони саме комерційної таємниці як об’єкта права інтелектуальної власності, то має місце застосування активної охорони інформації від несанкціонованого використання, яка пов’язана з тим, що власник встановлює певний режим доступу, наприклад, обмежує доступ до інформації достатньо вузьким колом фахівців з числа персоналу, організовує режимні зони на підприємстві, використовує носії інформації, що унеможливлюють несанкціоноване копіювання тощо.
Правовий захист інформації, що становить комерційну таємницю, здійснюється через закріплення у нормативних і установчих документах прав і обов’язків відповідних суб’єктів щодо порядку захисту відомостей з обмеженим доступом.
Загальноприйнятим є той факт, що захист порушених суб’єктивних прав на комерційну таємницю може здійснюватися у юрисдикційній і неюрисдикційній формах захисту. Юрисдикційна форма захисту є діяльністю уповноважених державних органів щодо захисту порушених прав або оспорюваних суб’єктивних прав. Суть цієї форми виражається в тому, що суб’єкт господарювання, чиє право на комерційну таємницю порушене, звертається за захистом до державних або інших компетентних органів.
Найбільшу увагу дослідженню форм захисту комерційної таємниці приділяє О. П. Сергєєв, який зазначає, що захист права на комерційну таємницю здійснюється майже в одній, а саме в юрисдикційній формі, суть якої полягає у звертанні за допомогою до компетентних державних органів. Самозахист порушених прав, за умови, що вона не перетворюється в самоправність, у розглянутій сфері зводиться до можливості самостійної нейтралізації і виведення з ладу технічних засобів, незаконно впроваджених третіми особами з метою одержання інформації, а також вживання оперативних заходів щодо дезінформації осіб, що незаконно одержали засекречені відомості, з метою запобігання можливого збитку від їхнього розголошення. У порядку самозахисту можуть, мабуть, застосовуватися і деякі санкції стосовно контрагентів у господарських договорах і найманих робітників, що порушують зобов’язання про нерозголошення конфіденційних відомостей. На думку вченого, основною формою захисту права на комерційну таємницю є юрисдикційна процедура, яка, у свою чергу, поділяється на судовий і адміністративний порядки. Загальновизнаного застосування набуває судовий порядок захисту, що припускає звернення з позовом про захист порушених прав до суду. Оскільки питання про комерційну таємницю безпосередньо пов’язане з підприємницькою діяльністю, ці позови переважно належать до підвідомств господарських судів. У тих випадках, коли як відповідач виступає працівник, який розголосив комерційну таємницю всупереч трудовому договору (контракту), справа розглядається в суді загальної юрисдикції [40, 629].
Відповідно до ч. 2 ст. 155 ГК України на об’єкти права інтелектуальної власності (зокрема і на комерційну таємницю) розповсюджуються загальні умови захисту прав інтелектуальної власності, визначені в ЦК України. Стаття 432 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 ЦК України. Проте ст. 432 ГК України закріплює специфічні, прийнятні лише щодо об’єктів права інтелектуальної власності способи захисту, що реалізуються в судовому порядку, такі як застосування невідкладних заходів з попередження порушення права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; припинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт або експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, використаних переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності.
Аналізуючи положення ст. 20 ГК України, де
визначені засоби захисту прав суб’єктів господарювання, можна дійти висновку,
що основними способами захисту права на комерційну таємницю є: визнання права
на комерційну таємницю; відновлення становища, що існувало до порушення права,
і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
визнання недійсним повністю або частково акта державного або іншого органу, що
суперечить законодавству і порушує право суб’єкта господарювання на комерційну
таємницю; відшкодування збитків, завданих порушенням права суб’єкта
господарювання на комерційну таємницю.
Розглянемо способи захисту, передбачені чинним законодавством у сфері комерційної таємниці.
Стосовно такого способу захисту, як визнання права на комерційну таємницю варто зазначити, що позов про визнання права на комерційну таємницю може бути використаний суб’єктом господарювання, коли має місце спір про порушення такого права, коли третя особа вимагає від суб’єкта господарювання без встановлених законом підстав розкрити інформацію, що становить комерційну таємницю.
Такий спосіб захисту, як відновлення положення, що існувало до порушення, має сенс, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, може бути ефективне лише у тому випадку, коли відомості, які становлять комерційну таємницю, були отримані третьою особою незаконним способом, але вона або не мала ще можливості з ними ознайомитися, або у разі, коли відомості були придбані незаконним способом з метою їх подальшої передачі й передача таких відомостей особі, зацікавленій у їх отриманні, ще не відбулася. Повинна мати місце можливість ліквідації наслідків порушення, наприклад, на особу, яка заволоділа інформацією за допомогою незаконних способів, може бути покладений обов’язок з повернення незаконно отриманої документації або знищення матеріальних носіїв інформації, на неї може бути накладена заборона на використання придбаної незаконним способом інформації, що становила комерційну таємницю, для особистих цілей.
Аналізуючи зарубіжну практику, науковці зазначають, що Закон про комерційну таємницю від 9 серпня 1979 р. США закріплює за законним володарем комерційної таємниці право на використання так званих судових заборон. Судові заборони обмежують подальше використання і розкриття комерційної таємниці, незаконно отриманої суб’єктом господарювання. Основний принцип застосування судової заборони такий: заборона триває так довго, як це необхідно для того, щоб ліквідовувати комерційну перевагу, отриману конкурентом шляхом незаконного привласнення комерційної таємниці. Якщо суб’єкт господарювання, що незаконно заволодів інформацією, яка є комерційною таємницею, не отримав ніякої вигоди від її використання, а подальше розкриття і використання комерційної таємниці не завдасть збитку колишньому власникові комерційної таємниці, заборонні обмеження щодо розкриття і використання не будуть введені. [33, 38].
Володар комерційної таємниці може також зажадати визнання недійсним акта державного органу або органу, якому наказано розкрити
відомості, складові комерційної таємниці, якщо дії цього органу виходять за межі компетенції, наданої йому згідно із законом, або іншим чином не відповідають закону.
Органи державної влади, правоохоронні органи для реалізації покладених на них завдань мають право отримувати інформацію від суб’єктів господарювання. Проте проблематичним є питання надання інформації, що становить комерційну таємницю.
На додаток до викладених вище способів захисту права на комерційну таємницю, у разі, коли особа отримала відомості, що становлять комерційну таємницю за договором, що передбачає обов’язок з виплати винагороди володарю права на комерційну таємницю, і не провела своєчасно такої виплати, суд має право за позовом сторони, що потерпіла, винести ухвалу про присудження до виконання цього обов’язку.
В межах судової форми захисту можливе застосування таких видів санкцій, як відшкодування збитків, що передбачено ч. 3 ст. 162 ГК України, та штрафні санкції.
Г. О. Сляднєва, керуючись нормами чинного законодавства, наголошує на можливості застосування таких способів захисту, як-то: вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, що використалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; публікація в засобах масової інформації відомостей
про порушення права інтелектуальної власності і зміст судового рішення про таке порушення (при цьому в публікації не повинна розкриватися суть комерційної таємниці); застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності [42,].
Одним із законодавчо закріплених способів захисту об’єктів прав інтелектуальної власності називають компенсацію. В науковій літературі, зокрема О. А. Підопригорою, підтримана доцільність застосування компенсації до комерційної таємниці. Автор зазначив, що компенсація повинна виплачуватися, крім компенсації збитків і прибутку, як міра покарання за порушення прав, і, можливо, в інших розмірах [33].
Питання про можливість застосування компенсації щодо комерційної таємниці не викликає сумніву, оскільки цей спосіб захисту закріплений у Розділі 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» ЦК України, тобто він застосовний до всіх об’єктів права інтелектуальної власності. Стаття 45(1) Угоди TRIPS також передбачає можливість застосування судом компенсації: суд може зобов’язати порушника виплатити правовласникові адекватну компенсацію за понесений ним у зв'язку з порушенням його права інтелектуальної власності збиток, заподіяний йому цим порушником, який свідомо знав або повинен був знати, що здійснює правопорушення. Щодо застосування компенсації як способу захисту комерційної таємниці зупинимося на думці, що компенсація за своїм характером є мірою відповідальності, проте вона не повинна застосовуватися як додаткове обтяження разом з відшкодуванням збитків. Компенсація не повинна замінювати відшкодування збитків, а повинна застосовуватися виключно в особливих випадках, коли у суду немає сумніву в наявності у потерпілого збитків, проте визначити їх точний розмір важко. Що стосується розміру компенсації, то встановлення чітких грошових рамок є недоцільним.
В умовах сьогодення особливої значимості набуває захист комерційної таємниці у відносинах економічної конкуренції. Це зумовлено тим, що
комерційна таємниця насамперед служить конкурентоздатності суб’єкта господарювання. Тому перш за все слід захищати комерційну таємницю від конкурентів − учасників економічної конкуренції. Безумовно, інформація, що містить комерційну таємницю, становить великий інтерес для конкурентів, тому що, скориставшись нею, конкуренти реально набувають можливості
позбавити свого суперника по ринку переваг, яких така інформація йому надавала.
З огляду на те, що захист комерційної таємниці у відносинах економічної конкуренції є найбільш значимим, розглянемо можливості охорони комерційної таємниці в таких умовах.
Як у науковій літературі, так і в нормах чинного законодавства неправомірне заволодіння або використання комерційної таємниці конкурента оцінюється як недобросовісна конкуренція. Г. Ф. Шершеневич зазначав, що проявом недобросовісної конкуренції визнається збирання чужих комерційних таємниць, чи підкуп службовців, чи направлення підставних робітників [48].
Ю. Капіца, досліджуючи проблеми захисту комерційної таємниці в європейських країнах, звертає увагу, що ч. 2 ст. 39 Угоди TRIPS передбачає: «Фізичним і юридичним особам повинна бути надана можливість перешкоджати тому, щоб інформація, що законно знаходиться під їх контролем, без їхньої згоди була розкрита, зібрана або використана іншими особами способом, що суперечить чесній комерційній практиці...». Під словосполученням «спосіб, що суперечить чесній комерційній практиці» для цілей TRIPS у міжнародній практиці мається на увазі, «...як мінімум, практика розірвання договору, підрив довіри, включаючи придбання закритої інформації третіми особами, яким було відомо або не було відомо в результаті грубої недбалості, що придбання такої інформації має на увазі таку практику» [15].