Курсова робота
«Облік процесу реалізації продукції»
Вступ
Актуальність теми полягає у тому, що сфера реалізації готової продукції (робіт, послуг) є важливішою сферою діяльності підприємства, оскільки саме у цієї сфері формується майбутній прибуток підприємства, а також набуває розвитку проблема подальшого вдосконалення методики бухгалтерського обліку, реалізації продукції з максимальним наближенням її до міжнародних стандартів. У зв’язку з цим потребує необхідної організації облік реалізації продукції.
Метою роботи є оцінка методологічних принципів і організаційних основ обліку реалізації продукції (товарів, послуг) з урахуванням міжнародного досвіду і розвитку ринкових відносин в Україні.
Для досягнення зазначеної мети визначені такі задачі:
вивчити економічну сутність процесу реалізації продукції (товарів, послуг);
дослідити методику формування в обліку інформації про доходи від реалізації продукції (товарів, послуг);
провести аналіз діючої нормативно-правової бази з питань реалізації продукції (товарів, послуг).
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів: Розділ 1 - Законодавчо - нормативна база бухгалтерського обліку визначає основні нормативні документи якими регламентується бухгалтерський облік; Розділ 2 - Реалізація продукції (товарів, робіт, послуг) як основне джерело доходів підприємства, що включає в себе: економічну сутність процесу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємством; методику формування в обліку інформації про доходи від реалізації продукції (товарів, послуг); методичні основи обліку реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та облік фінансових результатів; висновків, списку використаних джерел.
Загальний обсяг курсової роботи 26 сторінок.
Розділ
1. Законодавчо-нормативна база бухгалтерського обліку
Законодавчо-нормативна база бухгалтерського обліку описується і регламентується такими нормативними документами: Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (далі - П(С)БО); План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій та розроблена до нього Інструкція із застосування, затверджені наказом Міністерства фінансів України.
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності та поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно - правових форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність відповідно до чинного законодавства. Цей закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України,незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Закон включає в себе 5 розділів.
Розділ 1 називається «Загальні положення» і складається з 5 статей, в яких 1 - визначає терміни бухгалтерського обліку, 2 - сферу дії Закону, 3 - Мету бухгалтерського обліку та фінансової звітності, 4 - Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, 5 - Валюту бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Розділ 2 - «Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності» має дві статті: Стаття 6 «Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні» та Стаття 7 «Методологічна рада з бухгалтерського обліку».
Розділ 3 має назву «Організація та ведення бухгалтерського обліку».
Розділ 4 - Фінансова звітність, має 4 статті, в яких Стаття 11 містить Загальні вимоги до фінансової звітності; Стаття 12- Консолідована та зведена фінансова звітність. Стаття 13 - Звітний період. Стаття 14 - Подання та оприлюднення фінансової звітності. Стаття 15 - Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, який здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.
Розділ 5 Прикінцеві положення[19].
Важливим документом регламентації бухгалтерського обліку є План рахунків - це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, необхідних для відображення діяльності підприємств, організацій, установ. План рахунків бухгалтерського обліку застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб (далі - підприємства).
План рахунків 2012 року містить дев`ять класів.
Клас 1 "Необоротні активи" включає рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, довгострокової дебіторської заборгованості та інших необоротних активів, а також зносу необоротних активів.
Клас 2 "Запаси" об'єднує рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству предметів праці, призначених для обробки, переробки, використання у виробництві та для господарських потреб, а також малоцінних та швидкозношуваних предметів.
Клас З "Кошти, розрахунки та інші активи" охоплює рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух грошових коштів (у національній та іноземній валюті в касах, на поточних рахунках у банках), грошових документів, короткострокових векселів одержаних і фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів і витрат майбутніх періодів.
Клас 4 "Власний капітал та забезпечення зобов'язань" включає рахунки для узагальнення інформації про стан та рух коштів різновидностей власного капіталу - статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, неоплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів.
Клас 5 "Довгострокові зобов'язання" об'єднує рахунки для обліку та узагальнення даних заборгованості підприємства банкам за отримані від них кредити, за зобов'язаннями за залученими позиковими коштами, за виданими векселями, інша заборгованість, яка не підлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Клас 6 "Поточні зобов'язання" охоплює рахунки для обліку даних та узагальнення інформації про зобов'язання щодо короткострокових кредитів банків та виданих векселів, розрахунків з постачальниками та підрядниками, за податками і платежами, страхуванням, з оплати праці, учасниками, за іншими операціями, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Клас 7 "Доходи і результати діяльності" включає рахунки, призначені для узагальнення інформації про доходи від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також від надзвичайних подій. Тут відображають валові фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій.
Клас 8 "Витрати за елементами" об'єднує рахунки для узагальнення інформації про витрати підприємства протягом звітного року за елементами витрат: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація та інші операційні витрати. Інформація за цими рахунками необхідна для складання макроекономічних показників, зокрема показника валового внутрішнього продукту (ВВП).
Клас 9 "Витрати діяльності" охоплює рахунки, які застосовують для узагальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної, фінансової діяльності підприємства та витрати на запобігання надзвичайним подіям і ліквідацію їх наслідків.
Клас 0 "Позабалансові рахунки" включає рахунки, призначені для обліку майна і зобов'язань, які не підлягають відображенню у балансі.[21]
На основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) в Україні розроблені й діють національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку - П(С)БО. Національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.
За наказом №73 від 2 лютого 2013 року затверджено Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Цим Національним положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності. Норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім бюджетних установ).
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності[17].
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість" визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності[18].
Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам" визначає
методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати
(у грошовій і не грошовій формах) за роботи, виконані працівниками, та її
розкриття у фінансовій звітності[17].
Розділ II. Реалізація продукції (товарів, робіт, послуг) як основне джерело доходів підприємства
.1 Економічна сутність процесу
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємством
Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво суспільно необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її реалізації. Всі три процеси взаємопов’язані і взаємозумовлені, постійно змінюють один одного, забезпечуючи безперервний кругообіг господарських засобів. Найважливіший етап господарської діяльності підприємства, що завершує процес кругообігу капіталу - реалізація продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Реалізація продукції - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства, яка є його важливим показником.
Процес реалізації полягає у передачі готової продукції, створеної у процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу), але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації. Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і розширення виробництва. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців[6].
Реалізація продукції (робіт, послуг) - господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає передання права власності на продукцію (роботи, послуги) іншому суб’єктові підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань. Розрахунки за реалізовану продукцію (роботи, послуги) можуть здійснюватися у грошовій формі, а також шляхом товарообмінних (бартерних) операцій чи будь-яких видів погашення (заліку) взаємозаборгованості між сторонами господарської операції без проведення грошових розрахунків. На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:
а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності) - метод нарахування;
б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію - касовий метод.
Кінцевим результатом реалізації продукції є отримання економічних вигод у вигляді прибутку. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших обов’язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).
Як відомо, на обсяг виручки від реалізації істотно впливають зміна обсягу виробництва продукції разом із величиною залишків нереалізованої продукції, закладеною рентабельністю. За цим показником стоїть велика кількість різних видів продукції, різна номенклатура, неоднакова якість та ціни. У практиці господарювання підвищення частки високорентабельних товарів не завжди пов’язано з відповідним підвищенням якості цих товарів. Тому, розглядаючи зростання обсягів реалізації як фактор збільшення прибутку, важливо проаналізувати, за рахунок яких товарів здійснюється зростання прибутку й відповідно до цього формувати висновки щодо ролі зазначеного фактору[32].
Розмір прибутку залежить і від рівня цін. Політика ціноутворення на підприємстві є складним процесом, на який впливає система динамічних факторів: на макрорівні - рівень інфляції, попит на продукцію, ціни конкурентів, зниження платоспроможного попиту населення, державне регулювання в сфері податкового законодавства; на мікрорівні - форма власності підприємства, структура виробництва, рівень витрат, технічна оснащеність підприємства, вдосконалення технології, організація процесу виробництва, управління, кваліфікація персоналу, психологічні фактори.
Слід зазначити, що на сьогодні вітчизняні виробники всіх форм власності отримали більше можливостей у прийнятті рішень щодо формування цін. У всіх секторах економіки розширюється сфера застосування вільних цін і тарифів на продукцію, товари та послуги, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів (державні фіксовані та регульовані ціни).
Вільні (договірні) оптові й роздрібні ціни формуються тільки на договірних засадах між продавцями (виробниками чи посередниками) і споживачами. Ці умови забезпечуються розвитком ринкової конкуренції з боку незалежних товаровиробників, які здійснюють фінансово-господарську діяльність згідно з принципами самоокупності та самофінансування на підставі дії закону попиту й пропозиції[2].
Звернімось до чотирьох найвідоміших підходів до формування цін на підприємстві:
встановлення ціни, яку можуть дозволити собі покупці;
використання інформації про ціни конкурентів;
використання інформації про собівартість продукції;