Курсовая работа (т): Проблеми раціонального використання водних ресурсів у промисловості й комунальному господарстві та способи їх вирішення

Проблеми раціонального використання водних ресурсів у промисловості й комунальному господарстві та способи їх вирішення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет економіки та менеджменту

Кафедра управління

ОДЗ

з дисципліни "Основи екології"

на тему: "Проблеми раціонального використання водних ресурсів у промисловості й комунальному господарстві та способи їх вирішення"

Суми, 2014

Зміст

Вступ

1. Використання та охорона водних ресурсів у промисловості і комунальному господарстві

2. Проблеми раціонального використання водних ресурсів

3. Способи вирішення проблем раціонального використання водних ресурсів

4. Практична частина

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Водні ресурси - це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.

В Україні у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км³, з яких доступні для використання 56,2 км³. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік - 85,1 км³ (без Дунаю).60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% - за її межами (транзитний стік).

Головні ріки України: Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець. Дунай протікає по території України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км³ - переважно транзитний.

Всього на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища.

Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро-Донбас - 550 км, Сіверський Донець-Донбас - 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи. У районах надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).

В цілому водні ресурси України можна охарактеризувати як недостатні. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.

раціональне використання водний ресурс

Щонайбільше свіжої води (48% загального споживання) споживає промисловість, 40% води йде на потреби сільського господарства, 12% припадає на комунальне господарство міст та інших населених пунктів.

1. Використання та охорона водних ресурсів у промисловості і комунальному господарстві

За запасами водних ресурсів, доступними для користування, Україна належить до найменш забезпечених власними водними ресурсами європейських держав (в Україні питне водопостачання на 2/3 забезпечується за рахунок поверхневих вод).

Природне середовище і соціально-економічні системи невіддільні одне від одного. Захист чистого водного середовища, а також загроза дефіциту води потребують комплексного та раціонального підходу до використання водних ресурсів: це об'єктивна необхідність, яка випливає з умов соціально-економічного розвитку. [1, c.47-48].

Господарський комплекс України упродовж багатьох десятиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків, що призвело до катастрофічного екологічного стану, особливо водних систем. У промисловості це висока ресурсо - та енергоємність технологій, які в 2-3 рази перевищують ресурсо - і енергоємність виробництва в розвинутих країнах; високий рівень концентрації промислових об'єктів; відсутність чи недостатня потужність очисних споруд; недосконалість технологій очищення та низька ефективність існуючих очисних споруд; відсутність правових і економічних механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем; низький рівень екологічних знань; складне економічне становище країни в цілому. У сільськогосподарському секторі економіки це значна (50-60 %) розораність територій, яка на окремих водозборах річок сягнула 80-90 %; використання в сільськогосподарському обороті схилів, заплав річок; низький рівень агротехніки і технологій; недотримання науково обґрунтованих систем землеробства; нехтування природоохоронними, меліоративними, протиерозійними правилами, прийомами і способами. З полів щороку з поверхневим стоком виносяться в річки, озера, водосховища в середньому 11 млн. т гумусу, 0,4 млн. т фосфору, 7,0 млн. т калію. Значне забруднення землі і вод від великих тваринницьких комплексів (вони перевищують обсяг забруднень від всього міського населення). Однією з головних причин негативних наслідків антропогенного впливу на водні об'єкти є споживацьке відношення до них. Вода як природний ресурс на відміну від нафти, газу, вугілля щороку відновлюється в процесі глобального водообміну. Тому водні ресурси довго вважалися невичерпними та здатними до самоочищення. Однак збільшення впливу на водні джерела та ландшафти водозбірних басейнів призвело до порушення умов формування стоку і водного режиму, зниження самовідновлюваної спроможності водних ресурсів. Це зумовило зменшення водності річок, зниження їх біопродуктивності [3, c.21-25].

Через надмірне антропогенне навантаження, яке посилилось наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС, порушення умов формування водного стоку і природної рівноваги, що зумовило зниження якості водних ресурсів, вкрай загрозливе екологічне становище склалося майже в усіх річкових басейнах нашої країни. Вода, яка використовується для виробничих та господарських потреб, повертається у природні ланки як зворотна, у вигляді стічної і несе у собі розчинні солі, хімічні речовини, частки ґрунту та біологічні відходи, не характерні для живої природи.

Комплексна екологічна оцінка стану річок басейнів Дніпра за методикою, розробленою Українським НДІ водогосподарсько-екологічних проблем, показала, що немає жодного басейну, стан котрого можна було б класифікувати, як добрий. [5, c.115-117].

Розвиток сучасного виробництва супроводжується зростаючим залученням водних ресурсів такими водоємкими галузями, як промисловість, сільське та комунальне господарство. Незважаючи на те, що протягом останніх десятиріч інтенсивність водокористування залишилась постійною, а подекуди скоротилась, потенційна недостача води все ще має місце, особливо у міських ареалах. Проблема забезпечення населення і народного господарства свіжою водою дедалі загострюється. Залишаються проблемами витік води із розподільчих систем та неефективне використання води. Значні обсяги споживання води в економічній діяльності, зростання скидів забруднених вод у поверхневі водойми - основні чинники антропогенного навантаження на водні ресурси.

Соціально-економічний аспект цих вимог передбачає реалізацію заходів, спрямованих на удосконалення територіально-галузевої структури і технологій водокористування; забезпечення якісною питною водою і збереження здоров'я населення; запобігання шкідливій дії забрудненої води; сприяння стабільному розвитку регіонів; міжнародне співробітництво в галузі використання і охорони водного фонду; урахування екологічних обмежень і вимог при прийнятті соціальних та економічних рішень.

Екологічний аспект розвитку водно-господарського комплексу передбачає вжиття заходів, які забезпечують охорону водних джерел, їх водозбірних територій; раціональне використання водних ресурсів; збереження біологічної різноманітності; підвищення безпеки при використанні токсичних хімічних речовин; вирішення проблеми відходів.

Однією з найактуальніших і найболючіших проблем охорони та раціонального використання водних ресурсів була і залишається проблема фінансування водоохоронних заходів. Для досягнення конкретних позитивних результатів в усьому світі визнано найбільш ефективним застосування економічних методів регулювання водокористування і водоохоронної діяльності. Водоохоронна діяльність не можлива без економічної оцінки водних ресурсів, яка має відображати їх значення у загальному національному багатстві і в народному господарстві (у виробничих процесах і споживанні) і за якою чим обмеженіші запаси води, тим більшу економічну вартість вони повинні мати. [2, c.43-45].

Структура споживання водних ресурсів безпосередньо визначається рівнем промислового розвитку окремих держав, їх світовою спеціалізацією та густотою населення. В середньому у світі 16,6% від загального споживання вод займає побутова сфера, 31,1% - промисловість, 52,3% - сільське господарство. Для України аналогічні показники становлять 21,2%, 45,8%, 32,6% за даними 2004 року. При цьому в Україні зафіксована тенденція постійного зростання побутового споживання води (від 18,3% у 2000 р. до 21,2% у 2004 р.), стабільність промислового водоспоживання (коливання в межах 45,8% -47,1%) і незначне падіння сільськогосподарського використання води.

Виявлена динаміка і структура використання водних ресурсів України за основними секторами економіки пояснюється наступними макроекономічними факторами:

·              Зростанням частки імпортованої промислової продукції, що поступово витісняє товари національного виробництва. Таким чином спостерігається імпортування не тільки певних споживчих вартостей з інших економік, але й перенесенням витрат водних ресурсів інших держав на економіку України, відбувається так званий "імпорт віртуальної (економічної) води”.

·              Відсутністю стратегічного управління у водному секторі, що викликає деформацію структури забору вод, а також неефективність економічного механізму використання. Застаріла регуляторна і тарифна політика України у цій сфері зумовлює перевитрати води, низький рівень очищення стоків тощо. Сьогодні, спостерігається ситуація, коли забір води з водних об’єктів зменшується, а екологічний стан останніх погіршується швидкими темпами.

·              Погіршенням технічно-експлуатаційних характеристик водогосподарського комплексу України, а також швидкими темпами його науково-технічного старіння. Сьогодні, національне водне господарство майже не відрізняється від традиційно "радянського" водогосподарського комплексу, але фундаментальні інституційні трансформації соціально-економічної системи об’єктивно потребують адекватної зміни економічного механізму використання водних ресурсів. [4, c.88-90].

2. Проблеми раціонального використання водних ресурсів

Основними джерелами забруднення є стічні води промислових і комунальних підприємств, великих тваринницьких комплексів і ферм, зливові стоки в містах і змив дощовими потоками ядохімікатів і добрив з полів. Стічні води промислових підприємств утворяться на різних стадіях технологічних процесів.

З нафтовидобувною й нафтопереробною промисловістю, транспортуванням нафти й нафтопродуктів зв'язане поширення у водоймах самих стійких забруднювачів - нафтових масел. Кожна тонна нафти, розтікаючись по водній поверхні, утворить плівку з легких масел на площі до 12 км², що утрудняє газообмін з атмосферою. Середні фракції нафти, змішуючись із водою, утворять отрутну емульсію, що осідає на зябрах риб. Важкі масла - мазут - осідають на дно водойм, викликаючи токсичні отруєння фауни, загибель риб.

Основними факторами впливу теплоенергетики на гідросферу є викиди теплоти, наслідками яких можуть бути: постійне підвищення температури у водоймах, заростання водойм водоростями, порушення кисневого балансу, що створює погрозу для життя мешканців рік і озер.

Великий вплив на навколишнє середовище гідроелектростанцій, що проявляється як у період будівництва, так і експлуатації. Спорудження греблі приводить до значного затоплення прилягаючих територій, зміні гідрологічного й біологічного режимів рік. На мілководдя водоймищ широко поширене "цвітіння" води - результат навали синьо-зелених водоростей. Відмираючи, водорості в процесі розкладання виділяють фенол і інші отруйні речовини.

Небезпечними забруднювачами водойм є стічні води целюлозно-паперової промисловості. Вони містять органічні речовини, які в процесі окислювання поглинають кисень, викликають масову загибель риби, надають воді неприємний смак і запах.

Відходи хімічних і нафтохімічних виробництв, гірничодобувної промисловості засмічують воду солями й розчинами. Особливо небезпечні з'єднання ртуті, цинку, свинцю, миш'яку, молібдену й інших важких металів, що викликають надзвичайно небезпечні захворювання людей і здатних накопичуватися в організмах мешканців рік, озер, морів і океанів. [4, c.90-94].

Машинобудівний комплекс також є потенційним забруднювачем (стічні води, витік рідких продуктів або напівпродуктів і т.п.). Гальванічне виробництво - одне з найбільш великих джерел утворення стічних вод у машинобудуванні. Основними забруднювачами стічних вод у гальванічних виробництвах є іони важких металів, неорганічні кислоти й луги, ціаніди, поверхнево-активні речовини.

Сільськогосподарське виробництво в багатьох регіонах тягне забруднення поверхневих водойм. Отруйні речовини попадають у водойми у вигляді пестицидів, використовуваних для боротьби зі шкідниками й хворобами сільськогосподарських культур. Припускають, що від дії пестицидів скоротилося поголів'я тюленів у Балтиці, запаси промислової риби в Атлантиці. Значну небезпеку для водойм представляють змивані із сільськогосподарських полів нітрати, фосфати й калійні добрива. Стічні води великих тваринницьких комплексів відрізняються високою концентрацією розчинених і нерозчинених забруднюючих речовин.

Небезпечним забруднювачем є побутові стічні води й побутове сміття, які містять 30-40 % органічних речовин. Під час скидання й проходження матеріалу крізь стовп води частина забруднюючих речовин переходить у розчин, змінюючи якість води.

Особливу загрозу життю водойм і здоров'ю людей представляють радіоактивні забруднення. Поховання рідких і твердих радіоактивних відходів здійснювалося в морях і океанах багатьма країнами, що мають атомний флот і атомна промисловість. Нагромадження скинутих у море радіоактивних відходів, а також аварії атомних судів і підводних човнів становлять небезпеку не тільки для нинішнього, але й для майбутніх поколінь. [6, c.2-3].

Одна з найважливіших проблем, пов'язаних з раціональним веденням водного господарства, - збереження необхідної якості води у всіх водних джерелах. Однак більшість рік, що протікають у зонах великих і середніх промислових центрів, випробовують високий антропогенний вплив через надходження в них зі стічними водами значної кількості забруднюючих речовин. В умовах тісного взаємозв'язку поверхневих і підземних вод процеси забруднення поступово поширюються на все більші глибини.

В Україні важливе значення має охорона підземних водних ресурсів, особливо у степовій зоні, де вони найбільш інтенсивно використовуються. У зв'язку з цим широко застосовується метод штучного поповнення підземних вод.

Дуже актуальною є також проблема охорони малих річок і раціонального використання їх водних ресурсів. Через зменшення лісистості, водної ерозії, замулення, - осушувальної меліорації земель та з інших причин за останнє століття висохло понад 150 маленьких річок, у багатьох вода забруднюється стічними, дренажними та мінералізованими шахтними водами.