Материал: Регіональна економіка_НМЕТАУ

Проблема ефективного розвитку промисловості може бути вирішена зменшенням частки виробництва групи А та збільшенням обсягів асортименту та якості виробництва групи Б.

Одним із найбільш перевірених практикою методів аналізу і планування галузевої структури і міжгалузевих зв'язків є міжгалузевий баланс, тобто економічний документ, який містить систему економічних показників, що відображають конкретні пропорції виробництва і споживання кожного виду продукції.

Розміщення галузей промисловості в різних пунктах визначає територіальну структуру промисловості. В залежності від масштабів розвитку провислості виділяють різні елементи територіальної організації. Найпростішим елементом територіальної організації промисловості є промисловий пункт. Це невеликий населений пункт де є одне промислове підприємство. Якщо таких підприємств є декілька, то поселення називають промисловим центром. Останній за галузевою приналежністю підприємств може бути одногалузевим (лісовиробничим, металургійним тощо) чи багатогалузевим. Щодо взаємозв'язків між підприємствами, то в багатогалузевих вони можуть бути не вираженими. Наявність тісних взаємозв'язків свідчить про промисловий центр як промисловий комплекс.

Під промисловим комплексом розуміють поєднання взаємопов'язаних (технологічно, через комбінування і кооперування) підприємств на певній території. Економічний ефект тут досягається за рахунок спільного використання транспортної, енергетичної системи, природних і трудових ресурсів. Промисловий комплекс, який охоплює одне велике місто або декілька порівняно близько розташованих промислових центрів і пунктів, вважають промисловим вузлом. Якщо він сформувався в межах міської агломерації, де промислове виробництво відіграє містоутворюючу роль, то його називають промисловою агломерацією. Скупчення промислових агломерацій, вузлів, центрів та пунктів на певній території утворюють промислові райони. Виникають вони в основному у регіонах багатих на різні природні ресурси, особливо мінеральні, що зумовлює значний розвиток багатьох галузей промисловості та інших виробництв.

108

4.2 ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ ТА ЇЇ РЕГІОНІВ

Для характеристики рівня розвитку народного господарства використовується показник – валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) держави (регіону) відображає сукупну вартість товарів та послуг (у ринкових цінах), які вироблені у межах регіону за певний проміжок часу. Він є одним з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва, і вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання. Використання ВВП — кінцеве споживання товарів та послуг, валове накопичення основного капіталу, зміна запасів матеріальних оборотних коштів, чисте надбання цінностей і сальдо експорту та імпорту товарів і послуг.

ВВП — головний індикатор економічного розвитку і найбільш повний показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період. В Україні розрахунки ВВП здійснюють лише з середини 90-х із переходом від статистики Балансу народного господарства (БНГ) до прийнятої в усьому світі системи національних рахунків (СНР). На початку 1995 року Міністерство статистики України завершило розробку національних рахунків України згідно з концепцією затвердженою ООН у 1993 році. На динаміку ВВП у поточних цінах впливають зміни його фізичного обсягу і цін на товари та послуги. Щоб позбутися впливу цін, ВВП, національний дохід розраховують у зіставних цінах. Таким чином не враховується вплив інфляції.

У міжнародній статистиці показники динаміки використаного ВВП і національного доходу розраховують методом дефлювання. При цьому ВВП (або національний доход) у поточних цінах ділять на загальний індексдефлятор, який визначається на основі офіційно опублікованих індексів цін. При розрахунку індексу-дефлятора як ваги застосовують елементи ВВП базисного періоду. Так, у США як індекси-дефлятори використовують 14 індексів цін:

1)власних витрат на споживання;

109

2)товарів тривалого користування;

3)товарів короткочасного користування;

4)послуг;

5)валових приватних вітчизняних інвестицій;

6)нового будівництва;

7)житлового будівництва;

8)іншого будівництва;

9)засобів тривалого користування;

10)експорту товарів і послуг;

11)імпорту товарів і послуг;

12)державних закупівель товарів і послуг;

13)закупівель федерального уряду;

14)закупівель товарів і послуг штатами і муніципалітетами.

ВУкраїні індекс-дефлятор розраховують діленням валового випуску в поточних цінах на валовий випуск у зіставних цінах. У міжнародній статистиці, крім цих індексів, обчислюють індекси цін-дефляторів ВВП за категоріями продажу і витрат, формами власності для окремих категорій товарів власного споживання, продукції сільського господарства та ін. Динаміка валового внутрішнього продукту в Україні наведена в табл. 4.2.

Таблиця 4.2 - Валовий внутрішній продукт*

110

Продовження табл. 2.4

*Статистичний щорічник України за 2010р .

В2010 р. ВВП (у фактичних цінах) становив 924840 млн. грн., що в розрахунку на душу населення становить 1824 грн. на місяць.

Склад валового внутрішнього продукту за 2008-2010 рр. наведено у таблиці 4.3.

Таблиця 4.3 - Склад валового внутрішнього продукту за 2008-2010 рр. (млн. грн.) *

Продовження табл. 4.3

* Статистичний щорічник України за 2010р .

112