Материал: Регіональна економіка_НМЕТАУ

5.2.2 Розміщення населення

Аналіз розміщення населення виконується на підставі даних переписів населення та матеріалів поточного обліку міграційних потоків, що здійснюється органами МВС.

Розміщення населення розглядається статистикою у двох напрямах: з погляду розселення його за окремими регіонами та видами поселень, а також з погляду концентрації населення в кожному регіоні.

Процес розселення відбивають розподіли чисельності населення країни за адміністративно-територіальними одиницями (дивись таблицю 5.16); за найбільш заселеними пунктами.

Останнім часом в науково-практичних статистичних дослідженнях використовується типологічне групування чисельності населення за демографічними зонами.

Демографічні зони - регіони, що мають специфічну демографічну ситуацію, а також спільні умови формування та прояву демографічних процесів. Вирізняють 5 демографічних зон України:

-столична (м. Київ та Київська обл.);

-центральна (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська обл.);

-південно-східна (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська та Харківська обл.);

-південна (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська обл.);

-західна (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька обл.).

Визначальним є поділ населення за видом поселення на міське та сільське. Міським населенням є населення, що мешкає в населених пунктах (міста та селища міського типу, включаючи робітничі та курортні селища), з чисельністю населення та часткою зайнятих в несільськогосподарських галузях, не нижчими за встановлену межу. В Україні нижньою межею чисельності вважається 10 тис. осіб та частка зайнятих - 75%. В різних країнах ці межі коливаються.

168

Таблиця 5.16 - Розміщення наявного населення за адміністративнотериторіальним устроєм України (станом на 1 серпня 2010) [ 2 ]

За даними розподілів обчислюють частку й співвідношення міського та сільського населення, співвідношення населення окремих зон чи регіонів, темпи зміни чисельності та частки населення регіонів, зон та видів поселення.

Окреме місце посідає показник густоти населення (щільністі), осіб/км2, що є критерієм концентрації розміщення населення по території.

169

Обидва показники, що порівнюються, є моментні (реєструються станом на 01.01 кожного року).

Густота населення в межах окремих регіонів, поселень істотно відрізняється, тому цей показник використовується у порівняльному та динамічному аналізі.

На підставі густоти населення окремих районів складають статистичні групування, визначають частку густозаселених або обезлюднених регіонів; обчислюють показники локалізації та концентрації.

Визначають також середній розмір населених пунктів за чисельністю мешканців, а також середню густоту населення окремих зон або країни в цілому.

В Україні триває процес концентрації населення в індустріальних та високоурбанізованих регіонах: збільшується щільність населення столичної (107 осіб/км2 ), південно-східної демографічних зон (127 осіб/км2 ), де зосереджується виробничий та діловий світ. На 01.01.2011 щільність населення України склала 76 осіб/км2 .

Міське населення України проживає у різних типах поселень: малих містах (з населенням до 50 тис. жителів), середніх (50 - 100 тис. жителів), великих (100 - 250 тис. жителів), крупних (250 - 500 тис. жителів) і найкрупніших (понад 500 тис. жителів), а також у селищах міського типу.

Поповнюються великі міста з чисельністю понад 100 тис. осіб, підвищується частка міського населення. Загальне число міст в Україні на

01.01.1990 складало 436, а на 01.01.2011 склало 459. Також на на 01.01.2011

селищ міського типу склало 885, а сельских населених пунктів 28457.

У столиці України – м. Києві кількість населення на 01.01.2011 складала 2,78 млн. осіб.

Дані щодо кількості населення міст, в яких проживала понад 100 тис. осіб, наведено в таблиці 5.17.

170

Таблиця 5.17 - Кількість населення в окремих містах України (станом на 1 січня 2011) [ 2 ]

5.2.3 Природний рух та відтворення населення

Відтворення населення — це безперервне його оновлення за рахунок появи одних життів і зникнення інших. Ця заміна поколінь людей лежить в основі природного руху населення.

Природний рух — процес зміни чисельності та складу населення внаслідок його відтворення.

Об’єктом дослідження природного руху є такі статистичні сукупності: чисельність померлих, чисельність народжених, число зареєстрованих шлюбів та розлучень, а також чисельність усього населення та окремих його контингентів (дітородний контингент жінок, шлюбоздатне населення). При вивченні народжуваності крім народжених ураховуються ще дві сукупності: матерів та випадків народжень.

Джерелом даних щодо всіх зазначених сукупностей є дані поточного обліку, що реєструються в записах актів громадянського стану (РАГС).

Екстенсивний аналіз передбачає визначення абсолютних розмірів природного приросту та його складових, а саме: чисельності померлих, народжених за період (як правило, за один рік); чисельності зареєстрованих шлюбів та розлучень. Зазначені абсолютні показники подаються як у цілому

171

по країні, так і за окремими регіонами (областями, демографічними зонами) і видами поселення (міське, сільське). Вони наводяться також окремо за кожною статтю та віковою групою. Абсолютний розмір природного приросту визначається за формулою

де ∆e — природний приріст чисельності населення за період (рік); N — чисельність народжених за період (рік); М — чисельність померлих за той самий період. Отже, ∆е може набувати додатних та від’ємних значень або

дорівнювати нулю.

Динаміку природного руху чисельності населення оцінюють а допомогою коефіцієнтів: коефіцієнт народжуваності, коефіцієнт смертності, коефіцієнт природного приросту. Ці коефіцієнти розраховують на 1000 душ населення і виміряються у проміле.

Загальний коефіцієнт смертності — показує, скільки в середньому померлих припадає на 1000 осіб населення за період, що розглядається. Як правило, це однорічний період, тому враховується середньорічне населення:

де М — число померлих за рік;

S — середньорічна чисельність населення.

Загальний коефіцієнт смертності відбиває не тільки інтенсивність вимирання населення, а і вплив його статево-вікової структури.

Загальний коефіцієнт народжуваності обчислюється в розрахунку на 1000 осіб усього населення регіону:

де N — число народжених за рік;

S — середньорічна чисельність населення.

Відтворення всього населення характеризують абсолютні та відносні показники природного приросту ∆e і ke :

172