Материал: Регіональна економіка_НМЕТАУ

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом.

Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21 - 22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скорочення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4 до 10,5 млн. куб. м, тобто майже на 30%.

Вікова структура лісів України характеризується такими співвідношеннями: молодники займають 45,4% площі, середньовікові - 37,7%, достигаючі та стиглі - відповідно 10,1% і 6,8%, що в 1,5-2 рази нижче оптимальних величин. За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових насаджень загинула від промислових викидів і постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім того, загальний стан лісів України не відповідає екологоекономічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється у складних економічних умовах.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва; скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

Вирішення названих проблем тісно пов'язано з розширеним відтворенням лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охорони і використання.

Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб

країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних

158

екологічних функцій і лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні можливості лісового господарства України.

Рекреаційні ресурси. Поняття «рекреація» пов’язане з розвитком суспільства, урбанізацією, відірваністю людини від природи. Воно виникло тоді, коли людина оцінила значення природи для відпочинку, лікування, відновлення фізичних і духовних сил.

Рекреаційні ресурси – сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їхніх елементів, які залучені в туристичну індустрію і сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності.

Розрізняють природні та культурно-історичні ресурси. Природні рекреаційні ресурси – це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об’єкти. До них належать морські узбережжя, береги річок і озер, гори, лісові масиви, виходи мінеральних джерел і лікувальних грязей. Там відпочивальники і туристи знаходять найбільшу різноманітність і мальовничість природних ландшафтів, багатство рослинності, цілющий клімат, гарні можливості для відпочинку, занять спортом, полювання, риболовлі та ін. Головні форми природно-рекреаційних територій – зелені зони навколо великих міст, заповідники, національні парки тощо.

Культурно-історичні рекреаційні ресурси – культурні об’єкти,

пам’ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території. Наприклад, Києво-Печерська лавра і Софійський собор у Києві, Вестмінстер у Лондоні, Версальський палацово-парковий комплекс під Парижем, римський Колізей, афінський Акрополь, єгипетські піраміди, гробниця Тадж-Махал в Агрі (Індія), статуя Свободи в Нью-Йорку тощо.

За характером використання (для відпочинку, туризму, лікування тощо) рекреаційні ресурси поділяють на чотири головні типи:

-рекреаційно-оздоровчі;

-рекреаційно-спортивні;

-рекреаційно-лікувальні;

-рекреаційно-пізнавальні.

Зі зростанням чисельності населення Землі, швидкими темпами збільшуються і масштаби рекреаційної діяльності. Так, у США близько 8 %

федеральних земель використовують для потреб рекреації.

159

Раціональне використання рекреаційних ресурсів є дуже вигідним бізнесом, адже не потребує значних капіталовкладень, дає швидкий і значний прибуток. Тому в багатьох країнах до рекреації залучають як приватний, так і державний капітал. Дуже великого значення для залучення туристів набуває рівень розвитку сфери обслуговування, тому провідні місця у світовому туризмі здебільшого належать розвиненим країнам.

Найбільше освоєні для туристичних потреб туристсько-рекреаційні ресурси Європи (особливо Греція, Італія, Франція, Велика Британія, ФРН, Австрія, Іспанія, Польща, Угорщина, Чехія та ін.), США, Японії, Мексики, Австралії, Єгипту. Хоча й інші країни з давньою історією і культурою мають багато цікавих пам’яток та об’єктів туризму. До таких країн, наприклад, належать Перу, Китай, Індія, Туреччина, Україна та багато інших.

Найпопулярніші місця відпочинку в світі – це Лазурний берег Франції; Сонячний берег Болгарії; Балеарські острови Іспанії; Лігурійське узбережжя Італії; Адріатичне узбережжя Хорватії; Французькі, Швейцарські, Італійські та Австрійські Альпи.

До основних рекреаційно-туристських берегових районів належать: в Атлантичному океані – середземноморське узбережжя Південної Європи та Північної Африки, узбережжя Балтійського та Чорного морів, півострів Флорида, острови: Куба, Гаїті, Багамські, райони міст і міських агломерацій атлантичного узбережжя Північної та Південної Америки; в Тихому океані – Гавайські острови, острови Полінезії і Мікронезії, східне узбережжя Австралії, затока Бохайвань і о. Хайнань (Китай), узбережжя Японського моря, райони міст і міських агломерацій узбережжя Північної та Південної Америки;в Індійському океані – о. Шрі-Ланка, район прибережних міських агломерацій Індії, східне узбережжя о. Мадагаскар, Сейшельські та Мальдівські острови. Нині дуже поширені туристичні подорожі на кораблях (круїзи), підводне полювання, спортивне рибальство, віндсерфінг, подорожі на яхтах, катамаранах.

Важливу туристсько-рекреаційну роль відіграють пам’ятки світової спадщини – найбільш цінні об’єкти природи, історії та культури, які перебувають під захистом ЮНЕСКО. Таких об’єктів налічують вже 890 (2009 р.), які розташовані в 148 країнах світу (у тому числі 689 культурних, 176 – природних і 25 – змішаних).

160

У Європі є країни, які за кількістю об’єктів Всесвітньої спадщини виділяються у всьому світі: Італія (44), Іспанія (40), Франція (34), Німеччина (33), Велика Британія (27). Природних об’єктів у цьому регіоні порівняно мало.

ВАзії переважають природні об’єкти, а серед окремих країн за чисельністю об’єктів виділяються Китай (38) та Індія (27). У Латинській Америці, Африці, країнах СНД кількісно переважають культурні об’єкти, а в Австралії майже всі об’єкти (17) – природні.

Рекреаційні ресурси розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України - на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим.

Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник) областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

ВУкраїні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 500 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих. Санаторно-курортні та оздоровчі заклади наведені в таблиці 5.12. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів.

Таблиця 5.12 - Санаторно-курортні та оздоровчі заклади [ 2 ]

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреаційних ресурсів України полягають у: максимально повному задоволенні потреб населення в повноцінному оздоровленні й лікуванні; охороні й відновленні рекреаційних ресурсів; зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.

5.2ТРУДОРЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ

Головним ресурсом кожної країни, який, в значній мірі визначає рівень розвитку продуктивних сил, ефективність використання природних ресурсів, економічний стан держави є трудові ресурси.

Трудові ресурси – це частина населення країни, яка має необхідні фізичні й духовні здібності, загальноосвітні й професійні знання для роботи в народному господарстві.

До трудових ресурсів в Україні відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55 років, а також підлітки до 16 років та особи пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві. З трудовими ресурсами тісно пов’язане поняття «робоча сила». Йдеться про здатність людини до праці, тобто сукупність її фізичних та інтелектуальних здібностей, що їх вона застосовує в процесі виробництва. Робоча сила – це дієві трудові ресурси.

До основних чинників, які характеризують трудові ресурси країни та особливості їх використання відносяться наступні:

•чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;

•розміщення населення на території, форми розселення та

міграції;

•статева та вікова структура населення;

•чисельність, динаміка та рівень кваліфікації трудових ресурсів;

•структура зайнятості населення;

162