До об´єктивних факторів формування ринку праці та його територіального розміщення можна віднести: природно-ресурсний (наявність, обсяг та якість земельної ділянки, наявність природних умов та ресурсів для ремісничої справи), національно-етнічний (питома вага серед населення території козачого стану; у випадках неможливості застосувати працю на своїй землі, козаки, як більш мобільний елемент населення, шукали себе в професійних заняттях, "відхожому" батрацтві, тоді як селяни намагались доповнити нестачу власної землі орендою чужої), економіко-географічний (розташування відносно районів виробництва джерела продукції, відносно потенційних споживачів продукції, товарів, послуг), історичний та демографічний фактори (кількість населення, віковий склад). На рівномірність розміщення промислів по території губернії виключне значення мала широта ринків збуту. Промисли, що забезпечували місцеві потреби населення, розвивались більш-менш рівномірно. Тоді як виробництво або послуги (гончарство, чоботарство, шубний промисел, щетинництво), що розраховувалось на широкі ринки збуту, які географічно виходили за межі губернії, були розміщені концентровано, або "гніздами".
Для етапу формування ринку праці характерним є і зародження механізму його регулювання. Аналіз первинних документів свідчить, що основними напрямами діяльності органів земського самоврядування в сфері ринку праці були: аналіз, профнавчання та підвищення мобільності праці, регламентування самого процесу праці із регулюванням режиму та умов праці, вікових обмежень.
Позитивним досвідом регулювання регіональних ринків праці земського періоду е проведення глибокого економічного аналізу стану розвитку ринків праці, розміщення праці на них, із виявленням факторів впливу на такий розвиток, визначенням закономірностей процесу розміщення праці. Дослідження матеріалів Полтавського губернського земства за 1864-1917 рр. свідчить про те, що ще в 1901 році всі економічні заходи земств були систематизовані, і питання регулювання ринку праці були виділені окремо. В статистичному щорічнику за 1915 рік під назвою "професійні заняття населення Полтавської губернії за даними подвірного перепису 1910 року" на 237 сторінках наводиться ґрунтовний аналіз зайнятості за професійною структурою та в територіальному розрізі, обґрунтовується вплив економічних, природних, географічних та психологічних факторів на розміщення праці.
Другий період розвитку вітчизняного ринку праці - продовжував своє формування за перших років радянської влади. В роки радянської влади можна виділити наступні три періоди розвитку ринку праці. Початок другого періоду розвитку ринку праці відноситься до грудня 1918 р., коли був прийнятий перший радянський кодекс законів про працю, в якому було встановлено, з одного боку, право людини на працю та право безробітного на отримання матеріальної допомоги, а з іншої- регламентовані нові принципи відносин праці в формі трудової повинності. Місцеві ради народних депутатів трудящих отримали право примусово залучати незайнятих людей до суспільної праці. Державні органи влади монополізували функції регулювання відносин праці та реєстрації безробітних. Була введена примусова реєстрація, мобілізація працездатного населення та Його розподіл за галузями економіки. Особи, що ухилялись від реєстрації та направлення на роботу, оголошувались дезертирами та підлягали суду революційного трибуналу. Була сформована трудова армія, праця була мілітаризована.
Третій період розвитку ринку праці пов´язаний з переходом в 1921 році до НЕПу та провал воєнного комунізму. Почали відновлюватись ринкові відносини в сфері виробництва та праці. Утримання зайвих робітників на підприємствах було визнано нераціональним. Втрати від низької ефективності праці признані вищими витрат на виплату допомоги по безробіттю. Новим Кодексом законів про працю відмінялись трудові повинності та мобілізація, впроваджувався добровільний порядок праці, признавалася легальною тимчасова незайнятість на виробництві, відновлювались виплати допомоги по безробіттю, передбачалась організація суспільних робіт та інші заходи. З´явились радянські біржі праці.
Четвертий період розвитку ринку праці пов´язаний із централізованим плануванням та всезагальності праці як суспільного зобов´язання. В 1930 році безробіття було оголошене як повністю ліквідоване. Тарифні ставки оплати праці, розміри посадових окладів встановлювались центральним союзним, республіканським або галузевим плановим органом. Регламентувались максимальні розмірі премій, доплат, надбавок до заробітної плати. Були ліквідовані установи праці.
В цей час в розвинутих капіталістичних країнах світу формується механізм регулювання національних та регіональних ринків праці, що відбувається в три етапи. Перший етап (30-ті рр. XX ст.)- регулювання носить епізодичний характер, обумовлюючись екстремальними ситуаціями, що виникають в економіці. Розробляються правові основи регулювання.
Другий етап (кінець другої світової війни - 60-ті рр. XX ст.) - характеризується переходом до систематичного впливу на ринок праці в руслі кейнсіанської економічної концепції. Держава створює нові робочі місця в державному секторі, сприяє організації суспільних робіт, розширює сферу державної освіти та професійної підготовки, підвищує обсяг витрат на допомоги.
Третій етап розпочався в 70-роки XX ст. Він пов´язаний з тим, що державне регулювання стає все більш ринковим. Акцент переноситься на стимулювання підприємців до створення нових робочих місць та заохочення безробітних покращувати гнучкість своєї роботи. І хоча розвиток нової моделі державного регулювання йшов по двох різних напрямках: консервативному (Англія, США) та ліберальному (Германія, Франція), зусилля всіх розвинутих країн зосереджувались, в основному, на наданні допомоги окремим галузям промисловості, географічним районам, групам працівників, забезпечення працею яких було проблематичним в результаті перебудови структури економіки. При цьому пряме фінансування робочих місць ігнорувалось. Вслід за США що визнали таку політику регулювання регіональних ринків праці неефективною, західноєвропейські країни теж перейшли до визначення загальних напрямів розвитку депресивних регіонів, створення сприятливих економічних умов для залучення та функціонування інвестицій шляхом введення податкових пільг в даному регіоні.
В часи незалежності в Україні почалося відновлення ринку праці. До цього, як наголошують Васильченко В. С, Василенко П. М., система регулювання заробітної плати не відповідала ринковій економіці та була причиною розвитку прихованого безробіття через втрату заробітною платою своїх стимулюючої, розподільчої та соціальної функцій. Взагалі ж процес розвитку ринку праці вчені пов´язують із системою реформування заробітної плати, виділяючи при цьому чотири періоди. Перший період - за часів радянської влади, до 1991 року. Другий період- з 1991 року- характеризується руйнуванням відтворювальної функції заробітної плати, збіднілістю багатьох працюючих, зростанням прихованого безробіття та нерегламентованої зайнятості високими темпами внаслідок прийняття Закону України "Про підприємництво на Україні", статтею 19 якого підприємствам надавалась повна самостійність в організації заробітної плати та встановленні фонду оплати праці. Третій період розвитку ринку праці (грудень 1992 р. - травень 1995 р.)- характеризується відміною дії ст. 19 згаданого Закону і встановленням нових організаційних засад заробітної плати, що спричинили високі темпи інфляції та розширення прихованого безробіття, початок стагфляції, за рахунок того, що були "прибрані всі перепони на шляху отримання незароблених грошей" [4, с. 288-290].
Початок четвертого етапу, на думку вчених, визначається із травня 1995 року, коли із прийняттям Закону України "Про оплату праці" приховане безробіття поступово переходить у відкрите.
Вченими науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки і Науково-дослідного інституту соціального захисту населення виділено такі етапи соціальної політики, які за факторами періодизації можна, на наш погляд використати і для оцінки розвитку ринку праці України. Перший етап -до 1991 року - характеризується низькою ціною робочої сили та застосуванням моделі соціальної "зрівнялівки". "Специфічний товар- робоча сила- піддається жорсткій дискримінації". Другий етап (1992-1994) характеризується спробою впровадження концепції цінової лібералізації, в результаті якої не тільки не вдалося побороти дискримінаційне ставленні до робочої сили, поглибились вартісні деформації в економіці. За оцінками експертів Світового банку 25% ВНП витрачалось на соціальні потреби. У 1992- 1993 рр. приблизно дві третини населення отримували допомогу від держави, що стало тягарем для державного бюджету, та не мотивувало до продуктивної праці.
На третьому етапі розвитку ринку праці (1994-1996 рр.) було відновлено міжгалузеві співвідношення заробітної плати. Проводилось стримування необгрунтованого зростання заробітної плати, непов´язаного із відповідним підвищенням рівня виробництва. На четвертому етапі розвитку ринку праці, що почався в 1997 році основними завданнями, на думку вчених є: боротьба з бідністю та формування середнього класу, наближення національного законодавства до європейських стандартів, переорієнтація соціальної політики на сім´ю.
Як бачимо із рисунку, поєднання даних підходів дає досить чітку інформацію щодо розвитку ринку праці до 1991 року. Періодизація ж розвитку ринку праці України та її регіонів в роки її незалежності потребує конкретизації. Це є актуальним з точки зору визначення динаміки та особливостей сучасного стану і тенденцій розвитку ринку праці в контексті забезпечення об´єктивної основи для розробки подальших заходів регулювання ринку праці в системі забезпечення стратегічних соціально-економічних цілей та завдань нового етапу розвитку України[5,c. 590].
Для визначення тенденцій розвитку економічних процесів необхідним є дослідження його закономірностей, виявлення факторів та характеру їх впливу на результати розвитку. Особливість дослідження ринку праці полягає в його подвійній природі. По-перше, ринок праці є похідною від виробничого процесу. Обсяг попиту на ринку праці прямо залежить від рівня розвитку виробництва. По-друге, праця є безпосереднім фактором виробництва, а її носії- споживачами виробленої продукції, і обсяг пропозиції на ринку праці визначає різницю між фактичним та потенційним рівнем виробництва. Отже особливості розвитку ринку праці залежать, перш за все, від двох основних факторів) рівня виробництва - ВВП країни та ВДВ регіону як основи формування попиту на ринку праці; 2) кількості працездатного населення країни і її регіонів та динаміки рівня його економічної активності.
Вплив даних факторів на формування та розвиток ринку праці України та її регіонів не мав однозначної спрямованості. Тому для визначення закономірностей розвитку ринку праці України необхідно провести періодизацію із дослідженням впливу факторів, що його визначають.
Так, в стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015
роки виділяються такі чітко виражені етапи економічного розвитку країни, що
визначаються темпами та напрямом щорічного приросту ВВП: 1991-1994 рр.- період
стрімкого (прогресивного) нарощування темпів падіння ВВП; 199$ - 1999 рр. -
період поступового зменшення інтенсивності падіння ВВП і накопичення передумов
виведення економіки із кризи; 2000-2003 рр.- високі темпи економічного
зростання. Визначені етапи є основою періодизації ринку праці в сфері
формування попиту на працю. Отже, маючи значне скорочення попиту на працю на
початковому етапі дослідження, на вихідному етапі дослідження ринок праці
України вже характеризується високими темпами приросту попиту на працю.
Пропозиція праці продовжує легалізовуватись і зростає. Попит на працю вперше за
роки незалежного розвитку України також зростає[6, c. 360].
.3
Особливості ринку праці з недосконалою конкуренцією
Сучасний етап розвитку зв'язаний з новим поглядом на робочу силу як на один із ключових ресурсів економіки. Цей новий погляд - свідчення реального росту ролі людського фактора в умовах технологічного етапу НТР, коли в наявності пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивації і характеру використання робочої сили в цілому й окремого працівника зокрема. Зростання ролі людського фактора у виробництві підтверджено результатами економічних досліджень провідних американських вчених. Починаючи з 1929 року головним джерелом росту продуктивності праці та національного доходу США в тріаді 'праця - земля - капітал' є перший фактор, що охоплює сукупність освітніх, кваліфікаційних, демографічних і культурних характеристик робочої сили. Ринок праці має свої характерні особливості. Це пов'язано зі специфікою товару, який продається і купується на цьому ринку. На відміну від інших ресурсів (факторів виробництва) праця є функцією життєдіяльності людини і невіддільний від особистості. Тому сама праця не може бути проданий, і на "ринку праці" продаються і купуються послуги праці. Важливою особливістю ринку праці є велика тривалість взаємин продавця і покупця. Якщо на ринку товарів контакт продавця і покупця в більшості випадків обмежується передачею прав власності, тобто вкрай нетривалий в часі, то на ринку праці взаємини продавця і покупця тривають весь той час, на який укладено контракт.Треба також зазначити, що велику роль на ринку праці грають негрошові фактори - престижність і складність роботи, умови праці й соціальні гарантії і так далі. Однією з найважливіших особливостей ринку руда є переважання на ньому різних форм недосконалої конкуренції. Це обумовлено присутністю на ринку таких інститутів, як держава, профспілки, великі корпорації. У своїй роботі автор спробує, узагальнивши наявну інформацію, проаналізувати вплив вищевказаних інститутів на ринок праці, а також оцінити кінцеві результати їх діяльності на ринку. Переважання недосконалої конкуренції на ринку праці.
Конкурентні моделі ринку праці: Треба сказати, що ситуація досконалої конкуренції на ринку праці практично не зустрічається. Однак ми спробуємо змоделювати її, щоб проаналізувати попит та пропозиція на ринку праці.
В умовах зробленої конкуренції на ринку велика кількість фірм конкурують одна з одною при наймі конкретного виду праці. При цьому численні робітники, що мають однакову кваліфікацію, незалежно один від одного пропонують цей вид послуг праці. І, що найголовніше, ні робітники, ні фірми не здійснюють контролю над ціною. У такому випадку обсяг попиту на працю буде знаходитися у зворотній залежності від величини заробітної плати. Так як при підвищенні ставки заробітної плати підприємець, за інших рівних умов, буде змушений скоротити використання праці. Крива пропозиції в умовах досконалої конкуренції буде плавно підвищуватися, що пояснюється тим, що при відсутності безробіття наймають фірми будуть змушені платити більш високі ставки заробітної плати, щоб залучити робітників. Справа в тому, що заробітна плата повинна компенсувати можливість альтернативного використання часу або на інших ринках праці, або в домашньому господарстві. Рівноважна ставка заробітної плати та рівноважний рівень зайнятості перебувають на перетині кривих попиту і пропозиції на працю. Цій точці відповідає певний рівень заробітної плати (WE) і заданий цим рівнем пропозиція праці (LE). У точці Е попит на працю дорівнює пропозиції праці, а це означає, що ринок знаходиться в стані рівноваги. Тобто всі працівники, згодні на дану заробітну плату, працевлаштовані, а всі підприємці, які згодні платити заробітну плату , знаходять на ринку необхідне їм кількість робочої сили. Тому точка Е відображає стан повної зайнятості[9, с.250-262].
Монопсонія на ринку праці: кожен підприємець наймає настільки мале число працівників, що не здатний вплинути на ставку заробітної плати. У випадку з монопсонією фірма володіє монополістичним правом наймати працівників. У подібній ситуації зайняті на даній фірмі складають основну частину всіх зайнятих в галузі. У підсумку, фірма може "диктувати заробітну плату", тому що ставка заробітної плати буде знаходитися в прямій залежності від кількості найманих працівників. Крива попиту DL збігатиметься з кривою граничного продукту в грошовому вираженні. Але, так як монопсоніст платить рівну плату за кожну одиницю товару, крива пропозиції праці для нього є кривої середніх витрат (SL = AC). Залучення кожного додаткового працівника означає підвищення ставки заробітної плати для всіх працівників, у тому числі і для раніше найнятих. Тому крива граничних витрат MRCL лежить вище кривої середніх витрат.
При виборі числа працівників монопсоніст буде керуватися рівністю граничного продукту і граничних витрат Провівши вертикаль до кривої SL і позначивши точку M, можна визначити рівень заробітної плати WM, а також кількість використовуваного праці LM. У той час як при досконалої конкуренції рівноважна ставка заробітної плати перебувала б на рівні WE, а рівноважний кількість зайнятих дорівнювало б LЕ. Отже, за інших рівних умов монопсоніст максимізує свій прибуток шляхом найму меншої кількості працівників і при цьому виплачує ставку заробітної плати менше, ніж в умовах конкуренції. В реальності ситуація монопсонії може скластися на ринку праці в невеликому місті, де є, наприклад, тільки один завод, одна лікарня, одна школа і тд.