У зв’язку з переходом від планової централізованої системи економіки до ринкової перед профспілками України постали завдання докорінної перебудови їхньої діяльності. Це виявилося непростою справою не тільки через дію об’єктивних економічних законів, про що йшлося вище, а й через необхідність принципової перебудови психології, передусім керівників профспілкових ланок, а також і рядових членів.[18, с. 395]
Через дію об’єктивних економічних законів та психологічні "гальма" керівників і рядових членів профспілкових організацій, а також через перешкоди з боку багатьох роботодавців, особливо приватних, виникли принципові суперечності і проблеми профспілок України. Перша суперечність пов’язана з тим, що підвищення заробітної плати, про яке дбають профспілки, може призвести до зростання рівня безробіття. Друга суперечність пов’язана з різницею в рівнях заробітної плати, часто-густо соціально несправедливої, працівників різних галузей, навіть якщо вони виконують однакову роботу, за умов об’єднання їх у профспілки за професійною або галузевою ознакою. Третя суперечність полягає в тому, що, сприяючи участі трудящих в управлінні виробництвом, профспілки мимоволі послаблюють свою роль у ньому.
Таким чином, угоди і договори всіх рівнів спрямовані на формування,
розподіл та розвиток трудового потенціалу суспільства та окремої організації. У
цій справі беруть участь три суб’єкти соціального партнерства - уряд,
профспілки, підприємці.[16, с. 659]
Після проголошення незалежності України 6 жовтня 1990 року створено Федерацію незалежних профспілок України, яка стала правонаступницею Української республіканської ради профспілок. Декларацію про заснування Федерації підписали 25 республіканських галузевих профспілок та 24 регіональних міжсоюзних профоб'єднань.
Федерація професійних спілок України є найбільш чисельним профспілковим об’єднанням в Україні. В її лавах нараховується понад 10 мільйонів членів профспілок. До складу ФПУ входить 44 всеукраїнських профспілки і 26 територіальних об’єднань організацій профспілок.
Метою діяльності Федерація профспілок України є вираження, представлення інтересів і захист прав організацій - членів ФПУ, координація їхніх колективних дій, представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями, а також з іншими об'єднаннями громадян. (Стаття 8 Статуту ФПУ).
Основними завданнями Федерація профспілок України є захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок; соціальний захист членів профспілок та їхніх сімей; відстоювання духовних, соціально-культурних прав та інтересів членів профспілок; правовий захист членів профспілок; посилення впливу на політичне життя і формування громадянського суспільства; вдосконалення системи соціального партнерства: профспілки, роботодавці, держава; розвиток співпраці з іншими профспілками та їх об'єднаннями; забезпечення прав та можливостей жінок і чоловіків; зміцнення ФПУ як найбільшого представницького профцентру України; поглиблення міжнародних зв'язків Федерація профспілок України[20, с. 69-72].
Федерація профспілок України впевнено продовжує утверджуватись на міжнародній арені як найбільш представницький національний профцентр України. Міжнародна діяльність Федерації профспілок України здійснюється відповідно до цілей і завдань, визначених програмними і статутними документами ФПУ, рішеннями з'їздів та виборних органів. Своє головне завдання в галузі міжнародної діяльності Федерація профспілок України вбачає в поглибленні діалогу з міжнародними національними профцентрами, а також міжнародними й регіональними профоб'єднаннями на принципах взаємної поваги, взаємодопомоги та рівноправ'я[21, с. 18-26].
Федерація профспілок України підтримує зв'язки з профцентрами країн СНД, Бельгії, Болгарії, В'єтнаму, Данії, Ізраїлю, Кіпру, Китаю, Польщі, Румунії, Сербії, Словенії, Угорщини, Франції та інших країн.
Значну увагу Федерація профспілок України приділяє співробітництву з Міжнародною організацією праці, бере участь в її заходах, у розробці важливих для профспілкового руху конвенцій, відстоюючи у відповідних комітетах загальну позицію профспілок, узгоджену у рамках Групи трудящих Адміністративної ради МОП, активно використовує можливості МОП у галузі експертної оцінки проектів законодавчих актів, які проходять обговорення у Верховній Раді України[22, с. 3-9].
Федерація активно співпрацює з Загальною конфедерацією профспілок у вирішенні питань, пов'язаних із забезпеченням соціального захисту трудящих. ФПУ підтримує постійні стосунки з представництвами Всесвітнього банку, Міжнародного валютного фонду, висловлюючи свою точку зору з приводу політики, яку проводять ці міжнародні фінансові інститути. У грудні 2005 року Федерація профспілок України ввійшла до складу Міжнародної конфедерації вільних профспілок. Членство в МКВП відкриває нові можливості для розвитку міжнародного співробітництва між профспілками на усіх рівнях. Воно також сприятиме подальшій інтеграції профспілок України до міжнародного профспілкового руху[24, с. 10-17].
Законодавство про профспілки складається з Конституції України, Закону України "Про об'єднання громадян", цього Закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Закони та інші нормативно-правові акти не можуть бути спрямовані на обмеження прав і гарантій діяльності профспілок, передбачених Конституцією України, цим Законом, крім випадків, передбачених частиною другою статті 3 цього Закону.
Закон України "Про об'єднання громадян" застосовується до профспілок, якщо інше не передбачено цим Законом.
Якщо міжнародними договорами, угодами, конвенціями, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено більш високий
рівень гарантій щодо забезпечення діяльності профспілок, то застосовуються
норми міжнародного договору або угоди[23, с. 17-23].
3.2 Проблеми розвитку профспілок
Профспілки України розглядають трудову міграцію - як на національному, так і галузевому рівнях - серед пріоритетних завдань десятиріччя. Україна як країна походження трудових мігрантів і країна-донор має два стратегічних завдання. По-перше, завдяки державному регулюванню внутрішнього ринку праці скоротити відтік активного працездатного населення, по-друге, за рахунок регулювання притоку трудових мігрантів із країн колишнього СРСР і підвищення престижу роботи та гідної її оплати створити умови для внутрішньої міграції як основи сталого розвитку економіки країни.
ФПУ виступає проти застосування безправної нелегальної робочої сили. Трудові мігранти повинні мати право на гарантування їм тих самих прав людини, що й громадянам приймаючої країни. Це право на свободу від експлуатації, примусової праці. Трудящі-мігранти мають бути захищені трудовим законодавством України, включаючи оплату й умови праці. Вони повинні мати доступ до невідкладної медичної допомоги, бути застрахованими від нещасних випадків на виробництві, у разі хвороби, право на медичне обслуговування та страхування. Трудові мігранти мають мешкати у прийнятному житлі. Вони також мають мати право вступати в профспілки.
Найпродуктивнішим для підвищення стандартів праці в розвинених країнах EC визнано залучення трудових мігрантів у лави національних незалежних галузевих профспілок, що дає змогу домагатися рівної оплати й рівних умов праці як для вітчизняного, так і для іноземного працівника.
Основним завданням щодо мінімізації негативних і максимізації позитивних результатів міграції має бути удосконалення державної політики у цій сфері, чітке усвідомлення її цілей, законодавче та інституційне забезпечення шляхів їх досягнення. Це обов’язкова передумова як для розвитку міжнародного співробітництва, так і для продуктивної співпраці між державними органами й неурядовими структурами, діаспорами та громадськими організаціями.
Унаслідок значного поширення нелегального працевлаштування в зарубіжних країнах найважливішим завданням видається забезпечення легальної та регульованої міграції, яка сприятиме поступальному розвиткові країни, на відміну від міграції стихійної або організованої кримінальними угрупованнями та заснованої на корупційних зв’язках, що дестабілізує суспільство. У зв’язку з цим першочергова увага має приділятися забезпеченню легальних можливостей працевлаштування українців за кордоном завдяки укладенню двосторонніх і багатосторонніх угод, постійного контролю за їх виконанням. Найбільш перспективним напрямом видається досягнення домовленостей щодо циркулярної міграції. Особливого значення набуває укладення двосторонніх угод щодо соціального та пенсійного забезпечення, результативність яких і значення для мігрантів, вочевидь, є вищими, ніж угод про працевлаштування.
Оскільки трудова міграція - це важливий чинник добробуту домогосподарств мігрантів, а заробітки мігрантів у разі їх виробничого використання можуть позитивно позначитися на економічному розвитку регіонів походження, необхідно звернути увагу на розвиток системи послуг, що надаються працівникам-мігрантам банківськими установами, як-от: здешевлення переказів, покращання умов акумуляції заробітків мігрантів та їх спрямування на розвиток економіки й відкриття нових робочих місць.
Важливим чинником виконання цих та інших завдань може виявитися міжнародне співробітництво у сфері міграції. Зокрема, співпраця з країнами призначення щодо врегулювання правового статусу, соціального захисту працівників-мігрантів з України; вивчення можливостей підготовки фахівців певного профілю, навчальними закладами України за фінансової підтримки країн, зацікавлених у їхньому працевлаштуванні, досягнення домовленостей щодо запровадження різноманітних схем циркулярної міграції, надання допомоги в реінтеграції мігрантів, які повертаються[25, с. 48]
Бар’єрами щодо внутрішньої мобільності робочої сили є: адміністративні процедури (система реєстрації), низькі суспільні блага (дороги, міський транспорт, культурні заходи), дорогий ринок кредитів. Серед факторів, що негативно впливають на трудову міграцію в країні, - відсутність доступного орендованого житла, нерозвинутий ринок нерухомості та іпотечних кредитів. Ринку праці бракує гнучкості та доступності інформації про наявні робочі місця. Стримує розвиток трудової міграції й невідповідність кваліфікаційних навичок, недостатній рівень знань, відсутність суміжних та інноваційних навичок.
Таким чином, трудова міграція все ще залишається значною суспільною проблемою, що вимагає від держави розроблення та реалізації адекватної політики. Головним стратегічним завданням є створення гідних умов життя та зайнятості в Україні. Це завдання має вирішуватися в контексті регулювання розвитку ринку праці, стратегії підвищення доходів населення.
Профспілки наполягатимуть на приведенні законодавства, що стосується трудової міграції, до цивілізованих світових стандартів. Будь-який трудовий мігрант, який працює на території України, має сплачувати податки, обов’язкові відрахування до соціальних фондів. Для профспілок принциповим є створення однакових для всіх умов праці. Якщо сьогодні український працівник відповідно до законодавства повинен мати трудовий договір, чому іноземець, що працює на законних підставах, не має контракту? Якщо сьогодні за українського працівника роботодавці все-таки платять податки, чому за трудового мігранта податки не потрапляють до бюджету держави?
Розвиток співпраці між громадськими організаціями та профспілками сприятиме підвищенню рівня знань робітників у питаннях свободи асоціацій і участі в професійних спілках. Спільні просвітницькі заходи також можуть бути спрямовані на роботодавців, які прагнуть удосконалити систему працевлаштування на своїх підприємствах. Спільний моніторинг дотримання рівних умов праці, розроблення законодавчих ініціатив, налагодження співпраці з країнами перебування трудових мігрантів - можливе поле для загальної роботи[17].
Третина українських мігрантів, які мають диплом про вищу освіту, працюють
за кордоном на некваліфікованих роботах, або там, де немає потреби у високій
кваліфікації, що призводить до декваліфікації особи як спеціаліста. Так, у
більшості країнах ЄС спостерігається брак робочих рук на роботах, які громадяни
цих країн не бажають виконувати, залучаючи до цього іммігрантів[26, с. 9].
Аналізуючи правову природу і практичне існування інституту профспілок в Україні, необхідно відзначити наявність величезної користі профспілки на підприємстві для найманих працівників, і навпаки, труднощі і "підводні камені", з якими може зіткнутися роботодавець. При цьому, коли профспілка буде робити перші кроки на підприємстві, у недобросовісного роботодавця, незвиклого рахуватися з працівниками, можуть виникнути труднощі, так як правова природа профспілки спрямована саме на захист прав найманих працівників.
Профспілка як добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання), набуває комплексу прав із моменту затвердження статуту (положення), а не з моменту легалізації (реєстрації). Однак, обов'язковим є також її легалізація та реєстрація. Отже, профспілка набуває комплексу прав, яким може повноцінно користуватися саме після реєстрації в порядку Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Незважаючи на Рішення Конституційного суду України, щодо відповідності Конституції України статей 8, 11, 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (справа про свободу створення профспілок) далі - закон, де визначено, що стаття 16 закону є неконституційною, сьогодні ні орган легалізації, визначений ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", ні орган реєстрації, визначений у порядку Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", фактично не виконують Рішення Конституційного суду України.
Існує також інша проблема у процедурі реєстрації профспілок. Законодавець передбачає легалізацію профспілки шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу. Таким чином, закон не містить жодних вимог щодо надання профспілкою будь-яких документів, що підтверджують її статус у визначенні статті 11 закону. Імперативність норми закону про неможливість відмовити в реєстрації профспілки на практиці є фікцією, оскільки в разі невідповідності документів вказаному статусу, орган, який здійснює реєстрацію, пропонує надати додаткову інформацію.
Таким чином, у разі неможливості надання документу, який не визначений законом та характеризує статус профспілки, а лише є надуманим, відмова у реєстрації профспілки буде неминучою. Для виконання вимог закону про забезпечення прав профспілки та його членів, роботодавцю, перш за все, необхідно встановити, що створена громадська організація дійсно є профспілкою зі статусом первинної організації на конкретному підприємстві. Для цього профспілка повинна правильно оформити і затвердити власний статут, а також виконати всі вимоги, визначені законом, за для уникнення суперечок з роботодавцем в подальшому.
Але якщо це питання вирішується шляхом надання роботодавцю свідоцтва про легалізацію профспілки в органах юстиції, то більш проблематичною для роботодавця є ситуація, коли на одному підприємстві (організації) з'являється дві і більше профспілкові організації? Адже відповідно до 36-ї статті Конституції України, всі професійні спілки мають рівні права.
Додатково, необхідно вирішити проблему відсутності права регіональних або менш чисельних профспілок, шляхом внесення зміни до ст. 4 закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів". Варто надати їм право висувати вимоги і проводити страйки не тільки за рішенням всього трудового колективу або уповноваженого ним органу, а й за рішенням окремої профспілкової організації. Без цього менш численні профспілки фактично позбавлені можливості проводити самостійну політику. Сприйняття профспілок як соціального явища, перспектив і напрямів розвитку профспілкового руху в Україні потребує кардинальної зміни їх структури, особливо у світлі прийнятого Закону Україна "Про соціальний діалог". Як показує досвід світової історії періоди економічних спадів і потрясінь приводили до кризи профспілкового руху . Криза профруху в перехідний період неминуча. У країнах СНД, зокрема в Україні, вона виявляється у формі відриву профспілок від мас, падіння ефективності їхніх дій, скорочення чисельності їх членів[28]. Як показує практика, система соціально-трудового захисту у нашій країні знаходиться поки в зародковому стані. У період тривалого і хворобливого становлення нової системи трудових відносин працівники більшості підприємств країни виявилися зовсім незахищеними.