Курсовая работа (т): Роль профспілок на ринку праці

Присутність профспілок на ринку праці:

Профспілки можуть розширити попит на працю своїх членів, впливаючи на рівень цін на ресурси-замінники. Наприклад, профспілки, члени яких отримують значно більше мінімуму заробітної плати, часто виступають на підтримку підвищення мінімальної ставки оплати праці. Що потягне за собою зростання ціни на некваліфіковану працю. Інший спосіб, що дозволяє профспілці домогтися своїх цілей, - це обмеження пропозиції праці. Для обмеження пропозиції праці профспілки активно сприяють прийняття таких законів, які обмежують імміграцію, скорочують використання дитячої праці, сприяють скороченню робочого тижня, вводять ліцензування працівників і тд. Домогтися зменшення пропозиції праці профспілка може шляхом скорочення чисельності членів профспілки. Профспілки часто змушують наймача приймати на роботу тільки своїх членів, отримуючи при цьому повний контроль над пропозицією праці в галузі. Потім, шляхом проведення політики скорочення своїх членів (непомірно високі вступні внесок, тривалий термін навчання і навіть заборону на прийняття нових членів) профспілка домагається штучного скорочення пропозиції праці. Іншим широко використовуваним засобом обмеження пропозиції є ліцензування працівників. Профспілка впливає на владу, спонукаючи їх прийняти закони, відповідно до яких, працівники певних професій можуть найматися на роботу, тільки якщо їх кваліфікація відповідає певним вимогам. Ці вимоги можуть включати рівень освіти, стаж роботи за фахом, здачу спеціальних іспитів і т.д. Таким чином, пред'явлення занадто високих вимог, проведення непомірно суворих іспитів можуть суттєво обмежити пропозицію праці в галузі. Профспілки, які діють вищеописаними методами, часто називають "закритими". Однак більшість профспілок не прагнуть обмежити кількість своїх членів. Навпаки, вони намагаються об'єднати всіх наявних або навіть потенційних працівників. Адже в цьому випадку фірма виявляється під сильним тиском профспілок при укладенні договору про ставку заробітної плати. Таке сильне вплив профспілки на фірму пояснюється тим, що за допомогою страйку профспілка може повністю позбавити фірму пропозиції праці.. Припустимо, що початкова рівноважна ставка заробітної плати дорівнює WE, а рівень зайнятості - LE. Припустимо, що профспілці вдалося нав'язати наймачеві більш високу ставку зарплати, скажімо WU. Це призводить до видозміни кривої пропозиції для наймача (SLSL => WUaSL). Таким чином, якщо підприємці вважають, що доцільніше заплатити підвищену ставку, ніж довести справу із страйку, то вони при цьому будуть змушені зменшити найм з LE до LU. Діючі таким шляхом профспілки називають відкритими, або галузевими, тому що вони найчастіше об'єднують працівників цілих галузей промисловості, таких, наприклад, як автомобілебудування, металургія і тд[8, с.124-130].

Двостороння монополія на ринку праці:

Особлива ситуація на ринку праці складається в тому випадку, якщо зустрічаються профспілка-монополіст і наймач-монопсоніст. Щоб проаналізувати цю ситуацію графічно, необхідно поєднати два графіка - одна, що відображає діяльність монопсонії, інший - профспілки. В умовах досконалої конкуренції рівноважна ставка заробітної плати встановилася б на рівні W, при цьому було б зайнято L чоловік. Однак фірма-монопсоніст завжди буде прагнути знизити зарплату до рівня Wm шляхом скорочення числа зайнятих з L до Lm. Профспілка, у свою чергу, буде прагнути підняти заробітну плату до WU, також скорочує пропозицію праці. Таким чином, при відносно незначному відмінності в числі найнятих працівників бажана ставка заробітної плати у профспілки та монопсонії буде істотно відрізнятися. Яким буде рівень заробітної плати, однозначно сказати неможливо. Все залежить від сили протистоять монополій, не виключено також, що ставка зарплати наблизиться до рівноважного рівня. Таким чином, двостороння монополія може привести до результатів, які набагато ближче до умов конкурентного ринку, ніж до умов ринку, де діє монополія з тієї чи іншої сторони. Отже, очевидно, що на ринку праці практично завжди домінує недосконала конкуренція. Це відбувається через наявність численних профспілки, держава. Саме на ринку праці зустрічаються такі екзотичні форми недосконалої конкуренції, як Монопсонія чи двостороння монополія, що також свідчить про відсутність на ринку праці досконалої конкуренції. Держава, активно регулює ринок праці, законодавчо позбавляє заробітну плату ринкової гнучкості. Воно встановлює мінімальний рівень заробітної плати, здійснює індексацію доходів, виплачує субсидії та трансферти, вводить податки тим самим, безпосередньо впливаючи на попит і пропозицію на ринку праці. Значний вплив на ринок праці мають також великі корпорації. Вони тяжіють до встановлення порівняно стабільною в часі ставки заробітної плати, відмовляючись часто переглядати її в залежності від конкретного співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці. Профспілки, що виступають як монополісти в пропозиції робочої сили, роблять значний вплив на рівень заробітної плати. Як правило, вони домагаються досить значного підвищення її для своїх членів. Це в свою чергу сильно впливає на ситуацію на всьому ринку праці[7, c. 372-380].

Розділ 2. Профспілки та їх місце в соціально-трудовому розвитку

2.1 Роль профспілок у підвищенні ефективності підприємництва

Профспілки - важливий інститут громадянського суспільства, який захищає права і свободи громадян у галузі трудових відносин. Ця роль профспілок набуває особливо важливого значення в умовах становлення демократії та ринкової економіки в нашій країні. Створення потужних впливових профспілок, здатних ефективно відстоювати інтереси працівників - невід'ємний атрибут цивілізованої держави. Такою державою прагне стати Україна[11, с. 237].

У сучасних умовах важливу роль в ефективному використанні трудового потенціалу відіграє економічно-соціальна політика держави та діяльність профспілок. Їх вплив на макро- і мікрорівні на ефективність суспільного виробництва здійснюється через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи та стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання відсоткових ставок для кредитів); запровадження та контролювання економічних правил і нормативів (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності); створення ринкової, виробничої та соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлювання власності і приватизації державних підприємств; комерціалізації організаційних структур невиробничої сфери тощо. Економічна проблема ускладнюється прихованим безробіттям, яке сягнуло в окремих видах економічної діяльності 20-40 % трудоактивного населення, що становить приблизно 3-7 млн чол. У зв’язку з цим перед українським урядом стоїть кілька важливих завдань: з другого боку, прискорити проведення економічних реформ, а з другого - забезпечити продуктивну зайнятість максимальної кількості економічно активного населення, яка б відповідала ринковим потребам. Щоб розв’язати ці нагальні і невідкладні проблеми ринку праці та зайнятості, потрібно створити конкуренте середовище, яке сприяло б перебудові підприємств і зумовлюва значні зміни у структурі зайнятості. Є потреба також у створення широкої мережі інкубаторів бізнесу, інноваційних центрів тощо, де надаватиметься потрібна допомога потенційним підприємцям і тим, які вже починають власну справу, в управлінні фірмою, в організації доступу до нових технологій, до кредитів[12, с. 253-255].

Висока регіональна диференціація соціально-економічного розвитку визначає потенціал розвитку місцевої ініціативи та відповідальності регіональних владних структур за розвиток ринку праці. Регіони повинні мати змогу формувати довгострокові стратегії розвитку, що базувалися б на цілісному аналізі економічного та соціального потенціалу, притаманному певному регіону, включаючи спеціалізацію і виробничу орієнтацію населення.  У цьому відношенні передову роль повинні відігравати регіональні керівники, що мають стати ініціаторами партнерства із службами зайнятості, заводами, регіональними організаціями працедавців, профспілковими, іншими неурядовими організаціями, університетами та науково-дослідними інститутами, зацікавленими у здійсненні цієї стратегії. Економічно потужні регіони можуть стати стабілізуючим елементом для всієї країни. Така регіоналізація створила б мережі промислових підприємств, сприяла б обміну технологіями та більшій скоординованості ринку праці і ведення політики щодо трудових ресурсів[11, с. 566]

2.2 Роль профспілок в соціально-трудових відносинах

Історія свідчить, що в усіх країнах на певному етапі суспільного розвитку виникають професійні об’єднання трудящих. Профспілки - масове самокероване суспільне об’єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей, професійної групи для захисту і представництва своїх соціальних інтересів.

Виникнення профспілок викликане ростом чисельності осіб найманої праці., концентрацією найманих працівників на великих підприємствах під знаком необхідності їх об’єднання для захисту своїх інтересів. Усвідомивши таку необхідність, працівники роблять спроби об’єднатися. Простою, найбільш доступною формою об’єднання є профспілка. Стан профспілчанського руху слугує показником розвитку трудящих держави і мірою їх організованості.

Серед чисельних організацій створених трудящими, профспілки мають певні особливості:

·        Це найбільш масове об’єднання, без попередніх умов для вступу в нього.

·        Це організація, яка за своїми інтересами найближче стоїть до економіки та виробництва (де і реалізуються корінні інтереси трудящих).

·        Профспілки створювалися у відповідь на загострення соціально-економічного стану трудящих.

·        У профспілковому русі України сьогодні вимальовуються наступні явища:

·        Є традиційні (офіційні) профспілки, до структури яких входять біля 40 галузевих профспілок . Вони найбільш масові. Створювались масово в 30-ті роки, як підспір’я радянському адміністративному режиму.

·        Є альтернативні профспілки демократичної орієнтації, що виникли на хвилі масових страйків в на початку 90-х років. В загальній масі можуть з часом стати рівноцінними за чисельністю з традиційними.

·        Є місцеві профспілки, що не ввійшли в жодне з об’єднань. Не чисельні, відособлені, як правило в межах одного міста, регіону.

Профспілки працівників недержавного сектору економіки. Це швидше профспілки підприємців, що не так захищають інтереси найманих працівників, скільки інтереси підприємництва.

Не дивлячись на відсутність єдності в профспілковому русі, їх роль в суспільному розвитку повинна зростати. Ріст безробіття, інфляція та майнова диференціація викличуть зацікавленість широких мас трудівників України в збереженні та укріпленні профспілок. Профспілки єдина доступна організація, що займається повсякденними проблемами трудящих.

Для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.

Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, навчальному закладі або об'єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб.

Профспілки можуть мати статус місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських:

·        Статус місцевих мають профспілки, до складу яких входять не менше трьох первинних організацій, що діють на підприємствах, в установах або організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району, села), чи об'єднують не менше 9 членів профспілки, які працюють на різних підприємствах, в установах або організаціях.

·        Статус обласних мають профспілки, організаційні ланки яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя; в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі; об'єднують у профспілці більшість членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області, містах Києві та Севастополі.

·        Статус регіональних мають профспілки, організаційні ланки яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей.

Професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству.

Профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства[15, с. 347].

2.3 Вплив профспілок на економіку

Окрім природних талантів та рівня освіти і кваліфікації на ціну праці впливають профспілки, що пояснює недосконалість конкуренції на ринку праці. На рис. 2.3.1 крива пропозиції праці зображена ламаною лінією, горизонтальний відрізок якої відповідає встановленій законодавчо мінімальній заробітній платі, а висхідний показує залежність пропозиції праці від ринкової ставки заробітної плати. Якщо крива пропозиції праці перетинається кривою попиту на висхідному відрізку, то рівновага встановлюється в точці £ . їй відповідає рівноважна ринкова ставка заробітної плати та рівноважна зайнятість І<₀. Якщо ж крива пропозиції перетинається кривою попиту на горизонтальному відрізку, то рівновага встановлюється в точці Е_г їй відповідають мінімальна ставка заробітної плати, встановлена адміністративно (законодавчо) со^, та зайнятістьX,. Якби не було законодавчого обмеження мінімального рівня заробітної плати, то рівновага ринкового попиту 2) та ринкової пропозиції 5 була б встановлена в точці Е. їй відповідала б рівноважна ставка заробітної плати ш_], яка є нижчою від со ., та рівноважний рівень зайнятості І.

Рис. 2.3.1 Наслідки законодавчого встановлення мінімальної заробітної плати

Як показано на рис. 13.9, встановлення мінімальної межі заробітної плати на рівні, вищому від ринкового, породжує вимушене безробіття в розмірі Ь_ХЬ'_Х*

Якщо профспілка свою мету вбачає в максимізації зайнятості, відповідно буде зменшуватися ставка заробітної плати.

Оскільки є два сектори економіки: охоплений профспілкою і не охоплений нею, то, як правило, профспілковий сектор вирішує свої проблеми за рахунок найманих працівників, котрі не є членами профспілки. Як правило, ті наймані працівники, які не знайшли собі роботи в секторі, охопленому профспілкою, знаходять собі роботу в секторі, де профспілки немає.

Тиск профспілок змусив роботодавців об'єднатись у спілки підприємців з метою створення противаги на ринку праці.

Якщо продавець (профспілка) є монополістом, а покупець - монопсоністом, виникає двобічна монополія* Якщо сила профспілки приблизно рівна силі спілки підприємців, то ринок праці тяжіє до конкурентних умов, яким відповідає рівноважна ставка заробітної плати та рівень зайнятих, близький до повної зайнятості.

Вплив профспілок на заробітну плату і зайнятість можна визначити таким чином. У разі максимізації зайнятості профспілка фіксує пропозицію праці і змушує роботодавця найняти певну кількість працівників (рис. 2.3.2). Відповідно до класичної теорії виникають суперечності. Намагання збільшити чисельність працівників - членів профспілки до Lu призводить до зниження їхньої заробітної плати. У результаті профспілка може припинити існування, тому що веде своїх членів до зубожіння.

Рис. 2.3.2. Максимізація рівня зайнятості

Якщо профспілка максимізує заробітну плату (рис. 2.3.3) до якогось рівня Wu, то в даному разі, знову-таки за класичною теорією, слід вивільнити працівників у кількості Lu Lо.

Рис. 2.3.3. Максимізація рівня заробітної плати

З викладеного випливає, що намагання виокремити як критерій якийсь один фактор (або зайнятість, або заробітну плату), позитивних наслідків не дають. У профспілок є й інші моделі вирішення цих питань, наприклад, максимізувати фонд заробітної плати. Усі наведені моделі передбачають монопольну владу профспілок, тобто профспілки розглядаються як монополія праці. Більш сучасні версії моделей монопольної влади передбачають, що профспілка сама має певну функцію корисності, яка є інтегрованим результатом із переваг усіх її членів[16, с. 640-652]

У науковців і досі немає єдиного погляду на діяльність профспілок. Англійський економіст Дж. І. Кінг у своїй книзі "Labour Economics" з цього приводу висловився так: "Єдиний беззастережний висновок - той, що профспілки в економіці мають значення, але в якому напрямі і до якого ступеня поширюється їх економічний вплив - усе ще не зрозуміло".