ВСТУП
Сучасна економічна теорія - результат наполегливої праці багатьох поколінь мислителів, філософів, економістів, істориків науки тощо. Вона і сьогодні знаходиться в процесі свого розвитку, перегляду та модифікації окремих понять і висновків, пошуку нових методологічних підходів до розв'язання складних проблем суперечливої трансформації господарських систем, розвитку світового господарства в цілому.
В структуру сучасної економічної думки, теорій третього тисячоліття, входять окремі тези, положення, закономірності, виявлені й сформульовані ще на зорі становлення економічної науки - в ХУІ-ХУІІ ст.ст. - і разом з тим сучасні концепції, що виникли в процесі теоретичного обгрунтування новітніх перетворень у господарській сфері індустріально розвинутих країн, країн «другого» і «третього» ешелонів розвитку, країн з перехідною економікою, а також глобалізованого суспільства в цілому.
Актуальність. Одним із головних стратегічних завдань стабілізації та розвитку національної економіки на теперішньому етапі є необхідність її реформування з переорієнтацією у напрямку поглибленого вивчення, розвитку нових економічних теорій та їх впровадження у у новітніх сферах економіки.
Мета - проаналізувати літературні джерела сучасної економічної теорії, визначити її основні напрямки, описати проблемні питання розвитку сучасної економічної теорії та шляхи їх вирішення.
1. ПОНЯТТЯ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ, ЕТАПИ РОЗВИТКУ
Враховуючи поступальний характер економічних досліджень, наявність взаємозв'язку між минулим і сучасним світової економічної думки, постає ряд запитань. Зокрема, де знаходиться межа між історико-економічними дослідженнями і сучасним етапом розвитку економічної теорії? Які є критерії щодо визначення поняття «сучасні економічні теорії»?
У науковій літературі стосовно змісту поняття «сучасні економічні теорії» та критеріїв їх виокремлення ще не склалося однозначної думки. В окремих джерелах сучасною вважається теорія, починаючи від становлення кейнсіанства [9, 10, 12].
Деякі дослідники під сучасними розуміють теорії післявоєнного періоду їх формування та розвитку. Існує також думка, що сучасними слід вважати економічні теорії, починаючи з 70-х рр. ХХ ст. [2].
Серед критеріїв виокремлення сучасних економічних теорій розглядають:
а) суттєві зміни в методології аналізу;
б) часовий чинник;
в) актуальність з точки зору тематики економічних досліджень;
г) місце в структурі сучасних економічних шкіл і напрямів теоретичної думки;
д) зв' язок з трансформаційними змінами в сучасній господарській еволюції країн тощо.
Названі критерії, безумовно, висвітлюють певні аспекти й етапи в розвитку економічної думки, сприяють розмежуванню історико-економічних досліджень та їх сучасного контексту. Проте всі вони носять частковий характер, відображаючи той чи інший бік розвитку економічної думки. Для розуміння сутності сучасної економічної теорії, її проблем та перспектив необхідно підійти до їх вивчення з позицій цілісності. Зокрема, з' ясувати об' єкт і предмет дослідження, наявність яких є основою виокремлення курсу «Сучасні економічні теорії» як самостійної навчальної дисципліни.
На думку авторів [1, 2, 5] об'єктом вивчення дисципліни «Сучасні економічні теорії» виступає економічна сфера постіндустріального суспільства, тобто процеси та явища, що відображають сутністні риси постіндустріальної економіки, по-перше, як відносно відокремленої, самостійної системи, що має особливу структурну будову, зв' язки із зовнішнім середовищем та характеризується певними закономірностями розвитку; по-друге, як підсистеми постіндустріального суспільства в цілому.
Дослідження взаємодії господарської підсистеми з політичною, духовно-культурною та соціальною складовими суспільної системи дає більш глибоке та цілісне уявлення про об' єкт даного навчального курсу.
З об'єктом дослідження завжди пов'язаний предмет аналізу, який направлений на розкриття сутнісних його характеристик, тобто об' єкт наукового аналізу конкретизується через предмет вивчення. В цьому контексті важливе значення має вивчення еволюції економічної теорії, основних закономірностей та етапів її розвитку, специфіки методології аналізу на кожному з етапів, зв'язку з економічною практикою тощо. Тобто, виступаючи науковим відображенням господарських відносин людей, економічна наука зазнавала змін (і відображала їх) насамперед під дією зрушень в господарській сфері суспільного розвитку.
Поряд з цим економічна наука, як особливий різновид пізнавальної діяльності людей, має власну логіку розвитку, що вибудовувалася не тільки під дією економічних реалій, але й під істотним впливом інтелектуально-культурного середовища кожної історичної епохи, розвитку філософських знань та досягненьсуміжних галузей науки, збагачення методологічного інструментарію економічних досліджень тощо. В зв' язку з цим в еволюції економічної науки виділяються наступні закономірні етапи її розвитку:
класична наука чи наука Нового часу (ХУІІІ ст.. - 70-ті рр. ХІХ ст.);
некласична наука (70-ті рр. ХІХ ст. - 70-ті рр. ХХ ст.);
постнекласична наука (70-ті рр. ХХ ст. по теперішній час) [2, 11].
Останній етап у даній класифікації якраз і репрезентує сучасний стан розвитку світової економічної думки. Отже, предметом дисципліни «Сучасні економічні теорії» є сучасні економічні погляди та ідеї, об' єднані в теорії, концепції, школи та напрями економічної думки, що відображають основні закономірності господарського розвитку суспільства останньої третини ХХ-початку ХХІ ст., взаємовідносин між економічними суб' єктами та виступають теоретичним підгрунтям сучасних перетворень в економіці з метою більш ефективного її розвитку.
Таким чинои, сучасній економічній думці притаманні власна сфера теоретичного знання (предмет вивчення) та відповідна техніка пошуку й тлумачення фактів об' єктивної дійсності (методологія аналізу), що викристалізувалися в процесі еволюції світового господарства та розвитку концепцій, пов' язаних зі специфічною проблематикою її предмета і методу. Сучасна економічна теорія виступає як динамічна наука, оскільки предмет її вивчення проникає у все нові сфери життя суспільства, а методологія збагачується шляхом залучення до економічного дослідження принципів міждисциплінарного аналізу, методів економіко-математичного моделювання, поєднання економічного і соціологічного аналізу тощо.
Актуальні проблеми сучасної економіки розкриваються крізь призму їх аналізу представниками різних напрямів, течій та шкілекономічної думки (панівних та альтернативних, ортодоксальних і неортодоксальних, консервативних та радикальних); з позицій різних методологічних принципів дослідження; потреб економічної практики та необхідності удосконалення механізмів господарювання.
2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Найбільш потужні та впливові течії сучасної економічної теорії виникли на теоретико-методологічному підгрунті основних напрямів економічної думки, формування яких завершилося в кінці ХІХ - першій третині ХХ-го століття. Серед них:
класичний та неокласичний напрями економічної теорії,
марксистське економічне вчення,
кейнсіанство,
ранній інституціоналізм.
Саме вони стали теоретико-методологічними джерелами розвитку світової економічної думки у ХХ ст. та лягли в основу формування провідних наукових концепцій, шкіл та течій економічної теорії третього тисячоліття.
Класична школа економічної науки поставила знання про економіку на науковий грунт, застосувавши до економічних досліджень загальнонаукові методи пізнання (абстрактно-логічний, причинно-наслідковий, аналізу і синтезу, індукції й дедукції) та принципи аналізу (об' єктивізм, доказовість, зв' язок з практикою). Завдяки класичній політичній економії було розроблено новий категоріальний апарат, проаналізовано такі поняття й категорії, як поділ праці, вартість, ціна, заробітна плата, додатковий та необхідний продукт, прибуток, капітал, земельна рента тощо.
Вперше представники класичної школи політичної економії (Ф. Кене, А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мальтус, Ж-Б. Сей, С. Сисмонді, Г.Ч. Кері, Дж.Ст. Мілль) запропонували цілісну картину функціонування ринкової економічної системи на засадах саморегулювання, розкрили роль ринку, попиту і пропозиції в організації економічного життя; сформулювали поняття вартості для розкриття механізму забезпечення ринкової рівноваги в процесі обміну товарами та послугами, проаналізували систему мотивів та стимулів господарської діяльності, глибоко обгрунтували процеси ціноутворення.
Логічним продовженням та розвитком ідей класичної школи політичної економії стало марксистське економічне вчення, яке сформувалося у 40-50-х рр.. ХІХ ст. на підгрунті основних положень німецької класичної філософії, англійської політичної економії та французького утопічного соціалізму. Засновники марксистського напряму економічної думки - К. Маркс та Ф. Енгельс - створили вчення, яке вийшло далеко за межі суто економічних проблем, поєднуючись з філософськими, політичними, ідеологічними та соціальними ідеями. Центральне місце в економічному вченні марксизму посідає теорія додаткової вартості, в якій малося за мету розкрити механізм експлуатації праці капіталом.
Методологія марксизму базувалася на поєднанні абстрактно-логічного (характерного для класичної школи) та історичного(притаманного німецькій історичній школі) методів дослідження, проте суттєво доопрацьованих. Важливе місце в методології марксизму займає вчення про базис і надбудову, сформульоване К. Марксом у праці «До критики політичної економії» (1859), згідно з яким економічний базис розглядався як сукупність виробничих відносин, що відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил.
Суперечність розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, на думку К. Маркса, лежить в основі закономірних змін соціально-економічних формацій. Свою теорію суспільних формацій учений використав для обгрунтування історичної приреченості капіталізму, на зміну якому має прийти більш прогресивна й справедлива формація - комуністична. Характерною рисою марксової методології був також класовий поділ суспільства, в якому боротьба класів розглядалася як рушійна сила історії. З означених методологічних позицій К. Марксом були проаналізовані основні економічні проблеми капіталістичного суспільства.
Марксистське економічне вчення попри його ідеологічну упередженість є вагомим внеском в економічну науку. Воно стало логічним завершенням системи поглядів, в основі якої лежала концепція трудової теорії вартості класичної школи політичної економії; воно є невід' ємною частиною сучасних наукових уявлень про суспільство та закони його розвитку, а здійснене К. Марксом дослідження окремих економічних проблем капіталістичної системи господарства (економічних криз, міжгалузевої конкуренції та переливу капіталу, проблем суспільного відтворення тощо) лягло в основу наукових розробок ХХ-го ст.
Економічні ідеї марксизму знайщли відображення в працях ліворадикальної політичної економії (Д. Гордон, П. Суізі, Г. Лер-ман, Л . Беттельхейм), концепціях Франкфуртської школи (Г. Мар-кузе, Е. Фромм), поглядах прихильників сучасного троцькізму (Е. Мандель).
Важливим теоретичим джерелом сучасної економічної теорії є неокласичний напрям економічної думки, який сформувався в кінці ХІХ ст. на основі синтезу класичної ліберальної доктрини та маржиналізму. Сучасна економічна думка завдячує неокласиці суттєвими здобутками в галузі теорії, гносеології, в створенні математичних моделей економічних процесів, у практичній реалізації окремих теоретичних напрацювань тощо.
Провідні представники неокласичного напряму (А. Маршалл, Дж.Б. Кларк, Л. Вальрас, В. Парето) суттєво змінили наукові уявлення щодо предмета дослідження. Замість аналізу закономірностей розвитку ринкової економіки в цілому в основу дослідження були покладені мікроекономічні залежності, вивчення проблем оптимального господарювання на рівні окремої фірми за умоввільної конкуренції. Визначення економічної теорії як науки про оптимальне використання обмежених ресурсів з метою задоволення потреб окремого індивіда («економічної людини») і сьогодні є характерним для більшості навчальних підручників з мікроекономіки [3].
неокласичний ідея марксизм економічний
3. МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ТА ТЕОРЕТИЧНІ ДЖЕРЕЛА СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Зміна предметного поля економічного аналізу обумовила застосування і принципово нових методів вивчення економічних явищ і процесів. В основу методології неокласиків були покладені методи:
функціонального аналізу, що давав можливість вивчення економічних явищ у їхній взаємозалежності та взаємодії;
синтетичного підходу, як спроби поєднання теоретичних здобутків різних шкіл (класичної, австрійської школи маржиналізму, історичної);
статичного підходу до вивчення господарських процесів, в основу якого була покладена ідея рівноважного розвитку економічної системи;
принципи економічної рівноваги (частково-рівноважний аналіз ринку А. Маршалла, загально-рівноважний аналіз Л. Вальраса);
економіко-математичні методи (методи графічного зображення, математичного моделювання економічних процесів тощо).
З іменем А. Маршалла пов'язується становлення неокласичної парадигми економічного аналізу, його наукові розробки характеризуються як «маршаллівська революція» (хоча вчений був далеким від революційного радикалізму). А. Маршалл зумів систематизувати та поєднати у цілісну концепцію теоретичні досягнення маржиналізму, ключові ідеї пострікардіанської політичної економії, окремі положення історичної школи, теорії факторів виробництва тощо. Причому його теоретичні висновки були підкріплені серйозним математичним аналізом, графічними побудовами, що робило його концепцію логічною, цілісною та глибоко обгрунтованою.
Синтетична теорія А. Маршалла базувалася на принципово нових методологічних підходах. В дослідженні процесу ціноутворення вчений відмовився від примату суб'єктивних оцінок граничної корисності австрійської школи, так само, як і від позиції про домінування витрат виробництва, характерної для трудової теорії вартості. Тим самим А. Маршалл поставив під сумнів об'єктивність вивчення економічних явищ лише на каузальній основі. Досліджуючи всі три параметри ринку: попит, пропозицію і ціну, вчений вважав функціональний аналіз більш ефективним, а принцип взаємодії - основоположним принципом дослідження господарських процесів.
Важливим внеском А. Маршалла в економічну науку став його аналіз проблеми ціноутворення залежно від тривалості досліджуваного періоду. Він розмежовував кілька періодів рівноваги попиту і пропозиції при формуванні ціни: короткостроковий («миттєвий), довгостроковий, періоди так званої «вікової динаміки» [7].
А. Маршалл дослідив також такі економічні категорії, як «еластичність попиту», рівноважна ціна, квазирента, представницька фірма тощо, які широко використовуються в сучасній економічній теорії. Його праці поклали початок розвитку мікроекономічних досліджень, увійшли складовою до розробок сучасних монетаристів та неоконсерваторів.
Разом з тим, економічні реалії 1920-1930-х рр. виходили далеко за межі припущень рівноважної моделі А. Маршалла. Системні трансформації в сфері економіки, соціальних відносин, політики суттєво похитнули теоретичні постулати неокласичної доктрини, вимагаючи її критичного перегляду. У вирішенні цього завдання погляди економістів розділилися на три групи.
Перша з них, яка об'єднала представників різних шкіл неолібералізму, намагалася це зробити, зберігши основні засадничі принципи класичного лібералізму, зокрема: