захист приватної власності та принципів індивідуальної свободи;
підтримка вільноринкових, конкурентних відносин;
розвиток положення про саморегулювання економічної системи;
критика державного втручання в ринкові механізми.
Проте, виходячи з економічних реалій, представники неолібералізму мусили переглянути неокласичну тезу про нейтральність держави у ринковому просторі. Вони визнали необхідність створення державою умов для вільного функціонування механізмів саморегулювання, підтримки нею конкурентного середовища, участі у перерозподілі суспільних доходів та проведенні активної стабілізаційної, структурної, інвестиційної політики.
Другий напрям критики неокласичних ідей був пов'язаний з іменем видатного економіста ХХ ст. Дж.М. Кейнса, який вже у перших своїх працях: «Трактат про грошову реформу (1923), «Кінець lasser faire» (1926) виступив проти неокласичної доктрини та наголосив на необхідності активного державного регулювання економічних процесів [4].
Поява праці Дж.М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» (1936) стала поворотним моментом у розвиткуекономічної науки ХХ ст. Завдяки Дж.М. Кейнсу відбулися кардинальні зміни в методології економічного аналізу. Об'єктом вивчення стала макроекономіка як цілісна економічна система з власними законами функціонування та розвитку. Для її дослідження вчений запровадив відмінний від неокласичного категоріальний апарат, в основу якого було покладено агреговані величини, такі як сукупний попит, сукупна пропозиція, ефективний попит, зайнятість, заощадження, інвестиції, національний дохід, мультиплікатор та ін., які і в сучасних умовах виступають основоположними категоріями макроекономічної теорії.
Вчений відмовився також від припущення щодо автоматичного встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, наголошуючи на необхідності вивчення факторів макроекономічної нерівноваги, циклічності та невизначеності. Важливою рисою методології Дж.М. Кейнса стало врахування впливу психологічних чинників на перебіг економічних процесів та сформульований ним «основний психологічний закон», відповідно до якого «люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не в такій самій мірі, в якій зростає дохід» [4]. Звідси випливав висновок Дж.М. Кейнса про необхідність стимулювання сукупного попиту, активізацію державного регулювання економіки шляхом використання фіскальної, грошово-кредитної, інвестиційної політики та інших чинників впливу на ринковий механізм з метою забезпечення макроекономічного зростання та економічної рівноваги.
Заслугою кейнсіанства став глибокий аналіз взаємозв'язків між заощадженнями та інвестиціями. По-новому було сформулювано умови макроекономічної рівноваги. На відміну від автоматичної рівноваги неокласиків Дж.М. Кейнс бачив між вказаними процесами значно складніший характер взаємозв'язку, зокрема відставання у часі, розходження у суб'єктах заощаджень та інвестування, різна мотивація учасників процесів тощо.
Ключовим моментом теоретичної системи Дж.М. Кейнса стала теорія ефективного попиту, виступаючи умовою макроекономічної рівноваги за відповідного рівня зайнятості. Саме ефективний попит, а не пропозиція ресурсів визначає рівень зайнятості та національного доходу. Кількісні пропорції між зазначеними категоріями вчений визначав на основі мультиплікаційного ефекту.
Таким чином, завдяки кейнсіанству світова економічна думка ХХ ст. збагатилася макроекономічним методом дослідження, розширила предмет аналізу, об'єднала різні ринки - товарний, грошовий, праці - в межах єдиної теоретичної концепції, висунула на перший план проблему попиту, започаткувавши формування динамічної теорії циклу; поєднала економічну теорію та економічну політику з метою практичної спрямованості теоретичних розробок щодо регулювання відтворювального процесу та зниження рівня безробіття.
До третьої групи критиків неокласичної доктрини увійшли представники інституціонального напряму економічної думки, що сформувався у США на межі XIX-XX ст. Інституціоналізм у вигляді трьох течій: соціально-психологічної (Т. Веблен); правової (Дж.Р. Коммонс); кон'юнктурно-статистичної (В.К. Мітчелл) належить до важливих теоретичних джерел сучасної економічної теорії. Його особливістю стали дослідження всієї сукупності соціально-економічних та політичних чинників впливу на економіку, а також ідея необхідності соціального контролю з боку суспільства над господарською системою у зв' язку з недосконалістю ринкових регулюючих механізмів.
Характерними рисами інституціоналізму є також:
розширене тлумачення предмета економічної теорії з включенням до нього широкого спектру проблем суспільних наук: психології, соціології, права, політології, етики тощо;
критика високого рівня абстракції неокласичної школи та обґрунтування необхідності поглиблення емпіричного аналізу;
відмова від аналізу статичних величин та вивчення динамічних закономірностей економічної системи;
визнання еволюційного розвитку як єдиної форми соціально-економічного прогресу, реформістський шлях оздоровлення економіки;
технологічний детермінізм;
спроба дослідження економіки з позицій цілісності, системності, єдності структурних елементів.
Вищезазначені напрями економічної думки склали підгрунтя та суттєво долучилися до формування структури сучасної економічної теорії.
. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Відображаючи сьогодні соціально-економічні трансформації в глобалізованому світі, постійно змінюється й світова економічна думка. Аналіз її сучасних напрямів свідчить про постійне збагачення та ускладнення світової економічної теорії. Однак, це далеко не прямолінійний і не одновекторний процес. Характеризуючи перспективи розвитку світової економічної думки, дослідники впевнені, що у XXI ст. основні завдання будуть сконцентровані не в сфері неокласичної теорії, а в сфері інституціональної, яка вбере в себе неокласику, як більш загальна теорія часткову концепцію.
Кардинально змінюються також дослідницькі пріоритети сучасного економічного аналізу. Серед найбільш важливих із них:
науковий аналіз фундаментальної категорії сучасної економічної науки - «людський капітал». Сучасна епоха пов'язана з глибокими змінами місця і ролі людини в суспільстві. Всебічний розвиток людини набуває значущості в контексті джерел економічного зростання та обгрунтування економічної доцільності інвестицій у людський капітал;
розробка теоретичної моделі економіки XXI ст. нерозривно пов'язана з концептуальним усвідомленням складних і динамічних трансформаційних процесів, оскільки сучасна теорія виявилася неспроможною розв'язати проблеми перехідних економік у ХХ ст., приватизація не створила ефективного власника, не виправдала себе гіпотеза про спонтанний розвиток ринкової поведінки та ринкових інститутів;
формування системи поглядів на взаємодію локального і глобального. Глибокі зміни у світовому господарстві вимагають нового розуміння процесів міжнародного співробітництва на засадах партнерства, рівності та пріоритету загальнолюдських цінностей;
Можливість вирішення енергетичних, екологічних і демографічних проблем, проблем справедливого розподілу доходів у глобальних масштабах тощо розглядається крізь призму теорійсталого розвитку та концепції фізичної економії. Серед прихильників цих концепцій відомі вчені: Л. Мельник, І. Бистряков, С. Ілляшенко, В. Іноземцев, Б. Большаков, О. Кузнецов, А. Гор, Б. Нат, Д. Медоуз, Г.Т. Одум. Школа фізичної економії наполягає на побудові економіки, що базується не на логіці вільного грошового обігу, а на обігу керованих потоків енергії; зміні формули «товар гроші - товар» на формулу «товар - енергія - товар» та запровадженні єдиної енерговалюти;
актуальною для сьогодення є теорія електронного котеджу Е. Тофлера, в межах якої аналізується особливий тип людського помешкання, що є характерним для епохи електронних комунікацій, призначене для того, щоб одночасно бути місцем проживання, роботи та навчання, звідки за допомогою комп'ютерних технологій можна зв'язуватися з працедавцем, з науковою бібліотекою тощо;
формування нової економічної теорії (розвиток її методології та структури, найважливіших економічних категорій тощо), аналіз її співвідношення з класичною політекономією, марксизмом, економікою та ін.; пошуки шляхів використання нею досягнень попереднього етапу розвитку економічних знань, відображення сутності змін, що відбулися в сучасних суспільствах, та прагнення до створення моделі майбутнього суспільства, більш справедливого та ефективного;
акцент на вивченні інноваційної діяльності як чинника економічного зростання, підвищення рівня життя населення та забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.
Однією з серйозних методологічних проблем сучасної економічної науки є підміна реального економічного процесу його математичними моделями, хоча добре відомо, що будь-яка модель побудована за певних припущень і тому вона, як правило, не відповідає повною мірою реальності. Попри це, нерідко математичні моделі видаються за аналог реального процесу, що призводить до серйозних хиб у дослідженнях. У результаті математичної формалізації втрачаються економічні реалії, які тільки і можуть бути предметом дослідження.
Тому, як зазначають окремі вчені, криза у розвитку сучасної економічної теорії до певної міри аналогічна кризі фізики на початку XX ст.: матерія зникає - залишаються одні рівняння. Насправді не матерія зникає, а мають місце перевищення ролі та значення математичних моделей, спроби видати їх як аналоги реальних процесів, що неминуче призводить до відриву економічної теорії від дійсності, до викривленого уявлення про реальні життєві процеси. Причому, як це не прикро, нерідко математичні моделі видаються за великі досягнення економічної науки, хоча насправді це вияв її неспроможності розв'язувати нагальні проблеми розвитку економіки.
Математичні моделі, пов'язані з розв'язанням проблем за участю праці, проявів ініціативи та творчості людини, нерідко спрощують ці властивості людини, прирівнюють їх до матеріальних факторів, що дає результати, які не відповідають реаліям. Тому подальша математична формалізація передбачає змістовну розробку економічною теорією методології цілої низки важливих проблем, у тому числі: механізму оновлення структури особистих і виробничих, індивідуальних і соціальних потреб; особливості ролі творчої праці у формуванні затрат і результатів діяльності; своєрідності економічних процесів у галузях сфери послуг, тобто нематеріального виробництва, виявлення їхньої соціальної і гуманітарної суті.
Відомий авторитет в економічній науці М.Блауг у роботі "Методологія економічної науки» показує, що кризові явища в сучасній економічній теорії виявляються у дисбалансі між теорією та емпірикою, схильності економістів-теоретиків ізолюватися у світі абстрактних моделей, їхньому небажанні піддавати свої ідеї серйозній емпіричній перевірці. Це поглибило розрив між економічними знаннями і розумінням економічної реальності. Економічна наука все далі відходить від економіки як об'єкта пізнання. Вчені - теоретики й емпірики - все більше втрачають зв'язок між собою і при цьому все більше віддаляються від потреб практики. Причину цього явища М. Блауг вбачає у тому, що в економічній науці стали переважати тенденції до диференціації та спеціалізації знань, яка породила, як раніше в багатьох інших сферах людської діяльності, ефект відчуження.
І хоча думка М. Блауга висловлена у вигляді гіпотези, проте з усього змісту роботи випливає потреба в істотних змінах і в науковій політиці, і в організації економічних досліджень. Більше того, М. Блауг в останніх роботах помітно загострює критичні оцінки ситуації, яка склалася в економічній науці. Він прямо говорить: "...Сучасна економічна наука хвора. Вона все більше перетворюється в інтелектуальну гру заради самої гри, незалежної від її практичної значущості. Економісти поступово підмінили свій предмет, обернувши його в якусь Соціальну Математику, в якій аналітична суворість, як її розуміють на математичних факультетах, - це все, а емпірична адекватність, як її розуміють на фізичних факультетах, - ніщо".
ВИСНОВКИ
1.Сучасна економічна теорія виконує світоглядну функцію, дає системне бачення економіки і соціальної сфери, властиві їм причинно-наслідкові взаємозв'язки, формує суспільний кругозір людини. Все це є необхідною умовою не лише фахового зростання, а й підвищення інтелектуального рівня широких верств населення, глибокого розуміння ними економічної системи і механізмів її функціонування, вміння застосовувати і використовувати надбання економічної науки в господарській практиці.
2.Глобалізація економічних процесів породжує якісно нові проблеми, для розв'язання яких потрібні нові підходи. Перехід від індустріального, машинного способу виробництва до постіндустріального, інформаційного технологічного способу виробництва докорінно змінює і матеріальні основи суспільного виробництва та їхню суспільну форму, визначає нове місце людини в ньому і новий тип суспільно-економічних відносин. Для відображення цих глибоких змін потрібна нова система сучасної економічної теорії, яка була б адекватною якісно новим умовам розвитку цивілізації. Так, за індустріального суспільства панівним було матеріальне виробництво, а матеріальні речі - показником багатства. В новому суспільстві панує сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво, і послуги стають головним показником його розвитку.
.Для подолання кризи в економічній науці, приведення її у відповідність до тих змін, що сталися у світі, необхідно перш за все забезпечити перехід економічної теорії на якісно нову, інформаційну (постіндустріальну), еволюційну парадигму. Головним засобом розв'язання цього історичного завдання є надійна методологія наукового пізнання. Як було показано, ні метафізична (прагматична) філософія, ні формальна логіка, ні математична формалізація не відповідають потребам наукового пізнання складних перехідних проблем, глибоких якісних зрушень у цивілізаційному прогресі нової економіки і суспільства, які докорінно відрізняються від того, що існувало і є дослідженим. Новим вимогам відповідають діалектична філософія і діалектична логіка. Тільки вони розкривають можливості проникнення у глибину тих кардинальних змін, які відбуваються у сучасну епоху, дають змогу виявити не лише суть цих якісних зрушень, а й механізм їх здійснення, економічні та соціальні наслідки. Тільки діалектична філософія і діалектична логіка є потужним методологічним засобом пізнання складних соціально-економічних процесів сучасного світу та розвитку сучасної економічної теорії..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. Пер. с англ., 4-ое изд. М.: Дело Лтд., 1994.
2.Гайдай Т.В. Парадигма інституціоналізму: методологічний контекст: монографія / Т.В. Гайдай. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. - 296 с.
.Долан Э., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель / Пер. с англ. В. Лукашевича и др.; Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича. - СПб., 1992. - 496 с.
.Кейнс Дж.М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей: Реф.-дайджест / Укл. Фещенко В.М. - К.: АУБ, 1999. - 189 с.
.Клишова Е.В. Становление современной экономической теории: Учеб. пособие. - Донецк: УкрНТЭК, 2001.
.Маркс К., Енгельс Ф. Твори: 2-ге вид. - К.: Держ. вид-во політ.літ-ри УРСР, 1963.
.Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3-х т. / А. Маршалл. М.: Прогресс, 1993.
.Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли: Пер. с англ. - М., 1968.
.Современная экономическая мысль / Под ред. С. Вайнтрауба : Пер. с англ. под ред. В.С. Афанасьева и Р.М. Энтова. - М.: Прогресс, 1981.
10.Панорама экономической мысли конца ХХ столетия / Под ред. Д. Гринэуэя, М. Блини, И. Стюарта: В 2-х т. / Пер.с англ. под ред. В.С. Автономова и С.А. Афонцева. - СПб.: Экономическая школа, 2002.
11.Тарасевич В.М. Постнекласична наука та економічна теорія // Економіка України, 2004. - № 2. - С. 59-65.