Материал: ТЕМА 8

Нормативи чисельності (НЧ) визначаються через норми обслуговування або норми часу на обслуговування:

НЧ = О_р / НО  К_я.о

НЧ = (О_р  Т_но) / Ф_рч

де Ор - обсяг робіт;

НО - норма обслуговування, виражена в таких самих одиницях, що й обсяг роботи;

Ф_рч - фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Т_но - норма часу обслуговування для відповідного періоду.

Планування чисельності керівників, спеціалістів і службовців має свої особливості, тому в даному випадку необхідно враховувати не лише особливості виробництва і трудомісткість управління, але і його структуру, поділ праці, співвідношення між різними професійними групами. Тому, при розрахунку чисельності спеціалістів найчастіше використовують нормативний метод, який ґрунтується на застосуванні нормативів навантаження, обслуговування, керованості і чисельності спеціалістів.

Нормативи навантаження й обслуговування можуть застосовуватися в галузях невиробничої сфери, а на підприємствах галузей матеріального виробництва доцільно застосовувати нормативи чисельності спеціалістів, які передбачають установлення залежності між кількісними і якісними показниками діяльності спеціалістів і основними техніко-економічними показниками діяльності підприємства.

У сучасних умовах дедалі більшого поширення набуває використання штатно-номенклатурного методу, який ґрунтується на планових показниках розвитку виробництва, типових структурах і штатах, а також номенклатури посад, що підлягають заміщенню спеціалістами з вищою освітою. За допомогою цього методу можна визначити як кількісну потребу в спеціалістах на основі штатних розписів, так і якісну - на основі типової номенклатури посад, що визначає рівень класифікації і профіль підготовки спеціалістів.

Типова номенклатура посад розробляється на всіх рівнях управління - від підприємства до міністерства і є вихідною базою нормативів насиченості спеціалістами і потреби в них у розрізі спеціальностей.

Після визначення планової чисельності та структури персоналу необхідно скласти баланс робочої сили і визначити додаткову потребу з кожної категорії персоналу, яка визначається у вигляді облікового складу за формулою:

Ч_д = (Ч_к – Ч_п) + (Ч^пл  ПВ) / 100

де Чд - додаткова потреба у персоналі, осіб;

Ч_п і Ч_К—облікова чисельність працівників на початок і кінець планового періоду, осіб;

Ч^пл - середньооблікова чисельність працівників у плановому періоді, осіб;

ПВ - планові втрати працівників, %.

Загальну потребу у спеціалістах (Ч_с) можна розрахувати як суму (або різницю) чисельності спеціалістів на підприємстві на початок планового періоду (Ч_сп) і величини додаткової потреби (або зменшення) спеціалістів (Ч_сд):

Ч_с = Ч_сп ± Ч_сд

Додаткова потреба у прирості посад визначається як різниця між загальною потребою в спеціалістах запланованого і базового періодів.

Завершується планування чисельності працюючих розробкою заходів з підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації, як на підприємстві, так і поза ним.

8.2. Планування продуктивності праці

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).

Продуктивність праці розраховується прямим або оберненим методами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - це кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається методом прямого розрахунку:

В = О/Т, або В = О/Ч

де В - виробіток;

О- обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг);

Т - затрати робочого часу;

Ч— середньооблікова чисельність працюючих.

Трудомісткість - це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Т_р = Т/О

де Т_р - трудомісткість на одиницю продукції (робіт чи послуг).

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки виробництва та способу визначення обсягів виробничої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованими і на певний період незмінними нормами цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Разом із тим, трудові показники вимагають досконалої нормативної бази, а в умовах динамічного зовнішнього середовища цього досягти складно.

Найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).

Перевага даного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції із витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування і обліку.

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці має і певні недоліки. Вони полягають у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (упредметненої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив мають зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. Під час обчислення валової або товарної продукції часто має місце повторюваність розрахунку у зв'язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує.

Зауважимо, що показник валової продукції характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства; показник товарної продукції - обсяг, який надходить у народногосподарський обіг; показник вартості чистої продукції (новоствореної вартості) - вклад підприємства у створення продукції.

Розмір чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і елементами упредметненої праці, тобто витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування:

ОЧП = ОВП-МВ,

де ОЧП- обсяг чистої продукції;

ОВП— обсяг валової продукції;

МВ - матеріальні витрати.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відображає суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

В залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції розрізняють такі її види:

1. Технологічна трудомісткість (ТТ), яка включає всі затрати праці основних робітників - як відрядників, так і почасовиків:

ТТ = ТВ + ТП,

де ТВ - затрати праці основних робітників-відрядників; ТП- затрати праці основних робітників - почасовиків.

2. Трудомісткість обслуговування виробництва (ТО_б) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

3. Виробнича трудомісткість (ТВ_нр) - це всі затрати праці основних і допоміжних робітників:

ТВ_нр = ТТ + ТО_б

4. Трудомісткість управління виробництвом (ТУ) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.

5. Повна трудомісткість (Т) - це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = ТТ + ТО_б+ТУ, або

Т = ТВ + ТП + ТО_б+ТУ, а6о

Т = ТВ_нр+ТУ.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими нормами.

Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт.

Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

В залежності від можливості впливу на діяльність суб'єктів господарювання усі фактори зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи - зовнішні та внутрішні.

До групи зовнішніх факторів належать ті, що об'єктивно знаходяться поза контролем окремого підприємства (загальнодержавні та загальноекономічні - законодавство; політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси тощо), а до внутрішніх - ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія та обладнання, матеріали та енергія, персонал, організація виробництва і праці, система мотивації тощо).

Усі фактори зростання продуктивності праці на підприємствах можна об'єднати у такі групи:

1. матеріально-технічні (вдосконалення техніки та технології, застосування нових видів сировини і матеріалів та ін. );

2. організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації праці та ін. );

1. економічні (вдосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках та ін. );

3. соціальні (створення відповідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу та ін. );

4. природні умови та географічне розміщення підприємств (ця група факторів виділяється та аналізується на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого розрахунку та пофакторним методом.

Перший метод передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції (виконаних робіт, наданих послуг) у вартісному виразі на планову чисельність персоналу основної діяльності. Так, у промисловості плановий рівень продуктивності праці (ПП^пл) за методом прямого розрахунку обчислюється за формулою:

ПП^пл = О^пл / Ч^пл

де О^пл - плановий обсяг випуску продукції, грн.;

Ч^пл - планова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб.

Поширеним методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Вказаний метод передбачає розрахунок зростання продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Основним показником всіх планово-економічних розрахунків є вихідна чисельність персоналу основної діяльності (Ч^вих), яка для промислового підприємства складатиме:

Ч^вих = О^пл / ПП^баз, або

Ч^вих = Ч^баз  К^пл_о / 100

де О^пл - плановий обсяг випуску продукції, грн.;

ПП^6аз - продуктивність праці (виробіток) за базовий період, грн.

Ч^баз - чисельність промислово-виробничого персоналу за базовий період, чол.;

К^пл_о - зростання обсягу виробництва за плановий період, %.

Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника вихідної чисельності.

Приклад. У базовому періоді обсяг промислової продукції підприємства становив 300 тис. грн., виробіток на одного працюючого - 2200 грн., а обсяг продукції на плановий період установлено в розмірі 350 тис. грн.

Чисельність працівників у плановому періоді за умови виробітку на рівні базового періоду становитиме 350000: 2200 =159 (осіб). Справжня ж потреба в працівниках буде меншою. Для її визначення необхідно врахувати пофакторну та сумарну економію робочої сили.

Приріст продуктивності праці від вивільнення чисельності за рахунок кожного фактора (ППі) визначаємо за формулою:

ППі = Еі  100 / (Ч^вих – Е^заг)

де Еі — економія чисельності працюючих за даним фактором, осіб;

Ч^вих - вихідна чисельність працюючих, осіб;

Е^заг -загальна економія чисельності промислово-виробничого персоналу, осіб.

Величина зростання продуктивності праці в цілому за рахунок дії усіх факторів (ПП) визначається аналогічно:

ПП = Е^заг  100 (Ч^вих – Е^заг)

Кожен із методів планування продуктивності праці має свої переваги і вади. При застосуванні методу прямого розрахунку вадою є те, що загальне зростання продуктивності праці розглядається у відриві від зумовлюючих його причин, вадою пофакторного методу є штучне відокремлення факторів один від одного, які в реальних умовах знаходяться у тісному взаємозв'язку. Оскільки обидва методи доповнюють один одного, то при плануванні продуктивності праці необхідне їх раціональне співвідношення.

При визначенні динаміки росту продуктивності праці необхідно розрахувати її відносний показник, тобто приріст продуктивності праці порівняно із базовим періодом:

ПП = (ПП^пл – ПП^баз) / ПП^баз  100

де ПП- приріст продуктивності праці в плановому періоді порівняно із базовим періодом, %;

ПП^баз, ПП^пл - продуктивність праці в базовому та плановому періодах.