Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
Факультет підготовки фахівців для органів досудового розслідування
Кафедра теорії та історії держави і права
Теоретико-правові витоки становлення фемінізму в Україні
Саєнко М.І., к.ю.н., доцент
Тацуля С.І., магістрант
Гапіч І.О., магістрант
Анотація
У дослідженні розглянуто теоретико-правові витоки фемінізму, його історичну генезу на національному і світовому рівні, проаналізовано теоретичне розуміння поняття «фемінізм» на рівні українського законодавства. Автори висвітлюють етапи розвитку і становлення феміністичного руху в українському суспільстві, окреслюючи роль жінки в українській державі від моменту виникнення фемінізму і донині.
У статті аналізуються особливості фемінізму як інтелектуального руху в рамках визначеної філософської течії, який охоплює своїм змістом набагато ширше коло «жіночих проблем», ніж класичний фемінізм. До пріоритетних завдань сучасного фемінізму в дослідженні зараховано теоретико-правові основи жіночих рухів у політиці.
Виявлена низка проблемних питань щодо тлумачення «фемінізму», який привласнив собі різні дослідницькі методи і теоретичні концепції. Головним методом фемінізму є «збудження свідомості», а оскільки фемінізм є новим знанням на теми старих проблем і питань, він вимагає точного розуміння і означення в рамках відносин теорія - методи. Доведено, що у фемінізмі методи, теорія і описи реалій становлять певну єдність. Фемінізм є викликом для універсалізму, тому що зосереджується на дослідженні процесу здобування самосвідомості, який є для нього одночасно теорією і політичною практикою.
Дослідження дає змогу зробити висновок, що фемінізм охоплює доктрини, які містять вимоги рівних прав для жінок у теорії та практичному житті. Він є як організованим рухом за права жінок, так і ідеологією суспільних перетворень, метою яких є не лише громадянська рівність, а й вимога творення особливого - світу, який би був також і світом для жінок. Сучасний фемінізм базується не на традиційних, безособових політичних поняттях, політичної репрезентації чи політичного представництва, а оперує поняттями «особистісної присутності» / «жіночого представництва».
Ключові слова: фемінізм, феміністка, історичні «хвилі фемінізму», суспільний конфлікт, жіноче представництво, сучасний фемінізм, феміністичні рухи.
Annotation
Theoretical-legal causes of the formation of feminism in Ukraine
The study examines the theoretical and legal origins of feminism, its historical origin at the national and world levels, and analyzes the theoretical understanding of the concept of “feminism” at the level of Ukrainian law. The authors cover the stages of development and development of the feminist movement in Ukrainian society, outlining the role of women in the Ukrainian state from the moment of feminism to the present day.
The article analyzes the peculiarities of feminism as an intellectual movement within the framework of a certain philosophical trend, which encompasses in its content a much wider range of “women's problems” than classical feminism. Priority tasks of modern feminism in the study include the theoretical and legal foundations of women's movements in politics.
A number of problematic issues have been identified regarding the interpretation of “feminism”, which has brought to itself various research methods and theoretical concepts. The main method of feminism is “arousal of consciousness”, and since feminism is a new knowledge on the topics of old problems and issues, it requires accurate understanding and definition in the framework of relations theory - methods. It has been proven that in feminism, methods, theory, and descriptions of realities constitute a certain unity. Feminism is a challenge to universalism because it focuses on research, the process of gaining consciousness, which is both a theory and a political practice for it.
The study concludes that feminism encompasses doctrines that hold equal rights for women in theory and in practical life. It is both an organized movement for women's rights and an ideology of social change, the purpose of which is not only civil equality but also the requirement to create a special world that would also be a world for women. Modern feminism is not based on traditional, impersonal political concepts, political representation or political representation, but operates on the concepts of “personal presence” / “women's representation”.
Key words: feminism, feminist, historical “waves of feminism”, social conflict, women's representation, modern feminism, feminist movements.
Постановка проблеми
Явище фемінізму в українському суспільстві розглядається як певна організація суспільної діяльності жінок і чоловіків, яка спрямована проти дискримінації жінок, за утвердження рівноправ'я та рівності чоловіків і жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства, за емансипацію та гуманізацію суспільства. Однак на практиці зміст цього поняття значно ширший і різноманітніший, як і саме життя. Його трансформація відбувається з розвитком суспільно-політичних і економічних відносин, демократичних перетворень у світі, зміною суспільної свідомості.
До проблем участі чоловіка і жінки в суспільному житті зверталися інтелектуали ще античного світу. Зокрема, вперше ідею тендерної рівності обґрунтував Платон, який довів, що жінки і чоловіки однаковим чином наділені тими чеснотами, які необхідні для управління державою. Арістотель, навпаки, твердив, що жінки не мають тих чеснот, що є в чоловіків, а тому їхнє підлегле становище цілком природне. Такий погляд на місце і роль жінки в суспільному й сімейному житті лише констатував наявний стан прав і повністю вписувався в наявну світоглядну парадигму. Впродовж століть він домінував у всіх культурах Заходу і Сходу [1, с. 689]. Одвічна нерівність чоловіка і жінки в суспільстві виявлялася в такому: маскулінізм (латинське masculinus - чоловічий) - комплекс тілесних, психічних і поведінкових особливостей (вторинних статевих ознак), що розглядаються як чоловічі (тобто зовні відрізняють чоловіка від жінки або самця від самки тварини); природний характер чоловічої домінації в суспільстві, маніфестація переваг чоловіків над жінками в питаннях сексу та в усіх суспільних сферах; патріархат - суспільство, в якому чоловіки є домінантним елементом у суспільно-політичних сферах (це явище також відоме як андрархія, або андрократія); феміністи стверджують, що патріархат є основою, на якій побудована більшість сучасних суспільств (необхідно і вкрай бажано відступити від цієї моделі для того, щоб досягти рівності статей) [2]; доктрина, згідно з якою домінація чоловіків у політичній владі є наслідком їх домінації в сімейних справах; мізогінія (грецьке misos - відраза; gyne - жінка) - (жіночоненависництво) - ненависть, зневага, огида до жінок (антонім до слова філогінія) [2]; ненависть до жінок, яка виявилася у критичному сприйнятті всього, що було пов'язане з жінками [3, с. 174]. Нині фемінізм розглядаємо також як інтелектуальний рух у рамках визначеної філософської течії, який охоплює своїм змістом набагато ширше коло «жіночих проблем», ніж класичний фемінізм. До пріоритетних завдань сучасного фемінізму належить дослідження теоретико-правових основ жіночих рухів у політиці.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фемінізм як ідеологія в духовному контексті почав формуватися в добу Просвітництва. Віра в розум поєднувалася у цей період із вірою в прогрес та можливість перебудови суспільства на розумних засадах. Оскільки жінки, як і чоловіки, є розумними істотами, вони рівною мірою є носіями 17 невід'ємних прав. Із цієї раціоналістично-ліберальної аргументації випливало, що немає жодних розумних підстав для дискримінації жінок як таких [3, с. 174].
Питання розвитку фемінізму у своїх наукових працях висвітлювали вітчизняні дослідники, зокрема: О.А. Вороніна, Т.А. Дороніна, А. Романюк, О.С. Задорожня, А.І. Куприн, О Г. Липовська, О. Кісь, Т. Марценюк, Н.В. Зборовська, С. Павличко, Л. Таран та інші.
Мета статті полягає в розкритті теоретико-правових витоків сутності терміну «фемінізм» та етапів його розвитку як на світовому, так і на українському рівні.
Основні результати дослідження
Термін «фемінізм» (в англійській мові «feminism», латинською «femina») означає низку політичних і суспільних рухів, ідеологій, які мають спільну мету - визначити, встановити і досягти політичної, економічної, культурної, особистої та соціальної рівності жінок та чоловіків. В основу фемінізму покладено переконання про одвічну нерівність жінок і чоловіків та твердження, що жінки є об'єктом постійної дискримінації [4, с. 38].
Розглянемо походження терміна «фемінізм» та основні його етимологічні версії. Вперше цей термін згадує ься у XVIII ст. Прихильники першої версії (Ж. Фресс, К. Оффен, K. Форе) пов'язують запровадження терміна «фемінізм» з ім'ям французького літератора О. Дюма- сина, який запозичив цю лексему з медичного вокабуляру наприкінці XVIII ст. Адепти другої версії (Дж. Рендалл, Дж. Ебрей, Т. Мід, М. Візнер) приписують авторство цього слова соціалісту-утопісту Ш. Фур'є, який, іменуючи феміністами прибічників ідеї жіночого рівноправ'я, наполягав на тому, що «розширення прав жінок є головним мірилом суспільного прогресу». Згідно з третьою версією, конструювання терміна «фемінізм» належить теоретикові утопічного соціалізму Р. Оуену, який наголошує на тому, що ключовою позицією доктрини фемінізму від самого початку її формув ння виступала ідея рівноправ'я протилежних статей у соціально-політичному та культурному житті [5, с. 88].
Загалом фемінізм є ідеологією звільнення жінки, тому що істотним в усіх феміністських рухах є переконання, що жінка терпить несправедливість у зв'язку з власною статтю. У рамках такого широкого формулювання фемінізму містяться різні підходи до з'ясування причин і чинників утисків жінок. Нині в усьому світі є близько 300 тлумачень цього поняття.
Сучасний науковий дискурс розглядає поняття «фемінізму» в трьох аспектах. По-перше, фемінізмом називають різноманітні форми жіночого опору чоловічій тиранії, які спостерігаються в будь-якій культурі та у всі періоди історії. По-друге, під фемінізмом розуміють конструювання соціально-економічних і політичних обов'язків із метою викорінення домінування, заснованого на розподілі людей за статтю. По-третє, фемінізмом номінують політику, спрямовану на зміну наявного владного дискурсу. національний світовий правовий жіночий рух фемінізм
Спираючись на теорії походження вказаного терміну, можна окреслити основні історичні «хвилі» такого явища. Фемінізм «першої хвилі» сформувався у XIX ст. і тривав до 20-х рр. XX ст. Перший етап характеризувався, передусім, боротьбою за надання жінкам рівних із чоловіками виборчих прав, тому отримав назву суфражистський рух (з англ. мови «suffrage» означає право голосу), який набув найбільшого поширення у США та Великій Британії. Згодом сформувалось два головні напрями: ліберальний і соціалістичний. Вимога рівних із чоловіками виборчих прав відповідала суті лібералізму, в той час коли соціалістичний напрям полягав у досягненні рівності між жінками і чоловіками за умов використання досягнень науки і техніки. Відродження фемінізму під час «другої хвилі» відбулося у 60-ті рр. XX ст. під назвою «неофемінізм», або «сучасний фемінізм». «Друга хвиля» засвідчила, що феміністичні організації та ініціативи поширились вже в більшості країн у всіх регіонах світу. Було виділено такі головні питання: поділ на публічну та приватну сферу; патріархат; стать і гендер (культурна стать); рівність і відмінність. Результатом «другої хвилі» стало те, що жінкам стали доступні засоби контрацепції, було легалізовано право жінок на аборт, відкрито двері до елітних навчальних закладів, було змінено характер публічних розмов щодо місця та значення жінок у суспільстві. З початку 90-х рр. XX ст. триває фемінізм «третьої хвилі».
В межах «третьої хвилі» сформульовано такі цілі: боротьба з усіма можливими причинами, які породжують суспільну несправедливість; розвиток освіти молодих жінок, щоб вони були вільними, щасливими та гордими зі своєї жіночості і не боялися реалізовувати обрані для себе цілей; освіта мала стати складовою частиною фемінізму [5, с. 108-109].
Фемінізм привласнив собі різні дослідницькі методи і теоретичні концепції. Головним методом фемінізму є «збудження свідомості», а оскільки фемінізм є новим знанням на теми старих проблем і питань, він вимагає точного розуміння і означення в рамках відносин теорія - методи. Стверджують, що у фемінізмі методи, теорія і описи реалій становлять певну єдність. Фемінізм є викликом для універсалізму, тому що зосереджується на дослідженні процесу здобування самосвідомості, який є для нього одночасно теорією і політичною практикою [6, s. 61]. Відомо, що окремі французькі феміністки перестали вживати слово «фемінізм», вважаючи, що це є ще один - «izm» [7].
Розглянувши основні світові теорії походження та історичні етапи виникнення фемінізму, логічною послідовністю буде дослідження виникнення жіночого руху в українському суспільстві. У контексті розвитку українського соціуму поняття «фемінізм» стало охоплювати широке смислове поле і розглядатися як суспільний рух, як соціально-політична теорія, як світоглядна і культурна категорія. В Україні нині існують такі визначення: соціально-політична теорія, яка розглядає процес приниження жінки в суспільстві, а також шляхи подолання чоловічої переваги над жінками; широкий соціальний рух за рівність прав для жінок, що протистоїть соціальній системі, в якій положення людей різних статей нерівноправне; філософська концепція соціокультурного розвитку, яка виявляє зверхність до жіночого соціального досвіду в уявленнях про світ і суспільство.
В Україні поняття «фемінізм» починає з'являтися і обговорюватися з 1990 р. Це слово викликає неоднозначну реакцію. Проте як літературна і політична течія український фемінізм оформився ще в 80-х рр. XIX ст. Найяскравішими представницями в українській літературі були О. Пчілка, Н. Кобринська, С. Русова, Леся Українка, О. Кобилянська, С. Крушельницька та С. Окуневська. Це жінки, які не шкодували про затрачені сили в боротьбі за жіночу свободу. Вони вважали, що визволення жінки не є актом фемінізму, а є таким самим природним виявом культурної і політичної соціальної еволюції, яким був акт визволення від кріпацтва.
У Наддніпрянській Україні основні зусилля емансипаційного руху були зосереджені на боротьбі за право жінки на освіту. Так, у 1878 р. засновано Вищі жіночі курси в Києві. Жінки брали активну участь у культурно-освітньому русі, а також у суспільно-політичному житті.
У Західній Україні першою жіночою організацією стало засноване за ініціативою Н. Кобринської у 1884 р. у м. Станіславові (нині м. Івано-Франківськ) «Товариство руських жінок». Н. Кобринська стояла біля витоків українського фемінізму. Вона вела активну громадську діяльність, організовувала збір підписів за право жінок навчатися в університетах і гімназіях. До Галицького сейму як результат її кропіткої праці внесено низку вимог і пропозицій щодо захисту прав селян. У 1887 р. разом з О. Пчілкою вони видали альманах українок «Перший вінок», що увійшов в українську історію як перша жіноча збірка, заклавши основи розвитку жіночих часописів, які редагували і видавши самі жінки.
У 1930-х рр. «жіноче питання» було оголошене повністю вирішеним. Незважаючи на відхід від традиційного фемінізму, розв'язання проблеми суспільного рівноправ'я жінок у радянський період характеризувалося підвищенням їхнього освітнього та професійного рівня, активною участю в науковому, літературно-мистецькому житті країни. Водночас нерозв'язаними залишилися проблеми «подвійного навантаження» жінок (на виробництві та вдома), захисту материнства тощо. У порівнянні з розвиненими країнами жінки України мали дуже невелике представництво у вищих органах державної влади, порівняно небагато їх було у виробничо-бізнесовій еліті.