На початку 1990-х рр. у процесі розвитку в Україні політичних рухів, зокрема Народного руху України, жінки почали відновлювати жіночі організації, що в роки СРСР [8, с. 75] припинили свою діяльність. Водночас жіночий рух в Україні набув виразних феміністичних ознак внаслідок стихійно прогресуючої під час ринкових перетворень економіки дискримінації жінок у політичній сфері та на ринку праці.
Однією з найяскравіших постатей фемінізму незалежної України є Соломія Павличко. У розвитку східноєвропейського фемінізму С. Павличко відіграла настільки значну роль, що годі уявити, як виглядали б вищеозначені контексти без її імені. Вона 1992 р. утворила видавництво «Основи», в якому до грудня 1999 р. незмінно очолювала редакційну раду і формувала видавничу політику [8].
У незалежній Україні відроджуються давні та створюються нові жіночі організації (зокрема «Союз Українок» (1917), «Femen» (2008)), активно йде процес повернення до цінностей ліберального фемінізму та посилюються зв'язки національних жіночих організацій із міжнародними жіночими об'єднаннями. Велика кількість українських жіночих організацій продовжує ефективно діяти в діаспорі. Після надання Україні незалежності феміністичні тенденції в українському суспільстві отримали нові можливості для подальшого розвитку, але цей розвиток мав деякі особливості.
У перші роки незалежності України специфіка українського жіночого руху полягала в тому, що жіночі інтереси в ньому були підпорядковані інтересам національно-державним, тобто проблеми боротьби з дискримінацією жінок, законодавче забезпечення гендерної рівності та відстоювання їх прав розглядались як другорядні у порівнянні із завданнями національно-культурного відродження та державотворення.
Від другої половини 1990-х рр. феміністський рух в Україні набув значного поширення. Почали діяти регіональні об'єднання та клуби, виникли жіночі політичні партії: «Жінки України», Всеукраїнська партія жіночих ініціатив, Жіноча народна партія (об'єднана) [9, с. 56].
Наприкінці 1990-х рр. в Україні вже було зареєстровано понад 100 громадських жіночих об'єднань - регіональних, всеукраїнських та міжнародних (міжнародна федерація ділових жінок «Либідь», «Надія», міжнародний фонд «Панна»). Вони вплинули на вдосконалення законодавства та механізми щодо поліпшення становища жінок, прагнули суспільного визнання організованого жіночого руху як важливого державотворчого чинника. В Україні діють кілька правозахисних груп жінок, серед яких най- популярнішою є група «Femen», що діє в рамках нових суспільних рухів, безперечно заперечуємо тезу окремих європейських дослідників щодо «Femen» як широкого суспільного руху, відповідно, це протестна група, діяльність якої ув'язується з поняттям «поп-фемінізм» [10].
Сучасний етап розвитку феміністської теорії та феміністських рухів пов'язаний із дефінітивними уточненнями самої суті фемінізму та його новітніх трактувань.
Фемінізм охоплює доктрини, які містять вимоги рівних прав для жінок у теорії та практичному житті. Він є як організованим рухом за права жінок, так і ідеологією суспільних перетворень, метою яких є не лише громадянська рівність, а й вимога творення особливого - світу, який би був також і світом для жінок. Загалом фемінізм є ідеологією визволення жінок, тому що істотною рисою усіх його напрямів є фундаментальна позиція, що жінка терпить несправедливість у зв'язку із власною статтю [11].
Україна, згідно з вимогами Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», включила принцип рівноправності жінок і чоловіків до Конституції України, відповідні норми, які є основою гендерного законодавства. Так, рівність прав і свобод людини й громадянина незалежно від статі визначається і гарантується ст.24 Конституції України, в якій, зокрема, закріплено: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних із чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям» [12, с. 28].
З прийняттям Основного Закону конституційно-правове регулювання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні не тільки не завершилося, а навпаки, активізувалося й поглиблюється завдяки конкретизації відповідних конституційних норм у кодексах, законах, постановах, указах, розпорядженнях та інших правових актах національного рівня. Для чіткішого сприйняття цього масиву документів правового характеру з метою можливого подальшого використання в рамках державно-управлінських досліджень та практичного застосування їх упорядковано відповідно до наявних класифікацій. Найбільш прийнятною з цієї точки зору видається концепція необхідного і достатнього складу нормативно-правових баз, автором якої є В. Бакуменко [13].
Суть цієї концепції полягає в розгляді нормативно- правових баз для будь-яких сфер діяльності як складних систем та виділенні в кожній із них трьох рівнів, найбільш суттєвих із погляду забезпечення виконання функцій такої бази, а саме: рівня функціонального ядра, рівнів необхідного та достатнього складу нормативно-правової бази [13, с. 316]. Такими системоутворюючими нормами за своєю юридичною природою і призначенням є конституційно-правові норми, що регулюють відносини у сфері державної Тендерної політики. Водночас положення законів не закріплюють відповідні процедури й механізми забезпечення рівності статей, а отже, залишаються декларативними [14, с. 62]. З правового погляду в Україні забезпечене недискримінаційне для жінок законодавство. З погляду забезпечення гендерної рівності вважаємо, що законодавство України перебуває у стані трансформації від гендерно нейтрального до гендерно чутливого. На конституційному рівні закріплені фундаментальні права людини, а також гарантії їх захисту.
Сучасний український фемінізм базується і на західному досвіді. У самій же історії західних демократій можна прослідкувати певну закономірність: кожен новий період їх розвитку, пов'язаний зазвичай із глибокими суспільними, політичними і культурними змінами, але одночасно революції і війни породжували активізацію рухів за визволення жінок. Характерним, на думку Г. Уліцької, є й те, що не можна характеризувати боротьбу за права жінок як процес, який іде по лінії зміцнення, підвищення; такий рух, на думку дослідниці, здійснюється синусоїдно [15, с. 71].
Отже, доктрини фемінізму від самого початку оформлення течії були скеровані на досягнення жінками рівних прав із чоловіками, які мали здійснитися в рамках суспільних перетворень і досягнення як громадянської рівності, так і вироблення феміністичної ідеології. Сучасний фемінізм базується не на традиційних, безособових політичних поняттях, політичної репрезентації чи політичного представництва, а оперує поняттями «особистісна присутність» / «жіноче представництво». Нинішня політика існує для феміністок там, де існує суспільний конфлікт; дефініцію політики визначають стосунки, які опираються на стосунки і уклади у структурах влади, де одна група здійснює контроль над іншими. Основою жіночих політичних рухів є:
1) визнання за жінками аналогічних із чоловіками цивільних прав;
2) інтелектуальна емансипація;
3) досягнення початково рівних політичних прав, а згодом - рівної участі в політичній діяльності.
Висновки
До останнього часу розвиток жіночого руху в Україні ілюстрував різновид розвитку активізації громадської діяльності жінок, що виростає з актуальних для певного історичного періоду конкретного суспільства потреб, а не з нового для всієї історії людства розуміння (актуалізованого фемінізмом) легальних прав. Саме цим цей різновид жіночого руху відрізняється від фемінізму англо-саксонського типу, який розвивався в правовому суспільстві й тільки в такому суспільстві міг з'явитися. Жіночий рух в Україні намагався відстояти права жінок в українському громадянському житті. Він не був орієнтований, як це було притаманно фемінізму англо-саксонського типу, на глибинну феміністичну перебудову всіх суспільних відносин. Нині жіночий рух в Україні розвивається повномасштабно, українські жіночі організації стають політичною та громадянською силою, роблять значні кроки в розвитку гендерних студій в Україні.
Підсумовуючи, можна констатувати, що фемінізм як суспільне явище має досить широке і різноманітне тлумачення, яке сформувалось залежно від різних чинників та передумов соціально-політичного характеру на різних історичних етапах. Феміністичний рух в Україні пройшов тривалий процес становлення, відповідно до якого на кожному етапі формування українського соціуму роль жінки наділялась змістовним статусом. Нині статус жінки трансформується, закріплюючи її значення в усіх сферах суспільного життя.
Література
1. Соломін О.А. Фемінізм. Політологічний енциклопедичний словник / за ред. Ю.С. Шемшученка. 2-е вид. доп. Київ: Генеза, 2004 454 с.
2. Жеребкина И. Теория и история феминизма: навч. посібник. Харьков: Пресс, 1996. 387 с.
3. Романюк А.С. Історія західних політичних вчень. Політичні доктрини Хх - початку ХХІ ст.: навч. посібник. Київ: Знання, 2011. 255 с.
4. Богачевська-Хомяк М., Веселова О.М. Жіночий рух в Україні. Енциклопедія історії України: Т 3-т. Київ: «Наукова думка», 2004. 672 с.
5. Зборовська Н.В. Феміністичні роздуми: на карнавалі мертвих поцілунків. Львів: Літопис, 1999. 336 с.
6. Humm М. Stownik teorii feminizmu. Zjzyka angielskiego przetozyli: Bozena Jminska i Jarostaw Mikos. Warszawa: Semper, 1993. s. 61.
7. Hamlin A., Pettit P. (red.). The Good Polity. Oxford: Blackwell, 1989.
8. Павличко С. Фемінізм. Київ: Основи, 2002. 322 с.
9. Таран Л. Жіноча роль Жінка-автор у сучасній українській прозі: Емансипаційний дискурс. Київ: Основи, 2007. 126 с.
10. Кульчицький С.В. Енцикл іпедія історії України.
11. Beasley C. What is Feminism? London: Sage, 1999.
12. Надольний І.Ф. Конституція України - Основний Закон суспільства, держави, людини: науково-методичні рекомендації. Київ: УАДУ, 1998. 224 с.
13. Бакуменко В.Д. Теоретико-методологічні засади формування державно-управлінських рішень: дис. д-ра наук з держ. упр.: 25.01. 01. Київ, 2001.400 с.
14. Олійник А.С. Конституційне законодавство України: Ґендерна експертиза. Київ: Логос, 2014. 77 с.
15. Jlicka G. Nowe ruchy spoteczne. Niepokoje i nadzieje wspotczesnych spoteczenstw. Warszawa: Wyd. Szkolne i Pedagogiczne, 1993. 92 s.