Отже, головне завдання антикризового управління - це вибір найменш ризикованих управлінських рішень, які дозволяють досягти визначеної мети.
Вивчення технологій антикризового управління напряму залежить від уміння
керівництва організовувати, виявляти причини кризи, циклічність їх проходження.
3. Зарубіжний досвід антикризового
управління фінансами підприємств
На мікроекономічному рівні досвід антикризового управління було розглянутий мною з прикладу 3 країн Європи: Німеччини, Чехії, Італії.
Німецький досвід антикризового управління дуже яскравий цікавий, але з тим гаслам і специфічний, застосуємо лише великих корпорацій [11].
У ФРН банкрутство сприймається як конкурсне виробництво (задоволення вимог кредиторів). У цьому дуже чітко розділяться все кредитори за рівнями гаразд розподілу конкурсної маси (співробітники, держава й інші кредитори). Санація підприємства-банкрута відбувається лише тому випадку, якщо кредитори відзначають це як перспективу порятунку своїх капіталів. За такого стану акції підприємства знижуються цінується, й під нові капітали випускаються нові акції. Правова передумова проведення санації підприємства - задоволення вимог кредиторів хоча на 35% і надання підприємством реального плану подальшого його розвитку. Законодавство надає підприємству можливість відстрочити виплати за заборгованості до того часу, воно не почне отримувати прибуток. Для задоволення Мінімальних вимог кредиторів підприємство може перерозподілити свої активи, переводячи частина активів, не задіяних в виробничому процесі (наприклад, будинку, земельні ділянки) в ліквідні активи (гроші). Необхідне обладнання також може бути продано, та буварендовано [1].
Треба зазначити, що з ФРН найбільш характерна оборонна стратегія санації. З іншого боку, важливо проведення санації до ФРН - зміна менеджерів. У Німеччині для підприємства проводиться ретельний аналіз всіх причин (як зовнішніх, і внутрішніх), що породили криза. З іншого боку, особливості проведення санації і банкрутства до ФРН пояснюються неконкурентоспроможністю підприємств колишньої Східній Німеччині.
Особливості антикризового управління у Чехії багато чому визначаються умовами проведення приватизації і процесом приватизації у 1989-1993 р. У Чехії відразу ж потрапляє склалося розуміння те, що банкрутство - елемент конкуренції, процес, що умови задля її подальшого ефективного функціонування економіки. У ЧР якщо підприємство неспроможна виконувати свої платіжні зобов'язання (банкрут), то конкурсний суд починає конкурсне виробництво чи промисловість про погашення боргових зобов'язань. Мета конкурсного виробництва - задоволення вимог кредиторів на майно боржника. У виробництві бере участь і вирішує всі питання один суддя. Суддя надає захисний термін (зазвичай 3 місяці), протягом якого кредитори немає права вимагати від боржника задоволення якихось своїх претензій; суд може затвердити рішення, щоб деякі правові дії боржник не робив взагалі чи робив тільки з згоди Комітету кредиторів чи попечителя.
Італійський досвід антикризового управління фінансами також цікавий і багатий, але дуже суперечливий. Річ у тім, що законодавство про політичне банкрутство Італії було винесено в 1942 р. вже застаріло. Воно виділяє чотири правових норми: дійсне банкрутство, угоди з кредиторами (через загрозу банкрутства), контрольоване управління (у разі загрози банкрутства) і примусова ліквідація органів управління. Однак це закон неможливо розглядає соціальних наслідків у разі кризи великих підприємств. Сучасне держава має враховувати цьому аспекті.
Тож у Італії створювалися різні інституції антикризового управління у рамках країни - ІРІ (Інститут промислової реконструкції), та був іДжЕПИ, роль що у попередженні криз була просто чудовою. Мета створення цих інститутів - захист зайнятості і подолання старої схеми банкрутства у вигляді втручання із єдиною метою реконструкції промислових підприємств, що у умовах тимчасових труднощів (а чи не за умов дійсною неплатоспроможності) [14].
Досвід антикризового управління фінансами у Німеччини.
Особливості антикризового управління у ФРН обумовлені специфікою її розвитку попередні роки й у період створення єдиної держави. Загальна економічна і фінансової ситуації країни такими моментами.
. Високий рівень концентрації капіталу і виробництва, посилення впливу великого бізнесу, зростання його виробництва політичної мощі. Процес концентрації та централізації до ФРН пройшов дві фази: перша (період освіти ФРН та незалежності до середини 60-х рр.) характеризувалася реставрацією і зміцненням капіталістичних структури двох головних формах - відновлення великих банків та сталеливарних концернів; друга (що з кризи 1966-1967 рр. і продовження досі) характеризується концентрацією у вигляді злиттів фірм і поглинань. Наприклад, найбільший концерн «Даймлер - Бенц» поглинув останніми роками такі гіганти, якМТУ, «>Дорье»,АЭГ. Починаючи з 80-х рр. виробництво 510 найважливіших видів промислової продукції до трьох найбільших компаній становить середньому 41,8%. У цілому нині рівень концентрації німецької промисловості досить високий і має тенденцію до зростання. Спостерігається посилення впливу великого капіталу на державної політики в двох напрямах: масштаби концернів та його народногосподарське значення змушують держава діяти у інтересах цих гігантів; концерни здійснюють певну цілеспрямовану стратегію на держава шляхом застосування лобістів, союзу підприємців, преси, та ін.
. Хвиля зливань і поглинань у промисловості відбилася на банківській сфері і сприяла подальшої монополізації банківській справі. Кількість відділень «>гроссбанков», наприклад «Дойче банку», стрімко збільшується. Серед банківських гігантів безупинно змінюється співвідношення сил. Створюються банківські консорціуми з надання в особливо великих кредитів. Альтернативним методом надання в особливо великих кредитів є так званий паралельний кредит, у якому кілька банків, попередньо погодивши між собою умови і спільні розміри майбутньої угоди, окремо укладають угоди з позичальником надають йому кредити. Значне розвиток отримали операції з лізингу.
. Різко зростає роль державно-монополістичного регулювання у зв'язку з переходом до нової моделі економічного зростання, на яку характерно прискорене розвиток нових технологій (високий рівень використання науково-технічних знань; високий рівень витрат на НДДКР; широкий, спектр застосування нових технологій у різних галузях економіки; взаємне переплетення цих технологій; сильне вплив у темпах економічного розвитку і структуру народного господарства на макро- і мікроекономічному рівні, і навіть на соціальної сфери, міжнародні економічних відносин й довкілля). Високі темпи розвитку підгалузей - носіїв нових технологій визначають зростання загальних темпів економічного розвитку на країні, зростання зайнятості і доходів сприяють зміцнення позицій на світові ринки.
. У діловому світі є чітке розуміння те, що період спокійного розвитку скінчився й надалі можливі бурхливі потрясіння, викликані звуженням ринків збуту, загостренням проблеми забезпечення сировиною, коливаннями валютних курсів. За цих умов можуть вижити фірми, які вміють пристосовуватися до швидко мінливих умов, правильно визначати вирішальні напрями господарської політики і сконцентрувати ними наявні обмежені. Керівники підприємств дійшли висновку, що потрібна велика, достовірна і оперативна інформація, щоб довідатися зі зростаючим ризиком і невизначеністю.
Тому проблемі інформаційного забезпеченнявнутрифирменного планування, маркетингу та інших сторін господарському житті підприємства приділяється особливу увагу [1].
Підприємці усвідомили той факт, що виробництва неможливий без необхідної інформації та тому інтенсивно розвивається ринок економічних банків даних: реферативний чи бібліографічний банк даних; банк даних повних текстів; цифровий банк даних, орієнтований текст; банк даних «реального часу». Проте зміст банку даних вимагає спеціальних знань, тому часто відсутні саме над тими видами банків даних, що особливо потрібні підприємцям. Переважна більшість управляючих воліє найпряміший метод доступу для отримання інформації: з урахуванням особистих контактів.Общеекономическая ситуація у країни й стан ринку багато чому визначають особливості механізму проведення банкрутства й санації підприємств. Так, банкрутами стають переважно щодо дрібні й середніх підприємств. Причому близько 70% німецьких підприємств ліквідується без відкриття конкурсного виробництва. Зазвичай це що володіють мінімально допустимим капіталом невеликі підприємства, котрі беруть в російських банках кредити, які перевищують їхній власний капітал. Оскільки у початковій стадії входження до бізнес витрати значні, а доходи дуже скромні, малі підприємства неспроможна виплачувати відсотки, й погашати кредити. Кредити банку видаються під заставу товарів, і тому й інших кредиторів іншого вільного майна, і, отже, коштів на оплати конкурсного управляючого.
Інша особливість проведення санації до ФРН у тому, що фінансово-економічні заходи держави за санації підприємства не передбачені. Винятком може лише дуже великий завод, має важливого значення для регіону, керівництво якої вишукувати кошти на здобуття права зберегти підприємство й нам робочі місця. Зазвичай, як інструмент свою економічну політику держава використовує надання комерційних банків гарантій за кредитами, без яких банки не надавали б подальші кредити підприємствам. У окремих випадках держава на період може він що у справах підприємства, із наступною перепродажем.
Досвід антикризового управління фінансами у Чехії.
ВИСНОВКИ
Питанню сутності антикризового управління присвячено значну кількість досліджень та праць, як результат - сутність даного терміну у різних дослідженнях може суттєво відрізнятись, акцентуючи увагу на його різних аспектах. В той же час, хоча антикризове управління має певні базові, ключові засади, залежно від сфери застосування, воно може набувати певних специфічних особливостей, що є вкрай необхідним для більшої ефективності процесу антикризового управління та важливим при їх практичному застосуванні у відповідній сфері.
Сутність антикризового управління виражається в його характерних ознаках, які спрямовані на передбачення і ліквідацію ризикових управлінських рішень. Йдеться, насамперед, про можливість прогнозування і планування кризових ситуацій, регулювання наявних криз через використання специфічних підходів менеджменту. Саме тому, у широкому розумінні, антикризове управління розглядається як управління, у якому поставлено передбачення небезпеки кризи, аналіз його симптомів, а також заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання факторів для його подальшого розвитку. Антикризове управління фінансами - процес управління фінансово-економічними ризиками та фінансовою санацією підприємства з метою профілактики і нейтралізації фінансової кризи та забезпечення безперервної діяльності підприємства на основі використання системи специфічних методів та прийомів управління фінансами.
Як свідчить практика, кризові явища легше передбачити, ніж ліквідувати, так як ліквідувати їх майже не можливо. Тому успіх діяльності підприємства залежить від завчасної підготовки антикризового управління до майбутніх загроз. Завчасна підготовка програми антикризових заходів допоможе значно мінімізувати негативний вплив кризових явищ на підприємство і дозволить йому бути успішним і конкурентоздатним в умовах кризи. Створення потрібних резервів (ресурсних, фінансових, матеріальних) допоможе діяти підприємству в умовах кризи більш ефективніше. Необхідним є подальше дослідження конкурентоспроможності, адаптації, гнучкості виробництва і персоналу в умовах кризи, а також системи антикризових стратегій.
В антикризовому управлінні особливе чільне значення має якість керівництва, здатність основних менеджерів підприємства вирішувати самим, здавалося б, нерозв'язні проблеми бізнесу, використовуючи весь сучасний інструментарій на основі новаторських методів і прийомів.
Вибір методів антикризового управління фінансами на підприємстві залежить від глибини кризи, а стратегічних - від причин кризи.
Для визначення виду та глибини кризи необхідно серйозну увагу приділяти діагностичному аналізу стану підприємств. Тільки маючи результати такого аналізу, можна переходити до вибору методів подолання кризи. Помилки у такому стратегічно важливому виборі зазвичай дорого коштують підприємствам.
Саме тому не можна давати загальних рецептів оздоровлення, проводити “масові” антикризові заходи.
Більшість сучасних підприємств зводить антикризові заходи до заходів фінансового оздоровлення, тобто до проведення реструктуризації кредиторської заборгованості.
Цей метод полягає в підготовці і виконанні ряду послідовних операцій між підприємством і його кредиторами, основною метою якого є отримання різного роду поступок з боку кредиторів: скорочення загальної суми заборгованості, звільнення від сплати відсотків, скорочення процентної ставки, відстрочення платежу. Хоча підприємства, що мають значну кредиторську заборгованість, не завжди можуть скористатися цим методом.
Складність сучасного антикризового управління полягає в тому, що потрібно проводити кардинальні зміни, направлені на отримання прибутку в найкоротші терміни. Тому повинна бути визначена стратегія майбутнього розвитку і проведена реорганізація (або реструктуризація) підприємства.
Реструктуризація підприємства є складним процесом розробки та впровадження проекту кардинальної зміни стану підприємства та його структури. Проект може бути реалізований у формі злиття, поглинання, розділення, горизонтальної і вертикальної інтеграції. Реструктуризація припускає розробку чітких стратегічних дій і формування нового бізнес-портфелю компанії, що може супроводжуватись зміною організаційно-правової форми. Особливості проведення даного процесу в сучасних умовах полягає в глобальності змін, що пов'язані з позиціонуванням на перманентно змінному ринку стратегічного продукту. При створенні програми реструктуризації розробляється декілька варіантів проектів, з яких керівництво вибирає найкращий з урахуванням прибутковості та ступеню ризикованості.
Процес реорганізації підприємства займає всі значущі аспекти діяльності підприємства: продукт, асортимент, чинники виробництва, систему загального менеджменту.
Дані зміни можуть не займати структуру підприємства, стратегічний продукт, але вони повинні бути настільки істотними, щоб підприємство змогло вижити в умовах сучасної нестабільності ринкового середовища та стати прибутковим.
Таким чином, політика антикризового фінансового управління підприємством в умовах сучасної економічної кризи, є частиною загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в розробці та використанні систем фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його захист від банкрутства і направлені на мінімізацію руйнівного впливу фінансової кризи на підприємство.