План
сільськогосподарський обслуговуючий кооператив біопаливо
Вступ
1. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи
. Роль сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на ринку аграрної продукції
. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив як організаційна форма виробництва та реалізації біопалива
Висновок
Список
використаної літератури
Вступ
На даному етапі розвитку України, вітчизняні дослідники неодноразово підкреслюють, що найефективнішою та найдоцільнішою формою економічних відносин є обслуговувальна кооперація. Вона визначається як самодопомога сільськогосподарських товаровиробників у розвитку і підвищенні ефективності їх власних господарств. В сучасних умовах, коли держава поступово передає недержавному секторові виконання таких функцій у сільському господарстві як: заготівля, збут і переробка сільськогосподарської продукції, забезпечення виробників матеріально-технічними засобами, надання технічних і технологічних послуг, створення і підтримка виробничої інфраструктури тощо - товаровиробники досягають економічної стабільності спільними зусиллями через створення власних, повністю ними контрольованих організацій на кооперативних засадах.
Учені підкреслюють, що суть обслуговувальної кооперації полягає в задоволенні економічних потреб виробників, одержанні засобів виробництва, збуті продукції, наданні великої кількості послуг, необхідних для господарської діяльності. Одержання таких послуг іншим шляхом або фізично неможливо або економічно недоцільно, що обумовлює необхідність об єднання різноманітних ресурсів у межах кооперативів [3]. Крім того, розвиток обслуговувальних кооперативів дає можливість концентрувати та спеціалізувати господарства на виробництво якогось конкретного виду продукції шляхом об'єднання їхніх зусиль у формі вигідного співробітництва з метою одержання максимального ефекту від використання ресурсів кожного з учасників кооперації. [2] З цим пов’язано істотне зростання на сучасному етапі реформування аграрних відносин ролі СГОК.
Окрім зазначених причин, це ще пов’язано і з тим, що селяни, одержавши землю у приватну власність, здебільшого практично не є спроможними її раціонально використовувати.
Вихід з цієї ситуації вбачається принаймні у двох напрямках:
) посилення протекціоністської та дотаційної ролі держави у забезпеченні селян вигідними кредитами, лізинговою системою тощо та
) об’єднанні зусиль, матеріальних та фінансових ресурсів самих селян через використання такого типу сільськогосподарського кооперативу як СГОК
На сьогодні ми спостерігаємо активізацію кооперативного руху у нашій державі. Так, у цьому році кількість СГОК збільшилася на третину і становить 774 кооперативи. За попередніми повідомленнями профільного Міністерства, на 1 січня 2010 року в країні було зареєстровано 645, а на початок 2009 - 496 обслуговуючих кооперативів.
Найбільша їх кількість налічується у Житомирській області - 96, Вінницькій - 86, Івано-Франківській - 66 та АР Крим - 59. Членами цих об’єднань є понад 20 тисяч осіб. У користуванні членів цих кооперативів знаходиться 19,1 тис. га посівних площ, 20,7 тис. голів корів. У структурі СГОК переважають багатофункціональні (38%), а світовий досвід свідчить, що ця форма найбільш досконала і доцільна ,але має складну організаційну структуру та функціональні зв'язки.
Створення нових та розбудова вже існуючих кооперативів стимулюється змінами до діючого законодавства. Так, Мінагрополітики розроблено проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" та до деяких інших законодавчих актів України". Прийняття та реалізація запропонованих змін дозволяє особистим селянським господарствам зменшити власні витрати та збільшити свої доходи, отримати доступ до державної підтримки. В цілому це призведе до збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та підвищення рівня життя сільського населення, а відтак, до розбудови кооперативного руху в цілому. Таким чином, з розвитком обслуговувальної кооперації активізуються процеси вертикальної і горизонтальної інтеграції з оптимізацією використання фінансових, інформаційних і сировинних ресурсів. Тобто, розвиток обслуговувальної кооперації є пріоритетним напрямком державної економічної політики в аграрній сфері. Це, у свою чергу, вимагає спрямування вектора державної бюджетної політики в сільському господарстві на стимулювання розвитку обслуговувальних кооперативів. Потребує вдосконалення і законодавча база стосовно обслуговувальної кооперації, але за умов, що склалися в Україні, найбільш дієвим та ефективним засобом державного впливу на прискоренні її розвитку є мотиваційний механізм, який передбачає широкий спектр заходів стимулювання участі товаровиробників АПК у створенні та функціонуванні обслуговувальних кооперативів. [6]
Необхідно передбачити в державному бюджеті кошти
на забезпечення заходів стимулювання. Для цього доведеться або обмежити витрати
на підтримку сільськогосподарських товаровиробників і звільнені кошти
спрямувати на розвиток обслуговувальної кооперації , або бюджетні пільги
надавати переважно або виключно членам СГОК.
1. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи
Закон України " Про сільськогосподарську кооперацію " визначає, що сільськогосподарський обслуговуючий кооператив являє собою кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності [1].
Одна з важливих передумов формування і успішної діяльності обслуговуючих кооперативів полягає у територіальній концентрації сільськогосподарських товаровиробників, а обов’язковою умовою початку розробки проекту організації кооперативу має бути їх ініціатива та зацікавленість. Важливе значення має також підтримка становлення кооперативу з боку органів державного управління та сільськогосподарських громадських об’єднань. Конкретна робота із створення кооперативу може здійснюватися лише за наявності лідера, який може його очолити. [10]
Особливість обслуговуючого кооперативу полягає в тому, що він:
. належить сільськогосподарським товаровиробникам - своїм членам-клієнтам і управляється ними на демократичних засадах;
. надає своїм членам ті послуги, які необхідні для їх власних колективних, фермерських чи особистих підсобних господарств;
. не ставить за мету отримання прибутку для себе, а передбачає збільшення прибутку господарств своїх членів.
Специфічною й найхарактернішою рисою сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу є те, що його члени поєднують в одній особі співвласника кооперативного підприємства та його клієнта. Це має важливе стимулююче значення, сприяє орієнтації інтересів учасників кооперативного підприємства, насамперед на пошук економічної вигоди у групових діях.
На початковому етапі створення обслуговуючого кооперативу потрібно вирішити питання: чи є реальна необхідність у цьому? Чи поліпшить кооператив існуючу ситуацію і що для цього потрібно? Досягається це шляхом вирішення таких питань:
Ø визначається потенційний обсяг операцій з надання послуг;
Ø здійснюється пошук лідера, спроможного реалізувати задум про створення кооперативу;
Ø визначається обсяг необхідних фінансових і матеріальних ресурсів;
Ø оцінюються потенційні можливості майбутніх членів-клієнтів щодо здійснення ними відповідних внесків на створення матеріально-технічної бази кооперативу і участі в його діяльності.
Членами кооперативу повинні бути тільки сільськогосподарські товаровиробники. Невиробники сільськогосподарської продукції не можуть бути членами обслуговуючих кооперативів. Інакше такі кооперативи перетворяться в комерційні структури. До того часу, поки немає лідера, спроможного добре організувати роботу кооперативу, важко розраховувати на успішну його діяльність. Після вивчення всіх особливостей створення і діяльності конкретного кооператив роблять висновок про доцільність його створення.
Якщо приймається позитивне рішення, то створюється організаційний комітет, на який покладаються такі функції:
ü підготовка пропозицій щодо організації кооперативу;
ü визначення потенційних членів кооперативу, розмірів вступних внесків і внесків до пайового фонду кооперативу;
ü розробка проектів установчого договору про створення кооперативу та його статуту;
ü організація перших установчих зборів членів кооперативу [12].
Організаційний комітет пропонує потенційним членам підписати угоду про створення кооперативу. Така угода являє собою згоду бути членом кооперативу, здійснювати через нього певний обсяг операцій, вкласти в нього певний капітал. Організаційний комітет скликає перші загальні установчі збори членів-клієнтів кооперативу. На них приймаються установчі документи, обирається голова кооперативу, правління, спостережна рада, ревізійна комісія.
В установчих документах кооперативу повинні бути визначені:
. права, обов’язки, відповідальність членів кооперативу і порядок виходу з нього;
. процедура скликання зборів членів кооперативу, включаючи повідомлення членів про час і місце проведення зборів, порядок денний, порядок їх ведення, принцип голосування;
. порядок виборів керівних органів кооперативу;
. обов’язки голови кооперативу, правління, спостережної ради, ревізійної комісії і виконавчої дирекції;
. порядок укладання контрактів з членами кооперативу;
. порядок внесення поправок і змін до статуту кооперативу.
Всі кооперативи повинні пройти процедуру державної реєстрації. Вона проводиться у районній державній адміністрації або виконавчому комітеті районної ради за місцезнаходженням кооперативу в порядку, передбаченому для суб’єктів підприємницької діяльності. До заяви про реєстрацію кооперативу додають установчий договір, статут, протокол зборів, що прийняли рішення про створення кооперативу, список членів правління, програму діяльності кооперативу. Державна реєстрація кооперативу здійснюється не пізніше 30 днів з дня подання необхідних документів районною державною адміністрацією або виконавчим комітетом районної ради. Відмова у державній реєстрації кооперативу може бути оскаржена в судовому порядку. Для функціонування кооперативу потрібний відповідний капітал у поєднанні з певною кількістю робочої сили. Члени кооперативу повинні взяти на себе відповідальність за фінансування свого підприємства. Плани фінансування кооперативу мають узгоджуватися з принципами кооперації, із законодавством про кооперацію та внутрішніми нормами функціонування кооперативу. Пайовий внесок кожного члена кооперативу повинен залежати від обсягу використання ним послуг кооперативу. Здійснювати послуги через кооператив з відповідними основними і при домовленості додатковими внесками - обов’язок членів-клієнтів кооперативу. За результатами діяльності кооперативу формується грошова виручка, як джерело поповнення неподільного, пайового та резервного фондів, формування фонду навчання, виплат найманому персоналу, нарахування на паї і кооперативних виплат. Частина виручки, що залишається для цієї мети, дозволяє знизити потребу в позичках, зосередити контроль над капіталом у межах підприємства. [15]
Загальноприйнято вважати, що кооперативні організації мають статус неприбуткових, оскільки їх завдання зводиться до одержання прибутку не ними безпосередньо, а їх засновниками (членами), тому розподілу згідно з вищезазначеною схемою підлягає виручка від господарської діяльності кооперативу. Водночас кооперативи можуть мати певні доходи від послуг, наданих не членам кооперативу. Щодо розподілу цих коштів, то члени кооперативу можуть прийняти рішення не розподіляти певну їх частину взагалі. Дані кошти витрачаються на розширення і розвиток спільного бізнесу у вигляді інвестицій. Нерозподіленою залишається й частина коштів на інші спільні потреби (освіту, створення резервного фонду тощо). Виплати на пайовий капітал законом обмежені до 20% коштів, що підлягають розподілу. Такі обмежувальні заходи мають важливе значення. Вони сприяють орієнтації інтересів учасників кооперативних підприємств насамперед на пошук економічної вигоди у групових діях. Кооперативні виплати підлягають розподілу між членами кооперативу пропорційно до обсягу робіт, виконаних ними через кооператив. Таким чином стимулюється підвищення зацікавленості членів кооперативу у користуванні послугами свого підприємства.
Члени кооперативу повинні брати активну участь у виробленні та прийнятті управлінських рішень і мати достатню компетенцію, щоб здійснювати ефективний контроль за виконанням даних рішень. Це можуть робити лише люди з відповідною підготовкою, без якої реалізація демократичних засад в організації та управлінні кооперативом неможлива. Тому турбота про освіту кооперативне підприємство повинне вважати одним з принципів свого існування.
В обслуговуючих кооперативах об’єднується тільки частина власності товаровиробників, необхідна для нормальної роботи кожного такого кооперативу, шляхом передання йому грошового або натурального (у вартісній оцінці) внеску на основі вироблених принципів, зафіксованих в установчій угоді про створення кооперативу [4].
Згідно з (п. 2 ст. 21) Закону України " Про
сільськогосподарську кооперацію " майно кооперативу поділяють на
неподільний і пайовий фонди. Обидва фонди створюються за рахунок відповідних
членських внесків та відрахувань до них виручки від господарських операцій
кооперативу. Членські внески поділяють на вступні, обов’язкові та додаткові (за
необхідністю). Відповідно до політики кооперативу, зафіксовані в його статуті,
всі внески можуть бути рівними або диференційованими (пропорційно до участі у
господарській діяльності кооперативу). Вступні внески сплачуються кожним членом
кооперативу у грошовій формі при вступі до нього. Вони, як правило, направляються
на відшкодування операційних (поточних) витрат кооперативу, зараховуються до
неподільного фонду і не підлягають поверненню. Загальні збори кооперативу
можуть вирішити, що вступний внесок у кооператив може бути зроблений за рахунок
коштів, отриманих від реалізації продукції конкретного члена кооперативу.
. Роль сільськогосподарських обслуговуючих
кооперативів на ринку аграрної продукції
В результаті розпорошення сільськогосподарських виробників в країні виникли серйозні проблеми економічного характеру, які пов'язані з пошуком ринків і вигідним збутом вирощеної продукції, придбання матеріально-технічних ресурсів, нестачею власних фінансових коштів, а також недостатньою базою зберігання і переробки сільськогосподарської продукції та ефективним її використанням [5].
Зараз кожному виробнику аграрної продукції , особливо фермерському чи особистому селянському господарству, розв'язувати всі ці проблеми важко і не завжди доцільно. Але світовий та вітчизняний досвід свідчить, що навіть ті виробники, які мають невеликий економічний потенціал, об'єднуючись в кооперативи, створюють впливову економічну силу, яка з успіхом може вирішувати їх спільні проблеми.
Сільськогосподарська обслуговуюча кооперація виникла як засіб протистояння невеликих і розпорошених товаровиробників комерційним посередницьким структурам, які діють в сфері споріднених із сільським господарством.
Основними факторами, які спонукають сільськогосподарських товаровиробників кооперуватись є наступні: