По-друге, аналізувати політичну толерантність з огляду на зазначені обставини варто в контексті політичного процесу. Характеризуючи його як складний, в якому беруть участь багато агентів (політиків, груп тиску, державних службовців, громадських діячів тощо), відомий британський вчений М. Хілл наголошує на тому, що будь-яка дискусія з публічного політичного процесу має ґрунтуватися на широкому розгляді природи влади у державі, адже зміни уможливлюються лише завдяки певному владному імпульсу. Отже, в центрі політичної толерантності перебувають ті аспекти у взаємодіях акторів, в яких відображається ставлення до феномену влади власного та опонента, у зв’язку з боротьбою за неї та реакції на втрату її, оцінкою її використання тощо.
Феноменологія політичної толерантності в суспільстві охоплює також реалізовані в поведінці акторів норми та цінності політичної культури, проявляється через особливості змісту впливових політичних ідеологій та пануючий тип політичного дискурсу; фіксується в характері стосунків всередині еліти, між її структурними елементами, між політичними лідерами.
Політична толерантність проявляється в першу чергу в здатності агентів політичної системи, насамперед, держави, артикулювати та втілювати в життя не схожі між собою, суперечливі групові інтереси, уникаючи при цьому деструктивних, руйнівних для всього соціуму наслідків від неминучих конфліктних зіткнень між ними, і орієнтувати способи їх розв’язання виключно у формат всебічного зацікавленого обговорення з наступним домовлянням. Пояснюється це тим, що, як пише Ф. Фішер, політична система зберігає себе у вигляді мережі формальних і неформальних відносин, що можуть бути сформовані і обговорені тільки через мову.
Про політичну толерантність слід говорити у вузькому і в широкому смислі слова. У вузькому вона охоплює якісний бік процесу взаємодій тих суб’єктів, які реалізують їх у зв’язку з функціями самої політики. Все те в управлінні, в поглядах на його сутність та призначення, форми та методи, в практичній діяльності щодо здійснення в суспільстві влади, в організації держави, що припускає плюралізм як їх принцип, забезпечує варіативність і змагальність, діалог з іншим і здатність розв’язувати конфлікти мирним шляхом, і тим самим сприяє поширенню в масовій свідомості консенсусного мислення і культури домовляння, характеризує політичну толерантність.
У широкому смислі політична толерантність/нетерпимість відображає ставлення індивідів один до одного у різних сферах суспільних відносин, якщо особливості їх перебігу та наслідки їх взаємодій набувають політично значимого впливу на життєдіяльність залучених до них груп людей і оцінюються ними самими в контексті взаємин "держава суспільство", "влада громадяни". Будь яка справа у будь-якій суспільній сфері, що зачіпає групові інтереси і що задля запобігання можливих порушень свобод і прав інших потребує симетричного/асиметричного реагування та регулювання з боку інституціоналізованого носія легітимного впливу, набуває політичного значення. Звідси випливає важливий висновок, на який справедливо вказує С. Хей: "політичне слід було б визначити як те, що поширюється цілком на всю сферу соціального... Всі події, процеси та практики, що відбуваються всередині соціальної сфери, потенційно виступають політичними і, відповідно, мають бути предметом політичного аналізу. Тому у сфері управління природжено політичного не більше, аніж у сферах культури, права або внутрішніх справ".
Таким чином, політична толерантність виступає як системна властивість демократичної організації влади, як важлива передумова діяльності її суб’єктів з абсорбції та артикуляції не співпадаючих, конкуруючих між собою партикулярних інтересів у напрямі їх погодження між собою. У підсумку вона вбирає в себе толерантність в інших сферах суспільного життя і, навпаки, акумулюючи нетерпимість, що сформувалась у між класових, міжрелігійних, міжетнічних, інших між групових відносинах, навіть попри бажання політиків, вона виявляється за таких умов практично недосяжною.
Будучи способом активного оперування з багатоманітністю, політична толерантність сприяє легітимації права специфічної групової ідентичності на взаємовигідну співучасть у формуванні та репрезентації соціального порядку, на повноцінну участь у політичному процесі. Альтернативами політичної толерантності як передумови загальнонаціональної згоди є або авторитарний диктат влади, або крихкі разові домовленості, які постійно порушуються через взаємну недовіру і ворожнечу між політичними акторами.
Перспективним напрямом дослідження
феномену політичної толерантності є вивчення соціокультурних її засад, ролі
громадянського суспільства в її реалізації, впливу правової та політичної
культури на її становлення та функціонування у суспільстві.
2. Засоби масової інформації та їх
роль
.1 Ефективність ЗМІ в системі
соціального формування особистості
ЗМІ - це організаційно-технічні комплекси, які дозволяють здійснювати швидку передачу, масове тиражування великих обсягів словесної, образної та музичної інформації.
Неможливо переоцінити вплив сучасних засобів масової інформації на формування особистості. Адепти нової соціологічної теорії "інформативного суспільства" відводять цим засобам визначальне місце в системі відносин сучасного суспільства, оскільки вони перетворилися на необхідний елемент повсякденного життя людини, стали органічною частиною середовища його проживання. У зв’язку з прогресуючою "технологією життя", початком "комп’ютерного віку" у країнах Заходу не припиняється потік літератури, яка розглядає проблеми виховання молоді в цих умовах. Нові технології, насамперед мікроелектроніка, глибоко впроваджуються у виробництві, все активніше застосовуються у всіх типах навчально-виховних закладів, а також у сферах дозвілля дітей та молоді [14].
Сучасне суспільство як ніколи насичене новітньою мікропроцесорною технікою. Радіо - і телеприймачами користуються у найвіддаленіших куточках нашої планети. Зараз навряд чи знайдеться сім’я, в якій не було б телевізора. Так, за даними французьких спеціалістів, у Франції в кожній сім’ї є телевізор, а у кожній четвертій вже по два телевізори. США в цьому відношенні випередили Францію. Там у кожній п’ятій квартирі нараховується три апарати, а в Японії навіть чотири телевізори вже не рідкість.
У ФРН на початку 80-х років відеомагнітофони мали 25 відсотків всіх сімей, до початку 90-го року, за оцінками спеціалістів, їх кількість зросла на 50 відсотків. Як показало репрезантивне опитування проведене за завданням Міністерства освіти і науки ФРН, ще у 1982 році серед володарів відеомагнітофонів 10 відсотків становили юнаки і підлітки від 14 до 29 років [8, с. 10].
Аналізуючи молоде покоління післявоєнного періоду, деякі західні педагоги, зокрема німецький професор Р. Вінкель (Західний Берлін), називають покоління молодих, що вступило в життя після 70-х років, "покоління електроніки і засобів масової інформації", на відміну від покоління "економічного буму" 50-х - початку 60-х років ("діти споживання"), періоду після 60-х років ("діти кризи"). Жодне з поколінь не відчувало стільки страху, жахів, незгод, скільки довелося відчути сучасному поколінню молоді.
Поява телевізора перетворила, як стверджується, культуру в "емоційне споживання" кадрів, які змінюються на екрані кожні три секунди.
Нині індустрія розваг, на жаль, продовжує спрямовувати засоби масової інформації на формування у молоді соціальної, політичної і духовної адаптації, пасивності, примітивних смаків, інтересів і потреб, зневажливого ставлення до справжньої культури, до історії, сучасних досягнень людської цивілізації.
Серйозно турбує і те, що сучасна молодь більше уваги приділяє "агресивним формам культури", які розповсюджуються зі швидкістю епідемії завдяки поширенню засобів масової інформації. А книга як джерело духовного розвитку відступає на другий план.
Так, в Україні, за даними соціологічних опитувань останніх років, у бюджеті вільного часу молоді книга займає лише п’яте місце, переважають сучасна музика, спілкування, телебачення, заняття за інтересами.
Роль засобів масової інформації у розвитку молодіжної культури переоцінити складно. При обговоренні даної проблеми мову можна вести як про теоретичний аспект проблеми, так і про практичне її втіленні. На теоретичному рівні роль ЗМІ в процесі соціалізації особистості на сьогоднішній день не заперечується жодним дослідником: ЗМІ є одним з агентів соціалізації. І це дуже суперечливий агент: з одного боку, саме ЗМІ "відповідають" за поповнення інформації серед молоді, з іншого - відповідальність за неякісну інформацію несуть теж ЗМІ.
У класичній теорії соціально-політичних процесів ЗМІ сприймаються або як засіб проведення інтересів пануючого суб'єкта, або як об'єкт впливу з боку владних структур, поряд з суспільством. Проте дійсність показує дещо іншу картину. ЗМІ можуть впливати на об'єкти впливу, а значить - виступати в якості самостійного суб'єкта як у політичних і соціальних процесах в цілому, так і в процесі соціалізації особистості.
Безумовно, ЗМІ можуть відіграти роль
і об'єкта, і суб'єкта соціально-політичних процесів. У цьому їх специфіка. У
процесі розвитку молодіжної культури саме ЗМІ повинні зіграти чільну роль. [12,
с. 84]
.2 Вплив засобів масової інформації
на формування толерантності у студентів
Як вже нами було зазначено, одним з найбільш впливових інститутів виховання в сучасному суспільстві є засоби масової інформації. Це найбільш доступний, поширений і популярний засіб інформування та розваги. Сьогодні багато дослідників говорять не тільки про величезний, але і визначальний вплив засобів масової інформації на розвиток підлітків, їх поведінку і свідомість. Займаючи лідируюче місце в житті сучасних підлітків, засоби масової інформації стають одним з найважливіших агентів виховання.
Засоби масової інформації (ЗМІ) - технічні засоби (преса, радіо, телебачення), за допомогою яких здійснюється розповсюдження інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм і т. п.) на розосереджені аудиторії.
Засоби масової інформації стали серйозними каналами трансляції нових смислів, образів, моделей поведінки. Про зростаючу роль друку, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане слово, телевізійне зображення здатні в найкоротші терміни досягти найбільш віддалених районів, проникнути в будь-яку соціальне середовище.
Широкі можливості засобів масової інформації викликають необхідність вивчати механізми їх функціонування і розвитку, ефективність впливу на молодь.
Розглянемо функції, які виконують засоби масової інформації в суспільстві, які його потреби і потреби особистості вони задовольняють. Розгляд цих функцій допоможе в розумінні можливостей їх виховного впливу на психіку людини. Функції ЗМІ можна розділити на три основні групи:
задовольняють потреби людини як індивіда, як особистість;
задовольняють потреби певних соціальних груп і людини як члена групи;
задовольняють потреби суспільства в цілому як цілісної соціальної й відповідно людини як члена суспільства.
У зв’язку з тим, що засоби масової інформації мають публічний і масовий вплив, вони повинні, задовольняючи потреби суспільства в цілому і різних соціальних груп, викликати інтерес і у значних масових аудиторій. [1, с. 78-79]
Іншими словами, для того, щоб реалізувати свої соціальні функції по завоюванню інтересів суспільства в цілому і різних соціальних груп, масова інформація повинна враховувати потреби і психологічні особливості людей. У даний час немає загальноприйнятої класифікації функцій ЗМІ як психологічних і соціально-психологічних. В той же час, вивчаючи підходи різних авторів, можна зробити висновок, що в основному за змістом вони співпадають, хоча є відмінності по кількості, назвах і критеріях їх виділення. Те ж саме можна сказати і відносно потреб та звернення людей до засобів масової комунікації.
На основі даних і їх узагальнення можливо виділити три основні потреби людини, що примушують її звертатися до ЗМІ: потреба в інформаційному зв’язку з навколишнім світом і, відповідно, в постійному оновленні інформації, потреба в розвагах, потреба у відверненні (відході від повсякденних справ і повсякденності навколишнього життя).
При реалізації потреби у відверненні людина може дивитися програми, слухати радіопередачі або читати газети, які не викликають у неї інтересу, а допомагають психологічно ізолюватися від навколишнього оточення.
Задоволення потреби в розвазі допомагає іноді емоційно розрядитися, гасити психоемоційну напруженість (психічні стани негативного характеру), створювати певну психоемоційну "стимуляцію" для подальшої активної повсякденної діяльності за умови, що задоволення даної потреби не стає основною метою і сенсом діяльності людини і, відповідно, основною функцією проведення часу.
Потреба в постійному інформаційному зв’язку і постійному притоці інформації з різних засобів масової інформації необхідна людині для реалізації цілей:
. Орієнтування в сучасній ситуації і соціальному середовищі, а в основному плані - соціалізації в суспільстві (засвоєння індивідом цінностей, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству);
. Розвитку загального кругозору, по суті, замінюючий процес навчання і здобування загальної освіти, що підвищує актуальний рівень особистості в цілому;
. Вирішення повсякденних практичних проблем;
. Підвищення професійного рівня (за рахунок спеціалізованих періодичних видань і інших засобів масової інформації).
Розглянемо, які потреби соціальних груп повинні задовольнятися засобами масової інформації в цивілізованому демократичному суспільстві. Нормування громадянського суспільства і демократичних начал у функціонуванні держави припускає об’єднання громадян на основі усвідомлення і захисту своїх інтересів в різні соціальні суб’єкти суспільно-політичної і соціально-економічної діяльності - професійні союзи, соціально-демографічні і національно-етнічні групи населення, партії, рух, асоціації, об’єднання за інтересами і тому подібне У комплексі вони представляють основний спектр різноманітних інтересів різних верств населення, з урахуванням яких здійснюється їх взаємодія один з одним, з різними соціальними інститутами, суспільством і державою в цілому. [3, с. 26]
Формування і нормальне функціонування у відповідності з цільовим призначенням цих соціальних суб’єктів практично неможливе або дуже утруднене за відсутності доступу до засобів масової інформації. Таким чином, задовольняючи потреби різних соціальних груп, мас-медіа у разі дійсного виконання ними декларованої ролі демократичного інституту, на яку вони претендують в суспільстві як четверта влада, повинні реалізовувати принаймні дві основні соціальні функції.
По-перше, доведення до широких верств населення і суспільства в цілому інтересів і позицій з різних питань різноманітних соціальних суб’єктів. Дану функцію можна умовно позначити як публічно-представницьку або презентаційну.
По-друге, для залучення і об’єднання на основі загальних інтересів однодумців представники різних суспільних груп повинні мати можливість доступу до засобів масової інформації. Таким чином, мас-медіа повинні здійснювати функцію формування, конституювання різних соціальних суб’єктів в суспільстві і сприяти нормальній їх взаємодії. Дану функцію умовно можна позначити як організаційну. Розглянемо, які основні функції повинні реалізовуватися засобами масової інформації в суспільстві для забезпечення нормального функціонування і розвитку в цілому.
Однією з найважливіших таких функцій є забезпечення соціального контролю в суспільстві, який здійснюється за допомогою публічного формування про діяльність різних соціальних суб’єктів, органів влади і управління, економічних структур, найважливіші події, що відбуваються в суспільно-політичній, соціально-економічній і в інших сферах життя суспільства. ЗМІ проводять власні розслідування, публічно інформуючи про їх результати. Не дивлячись на відсутність можливостей адміністративних і економічних засобів впливу, на відміну від державних і господарських органів контролю, контроль засобів масової інформації буває не менш ефективний, оскільки він містить моральну оцінку і спирається на громадську думку, роль якої в демократичній державі достатньо висока, особливо напередодні виборних кампаній. Розглядаючи засоби масової інформації як чинник соціалізації, треба мати на увазі те, що безпосереднім об’єктом дії потоку їх повідомлень є не окремий індивід, а свідомість і поведінка великих груп людей, які складають аудиторію того або іншого конкретного засобу масової інформації читачі однієї газети, слухачі певної радіостанції, глядачі тих або інших телеканалів. Але дві обставини дозволяють вважати, що, принаймні, сьогодні і в найближчому майбутньому ЗМІ є, головним чином, мезофактором соціалізації. А оскільки основну масу населення цікавлять, в першу чергу, події повсякденного життя, остільки цей вибір здійснюється частіше на користь регіональних ЗМІ, і доносять відповідну інформацію. [13]