залежать не тільки зміни в мові, а й саме існування чи
зникнення мови. Мова існує доти, доки існує народ — но-
сій цієї мови. Вона зникає тоді, коли зникає народ, що мо-
46 Загальні питання мовознавства
же трапитися внаслідок утрати державної незалежності,
асиміляції політично панівною нацією в багатомовній дер-
жаві чи внаслідок фізичного винищення. Так, на початку
II тисячоліття до н.е. вимерла шумерська мова (існувала на
території сучасного Іраку); в І ст. до н.е. — вавилоно-
ассирійська (аккадська) мова (розмовляло нею стародавнє
населення Месопотамії та Ассирії); на початку XVIII ст. —
прусська (говорили нею на південному сході Прибалтики,
на Схід від Вісли) і полабська (західнослов'янська мова, яка
була поширена на лівому березі Лаби (Ельби). Причиною
зникнення всіх цих мов послужили зовнішні чинники —
історичні події, пов'язані з підкоренням і асиміляцією но-
сіїв цих мов іншими народами.
Бурхливий розвиток деяких мов у певний період та-
кож пов'язаний із зовнішніми чинниками (звільнення від
колоніальної залежності, розвиток економіки та культу-
ри, політичне визнання на міжнародному рівні, контакти
з високорозвинутими країнами тощо).
Зовнішні причини впливають на зміни окремих струк-
турних елементів мови: появу нових слів, вимову звуків,
виникнення нових граматичних форм та ін. Так, поява в
українській мові таких слів, як ваучер, дилер, менеджер,
маркетинг, букмекер тощо зумовлена виникненням но-
вих явищ та предметів. Гаркава вимова звука [г] у фран-
цузькій мові пояснюється тим, що при дворі Людовика VIII
той, хто оголошував королівські накази, мав орфоепічну
ваду: гаркавив [г]. Але оскільки всіх наділених владою
вважали авторитетами, то й неправильна вимова "автори-
тета" стала зразком. Так поширилось і закріпилось у фран-
цузькій мові увулярне (язичкове) [г].
До зовнішніх причин відносять і контактування мов —
один із найсильніших чинників зміни і розвитку мови.
Контактування мов зумовлює запозичення лексики і фра-
зеології, засвоєння іншомовної артикуляції, зміни в сло-
вотворенні та граматичній будові.
Однак не в усіх випадках мовних змін простежується
пряма залежність від зовнішніх чинників. Так, жодними
суспільними умовами чи якимись іншими зовнішніми чин-
никами не можна пояснити втрату носових голосних Q І q,
зредукованих ъ і ь чи появу чергування о, є з і в українсь-
кій мові. Такі явища розвиваються всередині мови, зу-
мовлені її внутрішніми потребами, інерцією її розвитку,
тобто саморозвитком. Значить, внутрішньомовні причини
закладені в самій мові, в її внутрішній системі, в її можли-
Походження і розвиток мови 47
востях і тенденціях. Це — суперечності, що є в мові, бо-
ротьба між якими спричиняє зміни. Всі такі суперечності
зводяться до суперечностей між потребами спілкування і
мовними можливостями.
Зовнішні і внутрішні причини взаємопов'язані, тому
мовні зміни нерідко є наслідком взаємодії зовнішніх і внут-
рішніх чинників. Так, наприклад, зовнішні причини
зумовили появу в нашій мові слів, однак ці слова створені
мовою за її законами і з її матеріалу. Зовнішній вигляд
слова не залежить від зовнішніх чинників.
В історії розвитку конкретних мов відомі два проце-
сл — диференціація (поділ) та інтеграція (злиття) мов.
ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ — процес, за якого з однієї мови виникає
дві або більше мов. Говорячи різними варіантами однієї
мови, люди внаслідок поступового розходження цих варі-
антів з часом стають важко розуміти одні одних, і ці варі-
анти починають сприйматися як різні мови. Так, колись
була одна слов'янська (праслов'янська) мова. У результа-
ті її диференціації виникли всі сучасні слов'янські мови.
Внаслідок диференціації з єдиної норвезької мови виник-
ли сучасні норвезька та ісландська мови. У IX ст. частина
норвежців переселилася до Ісландії. Оскільки з материко-
вою мовою тісних зв'язків не було, то розвиток норвезь-
кої мови в Норвегії та Ісландії пішов різними шляхами.
Сучасна ісландська мова — це законсервована норвезька
мова IX ст. Із єдиної сербсько-хорватської мови останнім
часом виникли дві мови — сербська і хорватська.
ІНТЕГРАЦІЯ — протилежний диференціації процес, за
якого з декількох мов чи діалектів виникає одна мова.
Так, приміром, у IV—II ст. до н.е. в Греції зливаються
різні діалекти в одне койне (від гр. koine dialektos "спільна
мова"). Це не значить, що стався "сплав" діалектів. В ос-
нову койне ліг аттичний діалект, який увібрав у себе еле-
менти всіх інших діалектів.
Інтеграція — результат контактування мов. Залежно
від характеру контактування (форма, сила і тривалість
контактування) виникають різні явища: від звичайних за-
позичень слів, звуків, граматичних категорій до появи
спрощених мов для тимчасового спілкування між різно-
мовними прошарками населення, створення креольських
мов та мовної асиміляції.
Прикладом дуже спрощених мов, які використовуються
для спілкування між представниками різних етносів, є під-
жини (від Pidgin English, де pidgin спотворене англ. busi48
Загальні питання мовознавства
ness "справа, діло, діловий")- Pidgin English вживався при
спілкуванні китайців і європейців на півдні Китаю. Наве-
демо маленький діалог:
— Ju mek ivnii) dres for mai, haumac ju wonci?
— Spos Hog dasnsiij dres, mai wonci twelv doler.
(— Якщо ви зробите мені вечірнє плаття, скільки ви
за нього захочете?
— Якщо це бальне плаття, то я хочу 12 доларів).
Отже, характерними ознаками піджинів є спрощення
граматичної структури мови. У даному разі — усунення
флексій (Wo/7 замість усіх форм to be) і суплетивних форм
(таі <- ту і І). Іншим прикладом піджина може слугува-
ти Russonorsk (в іншому варіанті — ruska norsk), що вико-
ристовували російські та норвезькі рибалки. Це своєрідна
суміш російських та норвезьких слів на зразок: Moja tvoja
ре vater kasstom "Я тебе у воду кину". Факт піджина був
засвідчений уже в XI ст. Так, скажімо, купці та моряки
Середземномор'я (араби, греки, італійці, турки) від XI до
XVII ст. використовували допоміжну мову lingua franca, в
основу якої було покладено романські діалекти між Мар-
селем і Генуєю.
Піджини, як правило, недовговічні. Однак трапляються
випадки, коли така мова закріплюється надовго, стає єди-
ною (рідною) мовою для певного колективу її носіїв. Таку
мову називають креольською (від ісп. criollo "креол, тобто
людина мішаного походження від батьків двох рас — білої і
кольорової"). Для креольських мов характерне масове, але
не повне засвоєння колонізаторської мови. Нині існують кре-
ольські мови на основі англійської (джакватаак на Ямайці,
гулла на узбережжі Південної Кароліни, таки-таки і сара-
макка в Сурінамі); французької (мавританська, таїтянська),
португальської (пап'яменту на острові Кюрасао).
У креольських мовах відбувається спрощення грама-
тики (зникають категорії роду, числа, часу, відмінка, але
з'являються аналітичні (лексичні) способи вираження цих
значень; особливо велика роль у вираженні таких значень
належить прийменникам).
За активного і тривалого контактування може відбу-
тися схрещення мов, внаслідок чого виникає нова мова. В
основі такої мови — одна з контактуючих мов (мова-
переможниця). Інша (переможена) мова залишає "сліди"
в новоутвореній мові, які називають субстратом і супер-
стратом.
Походження і розвиток мови 49
Субстрат (від лат. sub "під" і stratum "шар, пласт", звідки substratum
"підкладка") — елементи переможеної мови автохтонного наро-
ду в мові-переможниці прийшлого народу-завойовника.
Як приклад можна навести кельтський субстрат в ан-
глійській мові і галльський у французькій. У V—VI ст. з
континенту в Британію переселилися германські племе-
на англів, саксів і ютів. До цього тут жили кельти. Кельт-
ська мова асимілювалася германською (англійською), але
в останню проникало чимало кельтських елементів. До
VI—V ст. до н.е. вся територія Франції була заселена
галлами. Наприкінці II і в середині І ст. до н.е. Галлію
завоювали римляни. Перемогла романська мова, але в
неї ввійшло чимало елементів галльської. Так, зокрема,
в латинській мові поширена десяткова система числен-
ня, однак у французькій мові трапляються елементи
галльського двадцятеричного числення: quatre-vingt "80",
тобто "4x20".
Суперстрат (від лат. super "над" і stratum "шар, пласт", звідки
superstratum "накладка") - елементи переможеної прийшлої мови
народу-завойовника в мові-переможниці місцевого населення.
Прикладом суперстрату є тюркські (булгарські) еле-
менти в слов'янській болгарській мові і германські (франк-
ські) елементи в романській французькій мові, а також
французькі (норманські) елементи в англійській мові.
У VII ст. на Балканському півострові жили слов'янські
племена. У 70-х роках VII ст. півострів завоювали тюрк-
ські племена протоболгар, які створили державу Болга-
рія. Однак вони піддалися впливу слов'янської культури,
асимілювалися, втратили свою мову, хоч деякі елементи
тюркської (булгарської) мови ввійшли до слов'янської (бол-
гарської) як суперстрат.
Подібне маємо й у французькій мові. У 497 р. герман-
ці (франки) завоювали Париж, а в середині VI ст. — всю
територію сучасної Франції, дали їй свою назву (Франкська
держава). З часом франки асимілювалися з місцевим гал-
ло-римським населенням, утратили свою мову, залишив-
ши в романській французькій мові деякі германські
(франкські) сліди.
У 1066 р. носії французької мови нормани завоювали
Англію. Французька мова стала там панівною, але зреш-
тою перемогла англійська мова, проте до неї ввійшло не
менше 40 відсотків (дехто вважає, що 60 відсотків) фран-
50 Загальні питання мовознавства
цузьких слів, що вплинуло на зміни в структурі англійсь-
кої мови.
Схрещення (субстрат і суперстрат) — це глибокі змі-
ни структури мови-переможниці, тобто зміни в морфоло-
гії, синтаксисі та фонетиці; це порушення внутрішніх
законів розвитку мови. Тому в жодному разі не можна
факти лексичного запозичення тлумачити як явище
схрещення.
Специфіка розвитку різних рівнів мовної структури
Різні рівні (яруси) мови змінюються з неоднаковою
швидкістю. Найчутливішою до всіх змін, які стаються
в суспільстві, є лексико-семантична система. Не буде
перебільшенням стверджувати, що словниковий склад
мови змінюється щодня. Одні слова з'являються в мові
(саміт, електорат, дайджест, спікере, інтернет), ін-
ші зникають (боярин, неп, червонець, раднарком, кала-
мар).
Щоправда, темпи змін у різних групах лексики не од-
накові. Основний словниковий фонд мови, особливо його
ядро, змінюється повільно. Заданими американського мо-
вознавця М. Сводеша, за 1000 років змінюється 20 відсот-
ків слів ядра основного словникового фонду.
Повільніше від словникового складу змінюється фоне-
тична система. Якщо зміни в словнику мовці помічають
за свого життя, то зміни в фонетиці важко помітити про-
тягом життя одного покоління. Це пояснюється тим, що
фонетика підпорядковується дії суто мовних внутрішніх
законів. Однак фонетичні зміни все ж мають місце. Так, у
давньоукраїнській мові зникли носові голосні звуки [<?] і
[q], зредуковані голосні звуки [ъ] і [ь], звук [Ъ] перейшов
у [і], стало діяти чергування [о], [є] з [і] у закритому складі
тощо.
Найбільш стійкою є граматика, особливо морфологія.
Однак і тут відбуваються зміни. Наприклад, колись у на-
шій мові було значно більше часових форм дієслова. Тільки
минулий час мав чотири форми — аорист, імперфект, пер-
фект і плюсквамперфект, які з часом замінилися однією
часовою формою. Не було і дієприслівників. Вони з'явились
у XIV—XV ст. Приблизно в той самий період замість семи
відмін іменників усталилися чотири. В англійській грама-
Походження і розвиток мови 51
тиці значні зміни відбулися в XI ст. під впливом масового
запозичення французьких слів.
Отже, в мові можуть змінюватися її елементи, але
структура мови не піддається швидким змінам. Стійкість
мові забезпечує її системний характер.
Розвиток і функціонування мов
у різні історичні епохи
Розвиток конкретних мов залежить від економічного
ладу. Так, для первіснообщинного суспільства характерні
такі об'єднання людей, як рід і плем'я. Кожне плем'я ко-
ристувалося своїм діалектом. Розпад племен призводив до
роздрібнення діалектів (мов). Тому в той час існували не-
численні за кількістю носіїв мови. Як відгомін тих часів є
той факт, що в Дагестані і на півночі Азербайджану, де
тривалий час зберігалися родоплемінні відносини, є 6 по-
рівняно крупних народів із загальною чисельністю приб-
лизно 1 млн. 300 тис. осіб і більше 20 дрібних (140 тис).
У селі Хіналуг, що у Північному Азербайджані, говорить
окремою хіналузькою мовою 1 тис. осіб, причому меш-
канці кожної з трьох частин села мають свої особливості у
вимові.
Інколи племена об'єднувалися в союзи племен, і так
виникали споріднені діалекти. Однак траплялися випад-
ки, коли союз племен не мав спільної мови.
Племінні діалекти і навіть мови племінних союзів ма-
ли обмежене функціонування. Вони були лише засобом
розмовно-побутового спілкування.
Зародження класового суспільства пов'язане з вини-
кненням рабовласницьких держав. У рабовласницько-
му суспільстві формуються народності. Племінні діале-
кти стають територіальними діалектами. Виникає по-
треба в державній мові. В одних державах виникає єди-
на державна мова (грецьке койне в Греції, латинська
мова в Римі), в інших — за функціонування багатьох
мов одна з них стає спільною лише на деякий період
(наприклад, арамейська мова для Близького Сходу в
Піст, до н.е.).
Суспільні функції мови народності ускладнюються
порівняно з племінною мовою. Вона функціонує і в сфе-
рі матеріальних, і в сфері духовних потреб людей. З'яв-
52 Загальні питання мовознавства
ляються перші писемні мови, серед яких виділяється
давньоіндійська мова санскрит, якою написані числен-
ні твори релігійної, філософської, юридичної й наукової
літератури.
За феодалізму складаються помісно-територіальні діа-
лекти. Роздрібнення держав на маленькі феоди призво-
дить до утворення багатьох діалектів. Інколи такі діалек-
ти настільки розходяться, що це ускладнює спілкування.
Показовою щодо цього є Німеччина, на території якої в
період феодалізму було чимало князівств. Ще М. Ломоно-
сов помітив, що "баварський селянин мало розуміє мак-
ленбурзького або бранденбурзький швабського". І в наш
час діалекти німецької мови різняться між собою більше,
ніж деякі окремі мови.
Діалектне членування мови не збігається з племінним.
Так, скажімо, територія розселення давньоруських пле-
мен і сучасне діалектне членування української мови ма-
ють різні межі.
У феодальному суспільстві виникла необхідність над-