Концепція колективної відповідальності у ХХІ ст. набуває нового змісту, пов’язаного зі зміною характеру людської діяльності, яка трансформується під впливом сучасної техніки та новітніх технологій, набуваючи в технологічну епоху не тільки вузькоспеціалізованого, а й синергійного характеру та зростаючої опосередкованості в системоорганізованій колективній практиці. Якщо, наприклад, розглянути науково-технічні проекти, то вони, як правило, є великими проектами, тому їх можна вважати проектами суспільства в цілому.
Розпочатий Х. Аренд і К. Ясперсом дискурс колективної відповідальності стосовно національної колективної провини і відповідальності за злочини проти людства, продовжили В. Гьосле, Г. Йонас, Х. Ленк, Г. Рополь, А. Хунінг та ін. у принципово нових екзистенційних умовах технологічної епохи, яка характеризується “іманентним поєднанням, значним розширенням і раціональною систематизацією сфери науки, техніки й індустрії” [15, c. 224]. Окреслені феномени у своїй сукупності створюють інтегровану систему та організацію технології, що перетворює “технічну епоху”, “наукову цивілізацію” в “епоху технологічну”, в якій навіть соціальні проблеми вирішуються надто технологічно (див.: Lenk H. Philosophie im technologischen Zeitalter. - Stuttgart - Berlin - Koln, 1971. - S. 7-17). Нова етика колективної відповідальності зумовлена колективною діяльністю людини в сучасному глобалізованому інформаційно-комунікативному світі. Колективна відповідальність - це “варіант нового етичного проекту, покликаного регулювати науково-технічний розвиток” [9, с. 59].
Техніка, суттєво впливаючи на всі сфери життя людини і суспільства, створила багатоманітність нових ситуацій, зміщуючи акценти у наших уявленнях про моральні цінності. В результаті прискореного науково-технічного розвитку вони виявляються постійно застарілими, формальними, а інколи спотвореними і не придатними для застосування. В умовах технологічного прогресу концепція відповідальності може використовуватися і для описання та дискриптивно-теоретичного пояснення дій, і для їх нормативного оправдання чи обґрунтування, і для нормативної оцінки дій. Неузгодженість технічної та етичної компетентності в умовах техногенної цивілізації дає підставу для висновку про невідповідність традиційної етики новим реаліям. Для подолання наявної неузгодженості потрібна нова етика, яка повинна розтлумачити, що “якщо ми бажаємо разом з технічним прогресом ще й досягти прогресу в гуманності, то ми повинні про техніку та її наслідки розмірковувати по-новому, відтак, ми усвідомимо більше, ніж будь-коли раніше в історії, що техніка й інженерна діяльність взаємопов’язані етичною і соціальною відповідальністю” [14, с. 407].
Людство впродовж усієї історії завжди робило все, що можна було зробити за наявності політичних та економічних умов. Проте проведення науково-технічних досліджень та їх впровадження у життя без врахування соціального та етичного аспектів приховує у собі велику потенційну небезпеку. Етичне ставлення до використання техніки й технології не може обмежуватися тільки професійною етикою інженера, конструктора чи технічного працівника. Воно стосується всіх членів суспільства, техногенної цивілізації загалом, адже “необережне поводження користувачів зі складною технікою може привести до катастрофічних наслідків” [2, с. 305]. Відповідно традиційна етика морального обов’язку, що була орієнтована на окремого індивіда, повинна спрямуватися на колективного суб’єкта, її предметом по-винні стати не дії окремого індивіда, а колективні дії. Індивідуальна відповідальність у технологічну епоху не здатна охопити сучасні соціальні та етичні трансформації в науці, техніці і технології, тому що проблема атрибутивності відповідальності має соціотехнічний характер. Проте існує суттєва проблема у трактуванні самої ідеї колективної відповідальності. Вона пов’язана, по-перше, з невизначеністю самого поняття, по-друге, з високим ступенем опосередкованості та фрагментарності колективної діяльності, які водночас характеризуються вузькою спеціалізацією, по-третє, зі слабкою артикуляцією у сучасному суспільстві, по-четверте, зі здійсненням редукції відповідальності соціального цілого у випадках колективної діяльності до відповідальності окремих індивідів, які входять до складу цього соціального цілого. Окреслені чинники призводять до ухиляння від відповідальності. Навіть сама можливість колективної відповідальності зменшує міру індивідуальної відповідальності, провокуючи на безвідповідальні дії. При цьому “докори сумління індивіда вщухають, якщо він бере участь у діях, за які не несе одноосібної відповідальності” [13, с. 102]. Колегіальне прийняття рішень та колективна діяльність формують “колективну інтенціональність”, яка з необхідністю породжує сукупну, а отже, колективну відповідальність певного співтовариства як єдиного цілого.
Колективна інтенціональність - це певна група, яку можна вважати як особливе особистісне утворення в результаті відмови від розгляду особистості тільки в антропологічному аспекті. Прикладом може бути корпоративна відповідальність. Якщо розуміти особистість як суб’єкт дії, для якого характерні наявність наміру дії, здатність здійснювати аналіз (особливо негативних наслідків), брати до уваги інтереси інших суб’єктів діяльності, то під таке визначення особистості підпадають корпорації, компанії та інші колективні утворення. Відповідно всі вони можуть виступати як суб’єкти моралі, що наділені певними правами й обов’язками, зокрема колективною відповідальністю.
Характер прийняття рішень у корпораціях глибоко інституціоналізований і деіндивідуалізований, він тісно прив’язаний до минулого діяльності корпорації, її традицій, нормативів та цінностей, а тому не може розглядатися як результат індивідуального рішення членів ради директорів. Загалом “колективи-конгломерати” на зразок великих корпорацій, у яких внутрішня персональна ідентичність не має жорсткої кореляції зі сталістю персонального складу, можуть виступати суб’єктами колективної відповідальності [10, с. 79].
Сучасна техніка формує наш життєвий світ, тісно взаємодіючи з соціальними, політичними, юридичними та ін. сферами, вносячи суттєві зміни в усі сфери життєдіяльності людини та суспільства.
Актуальною постала проблема боротьби з кібер-злочинністю, кібер-зломами різноманітних систем, “метою яких є не тільки порушення роботи чи паралізація роботи складних соціотехнічних систем, а й зомбування і навіть перехоплення зовнішнього управління такими системами. Тепер кібер-кримінальність частково стала повсякденною реальністю” [7, с. 310]. Х. Ленк у праці “Філософія в технологічну еру” зазначав, що сплетіння технічних і соціальних процесів утворюють нові, раніше не існуючі та швидко ускладнювані системи - соціотехнічні комплекси. Передбачити їх появу, а тепер і розрахувати їх розвиток та можливі технологічні ризики стає все складніше. У такій ситуації “соціальна відповідальність у техніці розглядається як спрямована на майбутнє, не якась виняткова, а така, що торкається всіх, моральна відповідальність” [7, с. 311].
Взагалі моральна відповідальність стосовно техніки повинна поширюватися на все суспільство, бути відкритою для всіх, спрямованою на майбутнє природи і людства, а також передбачати диференційованість відповідальності стосовно технологічних ризиків відповідно до оцінки міри провини та розподілу обов’язків. Вона не може бути поділена на безліч відповідальностей за виконання завдань, функцій чи ролей, внаслідок чого складається враження анонімності колективних дій, які елімінують можливість персональної відповідальності. Моральна відповідальність не припускає формули: “розділяй відповідальність і будь сам прощений та невинний” [6, c. 159]. Саме тому, підкреслює Х. Ленк, “групову відповідальність недозволенно демократично “розбавляти водою”, розчиняти у безлічі облич, внаслідок чого особиста відповідальність потай зникає, а кількість “співучасників” відповідальності збільшується. Групова відповідальність повинна бути тісно прив’язана до діяльності кожного індивіда у групі, причому доволі конкретно” [6, с. 159].
ехнологізація всіх сфер людської життєдіяльності значно ускладнює соціальне життя. Криза моральності проявляється не тільки в катастрофічному погіршенні моральної статистики, яка стосується масової поведінки, а й у суттєвому погіршенні політичних, економічних, адміністративно-управлінських рішень, які приймають сучасні еліти [8, с. 184].
Отже, нова етика колективної відповідальності покликана стримувати техногенні ризики, катастрофи, викликані техногенною діяльністю людства. Вона повинна відповідати новим масштабам людської діяльності, обов’язково передбачати та враховувати можливі наслідки колективної технічної практики, бути орієнтованою на збереження біосфери, природи людини, її сутнісних сил (атрибутивних характеристик) та майбутнього людства. І якщо людство не може відмовитися від розвитку науки, техніки і технології ні в теперішньому часі, ні в майбутньому, то воно спроможне надати цим людським витворам морального сенсу. Для проектів майбутнього існує нагальна потреба в участі моральності у формі колективної відповідальності. Етика повинна стати практичною філософією будь-якої сучасної дії. Спонукальними мотивами актуального морально відповідального життя сучасності повинні стати далекосяжність прогнозів, глибина замислів, колективна відповідальність за майбутнє людства та ас-кетичний ідеал, який вимагає неабиякої мужності у споживацькому суспільстві.
Для колективної відповідальності
мають бути присутні дві умови: я повинен бути притягнутий до відповідальності
за те, чого я не робив, і підставою для моєї відповідальності має бути моє
членство у групі (колективі), покласти край якому не може жодна моя вольова
дія, тобто таке членство, яке відверто неподібне на ділове партнерство, яке я
за бажанням можу розірвати. Питання «спільної групової вини» (contributory
group fault) має бути залишене без уваги, адже будь-яка участь вже не є
опосередкованою. Цей вид відповідальності, на мою думку, завжди є політичним
чи-то у старій формі, коли вся спільнота бере на себе відповідальність за все,
що би не зробив її член, чи-то коли спільнота притягується до відповідальності
за те, що було зроблено в її ім’я. Останній випадок, звичайно, становить для
нас найбільший інтерес, тому що він придатний, добре це чи зле, до усіх
політичних спільнот, а не лише до представницької форми правління. Кожен уряд
бере на себе відповідальність за здобутки і злодіяння своїх попередників, а
кожна нація - за здобутки і злодіяння минулого. Це справедливо навіть для
революційних урядів, які можуть заперечувати зобов’язання договірних погоджень,
у які вступили їхні попередники. Коли Наполеон Бонапарт став правителем
Франції, він сказав: «Я беру (на себе) відповідальність за все, що вчинила
Франція від часу Карла Великого до терору Робесп’єра».
Висновки
Діяльність будь-якої організації підпорядковується певній системі формальних і неформальних правил. Формальні правила - це правила внутрішнього трудового розпорядку. Неформальні правила стосуються одягу, професійного жаргону, взаємин між керівниками і підлеглими тощо. Формальна система спирається на організаційну структуру підприємства, неформальна - це та, яку називаємо "організаційною", або "корпоративною", культурою.
Процес впровадження положень ціннісно-орієнтованого підходу на підприємстві передбачає залучення всіх підрозділів підприємства, адже ціннісно-орієнтоване управління спрямоване на формування нової парадигми в діяльності підприємств, а пов’язані з цим перетворення носять поступальний і системний характер. Одним з ключових моментів при цьому є формування у персоналу та партнерів підприємства бачення та усвідомлення переваг таких змін.
Для забезпечення повноцінного та якісного виконання відповідних завдань необхідно залучати відповідні підрозділи підприємства, кожен з яких має виконувати свою частину роботи, за результати якої встановлюється певний рівень винагороди. В процес впровадження положень та принципів ціннісно-орієнтованого підходу також мають бути залучені спеціалісти різних сфер, працівники всіх рівнів операційної системи.
Прихильники ідеї колективної відповідальності пропонують розуміти під особистістю такий діючий суб'єкт, який має такі властивості: 1) здатністю до навмисної діяльності, націленої на певний результат; 2) здатністю до коректування поведінки на основі минулого досвіду, особливо на основі врахування скоєних раніше ненавмисних, але якими завдано збитків дій; 3) здатністю приймати в розрахунок плани та інтереси інших особистостей.
Колективна
інтенціональність - це певна група, яку можна вважати як особливе особистісне
утворення в результаті відмови від розгляду особистості тільки в
антропологічному аспекті. Прикладом може бути корпоративна відповідальність.
Якщо розуміти особистість як суб’єкт дії, для якого характерні наявність наміру
дії, здатність здійснювати аналіз (особливо негативних наслідків), брати до
уваги інтереси інших суб’єктів діяльності, то під таке визначення особистості
підпадають корпорації, компанії та інші колективні утворення. Відповідно всі
вони можуть виступати як суб’єкти моралі, що наділені певними правами й
обов’язками, зокрема колективною відповідальністю.
Списки використаних джерел
1. Васильчук Ю. А. Социальное развитие человека в ХХ веке // Общественные науки и современность. -2001. - № 1. - С. 5-26.
. Горохов В. Г. Технонаука и перспективы развития глобальной цивилизации // Человек и его будущее:Новые технологии и возможности человека / отв. ред. Г. Л. Белкина ; ред.-сост. М. И. Фролова ; предисл.Г. Л. Белкиной, С. Н. Корсакова. - М. : ЛЕНАНД, 2012. - С. 296-307.
. Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія : підручник / А. М. Єрмоленко. - К. : Лібра,1999. - 488 с.
. Єрмоленко А. М. Соціальна етика та екологія. Гідність людини - шанування природи : монографія /А. М. Єрмоленко. - К. : Лібра, 2010. - 416 с.
. Йонас Г. Принцип ответственности. Опыт этики для технологической цивилизации / перевод с нем.,предис ловие, примечания И. И. Маханькова. - М. : Айрис-пресс, 2004. - 480 с. - (Человек и мир).
. Ленк Х. Размышления о современной технике / пер. с нем. под ред. В. С. Стёпина. - М. : Аспект Пресс,1996. - 183 с.
. Ленк Х. Социальная ответсвенность человека за надежность сложных социотехнических систем // Человек и его будущее: Новые технологии и возможности человека / отв. ред. Г. Л. Белкина ; ред.-сост. М. И. Фролова ; предисл. Г. Л. Белкиной, С. Н. Корсакова. - М. : ЛЕНАНД, 2012. - С. 308-317.
. Панарин А. С. Глобализация // Глобалистика: Энциклопедия. - М.: ОАО Изд-во “РАДУГА”, 2003. - 1327 с.
. Платонова А. В. Коллективная ответственность “человека технического”: необходимость или путь к безответственности? // Вестник Томского государственного университета. - 2012. - № 357. - С. 59-62.
. Прокофьев А. В. О возможностях реабилитации идеи коллективной ответственности // Вопросы философии. - 2004. - № 7. - С. 73-85.
. Терешкун О. Ф. Морально-етичні аспекти інструменталізації та технізації людини в сучасних біотехнологіях // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. - Вип. 535. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2010. - С. 194-201.
. Терешкун О. Ф. Сучасні біотехнології та ідентичність індивіда // Наукові записки. Серія “Філософія”. -Острог: В-во Національного університету “Острозька академія”, 2011. - Вип. 8. - С. 230-242.
. Хёсле В. Философия и экология. - М.: Наука, 1993. - 202 с.
. Хунинг А. Инженерная деятельность с точки зрения этической и социальной ответственности // Философия техники в ФРГ: пер. с нем. и англ. / составл. и предисл. Ц.Г. Арзаканяна и В.Г. Горохова. - М. : Прогресс,1989. - С. 404-419.
. Шишков И.З. В поисках новой рациональности: Философия критического разума. - Изд. 2-е. - М.:Эдиториал УРСС, 2010. - 400 с.