Курсовая работа (т): Фінанси малих підприємств

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво.

Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, - потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він стає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробничих ресурсів, динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб'єктів. Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Отже, мале підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним, найбільш численним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектору малого підприємництва у розвинутих країнах та підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни (табл. 3.1.). Показниками вагомої ролі малого підприємництва як інтегруючого структурного елемента системи сучасної ринкової економіки є передусім дані про його кількісні параметри.

Таблиця 3.1.

Стан розвитку малого та середнього підприємництва (МСП), 2011 р. [25]

Кількість діючих малих підприємств в Україні за останні десять років збільшилась у 10 разів. Про місце і значення малого та середнього підприємництва свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема частка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. Так, частка МСП у загальній кількості зайнятих становить у США і Франції - 54 %, в Італії - 73, в Японії - 78 %.

В Україні станом на 1 січня 2011 р. середньооблікова кількість працівників, зайнятих на малих підприємствах, становила 1678 тис. чоловік, тобто 9,0 % зайнятого населення. Більше половини ВВП у розвинутих країнах припадає на сектор малого та середнього підприємництва. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті України у 5 разів менша, ніж у розвинутих країнах і становить лише близько 11 % (табл. 3.2.).

Таблиця 3.2.

Кількість малих підприємств та зайнятих на них в Україні у 2003-2011 рр. [25]

Мале підприємництво має економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та впроваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектору економіки. Крім того, мале підприємництво має і значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та неекономічного заохочення.

Малому підприємництву притаманні соціальні джерела активізації колективної праці, чого немає на великих фірмах. Властивий невеликим підприємствам дух ініціативи, підприємливості та динамізму виражається в особливих людських стосунках та специфічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудових колективах, пов'язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дає змогу зблизити інтереси керівництва та підлеглих; між співробітниками тут, як правило, відсутня боротьба за престиж, яка поглинає значну частину творчої енергії працюючих у великих корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колективі характеризуються простотою, відсутністю відчуженості, що породжує особливу атмосферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітниками.

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Зокрема, йдеться про створення відповідної правової бази розвитку малого підприємництва, фінансово-кредитну та матеріально-технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультативне та кадрове забезпечення малого підприємництва.

.2 Пропозиції щодо вдосконалення фінансового забезпечення малих підприємств України

Мале підприємництво дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, слугує серйозним фактором структурної перебудови і забезпечення проривів науково-технічного прогресу, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики. [1, с. 60].

Значення вивчення проблем розвитку малого підприємництва підсилюється тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношенні державної та іншої підтримки.

Без підтримки держави і без власної внутрішньогрупової взаємодії малий бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси.
Для того, щоб мале підприємництво ефективно розвивалося, потрібно виконати принаймні дві умови: можливість розширеного відтворення капіталу та затребуваність результатів праці. Тому одним із головних завдань у забезпеченні підвищенні ефективності розвитку малих підприємств України на сучасному етапі є суттєве вдосконалення управління фінансовими ресурсами, у тому числі їх структура [2, с. 111].

Зважаючи на теперішній стан економічного розвитку нашої держави, у якій мале підприємництво забезпечує менше 10% ВВП така тенденція може бути лише мрією через сукупність проблем, серед яких:

недосконала система оподаткування, яка стає надто обтяжливою для малих виробників;

високий рівень тінізації у малому бізнесі;

- низький управлінський рівень, брак знань, досвіду та культури ринкових відносин;

недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва;

- брак повної і вірогідної інформації про стан та кон’юнк туру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;

практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки;

недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців [3, с. 53].

Для розв’язання даних проблем, які на теперішній час перешкоджають ефективному розвитку малих підприємств потрібна зміна самої ідеології сутності підприємництва в Україні. Це свідчить про те, що подаль ший розвиток ситуації без актив ного та позитивного втручання держави може призвести до згортання (в основному через подальшу тінізацію) цього сектору економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через те й виникає необхідність дійової державної політики підтримки малого підприємництва.

А з боку держави повинна відбуватись підтримка з ціллю стимулювання розвитку суб’єктів малого підприємництва, як надійного локомотиву створення середнього класу та двигуна економіки, і в той же час, обмежене втручання влади в діяльність підприємницьких структур, а найголовніше - виважена податкова політика та прозора і стабільна податкова система [4, с. 151].

Як відомо, наприкінці 2010 року, було прийнято Податковий кодекс, який вступив в силу з 1 січня 2011 року. В ньому зазначається тимчасове існування спрощеної системи оподаткування за єдиним податком, до моменту прийняття законодавчо-нормативного документу, що буде регулювати оподаткування малого бізнесу, більш того, ним створюється більше податкове навантаження на малий бізнес ніж раніше, в наслідок чого багато підприємств не можуть функціонувати, а деякі, навіть, виходять в тінь. Отже, ситуація щодо розвитку малого підприємництва та усунення основних недоліків з боку законодавства триває. На сьогоднішній день більше 51% суб’єктів малого підприємництва використовують альтернативні системи оподаткування однією з яких є єдиний податок. Тому основними шляхами покращення стану та розвитку малого підприємництва в Україні є: створення законодавчо нормативної бази зі сприятливими умовами розвитку малого бізнесу, а також вдосконалення податкової політики та забезпечення функціонування спрощеної системи оподаткування, більш того, таке вдосконалення має відбутися як найшвидше [5].

Роблячи висновки, необхідно підкреслити, що активізація розвитку малого бізнесу в Україні неможлива без активної участі держави, яка повинна не тільки створювати сприятливі умови для розширення сектору дрібних підприємств, а й безпосередньо підтримувати їх. У цьому зв’язку пріоритетними напрямками вдосконалення механізму державної підтримки малого бізнесу мають бути:

виважена боротьба із корупцією та бюрократизмом;

зниження рівня оподаткування, уведення додаткових податкових пільг;

упровадження ефективних механізмів кредитування та страхування суб’єктів малого бізнесу, розповсюдження товариств взаємного кредитування та страхування;

сприяння розвитку лізингових компаній, відпрацювання нових форм і методів їх співробітництва з малими господарськими структурами;

формування дієздатної системи інформаційно-консультаційного обслуговування малих підприємств.

Висновки

У структурі фінансових взаємозв'язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни, їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого - особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах. Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їх формування. Першу групу складають доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних коштів.

Доходи: прибуток від основної діяльності, прибуток від виконаних науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.