Материал: Фінанси_Посібник

вартість нагромаджених у країні матеріальних та культурних цінностей: основних засобів, матеріальних ресурсів, золотовалютних і фінансових резервів, а також природних ресурсів.

Наступним етапом є процес вторинного розподілу – сплата податків і зборів фізичними особами і суб’єктами господарювання до бюджетної системи. Громадяни сплачують податок на доходи фізичних осіб. Суб’єкт господарювання, що реалізував виготовлену продукцію і отримав виручку, спочатку повинен перерахувати до бюджету визначені законодавством непрямі податки, зокрема ПДВ і акцизний податок, а з суми коштів, що залишилась, відшкодувати матеріальні затрати, понесені в процесі виробництва, а саме оплату праці робітників, вартість засобів виробництва, амортизаційні відрахування тощо. Сума, що залишається, є його прибутком. Сплативши всі інші податки та збори з цієї суми суб’єкт господарювання отримує чистий прибуток, який залишається у його розпорядженні.

3. Фондоутворюючий характер фінансових відносин.

Джерелами формування грошових фондів є ВВП. В процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається утворення фондів фінансових ресурсів за цільовим призначенням як на макрорівні (на рівні держави), так і на мікрорівні (тобто на рівні суб’єкта господарювання за рахунок чистого прибутку).

Таким чином, основне призначення фінансів полягає у тому, щоб шляхом створення фондів та контролю їх за витрачанням забезпечити потреби держави і суб’єктів господарювання у фінансових ресурсах для виконання державою її функцій та задоволення потреб господарської діяльності.

У складі державного або місцевих бюджетів створюються фонди фінансових ресурсів, призначені насамперед для розвитку економіки, проведення прикладних науково-дослідницьких робіт, розробки нових технологій, а також фінансового забезпечення соціальних програм.

Таким чином, фінанси – це сукупність грошових відносин, в процесі яких здійснюється формування та використання фондів грошових ресурсів, метою яких є відшкодування витрат, пов'язаних з процесом виробництва та здійсненням державою своїх функцій.

Фінанси відображають грошові відносини:

1)між державою і підприємствами;

2)між державою і громадянами;

3)між підприємствами, громадянами та позабюджетними фондами;

4)між окремими ланками фінансової та бюджетної системи;

5)між окремими підприємствами;

6)фінансові відносини на самому підприємстві, які пов’язані зі створенням і використанням грошових доходів та фондів.

Розглядаючи сутність фінансів, можна виділити певні складові цих відносин:

– створення і використання централізованих фондів держави;

– розподіл і перерозподіл ресурсів шляхом використання державного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

– створення і перерозподіл фондів суб’єктів господарювання.

11

Фінанси у загальному їх трактуванні (на макрорівні) означають застосування різноманітних прийомів та методів розподілу та перерозподілу сукупного суспільного продукту на централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів.

Фінанси у вузькому їх значенні (на мікрорівні) – це застосування різноманітних прийомів та методів для досягнення максимального прибутку підприємств, фірм, корпорацій, іншими словами – збільшення загальної вартості капіталу, вкладеного у справу при мінімальному ризику.

За матеріальним змістом, фінанси – це фонди грошових коштів цільового призначення, які є матеріальними носіями фінансових відносин і у сукупності представляють фінансові ресурси країни.

Фінансові ресурси – це сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб’єктів господарювання у певний проміжок часу.

Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, оскільки формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, внесків, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Як бачимо, фінанси – це складна багатогранна система, яка охоплює фінансову політику держави на макрота мікрорівнях.

Можна виділити три головних напрями фінансового впливу на процес

суспільного розвитку:

1)фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

2)фінансове регулювання;

3)фінансове стимулювання економічних і соціальних процесів [7].

Фінансове забезпечення розширеного відтворення – це фінансування

потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів, яке здійснюється у таких формах:

–бюджетне фінансування у вигляді надання коштів з бюджету на безповоротних засадах (асигнування з бюджету, дотації, субсидії, субвенції);

–кредитування – надання коштів на принципах повернення платності, строковості забезпеченості;

–самофінансування – фінансування діяльності підприємства за рахунок власних фінансових ресурсів;

–оренда (лізинг) – передача права користування майном суб'єкту підприємницької діяльності на платній основі та на визначений угодою термін;

–інвестування – процес вкладання грошей в певні об'єкти у розрахунку отримання додаткового доходу.

Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів відбувається насамперед через перерозподіл частини доходів підприємств і організацій, а також населення і спрямування цих коштів до бюджетів та державних цільових фондів для задоволення державних потреб.

У складі фінансових стимулів розвитку виробництва і підвищення його ефективності виділяють:

–бюджетні стимули, які поділяються на податкові (доходні) і видаткові, що матеріалізують фінансове заохочення та спрямовані на своєчасне і повне

12

надходження коштів до централізованого фонду держави, найбільш економне та ефективне використання бюджетних асигнувань,

–ефективне інвестування фінансових ресурсів;

–фінансові пільги і санкції.

Більшість зарубіжних та окремі вітчизняні наукові дослідження розглядають фінанси з практичної точки зору: на макроекономічному рівні з фіскальної позиції, а на мікроекономічному – з орієнтацією на власність і володіння ресурсами.

Типова орієнтація фінансів підприємств у зарубіжних авторів на власність та володіння ресурсами відображена у книзі «Фінанси» Е. Нікбахта і А. Гроппеллі. Тут фінанси розглядають як «застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу» [5]. На наш погляд, таке трактування фінансів не визначає природи та сутності категорії, а ототожнює їх з фінансовим механізмом.

Фінанси на макроекономічному рівні визначив французький ученийфінансист Поль Марі Годме: «Державні фінанси – це суспільне багатство у формі грошей і кредиту, яке перебуває в розпорядженні органів держави» [8].

Більш точне визначення фінансів дали Е. Боді та Р. К. Мертон: «Фінанси

– це наука про те, яким чином люди керують витрачанням і надходженням дефіцитних грошових ресурсів протягом певного періоду часу» [1]. Отже, згадані дослідники, не розкриваючи сутності фінансів, обмежуються їх зовнішніми ознаками.

Більшість вітчизняних економістів погоджується з трактуванням фінансів на макрота мікроекономічному рівнях як економічної категорії, що відображає сукупність економічних відносин, зумовлених розподілом і перерозподілом фінансових ресурсів (табл. 1.1).

Таким чином, усі наведені визначення економічної сутності поняття «фінанси» можна об'єднати за такими групами:

а) фінанси – це система економічних (грошових) відносин, за допомогою яких створюються, розподіляються та перерозподіляються фонди грошових коштів:

б) фінанси – це економічні грошові відносини, що виникають у результаті формування, розподілу й використання ВВП та спрямовані на забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства;

в) фінанси – це сукупність об'єктивно зумовлених економічних відносин, що мають розподільний характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і у суб'єктів господарювання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб суспільства;

14

г) фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу, перерозподілу і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Загалом наведені визначення фінансів недостатньо повно характеризують їхню сутність, зокрема фінанси як «грошові відносини» відображають усі відносини, пов'язані з використанням вартості та її форм, а тому їх сукупність поглинає економічний бік виробництва. Водночас фінанси охоплюють лише частину всієї сукупності грошових відносин: ту, що пов'язана з формуванням і використанням ВВП. Вихідною базою для функціонування фінансів є вартість у грошовій формі, вартість у товарній формі не є безпосереднім носієм фінансових відносин. Тому у визначенні сутності фінансів необхідна орієнтація на грошовий обіг. Інші визначення акцентують увагу лише на економічних відносинах або на матеріальному змісті фінансів.

Категорія «фінанси» належить до сфери політичної економії. Тому її визначення повинно включати економічні відносини як родову приналежність до категорій політичної економії.

Сутність категорії «фінанси» має глибинний зміст, що виявляється через функціонування за їх зовнішніми рисами та властивостями. Визначальною, сутнісною формою фінансів вважаємо потоки грошових коштів, які утворюються у процесі формування, розподілу та використання ВВП і реалізуються із застосуванням бюджетного механізму. Фінанси відображають потоки грошових коштів, зумовлені розподілом і перерозподілом ВВП та спрямовані на забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Таким чином, визначення суті фінансів повинно включати такі складові:

теоретичну основу сутності – економічні відносини, що виникають у результаті розподілу й перерозподілу ВВП;

зовнішнє виявлення сутності у формі матеріально-речовинного змісту

–потоки грошових коштів, зумовлені розподілом і перерозподілом ВВП;

спрямування потоків грошових коштів на соціально-економічний розвиток суспільства та його суб'єктів.

Фінанси входять до складу соціально-економічних наук.

Ш. Бланкарт у підручнику «Державні фінанси в умовах демократії», досліджуючи макроекономічний рівень, дає визначення не фінансів, а фінансової науки, характеризуючи її як «економічний аналіз державної діяльності». Але аналіз – це процес, тоді як будь-яка наука являє собою систему знань про певний предмет [6].

Об’єктом фінансової науки є сукупність фінансових відносин, що виникають між державою, юридичними та фізичними особами.

Предметом фінансової науки є специфічна сфера суспільних економічних відносин з приводу формування і розподілу централізованих та децентралізованих грошових фондів.

Завданням вивчення навчальної дисципліни «Фінанси» є узагальнення сутнісних ознак фінансових відносин, формування цілісної системи знань про сутність і функції фінансів, механізм їх функціонування і впливу на стан

15